Державне управління і місцеве самоврядування

З точки зору пошуку оптимальної моделі соціального управління на рівні адміністративно-територіальних одиниць має функціонувати система місцевого самоврядування, яка створює можливість для реалізації безпосередніх потреб мешканців населених пунктів, узгодження загальнодержавних та місцевих інтересів, що є невід'ємною рисою системи сучасного демократичного правління. Ідея самоврядування спирається на визнання шкідливості надмірної централізації у вирішенні питань місцево­го значення, що може призвести до нехтування правами тери­торій, бюрократизації процесу прийняття рішень, які мають місцевий характер.

У системі соц. управління поряд з органами держ. влади, які на основі централізації вирішують питання загальнодержавного значення, функціонує система самоврядування на засадах відносної автономії органів місцевого самовря­дування. Ці органи покликані діяти на підставі безпосереднього мандата жителів певної територіальної громади під свою відпові­дальність, повинні спиратися на власну фінансово-економічну базу і визначену законом компетенцію щодо вирішення питань місцевого характеру.

Місцеве самоврядування має давню історію, і починалося воно з боротьби середньовічних європейських міст з феодалами за власні права. У країнах розвиненої демо­кратії, які відносять до англоамериканської правової системи, ор­гани місцевого самоврядування можуть здійснювати переважну більшість функцій місцевої влади (Англія, США). В інших країнах, які склалися історично як централізовані (Франція), виправдовує себе варіант реалізації місцевої влади на засадах співіснування та співробітництва місцевих органів державної влади і місцевого са­моврядування на основі розподілу компетенції. Однак повна відсутність механізмів місцевого самоврядування характерна для авторитарних і тоталітарних політичних режимів, однією з ор­ганічних рис яких є максимальна концентрація державної влади в центрі при повній безправності регіонів і територіальних одиниць.

Відповідно до Конституції України виконавчу владу в облас­тях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві держ. адмін., які підзвітні і підконтрольні органам ви­конавчої влади вищого рівня. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням КМУ. Водночас КУ визнає і гарантує місцеве самоврядування. Представництво місцевих інтересів, власна матеріальна, фінансова та організаційно-правова база місцевого самоврядування дає підстави для його кваліфікації як відносно самостійного інституту представницької влади, який безпосеред­ньо не входить до системи державних органів. ЗУ «Про місцеве самоврядування» відносить до представницьких органів місцевого самоврядування сільські, селищні та міські ради, а також обласні та районні ради як такі, що представляють спільні інтереси територіальних громад села, селищ, міст.

Головними посадовими особами відповідних територіальних громад є сільський, селищний, міський голо­ва. КУ передбачає певні механізми взаємодії між місцевими держ. адміністраціями і відповідними орга­нами місц. самоврядування як у плані делегування повнова­жень, так і контролю. Організація проходження, служби в орга­нах місцевого самоврядування не тотожна за своїми основними параметрами і характеристикою державній службі і тому регу­люється окремим Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

 

 

№ 82. Держава посідає особливе місце у політичній системі, надаючи їй цілісності і стійкості, зорієнтованості на важливі суспільні справи. Вона виконує особливий обсяг діяльності по управлінню, розпоряджається ресурсами суспільства і регулює його життєдіяльність. Наявність держави в політичній системі дає змогу, з одного боку, за допомогою "системного бачення" зробити акценти на "прирощенні" системних якостей, яких вона набуває як частина політичної системи, а з другого - розкрити роль держави у виконанні її завдань, особливо у функціонуванні інших інститутів політичної системи.

Держава володіє багатьма ознаками, властивими всім інститутам політичної системи. Одночасно вона виступає базовим елементом, визначає її функціонування. Той факт, що держава володіє суверенною владою, і визначає верховенство її щодо всіх інших організацій. Держава здійснює управління системою державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що становлять політичну систему соціально неоднорідного суспільства.

Місце і роль держави у політичній системі суспільства

Держава - це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення держави як центра, ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:

виступає офіційним представником усього населення держави;

є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення;

зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;

бере на себе обов'язок задовольнити загально соціальні потреби;

встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки - юридичні норми;

володіє суверенною владою, тобто владою верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.

Основні ознаки держави

До основних ознак держави належать: наявність особливої системи органів та установ, що здійснюють функції державної влади; наявність права, яке закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; наявність певної території, на яку поширюється юрисдикція даної держави.

Будучи знаряддям здійснення інтересів і волі панівного у соціально неоднорідному суспільстві класу, держава водночас впливає на все суспільство в цілому, бере на себе вирішення загальних питань, сприяє відтворенню таких умов, за яких суспільство може існувати як цілісний соціальний організм. Тому вбачається доцільнішим дати таке визначення держави.

Держава - організація політичної влади панівної частини населення у соціально неоднорідному, зокрема класовому, суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

Державою соціально-демократичної орієнтації слід визнати організацію політичної влади більшості населення, яка забезпечує необхідний консенсус усіх його частин, груп та перехід до створення умов, потрібних для реального та безперешкодного здійснення основних прав людини і прав нації, прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.

Внутрішніми завданнями, або функціями, такої держави повинні стати у гуманітарній сфері - забезпечення кожній людині належних умов життя на засадах свободи, справедливості і солідарності; в економічній сфері - сприяння формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки; у політичній сфері - створення умов для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громадських об'єднань.

 

№ 83 Конституційна держава. Співвідношення конституційної і правової держави

Не всяка держава, що прийняла конституцію, може називатись конституційною державою. В історії було і є багато держав, що мали чи мають конституції, але так і не стали конституційними (наприклад, фашистські, соціалістичні та деякі інші тоталітарні держави).

Під конституційною державою розуміється держава, в якій не тільки проголошується конституція, але й забезпечується її провідна роль як знаряддя державного управління. Ця система управління дістала назву «конституціоналізму. Характерними ознаками класичного конституціоналізму були:

— визнання конституції основним законом держави, а її гарантом —парламент;— народний суверенітет,— верховенство парламенту, згідно з яким представницький орган посідав провідне місце в системі поділу державної влади, а його депутати наділялися привілейованим становищем (депутатська недоторканність тощо);— верховенство права, яке полягало в обмеженні законом і судом урядового та адміністративного свавілля;— місцеве самоврядування, як децентралізований елемент системи виконавчої влади.

Для реалізації ідей конституційної держави необхідно запровадити систему публічного контролю та юридичної відповідальності, яких не могли б уникнути ні державні органи, ні їх посадові особи.

Конституційна держава — це, насамперед, держава, яка обмежена нормами Конституції з метою запровадження поділу влади, народного суверенітету й верховенства права. Однак це далеко не ідеальна держава, в якій завжди існує велика кількість, зокрема, конституційних проблем.

Сучасна практика України та багатьох країн Центральної і Східної Європи, наприклад, вказує на те, що дуже часто три гілки влади «воюють» між собою і річ тут не в недоліках конституційного розмежування їх функцій і повноважень. Як правило, за кожною гілкою влади конституції цих країн закріплюють достатньо повноважень, щоб вони були самостійними й незалежними одна щодо іншої. Суть проблеми у тому, що неможливо чисто юридичними методами забезпечити дотримання гілками влади конституційних норм та принципів. Тут потрібен також ефективний контроль з боку громадянського суспільства, якого в більшості цих країн ще немає.

Конституційна держава визнає пріоритет прав народу, а права громадян гарантує тільки частково. Мова йде лише про гарантії громадянських і політичних прав громадян, тоді як соціально-економічні нерідко не вважаються правами в юридичному сенсі. Особливо від цього страждають найбільш продуктивні та соціально незахищені верстви населення: підприємці та пенсіонери. Верховенство права в сучасних конституційних державах фактично зводиться до верховенства конституції, авторитет якої забезпечується демократичним політичним процесом. Правовий режим конституційної держави забезпечується контролем парламенту за актами й діями виконавчої влади, судовим контролем, присягою депутатів.

В Україні є більшість передумов для формування конституційної держави: Конституція 1996 р. реально стала основним законом держави: вона закріплює принципи конституційної держави: поділу влади, народного суверенітету та верховенства права; під її впливом формуються традиції парламентаризму, політичної багатоманітності тощо. Для розвитку демократичної, соціальної, правової держави треба, щоб громадяни, у першу чергу, знали й навчилися конституційним шляхом відстоювати свої права.

Справжня демократія — це не правління більшості, а головним чином — гарантії прав меншості. Фактично це політичний шлях переростання конституційної держави в правову.

 

№ 84. Концепція соціальної держави. Україна як соціальна держава.

Соціальна держава – це правова держава, яка пов’язує свою діяльність із соціальним життям людини і бере на себе турботу щодо матеріального забезпечення громадян, створення умов для гідного існування особистості, забезпечення захисту та реалізації насамперед соціальних прав людини.

Ознаки: це демократ.держ., в якій існує збалансоване, соціально спрямоване регулювання процесів ринкової економіки в інтересах людини, кожного члена суспільства;це правова держава, в якій діє високоефективна система соц. Права(боротьба з бідніст., бездомніст.,безроб) і з-ва, що відповідає нормам принципам міжнародного права з питань охорони гідності, прав і свобод людини;це країна систематичного, постійно зростаючого державного інвестування та асигнування на соціальні потреби, в якій забезпечується кожному члену суспільства прожитковий мінімум;це держава, в якій функціонує змішана, багатоваріантна система пенсійного забезпечення.

Соціальна держава втілює: принцип верховенства права - принцип соціальної справедливості. Три моделі сучасної соціальної держави.

1. «Позитивна держава» (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості).

3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення «рівності, кооперації та солідарності»).

Соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

На жаль, багато з цих положень залишаються тільки на рівні декларацій. Отже, що таке Соціальна держава-це держава, в якій людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. У випадку, коли людина з тих чи інших причин не може забезпечити себе матеріально, держава надає їй необхідну підтримку. Такий підхід відповідає Ст. 25 Загальної декларації прав людини.