Поняття і види порушень. Зловживання правом..

Правопорушення — це протиправне, винне, соціальна шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної о соби, яке тягне за собою юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Правопорушенням є лише те діяння, яке скоюється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини. Дія, що завдає шкоди інтересам, які охо­роняються законом, є об'єктивно протиправною, але правопору­шенням її назвати не можна при відсутності вини.

Склад правопорушення — це сукупність передбачених зако­ном об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціальне шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення:об'єкт, об'єк­тивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об' єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цін­ності, що охороняються правом. Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв самого протиправного вчинку:діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); його шкідливі наслідки (їх настання або загроза настання). Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка скоїла правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопо­рушення — його деліктоздатність. Суб'єктивна сторони правопорушення (вина) — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих на­слідків. форма оцінки вини: умисел (прямий, побічний) і необе­ревність(самовпевн.,недбальство).

Види правопорушень

а) за ступенем суспільної шкоди — злочини (суспільне небез­печні, кримінальне карані діяння) і вчинки (правопорушення, пе­редбачені іншими галузями законодавства);

б) за галузевою належністю — цивільно-правові, консти­туційно-правові, сімейно-правові і т. д.;в) за суб'єктами — скоювані деліктоздатною фізичною осо­бою і скоювані юридичною особою;г) за суб'єктивною стороною — умисне і необережне діяння;ґ) залежно від характеру порушеної правової норми — право­порушення матеріально-правові і процесуально-правові;

д) за формою зовнішнього виразу — протиправні дії і безді­яльність;

е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) — право­порушення з матеріальним складом і правопорушення з фор­мальним складом;

є) залежно від кількості суб'єктів, які вчинили правопорушен­ня, — одноосібні і групові (тобто скоювані за співучасті).

Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін.

 

 

№ 69 Юридична відповідальність. Умови, що виключають юридичну відповідальність

Юридична відповідальність слід відрізняти від "позитивної відповідальності”, яку розуміють як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, як почуття обов'язку.
Юридична відповідальність - це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соц. благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.
Юридична відповідальність — це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені держави шляхом державного примусу. В окремих випадках відшкодування збитків може відбуватись добровільно без державного втручання. Юридична відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві, особливо в кримінальному і адміністративному.

Різні види відповідальності мають свою особливість або специфіку, різну мету і цілі.
Юридична відповідальність здійснюється на засадах законності, обґрунтованості, невідворотності, індивідуалізації і справедливості. Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види:
1) конституційна; 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) дисциплінарна; 5) цивільно-правова; 6) матеріальна (в зв'язку із завданням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків).

Існує ряд обставин, що виключають юридичну відповідальність.

У кримінальному та адміністративному праві такими обставинами є необхідна оборона і крайня необхідність.

Необхідна оборона — це правомірний захист від суспільно небезпечного посягання шляхом нанесення шкоди здоров'ю нападника. Діяння, які сталися при необхідній обороні без перевищення її меж, не підлягають кримінальній відповідальності.

Крайня необхідність — це особливі обставини, за якими особа вимушено заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що загрожує законним правам та інтересам будь-яких суб'єктів.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, не підлягає й адміністративній відповідальності.

 

 

№70 Штрафна і правовідновлювальна відповідальність: поняття і призначення.

За змістом санкцій, що застосовуються за вчинене правопорушення, розрізняють штрафну та правопоновлюючу відповідальність.
Штрафна (каральна) відповідальніст ь настає за вчинення злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків. Вона:
— має відносно-визначений характер, оскільки штрафні санкції, як правило, передбачають нижчу межу покарання, а також призначаються з урахуванням обставин вчинення правопорушення, особи правопорушника, мотивів, засобів та наслідків порушення норми;
— засоби покарання призначаються спеціальними органами держави чи посадовими особами;
— передбачає більш жорсткі міри покарання, що призначаються за правилом покриття більш суворим покаранням менш суворого;
— передбачає чітку професіональну форму реалізації, що закріплюється нормативно;
— забезпечує покарання правопорушника і має примусовий характер.
Правопоновлююча відповідальність настає відповідно до норм цивільного права. Вона:
— має абсолютно-визначений характер, що зумовлюється можливістю чітко визначити розмір спричинених збитків без врахування особливостей обставин правопорушення;
— забезпечує можливість відшкодування спричинених збитків чи виконання покладених обов'язків добровільно без втручання держави;
— передбачає застосування всіх встановлених засобів впливу і більш суворі міри не перекривають менш суворі, як у штрафній відповідальності;
— може здійснюватись поза процесуальної форми, якщо не потребує примусового виконання;
— може застосовуватись на будь-якій стадії відповідальності.

(Санкція — це така частина норми права, яка встановлює не­вигідні наслідки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозиції. Залежно від ступеня невигідності наслідків санкції поділя­ються на штрафні, правопоновлюючі та заходи попереджуваль­ного впливу.

Штрафні (каральні) санкції передбачають найбільш не­вигідні наслідки для правопорушника (позбавлення волі, позбав­лення батьківських прав тощо).

Правопоновлюючі санкції спрямовані не на покарання право­порушника, а на відновлення попереднього стану, порушених | прав і законних інтересів, виконання правопорушником покладе-I них на нього і невиконаних або неналежним чином виконаних | обов'язків (відновлення на попередній роботі (посаді) незаконно І звільнених робітників; сплата аліментів; відібрання індивідуально | визначеної речі в боржника і передача її кредиторові тощо). До заходів попереджувального впливу відносять привід, арешт | майна, затримання як підозрюваного).

 

№71 Державний і правовий примус. Міри відповідальності, міри захисту, профілактичні міри.

Державний примус - це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку людей. Це застосування до певних осіб спец. заходів впливу з метою спонукати, змусити їх виконувати вимоги правових норм.Він має різні форми, які можуть бути і не пов'язані з юр. відповідальністю за правопорушення(примусовий мед. огляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій). Держ примус поділ-ся на звичайний (застос. у мирний час на підставі звичайних законів) та надзвичайний (в умовах воєнного, надзвичайного стану, ін. форсмаж. обставин)

За об'єктами впливу заходи держ. примусу поділяються на об'єктивні і суб'єктивні.

Заходи об'єкт. х-ру обмежуються поновленням правового статусу, усуненням зовнішніх (шкідливих) проявів, у яких виражається протизаконна діяльність. Примусові заходи (санкції) об'єктивного характеру застосовуються до юридичних осіб (колективних, збиральних суб'єктів), при чому не припускається встановлення, доведення й оцінка вини.

Санкції суб'єктивного характеру (чи особисті) спрямовано безпосередньо проти особи. Це енергійне, оперативне вторгнення у сферу її інтересів і прав.

Державний примус врегульовано нормами різних галузей права, тому він одночасно є правовим примусом (цивільно-правовим, дисциплінарним, адміністративним, кримінально-правовим).

Міри відповідальності

Міри юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на те, щоб забезпечити порушений сусп. інтерес, інтерес правомочного суб'єкта, відновити порушені протиправною поведінкою суспільні відносини:

правовідновлювальні (компенсаційні), спрямовану на відновлення незаконно порушених прав, на примусове виконання обов'язків, що були невиконані; каральні (штрафні), спрямовану на державне покарання правопорушника та попередження нових правопорушень.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у передбач. законом випадках з метою поновлення порушеного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності. (примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін).

Закон України «Про профілактику правопорушень» від 20 09 року.
Профілактика правопорушень (загальна та індивідуальна) – обов’язкова діяльність спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення.
Заходи заг. профілактики правопорушень: кримінологічна експертиза (законів та ін.норм.акиів на відповідність соц.потребам суспільства в галузі правопорядку); роз'яснення положень з-ва; кримінологічне дослідження (виявлення ознак готув. злочинів); профілактична перевірка; профілактичний припис, подання, постанова.

З аходи інд. профілактики правопорушень:профілактична бесіда;роз’яснення з-ва;усне або офіційне попередження про неприпустимість протиправних дій;профілактичний облі к(особи не менше 11 р., псих.хворі, хворі алкогол.та нарком.,вчиняють насильство в сім’ї, звільнені з мість позб.волі, двічі за рік скоїли амін.правопор.);адмін. нагляд органів внутрішніх справ (за особами, звільненими з місць позбавлення волі); соціальний патронаж осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або її позбавлення на певний строк та осіб антисуспільної спрямованості.

 

 

№ 72 Поняття держави. Сильна і слабка держава. Образ держави.

Держава – це політико-територіальна суверенна організація політичної влади

більшості населення, що володіє спеціальним апаратом управління і примусу,

здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру,

здійснюючи керівництво загальносуспільними справами і виступає

суб’єктом правовідносин. (М.Кельман, О.Мурашин, Мокічев, Васільєв)

Держава є організацією публічної політичної влади суспільства

(найкоротше визначення). Є багато інших визначень.

Загальні ознаки держави:

1) це політична організація влади;

2) володіє спеціальним апаратом управління і примусу;

3) за потреби, може застосовувати легальний (узаконений) примус;

4) видає загально-обов’язкові норми права;

5) володіє суверенітетом;

6) має власну фінансову, податкову та інші системи (грошову, митну, тощо);

7) має власну територію, окреслену кордонами;

8) виступає від імені всього суспільства (народу);

9) забезпечує різноманітні інтереси і потреби (індивідуальні, групові, загальні);

10) має власну символіку (герб, прапор, гімн) тощо.

Виходячи з ознак можна констатувати, що основним призначенням

держави є забезпечення: єдності; цілісності; безпеки суспільства, а

сучасних демократичних держав ще й забезпечення здійснення прав і свобод людини.

Сутність держави – це внутрішній смисл, зміст її діяльності, що проявляється

у завданнях та функціях, які вона виконує.

Сутність держави проявляється в двох аспектах:

1) Класовий аспект – зміст якого в захисті класових, кланових інтересів (феодалів, буржуазії, рабовласників, політичних груп тощо) та здійсненні примусу;

2) Загальносоціальний аспект – зміст якого у захисті інтересів всього

суспільства (укріпленні правопорядку, боротьби зі злочинністю, охорони здоров’я,

будівництво доріг, захисних дамб тощо).

Проблему сильної і слабкої держави у нас почали вивчати в роки перебудови. Тоді дехто схильний був вважати демократичну державу апріорі слабкою. І тепер поняття „сильна держава” часто асоціюється з державою авторитарною, тобто з такою, яка, задля досягнення певних цілей, прагне контролювати все суспільство в цілому і життя кожного громадянина зокрема.

В умовах глобалізації не досить брати до уваги лише незалежність країни: нині активізувалися два виміри сильної і слабкої держави – внутрішній і зовнішній.

Моделі поведінки держав в умовах глобалізації різні. М. Лебедєва, наприклад, розглядає три можливі типи їх поведінки в сучасних умовах: пасивна позиція; намагання ізолюватися; спільна діяльність держав і недержавних організацій з творення нової політичної структури світу постіндустріальної доби. Вибір типу поведінки залежить не лише від окремої держави. За певних обставин він може бути вимушеним. Ознакою сильної держави є її спроможність захистити суверенітет та політичну стабільн. в умовах глобалізації.

Найбільш прийнятною для України є стратегія „рівноваги із зовнішнім середовищем”. Вона полягає в участі у формуванні міжнародного порядку, процесах узгодження інтересів різних країн. Нашу державу не можна віднести до сильної, бо вона залежить від розвинених країн світу, світових фінансових організацій, які впливають на соц. політику України, вимагаючи скорочення соціальних програм. Водночас, укр. держава значно більше, ніж розвинені демократії, незалежна від гром. с-ва, оскільки воно ще не розвинене. З державою взаємодіють здебільш корпорації. І саме вони суттєво впливають на державну політику.

Сьогодні слід відмовитися від стереотипу, згідно з яким тоталітарна, авторитарна держава є сильною, а демократична, в якій існує політичний плюралізм, – слабкою. Так само не можна вважати, без врахування конкретних особливостей, федеративну державу слабкою, а унітарну – сильною. Сучасні західні дослідники розрізняють сильну і слабку державу на основі двох взаємопов’язаних критеріїв: міри її внутрішньої структурованості та міри її автономії відносно середовища, перш за все – громадянського суспільства. За цими критеріями США, наприклад, вважається слабкою державою, а Франція розглядається як певний еталон сильної держави.