Тема 5. Становлення і розвиток політичної думки В україні IX-XX ст.

Перше заняття. Зародження й становлення політичної думки періоду княжої доби

План

1. Первісні паростки політичної думки.
2. Пам'ятки політичної думки Київської Русі:
1. політичні погляди митрополита Іларіона ("Слово про закон і благодать");
2. "Повість Временних літ" (Нестор);
3. ідеал політичного діяча в праці В. Мономаха "Повчання";
4. "Руська правда" Ярослава Мудрого - перший збірник законів Київської Русі;
5. основні ідеї мислителів Київської Русі.
3. Політична думка в Україні за литовське-польської і польсько- литовської доби (XIV - перша половина XVII ст.). Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Іван Вишенський.

Ключові слова, поняття, терміни: первісне стадо, родовий лад, прадавні спільноти, матріархальна родова община, родові колективи, примітивне первісне мистецтво, ранньослов'янська епоха, ранньофеодальна держава, братства, Русь, політична думка, політичні погляди, закон.

Теми рефератів:

1. Ідея державної єдності і незалежності Київської Русі в "Слові о полку Ігоревім".
2. Запровадження християнства, на Русі та його вплив на розвиток політичної думки.

Питання для дискусії:

1. У Київській Русі, як і в багатьох інших феодальних державах, існували відповідні структури: князівська рада, боярська рада, князівські з'їзди, собори тощо. Яку з цих структур можна вважати найвпливовішою щодо формування владних, політичних відносин?
2. В якій ідеї дістали відображення стосунки світської влади і церквою на Русі?

Література

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. - К., 1988.

Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій: Навч. пос. (Мадіссон і ін.). - Київ, 1996. - С. 146-163.

сторінка 59» Н А Г О Р У»

Боровськнй Я. С. Світогляд давніх киян. - К., 1992. Замалеев А. Ф., Зоц В. Д. Мыслители Киевсьой Руси. - К., 1981.

Толочко П.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идео-логия. - К, 1992.

Кухта Б. Л. З історії української політичної думки. - К, 1994. - С. 6-24. Політологія //За ред. О. 1. Семківа, - 2-ге вид. -Львів,

1994. - С. 79-82. Основи політології / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. -К., -1995. - С.42-60.

Політологія: Підручник. За заг. ред. І. С. Дзюбка, К.М. Левківського. -К.. 1998. Розд. 1, пар.З.

Методичні матеріали

1. Первісні паростки політичної думки. Як і в інших стародавніх суспільствах, в Україні перші паростки політичної думки сягають в сиву давнину, в часи первісно родового ладу. За доби пізнього палеоліту (близько 40-15 тис. років тому) на зміну первісному стаду прийшов родовий лад. Рід являв собою групу людей - родову общину, члени якої спільно вели своє господарство і спільно користувалися всім здобутим. Члени роду були зв'язані між собою кровною спорідненістю по материнській лінії. Така форма суспільної організації називається материнським родом, або матріархальною родовою общиною, і виникнення її пояснювалось переважаючим становищем жінки-матері у господарському та суспільному житті родових колективів.

За часів палеоліту зароджується примітивне первісне мистецтво, а також виникають релігійні уявлення, народжені безсиллям людини в боротьбі з силами природи. На Україні розкопано багато стоянок пізньої палеолітичної доби. Найбільш рання з них - Радомишльська стоянка на Житомирщині.

Історично першою відомою формою політичної свідомості, а відповідно і політичних відносин була родова свідомість. Уже в тих умовах буття, зокрема на території сучасної України, у слов'янських племен були досить міцні спільності, встановлені відповідні відносини між членами цих спільностей: підлеглість, залежність, форми спілкування, право, обов'язок і т. д., а відповідно і первісні паростки політичних структур. На жаль, історія не донесла до нашого часу писемних джерел ранньослов'янської епохи. Як і в інших народів, головним джерелом тут залишаються міфи, перекази, легенди. Але через ряд обставин, зокрема християнізація народів Київської Русі, а потім жорстока боротьба проти "язичества" звели майже нанівець прадавні міфи і перекази. У християнській літературі утвердився замість терміну язичество" - термін "поганська релігія".

Але й ті незначні крихти, що дійшли до нас, дають змогу уяснити суть і рівень культурного та соціально-економічного і політичною розвитку східних і південно-східних слов'ян. Що було характерним для тогочасних політичних відносин?

сторінка 60» Н А Г О Р У»

По-перше, це досить сильний вплив родоплемінних відносин. Фундаментальною основою були суто людські відносини схильності і прихильності до роду, батьків, дітей, родичів.

По-друге, в ті часи людина була мало захищена від сил природи, безсилою перед її могутністю, а тому в міфах, легендах і переказах досить відчутний вплив слабості людини перед природою.

По-третє, в таких умовах виникла й тривалий час панувала так звана "міфологічна релігія", яка освячувала відповідні відносини, як залежність від природи, так і тогочасні стани, і соціальні групи: воїнів, дружинників, смердів, рабів та ін.

2. Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Значним кроком у становленні політичної думки є період Київської Русі - першої східнослов'янської ранньофеодальної держави. Феодальні відносини, які активно формувалися на території східних слов'ян, уже в IX в були (як і у германських та скандинавських племен) першою класовою формою суспільних відносин. У IX - ХII ст. в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і стали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія тощо.

Фактори, що сприяли формуванню української державності. Б.Л. Кухта виділяє два таких фактори. Перший - становлення державних структур. Державність тут виникає не на голому місті, оскільки будується на основі Антського союзу племен (шести племінних груп), які проживали на території від Карпат до сьогоднішньої Чернігівщини та виявляли значну політичну активність. Другим важливим фактором, що сприяв як об'єднанню Київської Русі і перетворенню її на могутню феодальну державу, так і посиленню політичної влади володаря, було, безперечно, введення християнства на Русі (див: Кухта Б.Л. 3 історії української політичної думки. -К., 1994. - С. 6-14).

Найважливіші пам'ятки політичної думки Київської держави "Повість временних літ" (кінець XII ст.), "Слово про закон і благодать" Іларіона (середина XI ст.), "Правда Руська" (XI ст.), "Повчання" своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.), "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.). У Х-ХП ст. з'явилися перші літературні твори: "Слова", "Повчання", "Проповіді", які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також '"Патерики", "Житія святих", що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів. Вони містили відомості про соціальні відносини, політичне життя, побут та культуру того часу і опосередковано віддзеркалювали настрої народних мас, сповнених ненависті до чужоземних загарбників і до феодально-боярського свавілля. Найвидатнішими постатями, мислителями, політичними діячами і діячами культури Київської Русі були:

сторінка 61» Н А Г О Р У»

Феодосій Печерський, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Митрополит Іларіон, літописці Никон, Нестор, Сільвестр та ін. Розглянемо окремі найважливіші пам'ятки.

а)Політичні погляди Митрополита Іларіона ("Слово про закон і благодать"). "Закон" і благодать", стверджував Іларіон, суперечать одне одному. Закон роз'єднує народи, підносячи одних і принижуючи інших, він свідчить про рабський стан людства. У закон Іларіон вкладав зміст вузьконаціональної норми, звичаю, а тому протиставив його євангельській істині, яка нероздільна з благодаттю. Закон - чуже уявлення про вище благо - свободу, оскільки він повністю заглиблений у побут, земні пристрасті. Істина ж є універсальною, всеохоплюючою і тому тотожна благодаті, знімає однобічність закону, світить усім, як Сонце. Закон був власністю іудеїв, а благодать - подарована всьому людству. В цьому суть розвитку людської історії (див. вказану працю Б.Л. Кухти).

б)"Повість временних літ" - видатна пам'ятка літописання Київської Русі. Укладення її (на початку XII ст.) пов'язане з іменем печерського ченця Нестора. Відомо три редакції. У "Повісті..." висвітлено історію східних слов'ян, утвердження християнства на Русі, історію князівської влади, відбито суперечності в ідеології різних соціальних верств, політичні тенденції кількох феодальних центрів. "Повість..." тісно пов'язана з історичною дійсністю, через неї наскрізь проходить релігійна концепція людини і світу, патріотизм, любов до рідної землі, яка "велика і багата, тільки ладу в ній нема", оскільки "Бог дає владу, кому хоче". Яка ж основна настанова церкви, яку не можна порушувати? Це принцип династичного князювання. Таким чином "Повість..." не лише санкціонувала удільно-династичне князювання, а й оголосила його єдиною встановленою богом формою правління (див.: Кухта Б.Л. Вказ. праця. - С. 18; Замалеев А.Ф., Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. - К., 1987. - С. 65).

в)Ідеал політичного діяча в праці Володимира Мономаха "Повчання" (1096 р.). Визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Сам В. Мономах був талановитим світським письменником. "Повчання своїм дітям" - оригінальний твір, де В. Мономах повчав дітей бути мудрими і діяльними правителями Русі, оберігати єдність держави, любити освіту. "Повчання" - це насамперед настанова голові держави, князю. Володар повинен пам'ятати, що з владою зростає й відповідальність і що обов'язок володаря - завжди залишатися справедливим. Міра справедливості - знання, тому володар мусить уміти все, оскільки інакше він буде залежати від "сильних" і власних синів. Не правомірність, не прозріння, а розум, знання роблять князя справедливим і мудрим, здатним протистояти ворогам, тримати в покорі бояр і удільних князів.

сторінка 62» Н А Г О Р У»

"Повчання" давало ряд практичних порад щодо державного управління, ставлення до підлеглих, політичних норм.

Мономах застерігав своїх синів-князів не лише не чинити самим, а й заборонити "служивим" творити беззаконня. Князь, його оточення, "служиві" - всі повинні усвідомлювати свою відповідальність перед Божим законом, дбаючи про славу і могутність держави, в противному випадку їх чекає прокляття народу і небесне покарання. Автор "Повчання" закликає своїх синів бути мужніми в усіх випадках життя, не боятися смерті, якщо йдеться про правду і справедливість. Незважаючи на світський характер самого повчання, Володимир Мономах прагнув прищепити дітям християнську мораль, глибоку віру в Бога, потребу бути людяними, благочестивими, стриманими, терпимими, працьовитими людьми, пильними до науки. Володар має бути взірцем досконалості, тому "хворого відвідайте, покійного проведіть, бо всі ми смертні, і чоловіка не минайте, не привітавши, доброго слова не сказавши". Отже, поряд з моральними думками в "Повчанні" містилися практичні поради щодо керівництва державою та управління підданими. Думки, викладені в "Повчанні", мали певний вплив на розвиток політичної думки України-Руси пізніших часів (див.: Повість временних літ: Літопис (За іпатським списком). - К., 1990. - С. 360-363; Кухга Б.Л. З історії української політичної думки. - С. 20-21; Політологія / За ред. О. І. Семківа. - С. 80-81; Основи політології. Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - С. 52-54).

г) "Руська правда" Ярослава Мудрого - перший збірник нори давньоруського права ХІ-ХІІ ст. "Руська правда" - цінне джерело вивчення соціально-економічного і політичного життя, а також правової системі Київської Русі. Перші списки її знайшов В.М. Татіщев у 1738 р. Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Всіх їх прийнято поділяти на три основні редакції - коротку, розширену та скорочену. Кожна з редакцій виникла в різні часи і відбиває різні етапи розвитку феодалізму в стародавній Русі. Коротка "Руська правда" - найстаріша. Вона складається з двох частин: "Найдавнішої правди", або "Правди Ярослава" та "Правди Ярославичів", тобто синів Ярослава.

Розширена правда, складена у XII ст., значно більша за Коротку і змістовніша. В неї включено перероблені і розвинуті норми Короткої правди, Статут Володимира Мономаха про стягнення відсотків за позиками (1113) та норми з інших джерел. В Розширеній правді повністю відбились принципи феодального права як права-привілеї. Криваву помсту, що фіксувалась у "Правді Ярослава" тут зовсім заборонено; встановлено колективну відповідальність сільської громади за вбивство княжих людей. Детально визначено обмеження майнових та особистих прав різних категорій

сторінка 63» Н А Г О Р У»

феодально залежного населення (закупів, рядовичів та ін.). Відбито поступове поневолення смердів; закріплено безправне становище холопів; вміщено розвинуті норми судочинства; розроблено питання спадкоємства (див: Українська Радянська Енциклопедія. - К., 1985. - Т. 9. - С. 524-525). Сучасний український політолог Б.Л. Кухта робить такий висновок: "Було б помилкою вбачати в цих пам'ятках лише правові документи, що регулювали майнові відносини, карний кодекс. Вони також доносять до нас і певну картину політичного розкладу сил у Київській державі, певні норми ієрархії підпорядкування, матеріальні основи людських свобод у ранньофеодальному суспільстві (див.: Кухта Б.Л. Вказ. праця, - С. 16).

Найвидатнішою літературною пам'яткою Київської Русі є "Слово о полку Ігоревім", створене між 1185 і 1187 рр. Тема твору - невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича та інших князів проти половців у 1185 р. Автор "Слова..." невідомий. Він виступив у творі пристрасним поборником єдності Руської землі, осуджуючи князівські міжусобиці. У творі ми знаходимо схвильоване звернення автора до князів-сучасників: виступити "за землю Русскую, за раны Игоревны", проти усобиць, які завдавали руському народу багато лиха. Центральна ідея "Слова..." - єдність усіх політичних суб'єктів Давньої Русі саме перед татаро-монгольською навалою (детальніше див.: Українська Радянська Енциклопедія. - К., 1985. - Т. 8. - С. 433, а також: Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. - С. 22).

Віхою в нагромадженні традицій утвердження української державності була політична діяльність Данила Галицького (1200-1264 рр.). У ній реалізувалися державницькі погляди, що мали неминуче значення для долі українського народу. Пріоритетні настанови Данила Галицького про необхідність збереження влади і захисту України виявилися в дійовій дипломатичній тактиці щодо Батия і в орієнтації на об'єднання Європи в боротьбі з татарською навалою. У державному будівництві Галицько-Волинського князівства чимало було зроблено для обмеження свавілля світських і церковних феодалів та зміцнення верховної князівської влади. Галицько-волинське князівство перетворилося в могутню європейську державу, що забезпечувала безперервність державотворчого процесу як історичного чинника національного самовизначення (див.: Політологія / За ред. О. І. Семківа. - 2-ге вид. -С. 82-83).

д) Основні ідеї мислителів Київської Русі. Серед ідей слід назвати насамперед універсалізм в погляді на історію людського суспільства Це знайшло свій вияв: по-перше, - в ідеї "богоданості" князівської влади, що осмислюється як об'єднуюче начало держави; по-друге, - в прагненні включити ідеологію князівства в єдину історію землі руської, віддається

сторінка 64» Н А Г О Р У»

пріоритет не одно державності, а братерству, співпраці між князями; по-третє,в уявленні про русичів як представників єдиної спільності слов'ян; по- четверте, - включення слов'ян до загальної історії християнського світу, яка ототожнюється з історією людства.

Ідея універсалізму знаходить місце в ідеях книжників-літописців про рівність народів, спільність їх долі. Громадська думка (К.Р. Мислинов) стверджувала, що князі повинні суворо дотримуватися принципу феодальної ієрархії з підпорядкуванням "молодих" князів "старішим", виправдовується принцип суверенного існування кожного князівства, на яке опиралось феодальне дроблення.

У поглядах давньоруських мислителів тривалий час панувала ідея договірної основи виникнення держави (мова тут ішла між слов'янським населенням і пришлим князем. Звідси виводилось право князівського роду на спадковість володіння землею). У системі історично-політичних поглядів важливе місце належить ідеї причинності історичних подій. (Переважаючою тенденцією тут є те, що розвиток іде в руслі провіденціоналізму, тобто що весь рух історичного процесу визначається зовнішніми силами - провидінням (божественним), Богом. Вищою причиною всіх історичних подій вважалось божественне провидіння, від яких залежить все буття.

Водночас слід наголосити, що серед мислителів і книжників Київської Русі були і відступи від ідеї провіденціоналізму. Вони ввели поняття самовладдя, свободи волі людини, яка оголошується однією з головних властивостей душі. Проводилась думка, що від моменту хрещення до людської душі приставлено два ангели - від бога і від сатани, і який нею буде керувати, зрештою залежить від самої людини. Отже, вирішальною причиною людських вчинків виступає самовладність за свої вчинки. Все це виходить уже за рамки класичного провіденціоналізму, руйнує релігійні догмати (висновки з даної теми див.: Кухта Б.Л. З історії української політичної думки.-С. 24).

3. Політична думка в Україні за литовсько-польської і польсько-литовської доби (XIV - перша половина XVII ст.). Ю. Дрогобич, С. Оріховський, І. Вишенський. На зміну бурхливому розквіту Київської Русі з її величезними досягненнями в усіх галузях суспільного життя приходить складний і тяжкий період розпаду і занепаду, тривалого іноземного поневолення. Як відзначає Б.Л. Кухта, двохсотлітній період (з середини XIV ст. до Люблінської унії 1569 р.) в історії України був досить рідкісним феноменом - періодом справді литовсько-білорусько-українського співжиття. Вся історія Галицько-волинської держави XIII ст. тісно пов'язана з Литвою, яка пізніше, на початку XIV ст., виступає в ролі збирача розрізнених білоруських та українських земель, в житті яких Литва до Люблінської унії

сторінка 65» Н А Г О Р У»

відіграла вирішальну роль (див.: Дорошенко Д. Нарис історії України. -Львів, 1991. - С. 104).

Наприкінці XIV ст. уся східна Україна без великого опору була підпорядкована Литві. Набагато складніше було з підпорядкуванням, а головне з утриманням у складі Литви західноукраїнських земель. Іноземна загроза (німецький орден, татари, Московське князівство) змусило Литву до першої унії з Польщею (Кревська унія, 1385), яка передбачала не лише санкціонування загарбання Польщею Галичини, як було раніше, а й перетворення українських земель в польські провінції.

Прагнення середніх верств шляхти до союзу з Польщею і зрівняння своїх прав з польською шляхтою та польської шляхти до колонізації безмежних українських земель на півдні при політичній роздрібненості, слабкості української шляхти під час важкої війни з Лівонією (вся територія Латвії та Естонії) - призвели до Люблінської унії 1569 р. У результаті унії було вирішено об'єднати Польщу з Литвою в Річ Посполиту. Найбільше виграли з унії Польща і чи не найбільше втратила Україна. З одного боку, українська шляхта зрівнювалася з польською, з другого, українська земля, український народ, про якого не було особливої згадки в статтях унії, ставали об'єктом широкої польської колонізації і полонізації українських земель. З Люблінською унією закінчується перехідна литовсько-руська доба в історії України, перехідна, оскільки вона знаходилася між княжим періодом і майбутньою козацькою добою. Ряд істориків називають цей перехідний період в історії України як єдиний, коли панував справжній феодалізм з феодальною пірамідою влади.

З середини XV ст. Київ стає центром раціоналістично-гуманістнчного руху, що охопив українсько-білоруські землі Великого князівства Литовського. Для піднесення політичної ролі Києва певну роль відіграло культурне відродження. Другим центром суспільно-політичного, культурного життя України тих часів була Галицька земля, міста Львів, Перемишль та ін. Географічне розташування, тісні зв'язки з західноєвропейською культурою, поступове утвердження католицизму сприяли поширенню ідей гуманізму.

Найбільш помітними особистостями цього часу, представниками реформації раннього гуманізму слід назвати Ю. Дрогобича, І. Вишенського, С. Оріховського. Вони, як і інші українські гуманісти того часу були людьми високоосвіченими, з усією силою і пристрастю вели полеміку з католицизмом, боролись проти ополячування і окатоличування українського народу. Вони висловили багато цінних, актуальних і для нашого часу ідей і теорій.

Юрій Котермак-Дрогобич (близько 1450-1494 рр.). Доктор філософії та медицини Болонського університету. Являє інтерес праця Ю. Дрогобича

сторінка 66» Н А Г О Р У»

"Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету", видана в Римі на початку 1483 р. (характеристику змісту книги див. Кухга Б.Л. З історії української політичної думки. - С. 53-14).

Станіслав Оріховський (Ожеховський-Роксолан (1513-1566)). Виходець з Галицької землі, яскрава постать українського гуманізму XVI ст. Народився в селі Оріхівці, що близько Перемишля. Навчався у Віденському, Ягеллонському, Падуанському та Болонському університетах. Добре обізнаний із світовою літературою, написав ряд праць, які були широко відомі в Італії, Німеччині, Швеції, Україні. Свої праці Оріховський писав, звичайно, латинською та частково польською мовою, що не заважає вважати його польським і українським суспільно-політичним діячем. У працях С. Оріховського, як і в інших українських мислителів того часу, які залишались в рамках тогочасного теологічного світогляду, на першому місці залишалась проблема відносин світської і релігійної влади, божественного і земного, церкви і людини.

У його працях, написаних у молоді роки, слід виділити насамперед рішуче несприйняття ідеї, що все на світі створене Богом. Так, Оріховський сміливо для того часу відстоював ідею невтручання церкви у світські справи. Поняття Бога він виводить з античної науки, вважаючи, що ідеальне царство можна створити, лише поєднавши вчення Христа з античною наукою. Це одна з найцікавіших концепцій Оріховського. Він зробив вагомий крок до визволення політичної науки від теології. Щоправда, пізніше він зайняв компромісні позиції з даної головної політологічної проблеми. Заслугою С. Оріховського було й те, що він чи не один з перших у тодішній Європі, спираючись на досягнення античної думки, приступив до розробки ідеї природного права в своїй брошурі "Про природне право". Не менш важливе місце в його поглядах займає вчення про гідність людини, про справедливість, добро. Вона (справедливість), пояснював Оріховськнй, є душею держави і полягає в тому, щоб кожному було віддано те, що йому належить, перш за все, спокій і свобода. В основі функціонування християнської держави, вважав він, повинно лежати дотримання права. Першоосновою права, на його думку, має бути мораль. Без неї право взагалі не може існувати. Цінуючи таку вроджену якість як розум, Оріховський, проте, вважав, що одного цього недостатньо без належної освіти і виховання.

За кілька років до смерті С. Оріховський написав велику працю "Польські діалоги політичні" (1563). У цій праці він, на жаль, відійшов від ідеалів своєї молодості, по суті, зайняв протилежні позиції: захищає зверхність церковної (в даному разі папської) влади над світською, королівською. Наприкінці свого життя він уже стверджував - "всяка влада є

сторінка 67» Н А Г О Р У»

від Бога". Як зазначає Б.Л. Кухта, сьогодні, через 400 років, нам важко судити, так сталося. Все ж С. Оріховський був одним із перших визначних гум аністів польського та українського Відродження (див.: Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. С. 34-38).

Українські мислителі палко відстоюючи ідеї патріотизму і гуманізму, могли пройти повз експлуатовані верстви населення. В цьому аспекті слід казати про І. Вишенського.

Іван Вишенський (близько 1550-1620), - визначний мислитель, гуманіст і демократ, полеміст, критик і сатирик. І. Франко про нього писав: "Треба було надзвичайних обставин, щоб чоловікові невисокого роду було можливо пізнати тодішнє життя у всій різнородності його явищ та потім вириватися з нього і станути на такім високім становищі, з якого видно було ясно значення тих явищ, не зовсім ясне навіть для людей високопоставлених на драбині тодішньої суспільності (Франко І. Твори: В 20 т. -К., 1955. -Т. 16. -С. 418-419).

У поглядах І. Вишенського центральною постаттю була людина, але не абстрактна, з її муками та стражданнями, надіями та сподіваннями, яку він бачив в умовах України ХV-ХVІ ст. Мислитель відстоював, хоч і з релігійних позицій, ідею звільнення трудової людини від земного зла, виявлення і утвердження її гідності, розкриття і здійснення в реальному земному житті начал добра, справедливості, рівності, братерства.

І. Вишенський нещадно викривав експлуататорську природу світських магнатів і шляхти, церковного і вищого духовенства. Залишаючись на постулатах християнської релігії, він розглядав питання про суспільні відносини, беручи за основу постулат, за яким усе в світі підпорядковане вищій волі Бога як об'єктивному закону буття. Як виразник потреб селян і плебеїв І. Вишенський розглядав рівність не тільки в суспільно-політичному і юридичному відношеннях, а й підходить до визначення майнової рівності, спільності майна, "общого житла", вважаючи це принципово настановою Христа. "Полеміст виходив з того, - зазначає А.І. Пащук, - що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи, справедливості, а несправедливість, насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби, багатства й розкоші, необмеженої влади й сваволі панування".

Крім того, І. Вишенський висунув і обгрунтував й такі концепції: соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей; виділяючи рівність як головний принцип у ранньому християнстві, поклав його в основу визначення соборності; виходячи з демократичних засад соборності, відкидав як безпідставну, нічим необґрунтовану та неоправдану теорію абсолютного централізму духовної

сторінка 68» Н А Г О Р У»

та світської влади папи римського; у контексті концепції соборності піддав критиці світську владу, далеку від ідеалу раннього християнства; звернув увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати і захищати громадянські права і свободи.

У цілому ж можна виділити наступні загальні напрями суспільно-політичної думки І. Вишенського:

по-перше, критика тогочасного суспільного ладу;

по-друге, критика Брестської унії, діяльності ордену єзуїтів (праця "Короткослівна відповідь Петру Скарзі");

по-третє, спроба окреслити певний суспільно-політичний ідеал. Цей ідеал він висвітлив у концепції про "істинну" церкву.

Суспільно-політичні погляди І. Вишенського тісно поєднувались з його суспільною позицією, що визначалася становищем трудового, пригнобленого селянства. Короткі висновки: 1. Між княжим періодом та козацьким часом в політичній історії України був перехідний період, що закінчився Люблінською та Брестською уніями. В цей час українська державність була поглинута Литвою та Польщею. Політичну думку цих часів виражали в основному Ю. Дрогобич, С. Оріховський. 2. Політичну унію Литви з Польщею доповнила релігійна, що кардинально змінила статус українських земель у рамках Речі Посполитої. Усі ці зміни та події спричинилися до бурхливого розвитку української полемічної та освітньої літератури братств. Визначними представниками цих течій були І. Вишенський, М. Смотрицький, брати Стефан і Лаврентій Зизанії.

У підготовці до семінарського заняття з цієї теми рекомендуємо використати такі підручники: Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. - К., 1994. -С. 25-38; Політологія / За ред О. І Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 83-89; Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. -К, 1995. - С. 62-65; Політологія: Підручник. За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К., 1998. - С. 44-46.

Друге заняття

План

1. Суспільно-політичні засади козацько-гетьманської держави:
• виникнення та еволюція українського козацтва;
• роль Б. Хмельницького у становленні козацько-гетьманської держави;
• демократичні засади козацько-гетьманської держави;
• конституція П. Орлика. Проблеми державно-політичного устрою.
2. Києво-Могилянська академія - центр української політичної думки.

сторінка 69» Н А Г О Р У»

Ключові слова, поняття, терміни: козак, козацтво, козацько-гетьманська держава, колегія, академія, братська школа, конституція, воля, волелюбний, політичні традиції.

Тема реферату: Ідеї просвітництва в Україні (Я. Козельський, В. Каразін, П. Лодій, С. Десницький). (При підготовці реферату див.: Політологія / За ред. О.І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 98-103 та ін. літературу)

Питання для дискусії

1. Хто з українських учених перелічив умови доступу кандидата на козака в Запорізьку Січ?
2. Чи ідентичні поняття "січовик" і "козак"?
3. Чи було козацтво різновидом державного устрою за литовсько- польської доби?
4. Що є, на вашу думку, спільне і відмінне в поняттях "українська демократія" та "європейська демократія" (на той час). Аргументуйте відповідь.

Завдання для самостійної роботи

• Використовуючи набуті знання з історії України, підтвердіть чи заперечте думку В. Липинського, що Запорозька Січ після Хмельниччини з державотворчого фактора перетворилась на руйнівний і деконструктизний.
• З яких питань існували розбіжності в політичних поглядах ліберальної і демократичної течій в Кирило-Мефодіївському товаристві.

Література:

Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького. -Дніпропетровськ, 1993.

Крип'якевич І. П. Історія України. - Львів, 1990. - С. 170-186.

Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. - К., 1993. - С. 151-200.

Кухта Б. Л. З історії української політичної думки. - К., 1994. - С. 55-82. Його ж: Основи політології.

Курс лекцій. - 2-ге вид. - К., 1992. -Ч.І.- С. 89-98.

Політологія / За ред. О.І. Семківа. - 2-ге вид. -Львів, 1994. - С. 90-107.

Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кири-люк. -К., 1995. -С. 61-74.

Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. - К., 1981.

Яворницький Д. 1. Історія запорізьких козаків. - К., 1990.

Політологія: Посібник для студентів вузів. За заг. ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К., 1998. - С. 46-71

сторінка 70» Н А Г О Р У»

Методичні матеріали