Політичні доктрини античності. Платон і Аристотель



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичні доктрини античності. Платон і Аристотель



.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього Світу по праву вважається політична філософія Стародавньої Греції. Суспільно-політична думка Стародавньої Греції в цілому була позбавлена того містичного відтінку, який характеризував всю філософію Стародавнього Сходу. Дискусії проводились в живій, природній формі. Робились спроби до пізнання загальних закономірностей суспільного розвитку, зміни форм державної влади. Уявлення про державно-політичний устрій складались у боротьбі двох основних течій - раціонально-ідеалістичної і стихійно-матеріалістичної. Найбільш відомими представниками цих течій є Платон і Аристотель (V-ІV ст. до н. е.)- Географічне положення Греції сприяло виникненню невеликих окремих економічно-політичних центрів, міст-полісів. Особливе місце серед них зайняла місто-держава Спарта.

Загальною рисою для всіх грецьких філософів було уявлення про те, що суспільна перебудова повинна здійснюватися не лише для зміцнення державної влади, а й з метою створення необхідних умов для реалізації природного права людини. Вже в Стародавній Греції у філософських трактатах з'являються й обґрунтовуються поняття "держава", "влада", "демократія" та інші, які є продуктом добровільної громадської згоди. Уявлення про державно-політичний устрій складалось, як раніше вказано, з двох протилежних течій:

Раціонально-ідеалістична(Платон) Стихійно-матеріалістична(Аристотель)
1. Вважав, що поява держави це акт добровільної волі людей, які в умовах розподілу праці добровільно пішли на укладення суспільної угоди з метою координації своїх інтересів. 1. Держава не є результатом добровільної волі людей, а є засобом виникнення приватної власності, яку держава повинна захищати. Висунув думку про природне походження держави, назвавши людину політичною істотою.

Решту пунктів повинен заповнити студент.

сторінка 30 » Н А Г О Р У »

Платон і Аристотель зробили перші спроби інтерпретації політичного життя, внесли великий вклад у створення теорії політики. Платон (справжнє ім'я Арістокл (427-347 рр. до Хр.)- давньогрецький мислитель, учень Кратіла і Сократа. Народився у знатній сім'ї, предки батька з царського роду Кодра, мати була родичкою Солона. Вперше включився в політичне життя у 404-403 до н.е., коли його родичі увійшли в олігархічний уряд. Мандрівний філософ, прихильник піфагорійців, засновник і викладач власної школи -Академії в Афінах. Головні політологічні праці -"Держава", "Політика", "Закони". Платон заклав основи політичної філософії, сформулював кілька політичних концепцій, зокрема концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тимократії, олігархії, тиранії, монархії, демократії та "істинного правління". Дав філософське обґрунтування теорії політики. Висловив геніальне передбачення розмежування влад.

Платон сформулював (першу і другу) концепції ідеальної держави. Провідною думкою першої концепції ("Держава") була справедливість. Суть її полягала в тому, щоб кожен член суспільства "робив своє" і "лише своє", не роблячи нічого такого, що є обов'язком інших громадян. За своєю структурою ідеальна держава, спираючись на поділ праці і різницю між моральними задатками та якостями вільних громадян, складалася з трьох станів - правителів, воїнів (стражів) та виробників. Справедливість полягала і в тому, щоб кожен працював згідно власних задатків, дотримувався відповідного місця в суспільстві.

Наступним головним законом ідеальної держави було підпорядкування всього життя громадян інтересам цілої держави. Навіть визначна особистість мала керуватися не власними уподобаннями, а лише благом держави. Тому ідеальна держава у Платона, це правління не просто мислителів, а тих, які повністю підпорядковують власне життя полісу. У творі "Закони" Платон запропонував другий ідеальний державний устрій. Порівняно із першою ідеальною моделлю, у другій вводиться регламентація всього життя громадян. Регламентується майже все - кількість громадян у полісі - 5040 чол., виборній раді - 360 чол., виборні правителі - 37 чол., "нічне зібрання" - 10 чол., складалося з наймудріших і старіших громадян - стражів, які мали вирішувати долю держави. Значне місце відводив Платон політичному та ідеологічному вихованню громадян, які повинні виховуватись законопослушними, вірити в боже походження держави й законів, боятися кари за порушення.

В наш час всі стали прихильниками демократії, але чи всі чітко уявляють, що це таке? Великі греки в оцінках цього феномену були суворішими. Платон і Аристотель, видатні мислителі античності, - розглядали поняття "демократія" в системі інших понять. Вони хотіли зрозуміти, які в принципі

сторінка 31 » Н А Г О Р У »

можуть бути форми державного устрою. Обидва симпатизували монархії, але в своєму дослідженні залишали її за дужками і причин цьому багато.

Платон виділяє певні види суспільств, які відрізняються одне від одного тим, що в їх основі лежать різні людські цінності. В основі тимократії принцип честі; олігархії - принцип багатства; демократії - принцип свободи. У кожного типу суспільства, відмітив Платон, крім достоїнств, є й недоліки. Так, при тимократії чесні, благородні люди, хоробрі воїни, їх високі моральні якості служать добрим прикладом для інших. Але при такому правлінні обов'язково виникає честолюбне суперництво, із-за якого держава з часом гине. Принцип багатства - при олігархії - сам по собі добрий, але і він не досконалий. Накопичення багатства завжди пов'язано з ростом убогості, від цього в суспільстві починаються безпорядки. До речі поділ людей на багатих і бідних було однією з важливіших проблем для Платона і Аристотеля.

Демократія, де панує необмежена свобода, рано чи пізно від неї і гине. Бо повна свобода - свобода робити що завгодно - це і є свавілля, яке загрожує перетворитися в тиранію. Спочатку в тиранію натовпу. Тиранія ж натовпу в кінці виливається в тиранію демагогів - її потім ліквідовує один тиран, який звичайно, зі свободою кінчає. Але Платон не зупиняється на цьому. Він розкриває не тільки механізми переходу одного виду суспільства в інше, але й парадоксальні перетворення різних людських типів. Наприклад, уже при олігархії зароджується тип "тиранічної людини". Пізніше - в умовах демократії - він одержує повну свободу (всі одержують, в тому числі і він). Скажімо син багатія, що розорився чи втратив владу аристократа (бюрократа), якого пристрасті гонять куди завгодно (грошей не вистачає ні на жінок, ні на вино: за способом життя він трутень) - один із яскравих представників цього сорту людей. Серед трутнів виділяються ті, котрі мають жало. З його допомогою трутень ліквідує конкурентів, використовує демократію як стихію, в якій легко пробитися до вершин влади.

Ось чому в своїх міркуваннях про демократію і Платон, і Аристотель постійно звертались до питання про нестійкість демократії. Платон стверджував, що демократія - лад "приємний і різнобарвний", але вона урівнює і рівних, і нерівних від природи людей, а тому переростає у тиранію - "панування найгіршого ставленика народу, оточеного натовпом негідників".

Другий великий мислитель Еллади, Аристотель Стагіріт (384-322 рр. до н.е.) - давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист, один із видатніших мислителів в історії людства і "отців політології". Слухач, згодом викладач Академії Платона, мандрівний філософ, вчитель Олександра Македонського, засновник і викладач філософської школи у Лікеї (Афіни). Головні політичні ідеї викладені у працях "Політика", "Афінська політія", "Риторика", "Етика" та ін.

сторінка 32 » Н А Г О Р У »

Як відомо Аристотель був учнем Платона, але критично ставився до його ідей. Він висунув положення про природне походження держави, назвав людину політичною істотою. Класифікуючи форми державного устрою за числом володарюючих, правильними формами (монархія, аристократія, політія) він вважав ті, при яких метою політики є загальне благо, а неправильними (тиранія, олігархія, демократія) ті, де переслідуються лише власні інтереси і цілі можновладців. Ідеальна форма - політія, тобто поєднання демократії й олігархії, де багаті замирюються шляхом швидкого зростання середньої верстви населення, де панує закон. Аристотель висказав немало геніальних здогадок. Так, запорукою стабільності держави він вважав наявність в суспільстві великої верстви середньозабезпечених громадян, висловлював ідею верховенства закону, ввів поняття "природного закону" і ін. Вищою цінністю громадян Еллади було забезпечення і зміцнення полісів, свобода кожного у вільному колективі.

Як і Платон, Аристотель у своїх міркуваннях постійно звертався до демократії. Він виділяв всередині тієї ж демократії множинність різних типів. В деяких із них, для прикладу, існував (хоч і невеликий) майновий ценз, коли не маючи власності вільнонароджені, навіть якщо вони і були вихідцями із аристократичних родів, не мали права займатися політичною діяльністю. Інші демократії були безцензовими.

Аристотель описує немало випадків, коли отримавши більшість люмпени, користуючись законами, творили беззаконня в суспільстві. Збирались, говорячи нашими словами, на мітинг і під впливом демагогів починали "країти" уже прийнятий закон. То приймали (використовуючи кворум) рішення піддати остракізму (вигнанню) всіх благородних, то примушували експропріювати майно багатіїв. Частіше всього результатом таких акцій було встановлення все тієї ж тиранії. Аристотель спеціально виділяє як найкращий той тип демократії, де панує закон. Закон над народом, а не навпаки.

Всесвітньо-історичне значення політичної концепції Аристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політичної теорії як "науки наук", вчення про найвище благо людини і держави; започаткування політичної етики, розуміння політики як високоморальної інтелектуальної справедливої діяльності; у створенні політичної юриспруденції, обґрунтуванні конституціоналізму, права народу на законодавчу владу, політичної сутності людини, права всіх верств населення у політичному житті, розробці фундаментальної методології дослідження політичних процесів тощо. Вчення Аристотеля і зараз живе у багатьох напрямах сучасної політичної ідеології (як демократичної так і тоталітарної), у догматах християнства і мусульманства. (І про Платона і про Аристотеля докладніше

сторінка 33 » Н А Г О Р У »

див: Політологічний енциклопедичний словник. За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна. - К., 1997. - С. 25-26, 253-254; Хто є хто в європейській та американській політології? Малий політологічний словник. Б. Кухта (відп. редактор), А. Романюк, М. Поліщук).

Постає закономірне питання: як вдалося Платону і особливо Аристотелю побачити те, до чого тисячоліття по тому довелося прийти? Справа не лише в їхній геніальності, а скоріше в тому, що вони мали перед своїми очима локальні об'єкти для дослідження: невеликі міста-держави - поліси, де вільні громадяни становили півтори, максимум п'ять тисяч чоловік. Усі знали один одного в обличчя. На малій, за нашими масштабами, території Стародавньої Греції, існували десятки неповторних держав-полісів. Предмет дослідження був цілісним, внутрішньо розчленованим, а за Аристотелем - найважливішою умовою пізнання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.012 с.)