Поняття забезпечення виконання зобов’язань

Виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, зобов’язання між громадянами або з їх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов’язання між соціалістичними організаціями. Такий перелік є вичерпним, інші механізми, за допомогою яких можуть задовольнятися вимоги кредитора, які тією чи іншою мірою сприяють забезпеченню виконання зобов’язань, формально до способів забезпечення не належать.Способами забезпечення виконання зобов’язань – є передбачені законом або договором спеціальні заходи, які спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником. Способи забезпечення виконання зобов’язань: неустойка (штраф, пеня); застава, порука, завдаток і гарантія. Ці способи розрізняють за ступенем впливу на боржника і методами досягнення мети виконання зобов’язання належним чином. Загальною рисою способів забезпечення зобов’язань: Загальна спрямованість, яка полягає у наданні кредиторові певних гарантій стосовно задоволення його вимог. Встановлення кожного із способів забезпечення зобов’язань призводить до того, що крім головного зобов’язання (того, що забезпечується) виникає ще одне зобов’язання. Воно є особливим зобов’язанням. Кожен із способів забезпеч. Виконання зобов’язань припиняється у випадку припинення головного зобов’язання. Підставою виникнення будь-якого способу забезпечення зобов’язання є договір. Лише відносно неустойки і застави передбачено, що вони можуть також встановлюватись безпосередньо законом..Що стосується додаткових способів забезпечення, які сторони можуть передбачати в самому договорі, то до них належать і випадки виконання боржником зобов’язання, пов’язаного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі можливостей, що закладені диспозитивними нормами ЦКУ.

 

Види забезпечення виконання зобов’язань

Способами забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені зак-м або дог-м спеціальні заходи, які спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником. Способи забезпеч. викон. зобов: неустойка(штраф, пеня); застава, порука, завдаток і гарантія. Ці способи розрізняють за ступенем впливу на боржника і методами досягнення мети виконання зобов’язання належним чином. Загальні риси способів забезпеч. зобов’язань: Загальна спрямованість, яка полягає у наданні кредиторові певних гарантій стосовно задоволення його вимог. Встановлення кожного із способів забезп. зобов-нь призводить до того, що крім головного зобов-ня (того,що забезпечується) виникає ще одне зобов-ня. Воно є особливим зобов-ям. Кожен із способів забезпеч. викон. зобов-нь припиняється у випадку припинення головного зобов’язання. Підставою виникнення будь-якого способу забезп. зобов-ня є договір. Лише відносно неустойки і застави передбачено, що вони можуть також встановлюватись безпосередньо законом. Угоди про будь-який спосіб забезпечення виконання зобов-нь повинні бути під загрозою їх недійсності укладені в письмовій формі. Деякі з них потребують також нотаріального посвідчення. І лише відносно завдатку існує інше правило: недотримання простої письмової форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, але не тягне за собою недійсність угоди

 

Форма правочину щодо заб.вик.зоб

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

 

Загальні умови забезпечення виконання зобов’язання

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим

Кодексом.

Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

 

Поняття та умови застосування завдатку

Завдаток — це грошова сума, або рухоме майно, що вида­ється однією зі сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні як доказ укладення договору і в забез­печення його виконання.

Як вид забезпечення виконання зобов'язань завдаток має такі особливості:

• предметом завдатку може бути як грошова сума, так і рухоме майно;

• завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов'язань, а не зобов'язань, які виникли з інших підстав;

• застосування завдатку може мати місце лише за погодженням сторін.

Призначення завдатку полягає в наступному: по-перше, це засіб платежу, оскільки завдаток передається в рахунок належних іншій стороні платежів (наприклад, якщо домовляючись про купівлю меблевого гарнітуру, який коштує 320 гривень, покупець сплатив 100 гривень завдатку, то йому необхідно буде доплатити пізніше ще 220 гривень);

по-друге, дача завдатку є доказом укладання договору, особ­ливо в тих випадках, коли укладення договору не вимагає письмової форми;

по-третє, це засіб забезпечення виконання зобов'язання, який додатково зв'язує сторони.

Найчастіше завдатком забезпечується виконання зобов'язань за участю громадян при укладанні договорів купівлі-продажу житлових будинків, квартир, гаражів, найму житлового примі­щення. Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що у разі, коли покупець, передавши завдаток продавцю, вирі­шить відмовитися від договору купівлі-продажу, то наданий ним завдаток залишається у продавця. Якщо ж від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець знай­шов вигіднішого покупця), то вона зобов'язана не лише по­вернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, як такий подвійний завдаток.

завдат­ком (наприклад, продукція, що швидко псується, зіпсувалася, оскільки зв'язаний завдатком добросовісний продавець її не реалізував), то вона має право вимагати від порушника зо­бов'язання відшкодування збитків у частині, яка не покрива­ється завдатком. На перший погляд, завдаток забезпечує на­лежне виконання обов'язків кожною зі сторін за договором під страхом втрати завдатку. Але треба зважити на те, що стосовно

реальності покарання за невиконання обов'язку сторони пере­бувають у різних становищах.

Так, якщо від виконання договору ухиляється сторона, яка надала завдаток, інтереси іншої сторони в цій частині цілком гарантовані, бо сума, яку втратить відповідальна за невиконан­ня зобов'язання сторона, знаходиться у сторони, на користь якої завдаток передано. Проте, якщо відповідальною за неви­конання зобов'язання є сторона, яка отримала завдаток, то її обов'язок повернути отриману суму та ще й приплатити від себе таку ж нічим не забезпечений, і гарантій, що потерпіла сторона отримає цю суму, фактично немає.

Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс — це також визначена грошова сума або цінності, які покупець чи замов­ник передають продавцю чи виконавцю робіт в рахунок май­бутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги. Аванс, як і завдаток, є доказом укладання договору і зараховується в рахунок кінцевого платежу.

 

Притримання

Якщо у кредитора перебуває річ, яку належить передати боржнику або особі, зазначеній боржником (наприклад, на під­ставі укладеного договору зберігання, найму, оренди, підряду), але боржник не виконує в строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредиторові пов'язаних зі зберіганням речі витрат чи інших збитків або інших підприємницьких зо­бов'язань, то кредитор має право утримувати цю річ, поки зобов'язання не буде виконане. Це право зберігається у креди­тора і в тому випадку, якщо права на цю річ виникли у третьої особи.

Особливість притримання як виду забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що кредитору надане право утри­мувати річ боржника до виконання останнім зобов'язання, і для реалізації цього права кредитору не потрібно, щоб можли­вість притримання речі була передбачена договором. Норми щодо притримання речі є диспозитивними, оскільки сторони в договорі можуть передбачити незастосування такого виду за­безпечення зобов'язання.

Водночас до кредитора, який притримує у себе річ боржни­ка, не переходить право власності на неї.

 

Порука

Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов’язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юридичних осіб. Відповідно до ЦК України за договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій Фомі. Недодержання письмової Фоми тягне недійсність договору поруки.

Як видно із визначення, закріпленого у ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання.

ЦК України передбачає, що в разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов’язки для цих боржників. Хоч договір може передбачати й інший характер відповідальності - часткову або субсидіарну.

Якщо у зв’язку з невиконанням основного зобов’язання боржником кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов’язання, поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому зобов’язанню. Таким чином, поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника. У цілому зобов’язання не припиняється, в ньому лише змінюється кредитор, який має право вимоги до боржника.

Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожн з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

 

Гарантія

У чинному цивільному законодавстві гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання фактично не має чіткого визначення, але формально, виходячи із ЦК України, гарантія зберігає статус самостійного способу забезпечення виконання зобов’язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку, що призводить до того, що гарантія практично майже не застосовується.

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб’єктний склад учасників.

Відрізняється від поруки і характер відповідальності у відповідальності гарантії. На відміну від поручителя, гарант виступає не солідарним, а субсидіарним боржником. Тобто гарант несе відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов’язання у зв’язку з відсутністю у нього майна.

У новому Цивільного кодексу гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язання надано новий зміст. Гарантією визнається письмове зобов’язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов’язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зобов’язання зобов’язанням. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

З цього слідує, що гарантію в контексті нового ЦК України слід розглядати як стороннє зобов’язання, відповідно до якого гарант зобов’язаний сплатити бенефіціарові - кредитору за забезпеченим гарантією зобов’язанням відповідну грошову суму. Право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії.Стосовно обсягу відповідальності гаранта, то передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми на яку видано гарантію.

Підставами для припинення гарантії визнаються:

1) сплата бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення визначеного в гарантії строку, на який її видано;

3) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією і повернення її гарантові;

4) відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви по звільнення від його зобов’язань.

Такими є основні положення нового ЦК України про гарантію як самостійний спосіб забезпечення зобов’язання.

Така оновлена гарантія може розглядатись як один з надійніших способів, які гарантують права кредиторові.

 

Поняття та види застави

Особа, яка надає майно в заставу, є заставодавцем. Заставо­давцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При заставі майна заставодавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на нього. Особу, яка отримує майно в заставу, називають заставодержателем.

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно, крім того, що за законодавством не може бути відчужене заставодавцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.

основні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Якщо річ перебуває у спільній власності, заставити її можна лише за згодою всіх співвласників. Тому бажання чоловіка заставити свою частку однокімнатної квартири без згоди дру­жини замало. Майно, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом застави лише за умови виділення його в натурі.

Договір застави має укладатися у письмовій формі. У дого­ворі необхідно зазначити: найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін; суть забезпеченої заставою вимоги, розмір і строк виконання

У договорі застави визначається суть, розмір і строк вико­нання зобов'язання, забезпеченого заставою, та подається опис предмета застави.

Застава припиняється у разі:

• припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

• загибелі або втрати майна застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

• примусової реалізації предмета застави;

• закінчення терміну дії права, що становить предмет застави;

• набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Залежно від предмета застави розрізняють такі її види:

• іпотека;

• заклад;

• застава товарів в обігу або переробці;

• застава цінних паперів;

• застава майнових прав.