Поняття і зміст дієздатності

Дієздатність - передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми свідомими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Різновидами дієздатності є угодоздатність, тобто здатність (можливість) особисто, своїми діями укладати цивільно-правові угоди, і деліктоздатність — передбачена нормами права здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієзатності. Наприклад, кримінальній відповідальності піддаються особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років. Потрібно зауважити, не досягнувши повної дієздатності, ці особи – деліктоздатні. Передумовою деліктоздатності є «вменяемость», тобто здатність в момент скоєння суспільно небезпечного діяння розуміти свої дії і керувати ними.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у мо­мент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з на­станням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У Цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності:

1.неповна(відносна) дієздатність: 14-18років

2.часткова дієздатність: до 14років. До 14 років дитина самостійно може здійснити лише дрібні побутові угоди: придбати хліб, газету, книгу тощо.

3.обмежена дієздатність виражається в наступному:

а) обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачена в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, духовності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

б) обмеження прав і свобод людини і громадянина можливе за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. У цьому випадку особа позбавляється права розпоряджатися майном, коштами; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові угоди, всі ж інші дії особа повинна здійснювати під контролем спеціально призначеного піклувальника.

4.абсолютна недієздатність встановлена для тих осіб, що визнані недієздатними за рішенням суду внаслідок психічного захворювання, відсталого розумового розвитку

 

Юр. наслідки визнання фо недієздатною

Громадянин визнається недієздатним, якщо він в наслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи. За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішення суду про визнання його недієздатним. Опікун може укладати угоди від імені недієздатного. Також опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за недієздатним нагляд, відповідають за шкоду заподіяну недієздатним, якщо опікун не доведе, що шкода виникла не з їхньої вини. За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров’я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду.

Підстави визнання фо безвісно відсутньою

Відсутність безвісти – посвідчений в судовому порядку факт тривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

 

Підстави оголошення фо померлою

Здійснюється за рішенням суду за умов відсутності за місцем проживання громадянина протягом 3 років, якщо місце його перебування невідоме та спроби виявити його не дали результату. Закон передбачає 2 спеціальні строки відсутності інформації: 1) якщо громадянин пропав безвісти при обставинах, що загрожували смертю або давали підстави це передбачати в строк 6 місяців; 2) якщо військовослужбовець або інша особа пропала у зв’язку з військовими діями, строк становить 2 роки з дня закінчення військових дій. На підставі рішення суду визнання громадянина померлим, органи ЗАГСу видають зацікавленим особам посвідчення про смерть. Днем смерті вважається день прийняття судом рішення, якщо в рішенні не зазначений інший день можливої смерті. Оголошення громадянина померлим встановлює лише презумпцію, а не сам факт смерті, і не впливає на правоздатність особи, якщо вона фактично жива. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження

 

Поняття та ознаки юо

Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей.

Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ЦК України: Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

З вищесказаного визначення можна виділити наступні ознаки:

Організаційна єдність. Юридична особа — це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоя­щих органів. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну май­нову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями. Здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітраж­ному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій в майнових і особистих немайнових відносинах, мож­ливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.

 

Правоздатність юо

Як суб’єкт майнових та особистих немайнових відносин ЮО наділяється цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю. Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридич­ної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх право­здатність. У юридичних осіб цивільна право-дієздатність виникають водночас. Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. В цей момент виникає й цивільна дієздатність юридичних осіб. Правоздатність юридичних осіб є спеціальною, тобто вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей ї діяльності. Юридична особа має право займатися будь-яким видом діяльності, не забороненою законодавством, яка відповідає цілям у статуті. Деякими видами діяльності юридична особа має право займатися лише на основі спеціального дозволу (ліцензії). Цивільні права та обов’язки юридичної особи виникають з різних підстав: угод (договорів), односторонні угоди (заповіт), неправомірних дій (заподіяння шкоди). У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обв’язки. До них належить право на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію. Найменування присвоюється юридичній особі в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивільному обороті. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обв’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або за статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом. Органи ЮО можуть бути єдиноначальними та колегіальними. Вищим органом господарських товариств (АТ, ТОВ, ТДВ) є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчими органами є правління або дирекція, які діють як колегіальні органи ЮО. У кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах – також правління.

Особливості виникнення і змісту праводієздатності юри­дичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи — це органі­зації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я від­падає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.

Види юо

Юридичні особи можна поділяти на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юри­дичні особи поділяються на:

а) приватні;б) колективні;в) дер­жавні;г) змішані.

Стосовно суб’єктного складу юридичні особи можуть бути поділені на:

а) українські;б) спільні за участю інозем­ного інвестора;в) іноземні;

г) міжнародні організації та об’єд­нання.

Чинне законодавство України також визначає для юридич­них осіб, що діють в цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи.

Залежно від форм власності, встановлених Законом “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів: приватне;сімейне; колективне; державне комунальне; державне; спільне підприємство; підприємство, засноване на власності юридичних осіб і гро­мадян інших держав.

Господарські товариства - такі юри­дичні особи, які створені шляхом об’єднання на підставі дого­вору майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. І Закону України про господарські товариства в Україні мо­жуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеже­ною та додатковою відповідальністю, повні та командитні това­риства.

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об’єднан­ня капіталів та об’єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об’єднання майна засновників та учасників, і необов’язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи на­лежать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньо особистою участю.

Для участі в цивільних правовідносинах з метою одержання прибутку створюються і виробничі кооперативи.

Кооперативи створюються і діють в сільському господарстві, промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі, громадському харчуванні, у сфері плат­них послуг та інших галузях виробництва і соціально-культур­ного життя. Виробничим кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення підприємницької діяльності шляхом особистої трудової участі та об’єднан­ня майна його членів. На кооперативних засадах часто утворюються і здійснюють свою діяльність колективні сільськогосподарські підприємства.

Серед названих організаційно-правових форм господарюван­ня з використанням інституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господарства, які є (формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Припинення юо

Підставами припинення ЮО є: ·досягнення поставлених перед нею цілей – закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність ЮО – визнання банкрутом – якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено виконання цих умов або не змінено вид діяльності - якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства; ·з інших підстав, передбачених законодавством. Припинення державних організацій, що є ЮО, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються. Ліквідація і реорганізація ЮО здійснюється за рішенням власника майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи господарського. Громадські організації, що є ЮО, припиняють свою діяльність на підставах, передбачених у їх статутах. Формами припинення ЮО є: ·ліквідація – реорганізація. При ліквідації ЮО припиняє свою діяльність без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Ліквідація ЮО здійснюється ліквідаційною комісією, що її створює власник, а у разі банкрутства – господарський суд. При реорганізації справи і майно переходять до іншої ЮО у порядку загального правонаступництва. Формами реорганізації є: злиття, приєднання, поділ, виділення або перетворення. Злиття має місце тоді. коли дві або більше ЮО об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Приєднання має місце тоді, коли одна ЮО включається до складу іншої ЮО, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність. поділ означає що на базі однієї ЮО виникає дві або більше ЮО, а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення ЮО. З її складу виділяється нове соціальне утворення, яке має права ЮО. Перетворення полягає в тому, що на основі ЮО створюється нова ЮО, яка має інший профіль, цілі діяльності, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. Філії і представництва не мають прав ЮО, їх керівники діють на підставі довіреності, одержаної від ЮО.

Поняття об’єктів цп

Об'єкт правовідносин - це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Об'єкт правовідносин найтіснішим чином пов'язаний з інтересом управомоченої сторони і є благом, що знаходиться в його розпорядженні й охороняється державою. Об'єктами можуть бути різноманітні предмети, що представляють цінність для суб'єкта права. Наприклад, за житловим законодавством для наймача об'єкт — житлове приміщення, необхідне йому для проживання. В залежності від цього об”єкти поділяються на 3 групи: 1 речі (материальні явища, предмети природи, як у природному стані, так і пристосовані людиною до споживання, гроші і цінні папери) 2 діяльність (роботи, послуги, результати творчої діяльності) 3 особисті немайнові блага (честь, ділова репутація). Із прийняттям закону про власність режим право власності почав поширюватись на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну природу. Нематеріальну природу мають також права вимоги. Таким чином умовно речі можна поділити на “матеріальні і нематеріальні”. В цив. праві існує також поняття майна як об’єкта цив. прав. Воно вживається як для визначення конкретних речей, так і при визначенні сукупності майнових прав і обов’язків суб’єкта. Це має місце зокрема при спадкуванні майна громадян, коли до спадкового майна входять як права так і обов’язки.

 

Види об’єктів цп

Громадяни та ор­ганізації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-пра­вові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зро­бити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та органі­зацій. Тобто об'єктами цивільних правових відносин є: а) речі (об'єкти речових правовідносин, що виникають з договору застави. Речі також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, даруван­ня);б) дії, у тому числі послуги(об'єкт цивільно-правових відносин, які виника­ють з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ. Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом ци­вільно-правових відносин, що виникають з договору доручен­ня, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повіре­ний укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує пошто­ві перекази, кореспонденцію тощо; в) результати духовної та інтелек­туальної творчості(За чинним цивільним законодавством факти створення літера­турних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини. Їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право); г) особисті немайнові благ (во­ни регулюються нормами цивільного права, і тому це різно­вид цивільно-правових відносин. Їх об'єкт — особисті немай­нові блага: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо.

Дії та послуги

Дії - об'єкт цивільно-правових відносин, які виника­ють з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ. Зміст дій як об’єктів цив прав полягає в їх нема тер природі, оскільки об’єктом права виступає сама дія-ть, а не її матер результат. Незважаючи на нема тер характер вказаних об’єктів цив прав, вони обєктивізуються за допомогою мат носіїв і мають правовий зв’язок із майновими відносинами. Дії поділяються: 1. Роботи; 2. Послуги; 3. Результати творчої дія-ті. Кінцевим результатом роботи є створення мат об’єкту, який має певну цілісність. При наданні послуг мат об’єкт не створюється. Важливий в даному випадку є соц-екон ефект, який отримує замовник послуг.

Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом цивільно-правових відносин, що виникають з договору доручен­ня, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повіре­ний укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує пошто­ві перекази, кореспонденцію тощо.

Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо).

 

Поняття представництва

Представництво – такі відносини, за яких угода, укладена однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права і обов’язки безпосередньо для особи, яку представляють. Суть представництва полягає в дія-ті представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак не всякі угоди можуть бути вчинені представником. ЦК передбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто та ін угод, зазначених у законі (заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений). Мета представництва – здійснення представником угод та ін юрид дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, припиняють чи змінюють цив права та обов’язки у іншої особи – особи, яку представляють. У відносинах представництва беруть участь 3 суб’єкти: особа, яку представляють, представник, третя особа. Особою, яку представляють, може бути будь-який суб’єкт цив права – гром, юр особа, незалежно від наявності у них дієздатності. Представником є гром або юр особа, які мають повноваження на здійснення юр дій від імені особи, яку представляють. Представником має бути дієзд-й гром, за винятком осіб, які досягли труд повноліття(16 років).Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цив права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цив права. Відносини представництва регулюються договором доручення або довіреністю.