Територіальний устрій є організацією території держави.

Територіальний устрій є організацією території держави.

Поняття «територія» (з лат. - земля).

Територія держави - це простір, зафіксований державним кордоном, на який поширюється суверенітет держави.

Територія держави охоплює:

- сухопутну територію;

- водні простори;

- повітряну територію;

- підземну територію.

Особливий правовий режим, що регулюється насамперед міжнародним правом, мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона.

У межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник усього народу, що об'єднується за ознакою громадянства.

Територіальний устрій України — це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами.

Відповідно до територіального устрою будується система державних органів та самоврядних органів на місцях (9 розділ Конституції України).

Територіальний устрій сприяє збалансованому розвитку всієї території, створенню сприятливих умов для задоволення матеріальних, соціальних та культурних потреб громадян тощо.

Сутність територіального устрою України відображається в його принципах, які визначені в ст. 132 Конституції України.

До них належать:

Єдність та цілісність державної

Поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади

Збалансованість соціально-економічного розвитку

Розрізняють два основних види територіального устрою:

1) політико-територіальний;

Адміністративно-територіальний.

 

Політико-територіальний устрій передбачає поділ території держави на окремі самостійні частини. Він є характерним для федеративних держав (Бразилії, Індії, США, ФРН, Швейцарії та ін.).

Адміністративно-територіальний устрій - це внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці. Він властивий унітарним державам(Великій Британії, Китаю, Франції, Японії та ін.).

Адміністративно-територіальний устрій - це територіальна організація держави, що характеризується внутрішнім поділом її на складові - адміністративно-територіальні одиниці різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

 

З територіальним устроєм безпосередньо пов'язана форма державного устрою. Сучасні держави за формою устрою поділяються на унітарні та федеративні.

Унітарна держава — це держава, яка є єдиною, тобто до складу якої не входять інші держави (Болгарія, Велика Британія, Польща, Угорщина та ін.). Її територія становить єдине ціле, і поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці.

Унітарна держава має спільні для всієї країни органи влади (такі як парламент, уряд, верховний суд), функції яких поширюються на всю територію. В унітарних державах діє, як правило, єдина система законодавства.

Україна, відповідно до ст. 2 Конституції, є унітарною дежавою. Водночас у її складі є Автономна Республіка Крим. Проте сам факт наявності автономії у складі держави ніколи не був обов'язковою ознакою федерації.

Федеративна держава — це держава, яка створена в результаті добровільного об'єднання двох або кількох держав внаслідок приєднання до держави території зі збереженням їх певної державної відокремленості, чи в результаті автономізації територіальних одиниць (Аргентина, Індія, Німеччина, США та ін.). Територія федерації складається з території держав, що в неї входять.

Конфедерація — це союз двох або кількох самостійних держав, що об'єдналися для досягнення певної мети, головним чином, що має зовнішньополітичний і воєнний характер. Однак таке об'єднання держав не створює нової держави, оскільки кожна держава такого союзу зберігає свій суверенітет. Це не одна нова держава, а союз держав, тобто міжнародно-правове об'єднання. Утворювалися конфедерації на різних етапах історії, і після нетривалого існування вони розпадались або перетворювалися на федерації (США, Німеччина, Швейцарія). У 1982 р. дві африканські держави — Сенегал та Гамбія об'єдналися в конфедерацію (Сенегамбію), але вже в 1989 р. вона розпалася.

 

Україна тривалий час перебувала в складі різних за територіальним устроєм держав, виступаючи суб'єктом унітарних держав (Польща, Румунія, Російська імперія), федерацій (СРСР) та конфедерацій (Австро-Угорщина), але споконвічним прагненням українського народу було створення власної єдиної унітарної держави. Уперше спробу створити таку державу шляхом Акта злуки між УНР і ЗУНР було здійснено в 1922 р., але утворити єдину унітарну державу вдалося лише з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р.

Україна як унітарна держава містить у своєму складі адміністративно-територіальні одиниці, що не мають правового статусу державних утворень.

В Україні існують єдині:

- Конституція;

- система законодавства;

- державні символи;

- для всієї території України державна мова;

- громадянство;

- виборча система;

- система органів державної влади;

- уніфікована система місцевого самоврядування,яка передбачає спеціальний конституційно-правовий статус для Автономної Республіки Крим і м. Києва і Севастополя;

- фінансово-бюджетна система;

- грошова одиниця;

- система оборони та національної безпеки.

 

Народ України має право безпосередньо вирішувати питання територіального устрою України.

Ст. 73 Конституції України гарантує громадянам України вирішувати питання зміни території України шляхом проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму.

 

2. Система адміністративно-територіального устрою України.

 

Внутрішню структуру територіального устрою України визначає система адміністративно-територіального устрою держави, з урахуванням якої створюються та функціонують органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи.

 

Адміністративно-територіальний устрій кожної держави зумовлений низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників:

- історичних;

- географічних;

- національних;

- економічних;

- культурних;

- мовних та ін.

В одних країнах існують складні системи адміністративно- територіального устрою (Велика Британія, Італія, Франція та ін.), тоді як в інших, дрібніших (Бахрейн, Ватикан, Мальта та ін.) такі системи взагалі відсутні. Хоча навіть у невеликих за територією державах можуть існувати національні системи адміністративно- територіального устрою. Наприклад, у Князівстві Андорри з територією в 453 кв. км існує адміністративно-територіальна система у складі 7 громад.

 

Тому, беручи до уваги особливості конституційно-правового регулювання, можна говорити лише про уточнення меж окремих областей. До того ж, межі області у багатьох випадках зумовлені лінією державного кордону.

Райони як адміністративно-територіальна одиниця України є частиною території області. Район є середнім рівнем системи адміністративно-територіального устрою України, територіально-просторовою межею функціонування територіальних громад. Райони створюються з метою інтеграції економіки, промисловості, транспорту і зв'язку, торгівлі, соціально-культурних закладів територіальних громад сіл, селищ і міст в єдину інтегровану соціально-економічну та культурну систему.

 

Район представляє спільність адміністративних одиниць первинного порядку (сіл, селищ, міст) і, водночас, забезпечує цілісність області, оскільки є її органічною складовою частиною.

Сільський район у триступеневій системі адміністративно-територіального устрою України є важливою адміністративною одиницею, зв'язувальною ланкою системи. Через район здійснюється державна політика на місцях, вирішується основний обсяг питань життєдіяльності місцевого населення, район представляє спільні інтереси самоврядних територіальних громад і забезпечу«їх зв'язок з обласними і центральними органами влади. Він є сформованою моделлю сільської спільності людей, на його основі мають вирішуватися питання відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури.

 

Отже, область і район - адміністративно-територіальні одиниці, які формуються з метою забезпечення ефективної державної регіональної політики.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15 січня 1999 р. столичний статус покладає на органи місцевого самоврядування й органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

Спеціальний правовий статус міст Києва та Севастополя зумовлюється особливим порядком здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у цих містах.

Згідно з ч. 3 ст. 133 Конституції, спеціальний статус м. Києва та м. Севастополя має бути врегульований спеціальними законами України. Якщо особливий статус міста Києва регулюється Законом «Про столицю України - місто-герой Київ», то закон України, який би регулював особливий статус міста Севастополя, очікує свого розроблення.

Особливістю Києва як міста є лише те, що Київ не входить до складу Київської області і безпосередньо взаємодіє з центральними органами виконавчої влади.

На м. Київ, крім ст. 7 Конституції, поширюються й інші її положення, які стосуються місцевого самоврядування і визначають засади організації місцевого самоврядування.

Однак на підставі того, що Київ є адміністративним центром, столицею України, а виконання столичних функцій потребує спеціального регулювання, наявності державної виконавчої влади, місцеве самоврядування у м. Києві теж повинно мати специфіку, Київ посідає особливе місце в системі адміністративно-територіального устрою України як місто загальнодержавного значення.

Проте спеціальний статус передбачає, що міський голова є не лише найвищою посадовою особою місцевого самоврядування у м. Києві, а й на нього поширюється закон про державну службу. Будучи обраним на посаду міського голови, він додатково призначається окремим Указом Президента України на посаду голови Київської міської державної адміністрації. Виконавчим органом Київської міської ради (орган місцевого самоврядування) є Київська міська державна адміністрація (орган державної влади). Така особливість вказує на те, що в межах м. Києва діє «іберійська модель» місцевого самоврядування, у той час, коли для решти території передбачено модель, яка тяжіє до «французького підвиду континентальної моделі». Схожа ситуація передбачається і для м. Севастополя.

Обсяг повноважень міських рад встановлюється Конституцією України (ч. 6 ст. 140), Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом про столицю та іншими законами України.

Поняття «організація управління районами в містах» у контексті ч. 5 ст. 140 Конституції України та ч. 1 ст. 41 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» пов'язане з питаннями організації і надає можливість міським радам у містах з районним поділом вирішувати питання щодо:

- матеріально-фінансового та організаційного забезпечення здійснення місцевого самоврядування в районах міста;

- утворення чи не утворення в місті районних рад та в разі їх утворення визначення обсягу і меж повноважень районних рад;

- адміністративно-територіального устрою та інші питання в межах і порядку, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами України.

 

На відміну від Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з ч. 4 ст. 16 якого територіальні громади міста або міська рада можуть утворювати або не утворювати органи місцевого самоврядування районів у місті (районних рад у місті), Закон про столицю (ст. 7) прямо передбачає існування в системі місцевого самоврядування районних рад (не обмежуючи їх кількісно).

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами. Статус м. Києва визначається Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ», яким питання організації управління районами в місті віднесено до компетенції Київської міської ради (ч. 1 ст. 11), а також надано додаткові повноваження, зумовлені спеціальним статусом м. Києва як столиці України.

Органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у м. Києві забезпечують створення належних умов для діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій тощо. Здійснення столичних функцій забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і гарантується державою (ч. 2 ст. 4 Закону про столицю).

Наведене дало підстави Конституційному Суду України дійти висновку, що поняття «організація управління районами в місті Києві» (ч. 1 ст. 11 Закону про столицю) за змістом відповідає поняттю «організація управління районами в містах» (ч. 5 ст. 140 Конституції України), за винятком повноважень приймати рішення щодо неутворення районних у місті рад, оскільки вони є обов'язковою складовою системи місцевого самоврядування в м. Києві.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України територіальний устрій України визначається винятково законами України, що є однією з важливих гарантій єдності і цілісності державної території України (ч. З ст. 2). Це означає, що правовий режим адміністративно-територіальних одиниць як окремих складових адміністративно-територіального устрою України (в тому числі визначення порядку утворення, ліквідації, зміни меж районів у містах) повинен визначатися законами України.

Чинні Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закон про столицю до компетенції міських рад відносять повноваження приймати рішення з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цими та іншими законами.

Межі таких повноважень міських рад, зокрема щодо утворення і ліквідації районів у місті (на відміну від районів як регіонально-географічних утворень), Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами України чітко не визначені і не віднесені до компетенції інших органів. У зв'язку з цим та з огляду на спеціальний конституційно-правовий статус м. Києва як столиці України не виключається можливість вирішення цих питань Київською міською радою до їх повного законодавчого врегулювання.

 

Територіальний устрій є організацією території держави.

Поняття «територія» (з лат. - земля).

Територія держави - це простір, зафіксований державним кордоном, на який поширюється суверенітет держави.

Територія держави охоплює:

- сухопутну територію;

- водні простори;

- повітряну територію;

- підземну територію.

Особливий правовий режим, що регулюється насамперед міжнародним правом, мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона.

У межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник усього народу, що об'єднується за ознакою громадянства.

Територіальний устрій України — це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами.

Відповідно до територіального устрою будується система державних органів та самоврядних органів на місцях (9 розділ Конституції України).

Територіальний устрій сприяє збалансованому розвитку всієї території, створенню сприятливих умов для задоволення матеріальних, соціальних та культурних потреб громадян тощо.

Сутність територіального устрою України відображається в його принципах, які визначені в ст. 132 Конституції України.

До них належать: