Суверенітет держави. Криза суверенітету сучасної держави.

Суверенітет є однією з основних ознак держави і стосується державної влади. Державний суверенітет – це верховенство державної влади щодо будь-якої іншої влади (влади мафії, партій, олігархів, церкви тощо) всередині країни і її незалежності від усякої іншої влади за її межами.

Як видно суверенітет є:

а) внутрішній – обмежується законами особливо у правовій державі;

б) зовнішній – обмежується міжнародним правом, діяльністю міжнародних структур: рада Європи, міжнародний банк реконструкції та розвитку СОТ тощо.

Ознаки суверенітету:

1) Верховенство державної влади – відсутність будь-якої іншої вищої суспільної влади в державі;

2) Самостійність державної влади – самостійне прийняття будь-яких рішень в середині держави і ззовні;

3) Неподільність державно влади – не поділяється з іншими суб’єктами суспільства, а лишень за функціями з державними структурами;

4) Повнота – розповсюджується на всі сфери державного життя, на все населення і громадські об’єднання;

5) Незалежність державної влади від будь-яких суб’єктів;

6) Рівність державної влади у зовнішніх зносинах з іншими державами.

Суверенітет народу і суверенітет нації стоїть вище суверенітету держави.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Первинним є суверенітет народу, а державний – похідний. Суверенітет сучасних держав – обмежений. Внутрішній – олігархи, організована злочинність тощо. Зовнішній – міжнародними структурами НАТО, МВФ, ЄС та ін. Сильні держави мають менш обмежений суверенітет. Можна сказати, що суверенітет – більш теоретична категорія. Практично, кожна держава є певною мірою залежна.

№74.

Визначити загальне поняття держави, яке б відбивало всі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.

Держава -- суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

ознаки д ержави.

Держава — єдина політична організація, яка:

1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).

 

№ 75. Державна влада. Єдність і поділ влади.

 

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примусу.

Державна влада:

- є владою публічною (офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичною,

- є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійність й незалежність;

- здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

- своєї має монопольне право застосовувати примус на території дії (території держави);

- має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави (для формування бюджету);

- поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), що перебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

- видає нормативно-правові акти.

Принцип поділу влади. Цей принцип, що його вперше сфор­мулював Монтеск'є, традиційно вважається обов'язковою ознакою сучасного конституційного ладу. Сучасний підхід до розкриття змісту принципу поділу влади передбачає висвітлення двох аспектів. Це, по-перше, незалежність і самостійність кожної з гілок влади — законодавчої, виконавчої й судової (при цьому необхідно виходити з того, що така незалежність і самостійність мають відносний характер, оскільки, наприклад, парламент, як правило, бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади та органів судової влади), а по-друге — існування й ефек­тивне функціонування конституційного механізму взаємних стримувань і противаг. Система «стримувань і противаг» була за­початкована в СІІІА. Вона являє собою сукупність правових об­межень однієї гілки влади з боку інших гілок. Традиційно до та­ких обмежень відносять: здійснюване за допомогою принципів права, норм конституції і законів регламентування нормотворчої діяльності, зокрема видання законів виключно парламентом, об­меження підзаконної та делегованої нормотворчості; чітке ви­значення повноважень вищих органів державної влади, строків їх виконання і випадків їх припинення; здійснення правосуддя ви­ключно судом, визнання судом неконституційними нормативно-правових актів тощо. Разом з тим система «стримувань і проти­ваг» може набувати специфічних ознак, що обумовлено існуючою в країні формою правління.

(Грунтуючись на теорії поділу влад, державна влада все ж характеризується єдністю, оскільки всі її гілки мають прагнути досягнення єдиної мети).

 

№ 76. Типологія держави. Формаційний і цивілізаційний підходи до типології держави.

Тип держави - сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

• елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;

• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;

• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

Є два підходи до типології держав:формаційний, цивілізаційний

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис — тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній — феодальний, буржуазній — буржуазний. Формація — історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. При такому підході держава набуває суто класової визначеності.

Цивілізаційний - покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами.. Кожна цивілізація надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:• первинні;• вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

До хиб формаційного підходу належить переоцінка класово-економічного чинника. Недолік цивілізаційного під­ходу- відсутність визна­чення історичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим. Цивілізаційна актуальна тому, що в центр вивчення минулого і теперішнього ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; не тільки розрізняє протистояння класів і соціальних груп, але й враховує сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей.

Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:

- правові: держави з режимом конституційної законності;

- неправові: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революційної законності.Типи держав за способом набуття влади:

— легітимні (набуття влади визнано законним із боку населення країни і міжнародного співтовариства); нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійснено незаконним шляхом).

 

 

77. Поняття механізму держави. Механізм держави і державний апарат.

Механізм держави – це взяті в сукупності апарат держави, державні установи

та державні підприємства, які здійснюють завдання та функції держави.

Ознаки (риси) механізму держави:ієрархічна система певних елементів, побудована на засадах субординації та координації;цілісна с-ма, підпорядкована єдиній меті, що будується на єдиних принципах і виконує єдині завдання;с-ма, що має чітку структуру з чітко визначеними зв’язками між її елементами.Організаційно-економічну основу механізму держави складають єдині бюджетна,грошова, банківська системи та державна власність.Механізм держави виступає матеріальним втіленням державної організації.

Механізм держави вклюлючає в себе наступні елементи (структура механізму

держави):

1) Державні органи, наділені владними повноваженнями, іншими словами, державний

апарат;

2) Державні установи, які не наділені владними повноваженнями. (Державні установи

– вид держ. організацій, які здійснюють завдання держави у сфері послуг, науки, культури, охорони здоров’я, виховної та ін. (інститут, бібліотека, ломбард, школа, архів, лікарня тощо)

3) Держ. підприємства – вид держ. організацій, які виконують завдання та реалізують

функції держави у сфері матеріального виробництва (заводи, фабрики, ломбарди, будівельні трести, управління).

Основне призначення механізму держави – це повноцінне та всебічне, якісне

виконання завдань держави та реалізація його функцій в ім’я прогресу суспільства в

цілому та кожної особистості зокрема.

Державний апарат – це с-ма всіх держ. органів, які здійснюють завдання та функції держави.

У вузькому розумінні: апарат держави – це управлінський апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється вищими виконавчими органами.

В широкому розумінні: це не тільки управлінський апарат виконавчої влади, а й взяті в сукупності всі органи держави, що представляють всі гілки влади: парламент, глава держави, місцеві органи управління, збройні сили, міліція, судові органи, дипломатичні представництва тощо.

Структура держ. апарату:

1) Апарат управління, який складається із державних службовців, що розмежовані за спеціалізацією, утворюють систему державних органів; 2) Апарат примусу, який охоплює: армію; міліцію; розвідку; контррозвідку; митну і прикордонну службу; тюрми та інші виправні заклади; податкову поліцію тощо.

Потрібно відрізняти державні органи від державних установ та державних підприємств:

Принципи організації та функціонування державного апарату:

пріоритет прав і свобод людини; принцип поділу влад; верховенство права; законність; ієрархічності; демократичність методів і стилю роботи; принцип оновлення, гласність та врахування суспільної думки; компетентність; економічність, науковість.

 

№78 Законодавча влада і її функції

Законодавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття за­конів.

Органами законодавчої влади є парламенти, які в різних країнах називаються по-різному: в США — Конгрес, в Англії — Парламент, у Росії — Федеральні Збори, в Україні — Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним або двопалатним.

Головною функцією законодавчої влади є законодавче регу­лювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Згідно з КУ ВРУ (парла­мент) визнається єдиним законодавчим органом України.

Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві додаткові функції:

1)установчу; 2) контрольну.

Установча функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів.

Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міністерств, відомств (контрольна функція).

Законодавча влада внаслідок свого представницького манда­ту є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в орга­нах законодавчої влади — парламентах не виключається, а, на­впаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо.

Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її «першою серед рівних» у системі поділу державної влади.

 

 

№ 79. Судова влада і здійснення правосуддя. Підвищення судової влади.

Судова влада — це відокремлена гілка влади, що має винят­кові повноваження на здійснення правосуддя. О сновна функція суд. влади - здійснення право­суддя.

Для функції правосуддя характерні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність - ніхто, крім суд. органів, не має права здійснювати правосуддя. Самостійність означає, що суди при здійсненні право­суддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керувати­ся тільки законом.

Судочинство в Україні здійснюється у формах розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, а також справ з адміністра­тивних правопорушень (суди загальної юрисдикції), госпо­дарських справ (господарські суди), а також прийняття рішень Конституційним Судом України.

Найважливіша особливість здійснення діяльності судових ор­ганів полягає в суворому додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і вива­женість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення. До особливих принципів судочинства належать такі:

· рівність прав громадян на судовий захист;

· гласність;

· рівноправність сторін (наприклад, обвинувачення і захисту);

· змагальність сторін;

· обов'язковість судових рішень;

· оскарження судових рішень (наприклад, вирок суду може бу­ти оскарженим до вищого суду апеляційної або касаційної інстанції).

Суд у правовій державі здійснює також функцію захисту прав і свобод людини і громадянина.

Суд. влада посідає особливе місце в с-мі державно-правових інститутів правової держав­ності. Саме судовим органам у правовій державі належить остаточний вердикт у вирішенні юри­дичних спорів та конфліктів, яскравим прикладом чого є рішення •Конституційного Суду України, які вважаються остаточними і не підлягають оскарженню. Важливим для констатації особливої ролі судової влади в правовій державі є й те, що судді є юристами за фахом.

 

 

№ 80 Виконавча влада і її система. Виконавча влада сучасної України.

Виконавча влада - відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламен­том закони та інші рішення.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах називається по-різному: в США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, в Україні — Кабінет Міністрів.

Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Також виконує функцію підзаконного ре­гулювання сусп.відносин, тобто приймає підзаконні нор­мат.-правові акти. (КМУ приймає на основі Конституції та законів України постанови.

Особливими принципами, на яких здійснюється виконавча влада,є:

оперативність; організація на основі адміністративної підлеглості; підзаконність;

підзвітність перед представницькими органами.

Виконавча влада заснована на гранично визначених ієрархічних відносинах, які передбачають чітку ор­ганізацію державно-службових відносин, підпорядкованість і відповідальність.

Вищим органом виконавчої влади України є уряд - КМУ. До його складу входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і сімнадцять міністрів.

Прем'єр-міністр очолює КМУ і керує його роботою. Його призначає Президент за згодою більш ніж половини конституційного складу ВРУ. Персональний склад КМ призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра. У разі дострокового припинення повноважень Президента виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Прем'єр-міністра.

КМУ відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний ВР. Уряд у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання. Акти КМУ підписує Прем'єр-міністр.

У разі відставки Прем'єр-міністра або прийняття Верховною Радою резолюції недовіри КМУ у відставку відправляється весь склад уряду.

Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики, а також політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

КМУ розробляє проект закону про Державний бюджет України, який затверджується Верховною Радою, та забезпечує його виконання.

Крім Кабінету Міністрів, до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та та інші відом­ства, а також місцеві державні адміністрації.