Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теорія державного суверенітету. Політичне вчення Ж. Бодена.

Поиск

 

Боден вперше сформулював і широко обгрунтував поняття суверенітету як істотної ознаки держави: "Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана ніякими законами влада над громадянами і підданими ". Влада держави постійна і абсолютна; це - вища і незалежна влада як усередині країни, так і у відносинах із зарубіжними державами. Вище носія суверенної влади - тільки Бог і закони природи. Суверенітет, за Бодену, означає перш за все незалежність держави від папи римського, від церкви, від німецького імператора, від станів, від іншої держави. Суверенітет як верховна влада включає права видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати верховний суд, право помилування, права карбувати монету, запроваджувати заходи й ваги, стягувати податки. Держава Боден визначає як правове управління багатьма родинами і тим, що у них спільне, на основі суверенної влади. Держава - саме правове управління, сообразное зі справедливістю і законами природи; правом воно відрізняється, як зазначав Цицерон, від зграї розбійників або піратів, з якими не можна укладати союзів, вступати в угоди, вести війну, укладати мир, на яких не поширюються загальні закони війни.

Сім'ю Боден називає підставою й осередком держави. Держава - сукупність саме сімей, а не окремих осіб, якщо вони не будуть з'єднані в сімейства, то вимруть, а народ, що становить держава, не вмирає. Найкращою формою держави Боден вважав монархію. Монарх так само природно, як бог Всесвіту, без перешкод велить підданими; він володіє владою за власним правом (спочатку набутому силою, потім передається по праву спадкування). Боден вважав найкращою королівську монархію - держава, в якому верховна влада (суверенітет) цілком належить монарху, а управління країною (порядок призначення на посади) складне, тобто поєднує принципи аристократичні (на ряд посад, переважно в суді і війську, король призначає тільки знатних) і демократичні (деякі посади доступні всім).

28. (М.Лютер, Т.Мюнцер, Ж.Кальвін). Центром Реформації стала Німеччина, а теоретиком - німецький священик Мартін Лютер (1483 - 1546).

Основні твори Лютера - "Про свободу християнина" (протестантське віровчення).

1. Християнин вільний у вірі. Право на сумнів, право тлумачити Святе Письмо, право спілкуватися з богом без посередників. 2. Відроджує рівність християн. Відкидає поділ на служителів церкви і мирян. 3. Відкидає владу папи. "Папська влада - гріховне встановлення". Папа не є посередником між Богом і людиною. Єдиний посередник - священне писання.

1. Скасування влади папи і єпископату.

2. Виборність священиків. 3. Скасування монастирів. 4. Конфіскація майна церкви.

5. Скасування канонічного права та церковних судів. 6. Реформа богослужіння.

7. Скасування безшлюбності священиків.

У той момент, коли лютеранство вже втрачало свої сили, Жан Кальвін надав реформації новий імпульс життєвої енергії. Його кар'єра почалася проповідника в Парижі, коли він вперше долучився до ідей Лютера. Вимушений рік потому, бігти з Франції, він опублікував у вигнанні свою головну працю "Повчання християнській вірі".

Основні ідеї його вчення:

1. Відродив принцип абсолютного божественного приречення. Всі люди обранці або знедолені. Обранець: впевнений в собі, має життєвий успіх. Борг цілком присвячувати себе своїй професії, бути максимально ощадливим і дбайливим господарем, зневажати насолоду і марнотратство.

2. Довів до кінця вчення про організаційні основи протестантської церкви, пресвітеріанської церкви. Священики обираються, керівництво здійснює колегіальний виборний орган - Синод, що складається з виборних пресвітерів. 3. Принцип взаємодопомоги церкви і держави.

Реформація у розумінні Т. Мюнцера – це соціально-полі­тичний переворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Саме ці найзнедоленіші верстви суспільства здатні встановити новий суспільний лад. Т. Мюнцер висту­пав за ненасильницьку ліквідацію феодального ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден християнин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майново­го розшарування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі.

 

29. Т.Мора і Т.Кампанелли. Англійський державний діяч і політичний мислитель Т. Мор став всесвітньо відомим завдяки твору "Утопія" (1516). Утопія – це неіснуючий, вигаданий автором острів, на якому ви­падково опинився і прожив п"ять років моряк, розповідь якого лягла в основу книги. В Утопії існувала лише сус­пільна власність, бо вона гарантувала добробут населення і рівність усіх. Управління здійснювалося на основі законів, передбачалася детальна регламентація усіх сторін життєді­яльності громадян. Органами управління Утопії були Народні збори та Се­нат. З числа кандидатів, висунутих народом, Сенат обирав правителя, посада якого була довічною (крім випадків, якщо він виявив нахил до тиранії). Т. Мор пропонував чітко визначити функції держави, основними з яких мали бути: організація виробництва товарів і продуктів та їх розподіл, боротьба зі злочинами, забезпечення миру. Система влади мала два рівні: на першому кожні ЗО сімейств обирали свого керівника — філарха; на другому, державному обирався князь. Крім того, в державі діяв виборний сенат, обираний щороку. У відносинах князя і філархів із народом були присутні елементи демократії — вони радилися з ним перед винесенням рішень. Такий державний устрій та система влади, на думку Т. Мора, мали сприяти формуванню високих моральних якостей людей і, як наслідок, міцної самодисципліни, зменшенню суспільної ролі такого регулятора, як право. Тому в цій ідеальній державі діяла обмежена кількість законів.

Пропонуючи державу з жорсткою регламентацією всіх аспектів життя й насильницькою рівністю,

Т. Кампанелла зазначав, що такий суспільний устрій, створений завдяки філософським роздумам, мав велике значення як взірець для наслідування і міг бути реалізованим.

 

30.Гуго Гроцій. Гуго Гроцій (1583-1645) - видатний голландський юрист і політичний мислитель, один із засновників школи природного права. Гроція судилося було з самого раннього віку порушувати загальне здивування своїми рідкісними здібностями. Вчення про право. Гроцій будучи прихильником запропонованого ще Аристотелем поділу права на природне і волеустановленное, вважає, що в юриспруденції слід розрізняти "природну, незмінну частину" і "те, що має своїм джерелом волю". Природне право при цьому визначається як "припис здорового глузду". Згідно з цим приписом ту чи іншу дію - залежно від його відповідності чи суперечності розумній природі людини - визнається або морально ганебною, або морально необхідною. Позитивне (волеустановленное) право випливає з природного права і є правом остільки, оскільки не суперечить природному праву. Позитивне право є засобом реалізації вимог природного права у внутрішньодержавної життя і в міжнародному спілкуванні. "Право не одержує свого зовнішнього здійснення, якщо воно позбавлене сили для проведення в життя". Вчення про державу. Гроцій є прихильником теорії суспільного договору. На його думку, при переході від "природного стану" до "громадянського суспільства" і державі слід, що у сфері політики до правового принципу справедливості приєднується політичний принцип користі (і доцільності). "Держава ж є досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі". Сутність держави полягає в тому, що це - влада, дії якої не підпорядковані ніякий інший: влада і не можуть бути відмінені на розсуд чужої влади. Загальним носієм верховної влади (тобто суверенітету) є держава в цілому (як "досконалий союз"), носієм влади в власному сенсі може бути одне або кілька осіб. Форма правління не має істотного значення: "народ може обрати будь-який образ правління, бо той чи інший правопорядок слід оцінювати не з точки зору переваг його форми, про що судження людей дуже розходяться, але з точки зору здійснення в ньому волі людей". Права і свободи підданих припиняються з укладенням угоди про заснування держави та цивільної влади. Гроцій допускає право підданих на опір владі, але лише в разі крайньої необхідності та за умови, якщо збройний опір підданих насильству начальницьких осіб не заподіє найбільшого потрясіння державі або не призведе до загибелі багатьох невинних.

 

31.Б.Спіноза. Життя і діяльність Баруха Спінози (1632 - 1677) протікали в умовах різкого загострення нападок кальвіністського духовенства на республіканський уряд, спроб дворянства встановити монархію. В основу досліджень Б. Спінози покладено емпіричний метод. На думку Спінози, природне право випливає з природи. Природне право - це закони природи "відкриті природним світлом", тобто людським розумом.Верховна влада, "не зв'язується ніяким законом, але всі повинні їй у всьому коритися". "Приватне цивільне право", тобто права громадянина в державі - це дозволені в умовах громадянського стану природні права індивіда, тобто дозволена верховною владою частина природного права. Критерієм у взаєминах індивіда і держави є ступінь їх розумності. Кінцева мета держави - звільнити кожного від страху, забезпечити його безпеку і можливість найкращим чином утримувати своє природне право на існування і діяльність без шкоди собі та іншим. "Мета держави насправді є свобода". Спіноза виділяє три форми держави - монархію, аристократію і демократію. При цьому Спіноза є прихильником демократії. Проте він не заперечує прийнятність монархії і аристократії. Серед них Спіноза віддає свою перевагу федеративної форми аристократичної республіки, в якій верховна влада зосереджена в багатьох містах. Політико-правове вчення Спінози було певним кроком до розуміння сутності держави і права. Його прагнення звільнити теорію політики від моралізування, привнесення в неї суб'єктивних оцінок зумовило ототожнення сили і права, "мощі" і законів природи. Стосовно до політики таке ототожнення в концепції Спінози стало засобом обгрунтування "меж державної влади", прогресивних політико-правових програмних вимог.

 

Т.Гобс

Вчення про право і державу Гоббс прагнув перетворити на настільки ж точну науку, як геометрія, яка "є матір'ю всіх природничих наук". Математичний метод, за Гоббсом, вільний від суб'єктивних оцінок. Гоббс будував своє вчення на вивченні природи і пристрастей людини. Думка Гоббса про ці пристрастях і природі вкрай песимістично: людям притаманні суперництво (прагнення до наживи), недовіра (прагнення до безпеки), любов до слави (честолюбство). Ці пристрасті роблять людей ворогами: "людина людині - вовк". Тому в природному стані, де немає влади, що тримає людей у ​​страху, вони перебувають у "стані війни всіх проти всіх". Певний вплив на вчення Гоббса зробили і гострі класові зіткнення в громадянській війні: "Суперництво у добуванні багатств, почестей, командування або іншої влади, - писав Гоббс, - призводить до чвар, ворожнечі і війни. Природні закони свідчать, що слід шукати миру; в цих цілях всім треба взаємно відмовитися від права на все; "люди повинні виконувати укладені ними угоди". Влада суверена абсолютна. Гоббс, подібно Бодену, визнає тільки три форми держави. Він віддає перевагу необмеженої монархії (благо монарха тотожне благу держави, право успадкування надає державі штучну вічність життя і т.д.). У працях Гоббса міститься розуміння свободи як права робити все те, що не заборонено законом: Мета законів не в тому, щоб утримати від будь-яких дій, а в тому, щоб дати їм правильний напрямок. Розмірковуючи про відносини підданих між собою, Гоббс обгрунтовував ряд конкретних вимог у галузі права: рівний для всіх суд присяжних, гарантії права на захист, відповідність покарання злочину та ін. Особливість вчення Гоббса в тому, що гарантією правопорядку та законності він вважав необмежену владу короля, з осудом поставився до громадянської війни, угледівши в ній відродження згубного стану "війни всіх проти всіх". Оскільки ж така війна, за його теорією, випливала з загальної ворожості індивідів, Гоббс і виступав на захист "королівського всемогутності". Що стосується песимістичних поглядів Гоббса на "природу людини" (люди злі) і заснованих на цьому висновків про необхідність держави.

 

33. Джон Локк (1632-1704) - англійський філософ - матеріаліст, у своїх дослідженнях спирався перш за все, на емпіричний метод пізнання. Заклав основи лібералізму. Локк вважає вираженням природного рівності готовність людей слідувати розумним природним, природним законам. Ця природна готовність людей приводить їх до усвідомлення того, що в інтересах загального блага необхідно, зберігши свободу, частина функції віддати уряду, яке покликане забезпечити подальший розвиток суспільства. Як наслідок, необхідно утворення держави, що створюється шляхом укладення суспільного договору. Суспільний договір укладається між людьми і державою. Основна мета держави - захист природних прав людей, прав на життя, свободу та власність. Легко помітити, що Локк істотно відходить від теорії Гоббса. Гоббс підкреслював абсолютну владу держави над суспільством і людьми. Локк акцентує інше: люди віддають державі лише частину своєї природної свободи. Держава зобов'язана захищати їх природні права на власність, життя, свободу. Чим більше прав у людини, тим ширше коло його обов'язків перед суспільством. Держава при цьому не володіє довільній абсолютною владою. Право на життя і володіння майном, свободу і рівність, людина не відчужує нікому і ні за яких обставин. Локк був прихильником режиму законності в діяльності держави. Закон в повному сенсі - аж ніяк не будь-яке розпорядження, що виходить від громадянського суспільства в цілому або від встановленого людьми законодавчого органу. Титул закону має лише той акт, який вказує розумній істоті поведінка, що відповідає його власним інтересам і слугує загальному благу. У класифікації форм держави Локк дотримувався тричленної системи (демократія, олігархія і монархія) не виключаючи можливість проміжних форм, але будь-яку законну форму правління він ставить на грунт суспільного договору, оголошуючи її похідної від народного суверенітету, що виникає за дорученням. Під монархією, прихильником якої він був, Локк розумів конституційну монархію. Абсолютна монархія взагалі не визнавалася їм формою громадянського правління.

 

34.Вольтер. Політична програма Вольтера.

Формою держави Вольтер вважав не монархію, ареспубліку. Монархія виникає пізніше в результаті завоювання і піднесення військового вождя. Вольтер пропонував скасувати феодальні повинності, що лежали на селян, знищити незліченні митниці, розташовані всередині Франції,на кордонах великих феодальних володінь. Він вимагав єдиного права замість незліченних кутюмов, тобто систем місцевого права, різних в кожній провінції.

Вольтер відстоював принцип пропорційності злочинів і покарань.

Виступаючи проти надмірно суворих покарань, він обурювався їх безглуздою жорстокістю і рішуче засуджував смертну кару. Разом з тим він вказувавна необхідність вжиття заходів для попередження злочину. З величезною силою він виступав проти продиктованих фанатизмом і забобонами переслідувань людей за богохульство, блюзнірство, чаклунство, за незгоду здогматами віри. З обуренням каже він про масові винищення. Вольтер стояв також за реформу кримінального судочинства,висловлюючись за відміну системи формальних доказів і за широке допущення захисту у процесі. Вольтер вимагав реформувати юстицію, в Зокрема скасувати існуючу в його час продажу судових та інших посад, які становили спадкове надбання приватних осіб. Він домагався знищення інквізиції і тортур, які продовжували ще застосовуватися у Франції. Вольтер гнівно картав нелюдські винищення мирного населення,нерідко вживали тиранами в різні епохи історії. Вольтер не хотів революційного перевороту і всі свої надії покладавна реформи зверху. Він не вірив у швидкий і різкий поворот на краще і невважав за можливе докорінне поліпшення суспільних відносин в близькому майбутньому.

 

35.Монтескє. Завдання, яке ставить перед собою Монтеск'є - пошук закономірного в законах. Загальним поняттям закону охоплюються всі закони - як незмінні закони, що діють у світі фізичному, так і мінливі закони, що діють у світі розумних істот. До природних законів, за якими людина жила у природному стані, він відносить наступні властивості людської природи: прагнення до миру, до добування собі їжі, до відношення з людьми на основі взаємної прохання, бажання жити в суспільстві. У природному стані людина, за Монтеск'є, спочатку слабкий, вкрай боїться й прагне до рівності і світу з іншими. Об'єднуючись в суспільство, люди втрачають розуміння своєї слабкості. Зникає існувало між ними рівність, починаються війни між окремими особами і між народами. "Поява цих двох видів війни, - писав Монтеск'є, - спонукає встановити закони між людьми". Внаслідок цього виникають закони, що визначають відносини між народами (міжнародне право); закони, що визначають відносини між правителями і керованими (політичне право); закони, які визначають відносини все громадян між собою (цивільне право).

Освіта держави також обумовлено потребою у загальних законах. При розгляді питання про походження держави Монтеск'є спирається на принцип історизму, критикуючи теорію суспільного договору. Монтеск'є вважає, що держава виникає не одномоментно, а в результаті тривалого історичного процесу. На виникнення і розвиток держави впливають моральні (освіченість народу, релігія, національний дух) і географічні (розмір території, клімат, рельєф) чинники. Вони визначають форму правління того чи іншої держави.

Монтеск'є - прихильник помірного правління, під яким він розуміє конституційну монархію. Помірне правління означає наявність політичної волі й грунтується на законах. Монтеск'є виділяє два види законів про політичну свободу: 1) встановлюють політичну свободу в її відношенні до державного устрою. Вона забезпечується принципом поділу влади. 2) встановлюють політичну свободу в її відношенні до громадянина. Полягає в забезпеченні безпеки, насамперед шляхом доброякісності кримінальних законів і судочинства.

 

36.Теорія розподілу влад Ш.Монтескье. Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки необхідно, щоб уникнути зловживання владою. "Якщо влада законодавча і виконавча будуть поєднані в одній особі чи установі, то свободи не буде, тому що можна побоюватися, що цей монарх або сенат стане створювати тиранічні закони для того, щоб також тиранічно застосовувати їх.

Не буде свободи і в тому разі, якщо судова влада не відділена від влади законодавчої і виконавчої якщо вона сполучена з законодавчою владою, то життя і свобода громадян виявляться у владі сваволі, тому що суддя буде законодавець.

Якщо судова влада сполучена з виконавчою, то суддя одержує можливість стати гнобителем.

Всі загинуло б, якщо б в одному і тому ж особі чи установі, складеному з сановників, з дворян або простих людей, були з'єднані ці три влади: владу створювати закони, владу виконувати постанови загальнодержавного характеру і владу судити злочини або позови приватних осіб ".

Закони, відповідно до Монтеск'є, перш за все, повинні відповідати характеру і властивостями народу, для якого вони встановлені. Лише в окремих випадках закони одного народу можуть виявитися придатними також і для іншого народу. Факторами, що визначають закони, є форма правління, географічні умови, освіченість народу, релігія, воля законодавця.

 

37.

38. Ж.Ж.Руссо,»суверенітет» Соціально-політичні погляди Жан-Жака Руссо (1712-1778), народний суверенітет як основоположний принцип республіканського ладу. Ця ідея разом з принципами рівності і свободи складає ядро ​​його політичної програми.

Суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодавчої влади. Вступаючи в полеміку з

Механізм виявлення інтересів суверенного народу Руссо розкриває за допомогою поняття загальної волі. У зв'язку з цим він проводить відмінність між загальною волею (volonte generate) і волею всіх (volonte de tous). Згідно з роз'ясненнями мислителя воля всіх являє собою лише просту суму приватних інтересів, тоді як загальна воля утвориться шляхом вирахування з цієї суми тих інтересів, які знищують один одного. Іншими словами, загальна воля - це своєрідний центр (точка) перетину волевиявлень громадян. Народний суверенітет має, згідно з вченням Руссо, дві ознаки - він неотчуждаем і неподільний. Проголошуючи невідчужуваність суверенітету, автор "Суспільного договору" заперечує представницьку форму правління і висловлюється за здійснення законодавчих повноважень самим народом, всім дорослим чоловічим населенням держави. Верховенство народу проявляється в тому, що він не пов'язаний попередніми законами і в будь-який момент має право змінити навіть умови первинного договору. Підкреслюючи неподільність суверенітету, Руссо виступив проти доктрини поділу влади. Народоправство, вважав він, виключає необхідність у поділі державної влади як гарантії політичної свободи. Для того щоб уникнути свавілля і беззаконня, достатньо, по-перше, розмежувати компетенцію законодавчих і виконавчих органів (законодавець не повинен, наприклад, виносити рішення щодо окремих громадян, як у Стародавніх Афінах, оскільки це компетенція уряду) і, по-друге, підпорядкувати виконавчу владу суверену. Системі розподілу влади Руссо протиставив ідею розмежування функцій органів держави.

 

39.

40. Чезаре Беккаріа (1738—1794) — італійський фі­лософ, теоретик кримінального права. Філо­софсько-правові погляди викладено у творі "Про злочини і покарання".За концепцією Беккаріа, закони — це ті умови, на яких люди, що раніше були незалежними і проживали поодинці, об'єдналися в суспільство. Вони пожертвували якоюсь часткою своєї свободи, але натомість отримали безпеку і право використовувати свою свободу. Водночас згідно з ученням мислителя, вся проблема в тому, що деяка частина суспільства зажадала отримати назад свою частку свободи,

навіть якщо довелося б відібрати її в інших. Щоби стриму­вати ці деспотичні бажання, слід було застосовувати чут­тєві спонукання, а це є ніщо інше, як покарання. Мислитель уважав, що лише необхідність змусила лю­дей віддати частину своєї особистої волі, причому кожен прагне віддати в загальне сховище якомога меншу її час­тину, — рівно стільки, скільки вимагалося, щоб зобов'яза­ти інших надавати йому захист. Сукупність оцих дрібних частинок свободи разом утворює право покарання. Усе, що поверх цього, — зловживання, а не право. Непорушною вимогою, якої зобов'язані дотримуватись усі, називав Беккаріа Відповідно до природно-правового трактування мети створення держави і позитивних законів Беккаріа виступав за гуманізацію кримінальної відповідальності, проти жорстоких покарань, у тому числі й проти смертної кари. Жорстокість покарань є свідченням жорстокості не лише політичної влади та її законів, а й самого суспільства. Це хвороба, яка руйнує принципи і цілі людського співжиття. Беккаріа був першим в історії правових вчень, хто дав ґрунтовний теоретичний аналіз того, що смертна кара є неефективним і антигуманним покаранням, яке не може і не повинно мати місця в системі покарань. Смертна кара суперечить божественному й незмінному природному праву. Вона взагалі не грунтується на праві, позаяк людина не повинна позбавляти себе життя і, стаючи членом суспільства, не може передати цього права іншим. Хіба є сенс у тому, що закони, які забороняють убивство, самі здійснюють його? Скасування смертної кари, на думку вченого, веде до морального піднесення, гуманізації суспільства і держави.положення про те, що кожен грома­дянин має право робити все, що не суперечить законам.

 

41.Ф.Прокопович. Велике значення для розвитку навчань про політику і право мала європеїзація всіх сфер життя російського суспільства. Багато хто з мислителів кінця XVII - початку XVIII ст. виступали за встановлення абсолютизму. Це були найближчі сподвижники і учні самого Петра. У своїх концепціях вони використовували теорію природну права. У їх числі був і священнослужитель Феофан Прокопович (1681 - 1736). Йому належить заслуга теоретичного обгрунтування сутності реформ Петра I. Він вимагає від священнослужителів підпорядкування царю. Високо оцінює Прокопович поділ праці. Торкаючись влади монарха, Прокопович каже, що государ відповідальний лише перед Богом, милістю якого він править. Влада монарха є результат угоди між ним і народом. Прокопович відкидає демократичну і аристократичну форми правління. Першим принципом, на якому вона базувалася просвіченого абсолютизму Ф.Прокоповича був принцип загальної(всенародної) користі: «Всяка верховна влада єдину свого встановлення причину кінцеву має — всенародну користь. Це лише знати народ мусить, що володар зобов'язаний його користю опікуватися, проте в справах опіки не народу, а єдиному Богові … підлягає». Другий принцип теорії Ф.Прокоповича — принцип централізації, який був однозначно направлений проти залишків феодальної роздрібленості. Щодо можливих державних устроїв, то Прокопович, як і інші дослідники проблем держави, вважав основними його формами аристократію, демократію й монархію. Ф.Прокопович пов'язує найкраще забезпечення народної користі з сильною державою, а сила держави вбачається ним у єдності й неподільності.

 

42.Г.Сковорода. Політична філософія Григорія Сковороди базується на зрозумінні людини як особливого витвору макрокосму. Людина, вважав філософ, є центр, в якому сходяться всі життєві проблеми, діяльність і пізнання. Щоб пізнати світ (макрокосм) людина має пізнати себе (мікрокосм). Саме в самопізнанні бачив Григорій Сковорода ключ до розкриття буття світу як світу природи і людської культури. Найважливішим для людини є щастя, яке ґрунтується на духовному багатстві людини. Ні чини, ні звання, ні посади не можуть підмінити глибину духовного єства людини. Пізнавши себе, вважав філософ, людина вибере відповідно до власної природи заняття (“сродний труд”) і організує свій спосіб життя у відповідності зі своїми духовними надбаннями. Сковорода обстоював ідею відродження людини, маючи на увазі ідеал пізнання людиною в собі Бога. Звідси ж беруть витоки обґрунтування філософом системи суспільних відносин як людських, людяних, гуманістичних. Суспільно-політичний ідеал – гармонійне суспільство – трактується ним як “людська держава”, політичний устрій якої спирається на суспільний компроміс, взаєморозуміння і духовну (божественну) єдність громадян. І хоч його міркування певною мірою мають фрагментарний характер, багато в чому позначені утопізмом і містикою, загальну ідеологію повернення (наближення) людини до людських форм соціальних відносин, схоплена філософом досить точно і своєчасно.

 

43.Я.Козельський. У своїх міркуваннях Козельський дотримувався концепції природних прав людини і договірного походження держави. В його праворозумінні становить інтерес чітко проведений ним поділ права і закону. Право він класифікує на чотири види: божественне (від самого Бога, вічне, необхідне, для всього живого); загальне, яке він ділить на натуральне (природне) і всесвітнє, чи право народів; громадянське. Закон — правило або веління, за яким людина зобов´язуєть­ся діяти страхом покарання чи надією нагороди. Правило без зо­бов´язання Козельський називає порадою. Закон зобов´язує «шу­кати добра і тікати від зла», зобов´язує тільки того, кому він відомий і посильний для виконання. Громадяни повинні знати закони. Чим менше законів, тим їх легше знати і виконувати. Добрим законам допомагають добрі звичаї і навпаки. Юриспруденцію Козельський визначав як «знання всіх мож­ливих прав або правостей ». Політику — як «науку справляти праведні наміри самими найздібнішими і притому праведними засобами в дійство». Юриспруденція вчить бути доброчесним. Він розрізняє юриспруденцію як знання права, що грунтується на справедливості, і легіспруденцію як знання законів, що не завжди відповідають справедливості. Метою покарання, за Козельським, є запобігання злочинів. Але запобігти злочинів можна не стільки застосуванням пока­рань, скільки таким суспільним ладом, який виключав би мож­ливість злочинів. У галузі цивільного права приділяв найбільшу увагу праву влас­ності. Він розрізняє «такі речі, якими всі люди без розбору ко-ристатися можуть...», тобто приналежні суспільству, і «речі, що можуть складати приватну власність».

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 442; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.14.75.147 (0.012 с.)