Підстави вин. Та види представництва

Розрізняють такі види представництва: 1. Представництво, яке ґрунтується на договорі; 2. Представництво, яке ґрунтується на законі; 3. Представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Договірне або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору(договір доручення). Різновидом добровільного э комерційне представництво. Представництво, яке виникає на підставі закону та адмін акта є обов’язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють. Коли відносини прдс-ва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид предс-ва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом. Представництво, при якому повноваження представника виникають із адмін розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юрид особи, являє собою представництво, яке ґрунтується на адмін акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юрид особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких фун-й, зокрема з укладенням угод.

 

Представництво без повноважень

Наявність у представника повноважень є обов’язковою умовою будь-якого представництва. Угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Схвалення може бути здійснено як у письмовій формі, так і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (напр. прийняттям виконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідного строку або встановленого строку при здійсненні угоди. Як свідчить судова та арбітражна практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. У разі коли угода укладена представником юр. особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юр. особи або керівника відокр. підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов’язку перевіряти такі повноваження.

Поняття приватного права та його співвідношення з цивільним

Ще починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне та приватне. Вперше такий поділ запропонував Ульпіан (Дигести Юстиніана). Відповідно до нього, приватне право призначалось для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів.

Особливості приватного права:

1) предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статики) та його використання (динаміки);

2) ці відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

3) ці відносини виникають та існують між юридично рівними суб'єктами, які є самостійними в майновому розумінні.

Основою приватного права є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе всі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України.

межі приватного права за рахунок тільки цивільно-правової галузі не можуть вважатися вичерпними. Вони значно ширше, і розширяються за рахунок деяких інших правових галузей, зокрема, сімейного, трудового, підприємницького права і т. ін. Та понад усе найбільш визначальне значення у сфері приватного права слід віддати галузі цивільно-правовій. Саме остання забезпечує основні засади регулювання, охорони приватних інтересів окремих суб'єктів права, а також компенсаційні гарантії на випадок, коли врегульовані і охоронювані законом цивільно-правові відносини порушуються, а учасники цих відносин стають потерпілими.

 

Класифікаця юридичних фактів

1.за волею суб’єктів: дії - більшість(укладення договору, виконання зобов’язання, створення твору, прийняття спадщини тощо), події. Дії поділяються на правомірні і неправомірні. До неправомірних дій: завдання шкоди (збитку); порушення договірних зобов’язань; безпідставне збагачення; дії, здійснені як угоди, що визнані недійсними; дії, що порушують виключні права авторів творів науки, літератури, мистецтва тощо. Правомірні дії, в свою чергу, поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти — правомірні дії суб’єктів, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних правовідносин, тобто спрямовані на досягнення правових наслідків. До юридичних актів належать угоди, адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самоврядування), рішення суду. Юридичні вчинки - це такі правомірні дії, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно, а іноді й питання наміру людини, що скоїла юридичний учинок. Так, авторські правовідносини виникають в момент створення письменником добутку в доступній для відтворення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні добутку до придбання авторських чи прав ні.

2.залежно від наслідків: правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовідновлюючі.

2 залежно від суб’єктів:

Ø акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різновидом якого є договір) — основний вид правомірних дій суб'єктів приватного права. Це — волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію цивільних прав і обов'язків;

Ø акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухвали тощо).

Таким чином, юридичні факти в цивільному праві можуть бути піддані наступної класифікації:

Ø події й дії;

Ø неправомірні й правомірні дії;

Ø юридичні вчинки і юридичні акти;

Ø адміністративні акти й угоди.

 

адміністративні акти передують виникненню цивільних правовідносин (наприклад, здійсненню опікуном угоди з відчуження майна підопічного має передувати дозвіл на здійснення такої угоди органом опіки і піклування), інші адміністративні акти породжують цивільні правовідносини (видача ордеру на жиле приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення

5. ліцензування окремих видів підприємницької діяльності

6.строки(

 

Види дієздатності фо

1.часткова. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

2.неповна(від 14 до 18)Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу,

фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і

дозвіл органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його

прийняття.

3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

 

Ознаки індивідуалізації фо

За загальним правилом особа приймає участь у цивільних відносинах від свого імені. Навіть у тих випадках коли особа здійснює свої права через інших осіб (представників) його наслідки (суб’єктивні права та юридичні обов’язки) настають для певної конкретної фізичної особи. Разом з тим, ім’я хоча і є основним, але воно не повністю відображає ідентифікаційні ознаки фізичної особи.

Ознаки:

-природне походження, вік, стать, національність;

-психолого-характеризуючі (почерк, підпис);

-територіальні (місце постійного чи переважного проживання);

-формальні, що відображені у виданих на ім’я фізичної особи офіційних документах, у паспорті;

-соціальні (честь, репутація);

-особисті (гідність, самооцінка, досвід певної юридично значимої діяльності, визначність у колі фахівців,імідж);

-професійні (вигадані імена: сценічне [ТАЯ, Ані Лорак, Руслана], псевдонім, фанове [Шева, Парамон], ді джейне, культове, шоуменське, тощо;

-медичні (психічне захворювання, інше захворювання, яке є перепоною для проживання у одній кімнаті з іншими членами сім’ї, потреба у сторонньому догляді);

 

-юридичні (прізвище, ім’я, по батькові, громадянство, сімейний стан, статус державного посадовця, підприємець, інвалід);

-публічні (ідентифікаційний код платника податку, судимість, статус “рецидивіст”, тощо);

-комунікаційні (доменне ім’я, електронний підпис, електронна адреса, поштовий ящик);

-майнові (номер рахунку в комерційному банку, володілець акцій чи інших цінних паперів, місце знаходження нерухомого майна тощо).

 

Засоби індивідуалізації юо

Під індивідуалізацією юридичної особи слід розуміти наявність таких специфічних ознак та порядок їх надання, які слугують виособленні участі даної юридичної особи у цивільних відносинах і цивільному обороті від інших юридичних осіб. На відміну від індивідуалізації фізичної особи у юридичної особи не може бути ознак природного походження.

Ознаки:

-розпізнавальні ознаки (власне найменування, фірма для підприємницьких юридичних осіб);

-територіальні (місцезнаходження юридичної особи);

-соціальні (ділова репутація,);

-публічні (реєстраційний код у ЄДРОПУ, ідентифікаційний код платника податку, код статистичної звітності);

-комунікаційні (адреса, доменне ім’я, електронний підпис керівника, електронна адреса, поштова скринька);

-майнові (номер рахунку в комерційному банку, володілець акцій чи інших цінних паперів, місце знаходження нерухомого майна тощо);

-інтегровані. Це стосується насамперед штрихкодуваннячи цифрового кодування. При його зчитуванні та розпізнання зацікавлений суб’єкт має змогу отримати повну інформацію про діяльність, індивідуалізацію певного суб’єкта. До таких відносяться й сайти фізичних та юридичних осіб в Інтернет.

Як суб’єкт підприємницької діяльності юридична особа може мати й такі індивідуальні ознаки як фірмове найменування, товарний знак, місце походження товару тощо.

Таким чином під індивідуалізацією юридичної особи є притаманні конкретній юридичній особі особисті ідентифікаційні ознаки, які відрізняють її з поміж інших осіб і мають правове значення, персоніфікують правовідносини або зумовлюють певні суб’єктивні права і юридичні обов’язки, підлягають охороні та захисту у встановленому законом порядку.

 

Теорії юо

- Концепції, що заперечують існування деякого реального суб’єкта із властивостями юридичної особи;

- Концепції, що визнають існування носія таких властивостей.

1.“теорії фікції “(властивостями суб’єкта права (свідомістю, волею) у дійсності володіє тільки людина. Таким чином, законодавець, застосовуючи юридичну фікцію, створює вигаданий суб’єкт права, що існує лише як абстрактне поняття(Савінї)

2. «теорія персоніфікованої цілі» заперечує існування юо, оскільки остання має за мету управління майном, тобто сама юо виступає як персоніфікована ціль.

3.основоположник „органічної теорії” О.Гірке уподібнював юридичну особу людській особистості, розуміючи її як соціальний організм.

4.реалістична теорія- визнає реальність юо

5. „Теорія колективу”, запропонована академіком А.В. Венедиктовим [3, с.657-672], виходить із того, що носіями правосуб’єктності державної юридичної особи є колектив робітників та службовців підприємства. за кожною державною організацією стоять соціалістична держава як єдиний власник усього фонду державної власності і очолений відповідальним керівником колектив робітників та службовців даної юридичної особи, що під керівництвом дирекції безпосередньо виконує задачі, покладені на цю юридичну особу, і у безпосереднє оперативне управління якого держава виділяє відповідну частину єдиного фонду державної власності.

6. „Теорія держави «ґрунтується на положенні про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна – сама держава.

7теорія директора. Головна ціль наділення організації правами юо – це забезпечення її участі у цив обігу, а оскільки директор уповноважений діяти від імені організації, то саме він є носієм юридичної особистості держ юо

 

Статутні документи юо

Загальні положення щодо установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб містяться у ЦК України, ГК України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", норма якої до установчих відносить такі документи:
1) установчий акт;2) статут;3) засновницький договір;4) положення.
На підставі установчого акта діють установи; на підставі положення - юридичні особи публічного права (органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо).

Для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності характерна наявність двох документів, що належать до категорії установчих - статуту та засновницького договору.
ГК України до установчих документів додатково відносить рішення засновників про утворення суб'єкта господарювання.
статут юридичної особи визначає її структуру, види і напрями діяльності, порядок управління та інші питання діяльності власне суб'єкта підприємницької діяльності.
На відміну від статуту, головним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками юридичної особи, насамперед майнового і організаційного характеру - їх прав та обов'язків, порядку внесення вкладів, порядку розподілу прибутків та збитків тощо.
згідно з зу"Про державну реєстрацію. юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками).

 

71. Способи здійснення цивільних прав.
здійснення суб'єктивного цивільного права --це реалізація його змісту через вчинення уповноваженою особою дій, що визначають можливість певної поведінки.
Цивільні права здійснюються у межах, наданих особі законами, іншими актами цивільного законодавства та договорами.
1. шляхом особистих юридично значущих активних дій уповноважених осіб. Так, наприклад, власник може особисто використовувати своє майно, може продати, обміняти, подарувати і інше... У всіх випадках ним реалізується право на свої активні дії, за допомогою яких задовольняються його інтереси.
2.право вимагати відповідної поведінки у зобов’язаних осіб. Здійснення суб’єктивних прав у цьому випадку передбачає збіг можливостей здійснення особистих дій уповноваженою особою з можливістю вимагати виконання або дотримання юридичних обов’язків іншими особами. Конкретна реалізація цих можливостей і є способами здійснення права.
У деяких випадках здійснення суб'єктивного права можливе лише за згодою особи, інтереси якої можуть бути порушені. Наприклад, для продажу частки у спільній власності продавець зобов'язаний повідомити у письмовій формі решту Учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілейованої купівлі, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.