Державне регулювання оплати праці

Система регулювання заробітної плати в Україні складається з чоти­рьох підсистем: державного регулювання; договірного регулювання; рин­кового регулювання; регулювання зарплат на підприємствах, установах і організаціях. Таке відокремлення цих підсистем мотивується тим, що вони є відносно самостійними.

Державне регулювання оплати праці є системою визначення правил, процедур, нормативів, норм і гарантій в оплаті праці на основі ухвалення певних законодавчих і нормативних актів та контролю за їх дотриманням органами влади. Головною метою державного регулювання оплати праці є створення необхідних умов для забезпечення виконання заробітною пла­тою усіх притаманних їй основних функцій (відтворювальної, мотивую­чої, стимулюючої, регулюючої та соціальної), а також стримування необґрунтованого зростання заробітної плати, не пов'язаного з обсягами ви­робництва й реалізації продукції (робіт, - послуг).

Принципово важливим є те, що жодна країна в світі не може обходи­тися без державного регулювання оплати праці, хоча сфера, масштаби, методи і процедури такого впливу різноманітні. Функції держави (законо­давчої і виконавчої влади) як суб'єкта організації оплати праці в суспільстві неоднозначні і складні. Це мотивується тим, що держава водночас висту­пає в різних ролях: власника, законодавця, захисника інтересів найманих працівників підприємств, гаранта дотримання законів про працю та її оп­лату, власність, податки, ціни, зайнятість населення та інші, які пов'язані із заробітною платою.

Державне регулювання оплати праці ґрунтується на реальних фінан­сових можливостях країни й забезпеченні збалансованості інтересів усіх верств населення, а також реалізації норм, що містяться у Конвенціях і Рекомендаціях Міжнародної Організації Праці, Конституції України, Ко­дексі законів про працю, в законодавчих актах країни. Передовсім держа­ва зобов'язана реалізувати норми і гарантії щодо права найманого праців­ника на отримання заробітної плати, розмір якої забезпечував би йому і членам його сім'ї достатній життєвий рівень, як це передбачено ст. 48 Кон­ституції України. Оплату праці держава регулює прямими і непрямими методами.

Пряме регулювання — це безпосереднє встановлення визначених кількісних параметрів і норм заробітної плати, що є обов'язковими для підприємств незалежно від форм власності й господарювання. Сфера та­кого регулювання встановлена Законом України «Про оплату праці». Відповідно до цього закону таке регулювання проводиться за допомогою:

— встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших держав­них норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників бюджетного сектора економіки, а також керівників підприємств, заснованих на дер­жавній та комунальній власності;

—регулювання фондів оплати праці працівників підприємств монополістів згідно із переліком, який визначається Урядом;

—оподаткування доходів працівників;

—використання систем індексації трудових доходів;

—компенсації працюючим втрати частини заробітку через затриман­ня його виплати;

—забезпечення соціальних гарантій працівникам (пенсії, стипендії,
виплати за лікарняними та по безробіттю);

— фінансування витрат на освіту, науку, культуру та охорону здоров'я.
Одним із основних напрямків удосконалення державної оплатипраці

є обґрунтований розрахунок і періодичний перегляд мінімальної заробіт­ної плати на національному рівні.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір за­робітної плати за просту, не кваліфіковану працю, нижче якого не може про­водитись оплата за виконану працівником місячну,погодинну норму праці.

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційну виплати.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обо­в'язкова на всій території України для підприємств всіх форм власності і господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

—вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим
зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку еконо­міки країни;

—загального рівня середньої заробітної плати;

— продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вар­
тісну величину межі малозабезпеченості, в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Ра­дою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік, визначеним шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ним органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладання Генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зрос­тання цін на споживчі товари і тарифи на послуги за згодою сторін колек­тивних переговорів.

Мінімальний розмір ставок заробітної плати, як мінімальні гарантії оплати праці, визначається Генеральною угодою.

Заробітна плата працівників підприємств на території України випла­чується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України.

Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.

Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національ­ним банком України.

Колективним договором, як виняток, може бути передбачено частко­ву виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості) в тих галузях або тим професіям, де така виплата ефективна, за вартістю оп­лати праці у грошовому виразі, за винятком товарів, перелік яких встанов­люється Кабінетом Міністрів України.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні та в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Уразі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, свят­ковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняєть­ся проводити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах.

За особливою письмовою згодою працівника виплата заробітної пла­ти може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за ра­хунок власника або уповноваженого ним органу.

Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником, власнику або уповноваженому ним орга­ну чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи. Відрахування з їх заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадку, передбаченому за­конодавством, — п’ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам. При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

—загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

—розмір і підстави відрахувань із заробітної плати;

сума заробітної плати, що належить до виплати.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити дос­товірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою працівника.

Контроль за дотриманням законодавства про оплату праці на підприє­мствах здійснюють:

—Міністерство праці й соціальної політики;

—фінансові органи;

—органи державної податкової інспекції;

—професійні спілки та інші органи (організації), які представляють
інтереси найманих працівників.

Найвищий нагляд за дотриманням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Не допускається від зазначених органів укриття будь-якої інформації з питань про оплату праці.

За порушення законодавства про оплату праці винуватці притягують­ся до дисциплінарної, матеріальної і кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Непрямі методи державного регулювання оплати праці опосередкова­но впливають на рівень, структуру, диференціацію й динаміку змін заро­бітної плати. Ці методи реалізуються через визначення загальної економіч­ної стратегії, пріоритетів соціальної політики. Механізмом непрямих ме­тодів регулювання зарплати є застосування систем:

—інновацій та інвестицій; оподаткування зовнішньоекономічних
відносин, ціноутворення, антимонопольних та антиінфляційних заходів;

—науково-методичного забезпечення формування тарифної системи,
вдосконалення тарифно-кваліфікаційних довідників, проведення єдиної
політики тарифікації робіт. Важливим завданням держави є також регу­лювання соціально-трудових відносин нарізних рівнях господарювання і створення умов для конструктивного соціального партнерства у сфері оп­лати праці, забезпечення соціального захисту населення, запобігання ма­сових трудових конфліктів.

Таким чином, держава регулює ті питання, які без неї не можуть бути вирішені. Всі інші питання оплати праці регулюються на договірній ос­нові.