Тема 2. Політична думка стародавніх цивілізацій сходу і заходу

Тема 2.ПОЛІТИЧНА ДУМКА СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ СХОДУ І ЗАХОДУ

Людина за природою своєю
є істотою політичною
Аристотель

План

1. Зародження політичної думки в країнах Стародавнього Сходу Єгипті, Китаї, Індії та ін.
2. Політичні доктрини античності. Платон і Аристотель.
3. Розвиток політичної думки в середньовіччі.

Ключові слова, поняття, терміни: теократія, деспотія, тимократія, демократія, аристократія, охлократія, поліс, політія, конфуціанство, легізм, ідеальна держава.

Реферати

1. Міфологічні уявлення про політику.
2. Особливості ранніх релігійно-політичних доктрин.
3. Римське право і політика.

Питання для дискусії

1. У чому полягає відмінність політико-правових доктрин мислителів Стародавньої Греції від політико-світоглядних уявлень Стародавнього Сходу?
2. Чим, за Конфуцієм, мудрий адміністратор повинен здобувати довір'я людей до себе?
3. Чим відрізняються погляди Платона та Аристотеля на функції держави?
4. Який вплив мають політичні вчення Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції на сучасний розвиток політичних теорій?

Завдання для самостійної роботи

1. Складіть схему: вчення Аристотеля про "правильні" і "неправильні" форми держави і дайте коротку характеристику кожної з них.
2. Розкрийте суть християнської концепції двох держав: божественної і світської.

Література

• Аристотель. Политика //Сочинения: В 4-х т. - М., 1983. -Т.4.- Кн. 4-6.
• Переломов Л. С. Конфуцианство и легизм в политической истории Китая. - М., 1981.

сторінка 25» Н А Г О Р У»

• Семененко И. И. Афоризми Конфуция. - М, 1987.
• Бергер А. К. Политическая мысль древнегреческой демократии. -М., 1966.
• Доватур А. И. Политика и полития Аристотеля. - М., 1965.
• Нерсесянц В. С. Политические учения Древней Греции. - М., 1979.
• Утченко С. Л. Политические учения Древнего Рима: ІІІ-І вв. до н. э. - М., 1977
• Чечуров И. С. Политическая идеология Средневековья: Византия и Русь. -М.,1990.
• Політологія / За ред. акад. О. І. Семківа. -2-гевид. -Львів, 1994. - С. 25-40.
• Основи політології: Курс лекцій. - 2-ге вид. / Відп. ред. Б.Л. Кухта. -К 1992. -Ч.1- С. 18-38.
• Основи політології: Навч. посібник. Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. -К., 1995. - С. 25-40.
• Мадіссон В. В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. посібник. - К., 1996. - С. 5-18.
• Політологія: Посібник для студентів вузів. За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенко. - К, 1998.

Методичні матеріали

Сучасне бачення політологічних проблем сягає своїми коріннями в далеке минуле людської історії. З тих пір суспільна думка перебуває в болісному пошуку відповідей на питання: що таке влада?, що таке держава?, що таке політика?, що таке демократія? та ін. В якому взаємовідношенні вони перебувають? Як впливають дані інститути на суспільний розвиток?

Характер відповідей на ці питання визначається різними факторами: від рівня теоретичних знань до географічних і кліматичних показників. Це багато в чому визначило два основних напрями в історії політичної думки: емпіричний - обмежується спостереженнями та осмисленням політичних процесів і історичних факторів і нормативний, що полягає в прогнозуванні майбутнього влаштування суспільства, системи його політичних відносин, форм і характеру держави і влади.

Сьогодні перед нами стоїть завдання зробити короткий екскурс в людську історію, простежити етапи і періоди виникнення і становлення політичних учень. Розглянемо перше питання даного семінарського заняття.

Перше заняття

План

1. Відродження: суть і вплив на розвиток політичної думки. Н. Макіавеллі. Макіавеллізм.
2. Просвітництво. Ранньобуржуазні ліберальні концепції. Проблеми Держави і права в поглядах Т. Гоббса і Дж. Локка.

Ключові слова, поняття, терміни (до першого заняття): відродження, природне право, природні закони, суспільний договір, суверенітет, державний суверенітет, монархія, абсолютна монархія, макіавеллізм, справедливість

сторінка 36» Н А Г О Р У»

Тема реферату: Проблеми протиставлення політики богослов'ю. (Для підготовки реферату пропонуємо використати підручник: Політологія / За ред. О.І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 49-53 та іншу рекомендовану літературу.)

Друге заняття

План

1. Трактування раціоналістичних концепцій політики в працях французьких просвітників.
2. Філософсько-правові концепції політики в німецькій філософії XVIII-XIX ст.

Ключові слова, поняття, терміни: раціоналізм, конституція, народний суверенітет, плебісцит, "категоричний імператив".

Тема реферату:

Складіть схему: порівняльний аналіз учень Н. Макіавеллі і Ш. Монтеск'є про політику і державу. Дайте коротку характеристику кожного із положень.

Питання для дискусії

1. У чому виявився вплив на формування політичних доктрин Нового часу в процесі боротьби гуманізму, раціоналізму із середньовічною схоластикою?
2. Н. Макіавеллі висунув тезу про несумісність політичної діяльності з вимогами норм християнської моралі. Спробуйте спростувати чи підтвердити цю тезу.
3. У чому полягає гуманізм концепцій політичного лібералізму?

Завдання для самостійної роботи

1. Розкрийте значення природного права, суспільного договору для політичної практики Нового часу.
2. Виявіть і охарактеризуйте причини виникнення утопічних соціально-політичних теорій.
3. Визначте місце і роль людини в концепціях ранньобуржуазного лібералізму.
4. Спираючись на філософсько-правові погляди І. Канта, складіть структурно-логічну схему формування буржуазного типу держави у зв'язку з категоріями: право, моральність, мораль.

Література

• Азаркиш Н. М. Монтескье. - М., 1988.
• Бурлацкий Ф. Загадка и урок Никколо Макиавелли. - М., 1977.

сторінка 37» Н А Г О Р У»

• Гегель Г. Философия права. - М., 1991.
• Гоббс Т. Левиафан // Соч.: в 2 т.- М., 1990.
• Горфункель А.Х. Философия епохи Возрождения. - М., 1980. - Гл. 5, 12.
• История политических и правових учений. - М., 1988. Гл. 8, 9.
• Макиавелли Н. Государь // Избр. произв. - М., 1982.
• Зайченко Г. А. Джон Локк. - М., 1973.
• Кант І. К вечному миру: идеи всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. - М., 1966. - Т. 6.
• Мадіссон В.Й. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. посібник. - К, 1996.
• Кузнецов В. М. Немецкая классическая философия второй половини XVII ст. - начала XIX ст. Учеб. пособие для университетов. - М., 1989.
• Основи політології: Курс лекцій / Відп. ред. Б.Л. Кухта - 2-ге вид. - К., 1992. -Ч.1.- С. 59-80.
• Політологія /За ред. О. І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С.45-73.
• Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кири-люк. -К., 1995. - С. 25-41.

Перше заняття

Методичні матеріали

1. Відродження: суть та вплив на розвиток політичної думки. В XIV-XVI ст. починаються соціально-економічні процеси, які в підсумку приводять до формування в Європі індустріального суспільства. Незадоволення католицькою церквою переросло в справжнє масове явище, яке називається Реформацією. її діячі в різних країнах (М. Лютер, Т. Мюнцер, Ж. Кальвін) сприяли зміцненню світського розуміння держави, головними цінностями якого були б свобода совісті, особи, думки та ін. Виникають ідеї рівності всіх людей перед законом. Світогляду церкви окремі мислителі цього періоду протиставляють віру в людину-творця. В політичних доктринах яскраво проявляється гуманізм. Центральною проблемою стає проблема співвідношення держави і особи. Так виникає ідеологія Відродження.

Епоха Відродження - період у культурному та ідейному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії ХIV-ХVI ст. в інших країнах - кінець ХV-ХVІ ст.). Це період переходу від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмітні риси світогляду епохи Відродження: антифеодальний в своїй основі, світський, антиклерикальний характер, звернення до культурної спадщини античності, ніби "відродження" його (звідси і назва епохи). Ідеї Відродження сприяли руйнуванню феодально-релігійних уявлень і багато в чому об'єктивно відповідали потребам буржуазного суспільства, що зароджувалося.

сторінка 38» Н А Г О Р У»

Філософська та політична думка Відродження пройшла три періоди розвитку: гуманістичний, або антропоцентричний (середина XIV - середина XV ст.), який протиставляв середньовічному геоцентризму інтерес до людини в її стосунках зі світом; неоплатонічний (середина XV - до першої третини XVI ст.), пов'язаний з постановкою проблем буття, в тому числі соціального; натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст.), що характеризувався намаганням застосувати закони природи до пізнання соціальної дійсності. (Конкретніше див.: Політологія / За ред. О. І. Семківа. 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 45- 48; Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. - К., 1995. - С. 25-30.)

Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Справедливо вважається видатним представником політичної науки епохи Відродження. Він першим почав розглядати політику як особливу сферу наукового дослідження. В історії політичної думки він увійшов передусім як автор теорії про мораль у політиці. Макіавеллі фактично вперше сформулював Ідеологію централізованої монархічної влади, і у знаменитій книзі "Государь" дав самодержцям вичерпні рекомендації щодо здобуття та утримання влади. Макіавеллі дуже болісно переживав стан державної залежності, роздрібненості і зруйнування його рідної Італії. Це відбилось і на характері його рекомендацій правителю, викладеній у цій книзі, які відображають погляди автора на проблему моралі і диктатури. "Для революційних перетворень, - пише він, - у країні пограбованій і приниженій без глави держави і без порядку демократично-легальні інститути непридатні. Вивести суспільство із кризового стану може лише диктатура вождя, диктатура неминуче правова, як тимчасовий перехідний захід до нової якості суспільства. Насильство, якщо воно застосовується один раз і на користь підлеглих, можна виправдати. Але йому немає виправдання, якщо воно застосовується систематично".

Макіавеллізм. Принципи Макіавеллі, які сам він виправдовував лише в окремих випадках і які можна зрозуміти лише в контексті його теорії диктатури як засобу революційної перебудови суспільства, потім набули рис універсальності і під назвою макіавеллізму були сприйняті найбільш реакційними політичними колами в часи фашистських, тоталітарних режимів. Макіавеллі різко пориває з теологічними уявленнями про політику та обґрунтовує її як дослідницьку науку, покликану, спираючись на фактичний матеріал, пояснювати справжній стан речей. Такий підхід не лише прогресивний, а й сміливий, ураховуючи, що творча діяльність відбувалася в умовах церковної інквізиції, що тривала.

XVI ст. в Європі стало часом виникнення нових політичних теорій. Томас Мор стає родоначальником соціалістичної ідеології. В своєрідній інтерпретації ці ідеї притаманні і поглядам Т. Мюнцера. Французький

сторінка 39» Н А Г О Р У»

мислитель Ж. Боден сформулював ідею державного суверенітету. XVII ст. в Європі почалось голландською революцією. Знаменитий голландський мислитель Гуго Гроцій (1583-1645) вважається одним із творців концепцій "природного права" і "суспільного договору". Гроцій розуміє державу як добровільний суспільний договір вільних людей, укладений заради дотримання природних законів і загальної вигоди.

2. Просвітництво. Ранньобуржуазні ліберальні концепції політики. Проблеми держави і права в поглядах Т. Гоббса і Дж. Локка. Логічним продовженням ідей, висловлених мислителями епохи Відродження, стали суспільно-політичні погляди мислителів епохи Просвітництва, що виникло в Європі на рубежі XVII-XVШ ст. Цей загальнокультурний рух як ідеал висував утвердження на Землі "царства розуму" шляхом поширення знань, викоренення неосвіченості, неуцтва, всестороннього виховання та ін. Політичні та економічні інтереси буржуазії, яка прийшла до влади в результаті серії переможних революцій, вимагали рішучої відмови від теологічних уявлень про державу і про владу, пошуку нових підходів до дослідження їх природи і характеру, які б відповідали її ідеології. В основу цього процесу були покладені принципи раціональності (розумності), закономірності і дотримання природних, рівних для всіх і кожного прав людини. Найвідомішими мислителями епохи Просвітництва є: Т. Гоббс і Дж. Локк (Англія), Т. Джефферсон (США), Ш. Монтеск'є, Гельвецій, Вольтер, Гольбах (Франція).

Томас Гоббс (1588-1679) - один з найбільших англійських мислителів. Його погляди відобразили всю суперечливість суспільно-політичного життя Англії в післяреволюційний період. Його політичні симпатії були, скоріш за все, на боці буржуазного дворянства, яке вело боротьбу з реакційним феодалізмом і з революційною демократією. Гоббс - автор концепції громадянського суспільства. Велике протистояння політичних сил справило безпосередній вплив на зміст праць Гоббса "Філософське начало вчення про громадянина" (1642), "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651). Скорочено цю працю прийнято називати "Левіафан". У праці "Левіафан" Т. Гоббс розкриває своє розуміння "природного права" і "суспільного договору. У "природному стані", в якому панує загальний страх була неминучою, на його думку, "війна всіх проти всіх". Причини такого стану криються в злих, агресивних рисах людської натури. Подібний стан він висловлює з допомогою римського вислову: Людина людині вовк". Страх смерті, інстинкт самозбереження і природний розум приводять людей до необхідності укладення "суспільного договору", вони створюють державу, добровільно відмовляючись від своїх природних прав тією мірою, якою цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Гоббс

сторінка 40» Н А Г О Р У»

був одним із перших мислителів, які досліджували державу раціональними методами, вільними від будь-яких теологічних прикрас.

Джон Локк (1632-1704). Складні перипетії англійської революції завершились у 1688 р. державним переворотом, який назавжди покінчив з абсолютизмом в Англії. У цей час виходить праця Дж. Локка "Два трактати про державне правління", в якій він обґрунтовує нове розуміння "природного права" і "суспільного договору". На відміну від Т. Гоббса Дж. Локк виступив ідеологом соціального компромісу. На його думку розум людини має перевагу над його пристрастями, а тому природним станом людей є стан не війни, а миру.

Дж. Локк всебічно обґрунтовує принцип верховенства Закону. Угодою передбачено, писав він, хто б конкретно не володів верховною владою в державі, зобов'язаний управляти згідно зі встановленим постійним законом, проголошеним народом і відомим йому, а не шляхом імпровізованих указів. Владні повноваження, вважав він, повинні бути чітко розділені: законодавча влада повинна належати парламенту, виконавча - монарху і кабінету міністрів. Суверенітет народу вище суверенітету держави. Позиція Локка по суті започаткувала ідею правової держави. Дж. Локк повністю поділяє ідеї попередників про природне право, суспільний договір, народний суверенітет, невід'ємність свобод особи, збалансованості властей та ін. Але Дж. Локк не просто відтворював ці ідеї, він їх розвинув, доповнив новими та інтегрував у цілісне політичне вчення - доктрину ранньобуржуазного лібералізму. (Докладніше див.: Основи політології: Курс лекції / Відп. ред. Б.Л. Кухта. -К., 1992.-Ч. 1.-С. 60-63).

Друге заняття

Методичні матеріали

1. Трактування раціоналістичних концепцій політики в працях французьких просвітників. XVIII ст. ознаменоване бурхливим розквітом політичного життя і політичної думки у Франції. Французькі просвітники (Гольбах, Гельвецій, Жан-Жак Руссо, Вольтер, Дідро, Монтеск'є) пропонували встановити рівність всіх перед законом, верховенство закону, народний суверенітет. Одним із засновників французького Просвітництва був Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). У праці "Про дух законів" він спробував дослідити, які фактори визначають форму держави в різних країнах.

До таких факторів він відносив насамперед клімат, рельєф місцевості, розмір території, географічне розміщення, які на його думку визначають дух народу і характер суспільного розвитку. У цій же праці Монтеск'є розвинув

сторінка 41» Н А Г О Р У»

загальне вчення про залежність юридичних норм держави на співжиття від законів, які визначаються типом державного устрою республіканським, монархічним чи деспотичним. Усезагальні закони історії, на його думку, визначаються також комплексом соціальних факторів: виробництвом, власністю, принципами правління, звичаями і релігією. На відміну від Гоббса, Монтеск'є оголосив найважливішим Законом природознавчого права не війну всіх проти всіх, а мир. У праці "Перські листи" він висміяв форми абсолютизму у Франції. Деспотизм він проголошував типом влади, яка суперечить природі людини (праця "Про дух Законів").

У всіх типах правління Монтеск'є досліджував умови, за яких вони забезпечують особисту свободу і за яких вироджуються у деспотизм. Головна гарантія свободи - заклади, що обмежують і стримують свавілля. В демократії рушійною силою і умовою розквіту Монтеск'є визнавав мужність, під якою розумів любов до республіки, вірність кожної особи загальнодержавній справі. Відкидаючи догмати християнства, релігійний фанатизм та інквізицію, прагнення католицької церкви до світської влади, Монтеск'є розвивав концепцію функціональної ролі релігії, необхідної для підтримання громадського порядку і збереження моральності. Монтеск'є ідеалізував конституційну монархію. Ця ідеалізація, а також розвинута ним локківська теорія поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову зумовлені історичною дійсністю.

Своєрідну роль у просвітництві зіграв Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) уродженець та громадянин Женеви. Основні його праці: "Міркування про походження і причини нерівності між людьми", "Про суспільний договір" та ін. Вони містять роздуми Руссо про долю особистості в тогочасному суспільстві. Джерелом протиріч цивілізації Руссо визначив соціальну нерівність, зумовлену нерівністю майновою. У праці "Про суспільний договір" Руссо доводив, що єдиною корективою до соціальної нерівності - нерівності майнової та нерівності обов'язків - можуть і повинні бути свобода та безумовна рівність юридичних прав. Основу політичного життя суспільства Руссо вбачав у суверенності народу та її неподільності, відмежовувався від принципу розподілу влади і запропонував систему постійно діючого в державі плебісциту стосовно всіх питань політичного життя. Про вчення інших французьких просвітників, зокрема Гольбаха, Гельвеція див.: Основи політології: Курс лекцій / Відп. ред. Б.Л. Кухта. - К., 1992. - Ч. 1. - С. 67-68; Політологія / За ред. О.І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 63-67.

Наприкінці XVIII ст. склалися умови для практичної реалізації ідей французьких просвітників. Американська війна за незалежність стала першою такою спробою. Виділяється плеяда американських політичних

сторінка 42» Н А Г О Р У»

мислителів (Т. Пейн, Т. Джефферсон, А. Гамільтон, Ф. Джей). Томас Джефферсон (1743-1826) - автор проекту Декларації незалежності США, третій Президент Америки. Цей документ проголошує: природні права всіх людей на життя, свободу, власність, на безпеку і щастя, суверенітет народу, принцип розподілу властей. Вперше в історії ці положення політичної теорії покладені в основу державної політики. Іншою спробою реалізації політичних ідей була Велика Французька революція (1789-1794). Проте Франція кінця XVIII ст. виявилась ще не готовою повністю втілити великі політичні ідеї століття. Ці ідеї справили величезний вплив на наступний розвиток Європи і всього світу.

2. Філософсько-правові концепції політики в німецькій філософії XVIII- XIX ст. На рубежі XVIII-XIX ст. спостерігається бурхливе піднесення політичної думки в Німеччині, насамперед у руслі німецької класичної філософії. Політично-філософські вчення на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершеної форми в працях Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

Іммануіл Кант (1724-1804) - родоначальник німецької класичної філософії. Важливе місце в його теоретичній спадщині посідають праці з соціально-політичних, історичних і правових проблем: "Ідея загальної історії у всесвітньо-громадському плані", "Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?", "До вічного миру", "Метафізика звичаїв". Характеризуючи свою епоху як вік просвітництва, Кант проголосив, що найважливішою проблемою для людського роду, розв'язати яку змушує сама природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства. Він підкреслював, що громадський устрій у кожній державі мусить бути республіканським, розуміючи під цим "устрій, який встановлюється, по-перше, відповідно до принципів свободи членів суспільства (як людей), по-друге, відповідно до вихідного положення про залежність усіх (як підлеглих) від одного загального законодавства і, по-третє, відповідно до закону рівності всіх (як громадян держави)". Побудову правової держави Кант вбачав не у революційних діях через насилля, а в поступальних реформах, які б перетворювали деспотичне управління в правову громадянську державу. Важливе місце у вченнях Канта посідали проблеми війни і миру. За Кантом вічний мир - це таке ж першочергове завдання всесвітньо-історичного прогресу, як і встановлення всезагального правового громадянського стану. Право він трактував як вияв практичного розуму.

Важливою ланкою в ланцюгу вчення Канта є визначення переваги моралі над політикою. Отже Кант ішов у тому самому напрямі, що і Гольбах, який сформулював ідеал політики, заснованої на моралі. Кант виділив такі головні причини, що завжди призводять до аморальності політики: захоплення чужих територій і пошук виправдань для такої політики; заперечення своєї провини

сторінка 43» Н А Г О Р У»

у скоєних злочинах; дія за принципом "розділяй і влодарюй". Кант всебічно обґрунтовував політичну доктрину лібералізму. Проблему держави і права досліджується через призму погляду на людину як істоти розумної, внутрішньо вільної, яка в своїх вчинках керується винятково законами моралі і совісті. Ідея Канта - верховенство народу, яке тісно пов'язане з республіканською формою правління.

Еволюцію від ліберальних до консервативних ідей обґрунтовує в своєму вченні Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831). На ранньому етап своєї діяльності він поділяє політичні ідеї Французької революції ("Конституція Німеччини"), а подальшому ("Філософія права") Гегель докорінно змінює свої погляди. Виводячи право із свободи волі, він просліджує процес його перетворення на закон. Свобода особи реалізується в праві приватної власності, в правовій рівності людей. Поняття "право" використовується Гегелем в наступних основних значеннях: право як свобода ("Ідея права"); право як новий ступінь і форма свободи ("особливе право"); право як закон ("позитивне право").

У гегелівському вченні трьома формоутвореннями вільної волі і відповідно трьома основними ступенями розвитку поняття права є абстрактне право, мораль і моральність. Учення про абстрактне право включає в себе проблематику власності, договору і неправди, вчення про мораль - наміри і благо, добро і совість, вчення про моральність - сім'ю громадянське суспільство і державу. Гегель розробив свою концепцію держави на противагу, з одного боку, революційному демократизмові Руссо і якобінців, а з другого - реакційно-реставраторському державознавству, яке прагнуло абсолютизувати феодальні структури держави, позбавляло їх динамізму. Усунення теократії і забезпечення незалежності державної влади від церкви Гегель вважав одним із найважливіших завоювань нового часу.

Гегель розрізняє громадянське суспільство і державу. Державу він вважає основою громадянського суспільства. Елементи громадянського суспільства - система потреб, відправлення правосуддя, поліція і корпорація. Структура громадянського суспільства визначається трьома станами: землевласники, промисловці (фабриканти, торговці, ремісники) і чиновники. Формування громадянського суспільства, якого не було в античності і середньовіччі, пов'язане з утвердженням буржуазного ладу. Гегель підмітив цей суттєвий факт новітнього соціально-економічного розвитку і філософськи висвітлив щодо проблем держави, права, політики.

До теоретичних заслуг Гегеля належить також чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок і співвідношення (а не просто відмінність) соціально-економічної і політичної сфер громадянського суспільства і держави. Держава, за Гегелем, - це ідея розуму, свободи і права. Ідея держави, за Гегелем, проявляється трояко: по-перше, як безпосередньо

сторінка 44» Н А Г О Р У»

діяльність у вигляді індивідуальної держави (мова тут йде про державний лад, внутрішнє державне право); по-друге - у відносинах між державами (зовнішнє державне право); по-третє у всесвітній історії.

Щодо політичної влади, на думку Гегеля, вона поділяється на законодавчу, виконавчу і владу господаря. Гегель критикує демократичну ідею народного суверенітету й обґрунтовує спадковість конституційного монарха. Пояснюючи характер компетенції монарха, він зазначає, що у влаштованій конституційній монархії вся об'єктивність державної справи визначається законами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне "Я хочу". Гегель відстоює принципи публічності дебатів у палатах станових зборів, свободу друку і публічних повідомлень. У цілому свій політичний ідеал - конституційну монархію - він конструює, орієнтуючись на компроміс між дворянством і буржуазією, на можливість поступової мирної зміни зверху існуючого тоді в Німеччині напівфеодального ладу буржуазії.

Характеризуючи в цілому політичні погляди Гегеля, слід зазначити, що в умовах напівфеодальної Німеччини він займав історично прогресивні позиції, обґрунтував необхідність буржуазних перетворень, розвивав помірковані буржуазні погляди, був прибічником конституційної монархії і законності, буржуазних прав і свобод, приватної власності і свободи договорів, буржуазної реформи судів тощо. Представники німецької класичної філософії зробили значний внесок у розуміння таких вузлових понять політичної думки, як "держава", "правова держава" (Кант), "громадянське суспільство", "розподіл влад" (Гегель) та ін. Їхні погляди постали як власне доктринальні виклади підвалин буржуазного права, буржуазної держави і влади. (Докладніше див.: Політологія. / За ред. О.І.Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. -С. 67-74; Основи політології: Навч. Посібник / Кер. авт. кол. Ф.М.Кирилюк. - К., 1995, - С. 31-33; Основи політології: Курс лекцій / Відп. ред. Б.Л.Кухта. - К., 1992. - Ч. 1. - С. 69-77; Мадіссон В.В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. посібник. - К. - С.57-72)

План

1. Політичні теорії XIX ст.:
1. лібералізм як політична ідеологія того часу;
2. позитивізм - новий метод підходу до дослідження суспільного життя;
3. політична доктрина анархізму;
2. Соціалістичні концепції політики:
1. утопічний соціалізм;
2. марксистське вчення про політику;
3. соціал - демократизм та соціалізм;
3. Основні тенденції розвитку політичної думки кінця XIX початку XX ст.:
1. політичні концепції М.Вебера;
2. політологічні теорії еліти (Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс).
4. Традиціоналістські і сучасні суспільно-політичні течії і доктрини:
1. консерватизм і неоконсерватизм;
2. лібералізм і неолібералізм;
3. фашизм і неофашизм;
4. тероризм;
5. клерикалізм;

Ключові слова, поняття, терміни: лібералізм, неолібералізм, консерватизм, неоконсерватизм, соціалізм, марксизм, анархізм, соціал-демократизм.

Теми рефератів:

1. Російська політична думка на рубежі XIX-XX ст.
2. Американська політична думка.

Проблемні питання:

1. В чому причини, джерела, що призводять до появи різноманітних політичних доктрин?
2. Російський мислитель М.О.Бердяев писав у 1937 році: "Комунізм по своїй ідеї хотів би здійснити не тільки справедливість, але й братерство у людських відносинах. Але наївно і смішно думати, що братство між людьми може бути здійснено шляхом зовнішньої, примусової соціальної муштри, шляхом звички. Для цього необхідна дія глибинних духовних сил ". Чи згідні ви з такою думкою. Дайте свою інтерпретацію цієї думки.

сторінка 46» Н А Г О Р У»

Література:

Бердяєв Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. М., 1990. - Гл.2,3.

Гальчинський А. Ідеї Маркса і сучасність / Політика і час. - 1991. - №13.

Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна. - К., 1989. - Кн.1.

П.Толочко. Політична еліта і народ у новій Україні. Голос України, 31 травня 1997, №94 (1594)

Из истории социально-политической мысли / Социал.-полит. журнал. -1992. - №6-9.

Мадіссон В.В. та ін. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч.посібник. - К.: -1996.

Муляр В.І. Політологія: курс лекцій. - Житомир, ЖІТІ. - 1999 - С. 161-186.

Основи політології: Навч. посібник /Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995. - С.31-41. Політологія/За ред. 0.1.
Семківа. -2-е вид. -Львів, 1994. -Розд.ІІ.

Політологія: Підручник. За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. -К., 1998. - С.65-90,203-219.

Політологія: Посібник для студентів вузів. За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К., 1998. -С.35-45, 231-262.

Методичні матеріали

1. Політичні теорії XIX ст.:

• лібералізм як політична ідеологія того часу. Перша половина XIX ст. - час становлення індустріальної цивілізації в провідних європейських країнах. Цей період характеризується остаточним оформленням основних політичних ідеологій, появою нових методологічних підходів до вивчення політичних явищ. Провідною політичною ідеологією цього часу стає лібералізм: Б. Констан (1767 - 1830), І. Бентам (1743 - 1832), І. Кант, Г. Гегель та ін. Основними цінностями лібералізму проголошуються права і свободи особи, її недоторканність, свобода приватної власності і економічної діяльності, невтручання держави в економіку, розподіл властей. Тобто мова йде про ідеї, які беруть початок ще в період буржуазних революцій XVII- XVIII ст. і отримали поширення в XIX ст. Лібералізм утверджується в трьох сферах суспільного життя (див. схему).

Можна дати таке визначення лібералізму. Лібералізм (лат. liberalis) - сукупність ідейно-політичних вчень, політичних і економічних програм, що ставлять за мету ліквідацію або пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу щодо індивіда.

• Позитивізм - новий метод підходу до дослідження суспільного життя. Філософським обґрунтуванням лібералізму став позитивізм. Його засновники - французький філософ Огюст Конт (1798-1857) та ін. Відмовляючись від пізнання сутності політичних явищ, позитивізм зводить задачі політичної науки лише до описання їх статистки і динаміки. Цей метод дав поштовх початку конкретних соціологічних досліджень у галузі політики. Його використовували прихильники різних політичних ідеологій. У своїй праці "Система позитивної політики" Конт зазначає, що розвиток суспільства,політичної влади і держави тісно пов'язаний з еволюцією людської свідомості, послідовною зміною трьох пануючих типів світогляду: теологічного, метафізичного і позитивного (наукового). Цим трьом етапам мислення відповідає розвиток політичних, економічних і правових відносин і інститутів соціально-політичного життя.

сторінка 47» Н А Г О Р У»

На теологічній стадії держава розглядається як результат дії надприродних сил, а всі політичні явища є волею Бога.

На другій стадії панівним стає метафізичний світогляд. Влада переходить до філософів-метафізиків. Метафізична епоха породжує іншу крайність - революції і монархічну республіку, в якій панує індивідуалізм, лібералізм і демократія. Все це, на думку Конта, викликає претензії особи до держави, захоплення влади некомпетентними людьми і є головною перешкодою для нормального розвитку суспільства.

На третій стадії панує позитивна свідомість. Реакційну аристократію монархічну республіку" змінює соціально-політична система "соціократія".

сторінка 48» Н А Г О Р У»

Основний закон соціократії висловлюється формулою: "Любов, як принцип, порядок, як основа, прогрес, як мета". Невід'ємною рисою й властивістю нормального суспільного життя виступає солідарність. Порушення цієї солідарності, цієї суспільної гармонії неодмінно веде до розкладу суспільства і держави. Політична влада в соціократії належить банкірам, що спираються на професійних радників-вчених.

Значною мірою ідеї позитивізму розвинув далі англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820-1903). У своїй основній десятитомній праці "Система синтетичної філософії", яку написав майже за 30 років, виклав основи еволюційної соціології. Основна думка Спенсера - це аналогія держави з біологічним організмом. Він вбачав головне завдання держави в охороні прав громадян, засуджуючи розширення втручання держави в соціально-економічні процеси, висловив цікаві думки щодо бюрократії, заклав основу системного аналізу в дослідженні політики.

У той самий період (перша половина XIX ст.) оформлюється політичний консерватизм. Конкретні ідеї, що становили його зміст, змінювались в процесі історичного розвитку, але загальні світоглядні принципи, сформульовані в ті роки, залишаються по сьогоднішній день: збереження форм політичного життя, які сформувалися, пріоритет державних інтересів над особистими правами і свободами, заперечення рівності людей, демократичних інститутів і т. ін.

• Політична доктрина анархізму. На противагу лібералізму в середині XIX ст. формується суспільно-політична теорія анархізму. В літературі зафіксовано два його напрями: анархо-індивідуалізм і анархо-комунізм.

Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульовані німецьким філософом Максом Штірнером (1806-1856) і французьким філософом П'єром Прудоном (1809-1865). Ці ідеї зводились до того, що нове суспільство повинно ґрунтуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава і особа несумісні, анархо-індивідуалізм виступив проти держави, будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялось анархо-індивідуалістам як суспільство обліку послуг, угоди дрібних власників, в якому нема місця антагонізму класів і насильства, досягнутий "взаємний договір".

Теоретиками анархо-комунізму були Михайло Бакунін (1814-1876) і Петро Кропоткін (1842-1921). Головна мета їх учення - звільнення людини від насилля. Здійснення цього вони пов'язували з відмиранням держави, побудовою бездержавного соціалізму, при якому народ позбавиться від примусу якої б то не було влади. М. Бакунін піддав гострій критиці ідею К. Маркса про диктатуру пролетаріату. Нездійсненність марксової ідеї він пояснював тим, що весь робітничий клас одночасно бути диктатором не

сторінка 49» Н А Г О Р У»

зможе. Диктатура пролетаріату поступово опиниться в руках управляючої меншості, яка буде відстоювати не народні, а свої власні інтереси, захищаючи своє привілейоване становище. В результаті, - робить висновок М. Бакунін, - відбудеться переродження п