Час та місце відкриття спадщини

Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спад­кування. Спадкові правовідносини виникають із смертю гро­мадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встанов­лення таких істотних обставин, як:

• визначення кола спадкоємців;

• строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;

• склад спадкового майна;

• строк для звернення кредиторів з претензіями;

• закон, яким потрібно керуватися;

• строк для видачі свідоцтва на спадщину.

Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.

Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Особи, які померли в різний час, але в межах однієї доби, називаються комморієнтами. Наприклад, під час катастрофи з гігантським морським лайнером "Титаніком" загинуло понад 1,5 тис. пасажирів в тому числі ряд родин. Спадщина після таких осіб відкривається одночасно і окремо після кожної із них.

Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце про­живання спадкодавця, а якщо воно невідоме — то місце зна­ходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місце знаходження рухомого майна.

Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місце знаход­ження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

 

Поняття та склад спадщини

Спадщина — це майно, яке переходить в порядку спадку­вання. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які згідно з чинним законо­давством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спад­ковим майном До складу спадщини не належать:

• особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);

• права та обов'язки, нерозривно пов'язані із особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);

• права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військкомісаріати).

Спадщина складається, як правило, із права приватної влас­ності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі).

Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина:

• право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;

• право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач;

• право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;

• право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін.

Спадкування за заповітом

Законодавець встановлює два способи (види) визначення спадкоємців та поділу спадкового майна:

• спадкування за заповітом;

• спадкування за законом.

Законодавець надає громадянину право призначити спадко­ємців особисто шляхом складання заповіту.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як односторонній правочин заповіт характе­ризується рядом специфічних ознак:

• це — односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

• особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;

• заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати
неможливо;

• оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови — смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його
зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті запо­
відача.

В заповіті зазначаються місце і час його укладення, він під­писується особисто заповідачем. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса заповіт може бути під­писаний іншим громадянином.

 

Вимоги до заповіту

Заповіт має бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає в тому, що він міс­тить в собі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

До нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головними та черго­вими лікарями, директорами будинків для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, коман­дирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідчені заповіту посадовими особами обов'язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.

Оскільки заповіт є типовим одностороннім правочином, за­повідач має право змінити або скасувати його в будь-який час незалежно від волі інших осіб. Скасування заповіту можливо двома способами:

а) складанням нового заповіту;

б) шляхом подачі до нотаріального органу заяви про скасу­
вання раніше складеного заповіту.

Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати попередні, а лише доповнювати їх шляхом визна­чення долі майна, яке раніше нікому не заповідалося.

 

Право на обов’язкову частку у спадщині

Обов'язкові спадкоємці — це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщини.

До обов'язкових спадкоємців належать:

• неповнолітні або непрацездатні діти померлого (у тому
числі й усиновлені);

• непрацездатне подружжя;

• непрацездатні батьки (у тому числі усиновителі).
Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на

обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширеному тлу­маченню не підлягає. Інші непрацездатні родичі померлого: брати, сестри, дід, баба, тітка, дядько, внуки, правнуки — не є обов'язковими спадкоємцями.

Умовою отримання обов'язкової частки спадщини не є злиденність спадкоємця. Тобто якщо особа, яка має право на обов'язкову частку спадщини, отримує пенсію, є матеріально забезпеченою і не потребує матеріальної допомоги, це не позбавляє її права вимагати належної їй обов'язкової частки спадщини.

Розмір обов'язкової частки становить половину частки, яка б належала особі за законом. Тобто право заповідача на вільне розпорядження своїм майном у цьому випадку обмежується. До обов'язкової частки належить і домашнє майно, і предмети домашнього вжитку, і вклади в банківських установах. Обов'яз­кова частка спадщини не обтяжується боргами спадкодавця.

Розмір обов'язкової частки може бути зменшено судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями і спадкодав­цем, а також інших обставин, які мають істотне значення (наприклад, обов'язковий спадкоємець претендує на частку однокімнатної приватизованої квартири, в якій за життя про­живали спадкоємці за заповітом).

 

Спадкування за законом

Досить часто спадкодавці не складають заповітів. Тут діє деже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом є діти, дружина, батьки померлого, онуки і правнуки; брати і сестри; дід і бабуся як з боку батька, так і збоку матері. Однак всі ці спадкоємці спадкують права та обов’язки померлого в порядку черги. До числа спадкоємців за законом належать також непрацездітні особи, що перебували на утриманні померлого не менше як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкємства. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.Якщо немає спадкоємців ні за законом належать також непрацездатні особи, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавленні заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави. Зазначемо, що й у разі, якщо через відсутність спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави