Тема 52. Добровільна відмова співучасників

План

Вступ.

1. Поняття, ознаки та значення добровільної відмови від доведення злочину до кінця.

2. Добровільна відмова виконавця (співвиконавця).

3. Добровільна відмова фізичного пособника, що надав знаряддя та засоби вчинення злочину або усунув перешкоди для вчинення злочину.

4. Добровільна відмова інших співучасників.

Висновки.

 

Література

1. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − Москва., 1958.

2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − Москва., 1959.

3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. − Свердловськ. − 1960.

4. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − Киев., 1969.

5. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − Москва., 1974.

6. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. − Свердловск., 1973.

7. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − Киев., 1986.

8. Иванов В. Добровольный отказ от совершения преступления. // Сов. Юстиция. − 1992. − №23-24. − С.10-11.

9. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Харьков. − 1997.

10. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

11. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.

 

Починаючи розгляд цієї теми слід глибоко вивчити загальне поняття добровільної відмови від доведення злочину до кінця, передбачене ч. 1 ст. 17 КК. Особливо необхідно проаналізувати такі ознаки добровільної відмови як остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин, припинення попередньої злочинної діяльності за власною волею, усвідомлення можливості доведення злочину до кінця. Також треба відобразити певну специфічність добровільної відмови при співучасті від добровільної відмови особи, що діяла самостійно, сувору індивідуальність добровільної відмови та нерозповсюдження добровільної відмови автоматично на інших співучасників. При цьому слід пам’ятати, що добровільна відмова співучасників, перш за все, залежить від особливостей причинного зв’язку між їх діями та спільним злочинним результатом.

При розгляді другого питання даної теми необхідно зазначити, що добровільна відмова виконавця (співвиконавця) відповідно до ч. 1 ст. 31 КК визначається на загальних підставах, що характеризують добровільну відмову, тобто добровільна відмова виконавця (співвиконавця) нічим не відрізняється від добровільної відмови особи, що одна скоїла злочин. Разом з тим, при розкритті цього питання необхідно розглянути правила кваліфікації інших співучасників при добровільній відмові виконавця (співвиконавця).

При розгляді третього питання необхідно вказати, що згідно з ч. 2 ст. 31 КК, добровільна відмова пособника може виражатися як в активній так і в пасивній поведінці, в залежності від характеру пособницьких дій, від виду діяльності пособника (фізичне чи інтелектуальне пособництво), але якщо пособник вже виконав свою певну долю участі у злочині, вже здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову можуть утворювати лише активні дії пособника, якщо ж пособник ще не виконав своєї певної долі участі у злочині, ще не здійснив сприяння виконавцю, то добровільну відмову може утворювати і пасивна поведінка пособника. Окремо слід проаналізувати такі види фізичного пособництва, як надання засобів чи знарядь вчинення злочину та усунення перешкод вчиненню злочину, та розглянути особливості добровільної відмови такого посібника, який обіцяв виконати такі дії.

Розглядаючи четверте питання необхідно зазначити, що добровільна відмова організатора, підбурювача та пособника (за загальним правилом) може виражатися лише в активній поведінці, тобто такі співучасники мають відвернути вчинення злочину або своєчасно повідомити відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таким чином, ч. 2 ст. 31 КК передбачає дві можливих форми добровільної відмови інших співучасників. При розгляді цього питання необхідно окремо зупинитися та розкрити кожну з них. На завершення питання потрібно проаналізувати правила кваліфікації ді виконавця при добровільній відмові інших співучасників (ч. 3 ст. 31 КК).

 

Тема 53. Причетність до злочину

План

Вступ.

1. Поняття причетності до злочину, її відмінність від співучасті у злочині.

2. Заздалегідь не обіцяне приховування злочину.

3. Потурання злочину.

4. Заздалегідь не обіцяне придбання або збут майна, здобутого злочинним шляхом.

5. Проблеми кримінальної відповідальності за недонесення про злочин.

Висновки.

 

Література

1. Смирнов В.Г. Понятие прикосновенности по советскому уголовному праву. – Ленинград, 1957.

2. Бушуев И.А. Ответственность за укрывательство преступлений и недоносительство. – М., 1965.

3. Баймурзин Г.И. Ответственность за прикосновенность к преступлению. – Алма-Ата: Наука, 1968.

4. Виттенберг Г., Панченко П. Прикосновенность к преступлению по советскому уголовному праву. – Иркутск, ИрГУ, 1976.

5. Разгильдиев Б.Т. Уголовно-правовые проблемы прикосновенности к преступлению. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1981.

6. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. – М.,1958.

7. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. – М.,1959.

8. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. – Свердловск, 1960.

9. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – Киев, 1969.

10. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М., 1974.

11. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев, 1986.

 

Розгляд даної теми слід розпочинати з вивчення змісту кримінально-правового інституту причетності до злочину. Вивчивши рекомендовану літературу необхідно визначити, в яких випадках злочинність певних діянь (дій, бездіяльності) визначається як похідна (наступна) від вчинення так званого “головного” злочину. Слід дійти висновків щодо того, чи перебуває “головний” злочин у причинному зв’язку з поведінкою, яка є причетністю до нього. Важливо чітко сформулювати поняття причетності до злочину як кримінально-правової категорії. У відповіді на перше питання також обов’язково потрібно відобразити, за якими ознаками причетність схожа, а за якими – відрізняється співучасті у злочині. Логічним завершенням роботи над цим питанням повинне стати формулювання поняття причетності. Бажано також охарактеризувати “подвійність” кримінально-правового регулювання причетності в чинному кримінальному законодавстві (нормами як Загальної – ч. 6, 7 ст. 27 КК, так і Особливої – ст. 198, 396 тощо частин КК), звернути увагу на відсутність окремої законодавчої регламентації деяких видів причетності.

Розгляд другого питання слід починати з ознайомлення зі змістом ч. 6 ст. 27, ст. 396 КК України. Потрібно провести характеристику об’єктивних і суб’єктивних ознак приховування злочину, передбаченого цими статтями, відмежувати його від інших видів причетності до злочину. Слід обов’язково зупинитися на тому, за якими ознаками злочин, передбачений статтею 396 КК України, відрізняються від співучасті у злочині (це, відповідно, потребує звернення до змісту кримінально-правових норм про співучасть).

Відповідаючи на третє питання необхідно передусім дати визначення потуранню злочину, розглянути його різновиди (вчинення потурання службовою особою, вчинення потурання приватними особами, які є спеціально зобов’язаними, вчинення потурання приватними особами). При цьому слід звернути увагу на ознаки таких злочинів як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364, 423 КК), порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК), низки військових злочинів (ст. 418-421, 426), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Слід сформулювати умови настання кримінальної відповідальності за потурання.

Робота над четвертим питанням теми вимагає аналізу заздалегідь не обіцяного придбання або збут майна, здобутого злочинним шляхом як виду причетності до злочину (ст. 198 КК України). При цьому необхідно відмежувати це діяння від заздалегідь не обіцяного приховування злочину, а також обов’язково відобразити, за якими ознаками воно відрізняється від співучасті у злочині, в якому було здобуте дане майно.

Готуючи відповідь на п’яте питання плану необхідно взяти до уваги, що в літературі з кримінального права, виданої до набрання чинності КК України 2001 року недонесення про злочин розглядається як елемент інституту причетності до злочину. Однак, у КК України 2001 року недонесення про злочин (яке визнавалося самостійним злочином за КК 1960 року) було декриміналізоване. Тому рекомендується з’ясувати, з яких причин відбулася така відмова законодавця від визнання недонесення злочинним діянням, а також розглянути випадки, коли недонесення про злочин вважається самостійним кримінально-караним діянням (при цьому слід звернутися до статей КК, які передбачають відповідальність за бездіяльність спеціальних суб’єктів – ст. 367, 385, 425 КК).