Політичні концепції українських мислителів поч. XX ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичні концепції українських мислителів поч. XX ст.



а) Теорія національного самовизначення за М. Грушевським. Не без підстав Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) є найвизначнішою постаттю в українській політичній думці XX ст. Він засновник цілої наукової школи, автор понад 2 тисяч книг, статей, рецензій, інших публікацій, академік Всеукраїнської академії наук, автор десятитомної "Історії України-Руси", найбільшої історіографічної праці про український народ. М.С. Грушевський повертається до нас і як найвидатніший історик України, і як літератор, і як політик, і як державний діяч. Він був засновником Національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві, творцем засад Української незалежної держави, першим президентом Української Народної Республіки.

Після гетьманського перевороту М.С. Грушевський відійшов від політичних справ. Деякий час перебував на нелегальному становищі у Києві, а з березня 1919 р. розпочався емігрантський період в його житті. Перебуваючи в еміграції, М.С. Грушевський не поривав зв'язків з Україною. Він підтримував інтенсивне листування з діячами культури і науки, уважно стежив за подіями суспільно-політичного життя. В Україну М.С. Грушевський повернувся в березні 1924 р. з сім'єю вже всесвітньо відомим лідером в історичній науці. Цього ж року він обирається академіком Всеукраїнської академії наук, очолює науково-дослідну кафедру історії України, ряд комісій, секцій в Академії наук. Активно включається в її різнопланову діяльність, зокрема з видання журналу "Україна". Він працює багато і плідно: його інтереси зосереджуються на науковій спадщині, концепціях і поглядах М.І. Костомарова, В.Б. Антоновича, П.О. Куліша, М.П. Драгоманова.

Визнанням великих заслуг М. С. Грушевського стало обрання його в 1929 р. дійсним членом Академії наук СРСР. Проте сталінські репресії не обминули і його. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом безумовно дала змогу вченому скласти своє розуміння суспільного прогресу та політичного розвитку. Діапазон його творчості надто широкий. Це, зокрема, і соціологічні праці, створені ним у період, коли він в еміграції керував Українським соціологічним інститутом. В одній з таких значних загально соціологічних праць "Початки громадянства" ставилося, зокрема, питання про створення соціально-політичної прогностики, футурології.

сторінка 91 » Н А Г О Р У »

Порівняно мало вивчений і освітлений той окремий напрям у дослідженнях ученого, який цілком обґрунтовано можна назвати політологічним. За оригінальністю постановки й розв'язання низки проблем, пов'язаних з політичним життям суспільства і науки, Грушевського цілком можна вважати не лише визначним істориком, а й самобутнім політологом свого часу. Серед таких незаслужено забутих праць однією з наймісткіших є "Визволення Росії і українське питання" (1907), де політологічні доктрини автора постають у цілком вивершеному вигляді. Центральним напрямом політологічних досліджень була, безперечно, проблема національного самовизначення. Ґрунтовні знання історії європейських народів і, насамперед, звичайно, України і Росії дозволив йому аргументовано говорити про об'єктивні закони та закономірності, яким підпорядковується політичне життя націй, народностей, етносів.

Один з таких базових законів можна назвати законом суверенізації. Суть його М. Грушевський виклав досить виразно й лаконічно: "цілковита самостійність і незалежність..." З цього положення випливає: по-перше, що прагнення до національної самостійності у своїй глибинній основі не є наслідком чиєїсь суб'єктивності, особистої волі, а об'єктивною логікою життя, викликаною об'єктивними ж потребами, необхідністю саморозвитку;по-друге, самостійність і незалежність народу Грушевський пов'язував не лише з його територіальними володіннями, а й з певними нахилами народних мас. Він один з перших палких прихильників національних свобод висловив думку про те, що незалежність особистості неможлива без таких її задатків, як здатність до розвитку підвалин громадянськості, уміння бути компетентним і відповідальним громадянином своєї країни.

Багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної свободи, залишається ображатись хіба що на саму себе: на свій рутинний устрій, нераціональну економіку, викривлену культурну політику. Він добре усвідомлював також інший політичний закон: чим менша держава, тим більше піддатна вона як позитивним, так і негативним впливам.

Чому так сталося, що після всіх декларацій, резолюцій і маніфестів, які проголошували вірність ідеям і принципам федералізму, з'явився IV Універсал, чому й сам Грушевський змінює свій політичний курс майже на 180 градусів? За цим, IV Універсалом, Україна проголошена самостійною державою. М. Грушевський аналізує обставини, що спричинилися до цього рішення. На перше місце він ставить "хитку і невпевнену політику народних комісарів у справі укладення миру під час переговорів у Брест-Литовську (розірвані мирні переговори й оголошена повна демобілізація)". Другим мотивом проголошення самостійності УНР називає "потребу більш рішучої політики в боротьбі з походом Великоросії" на Україну під проводом народних

сторінка 92 » Н А Г О Р У »

комісарів". Нарешті, третя причина - необхідність повної свободи в упорядкуванню соціальних, економічних і фінансових справ України. На його думку, більшовики відмовилися від старих гасел "права націй на самовизначення аж до повного відділення" , прикриваючись гаслом федералізму стали на шлях унітарної держави.

Сьогодні М. Грушевського найчастіше зображають як державного й духовного лідера саме українського народу. Проте, торкаючись найсерйозніших проблем міжнаціональної політики, він ніколи не обмежував свої інтереси визволенням лише української нації. Глибокі спостереження й роздуми вченого й політика стосувались долі багатьох народів, особливо російського. М. Грушевський - один з тих теоретиків, хто висловлював побоювання з того приводу, що російський народ не зможе у майбутньому розв'язувати більшість політичних, економічних, соціальних і духовних проблем, якщо не вирішить міжнаціональну проблему, без чого, вважав він, немислимо ставити завдання створення громадянського суспільства, правової держави. Головна його думка: лише вільний союз вільних народів є ефективним і з морального, і з економічного погляду.

Щоб зрозуміти історіософську концепцію М. Грушевського, потрібно розглянути три основні категорії, які в поглядах ученого посідали визначне місце. Це "народ", "держава" і "герой історії". 1) Як і народники, М. Грушевський під "народом" розумів "село, українське селянство". У праці "Підстави Великої України" він писав; "Головною підставою цієї великої України ще довго, коли не завжди, буде селянство, і на нім доводиться її будувати ...". Провідну роль селянства у суспільно-політичному та національному житті М. Грушевський бачив і у 20-х рр. XX ст., коли в Україні відбувалися нові соціально-економічні процеси. 2) У тісному зв'язку з проблемою народу розглядав Грушевський питання "держави". Як й інші прогресивні діячі, М. Грушевський висував ідеї демократизму на ґрунті свободи особи як складової частини маси. А це вимагає відповідного державного політичного вираження. Він прагнув з'ясувати питання держави в історичному плані. Тут значення мало, чи відповідала держава потребам народу Ідея, що історично виходила від Кирило-Мефодіївського товариства, тобто автономно-федералістичного устрою. Автономно-федералістичних поглядів М. Грушевський дотримувався і в часи, коли він очолював Центральну Раду України, сподіваючись на чесну і справедливу федерацію з Росією, і лише внаслідок об'єктивно необхідних процесів пішов на проголошення суверенітету.

3) У наукових працях М. Грушевського "народ" і "держава" нерозривно поєднані з "героєм історії". Він виставляв на перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Б. Хмельницького він хотів би присвятити

сторінка 93 » Н А Г О Р У »

не йому - вождеві, а творчим стражданням українських мас. Як зазначає дослідник Грушевського О. Пріцак, концепція "героїв історії" М Грушевського виходить із твердження: "Люди, а в тім історичні постаті є продуктом епохи і середовища". У такому ключі Грушевський переважно й розглядав історичні постаті. Докладніше про політичну і наукову діяльність М.С. Грушевського див.: В.А. Потульницький. Теорія української політології. -К., 1993. - С. 73-76, 80, 125-126; Політологія / За ред, О.І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 117-121; Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. - К., 1994. - С. 177-180,204-205,209-214,245-254; Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К. 1995. - С. 105-106.

Про внесок у розвиток української політичної науки В. Винниченка, Д. Донцова, В. Липинського пропонуємо студентам опрацювати самостійно, підготувавши реферати для виступу на семінарському занятті. Рекомендуємо такі теми та літературу до них:

Реферат 1. Державницька ідея В. Винниченка. Література: Політологія / За ред. О. І. Семківа. -2-ге вид. -Львів, 1994. - С. 133-135; Кухта Б.Л. З історії української політичної думки. - К., 1994. - С. 220-226; Основи політології: Навч. посібник / Кер. акт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К., 1995. - С. 106-107.

Реферат 2. Погляди на шляхи створення самостійної України Д. Донцова. Література:Кухта Б. Л. З історії української політичної думки. -К., 1994. - С. 276-284; Політологія / За ред. О.І. Семківа. - 2-ге вид. - Львів, 1994. - С. 125-131; Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. - К., 1995. - С. 108-109.

Реферат 3. Місце і роль В. Липинського в розвитку української політології як науки. Література: Потульницький В. А. Теорія української політології. - К., 1993. - С. 82-84; Кухта Б.Л. З історії української політичної Думки. - К., 1994. - С. 269-272; Політологія / За ред. О. І. Семківа. - 2-ге вид. -Львів, 1994. -С. 125-128; Основи політології: Навч. посібник / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. -К, 1995. - С. 109-110. Політологія: Підручник. За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К., 1998. С. 58-59

У 20-ті роки ідеї української державності, нації, мови, культури розвивали Микола Хвильовий і Олександр Шумський, їх погляди на ці проблеми були відмінні від офіційної точки зору. У статті "Україна чи Малоросія" Хвильовий виступає за державну самостійність України, відкрито поставивши питання: "Росія -самостійна держава? Самостійна. Ну, так і ми самостійні..." Він закликав молоду українську генерацію йти власним шляхом. "Геть від Москви!" - ці слова Хвильового стали гаслом у такій боротьбі. Олександр Шумський - народний комісар освіти України - боровся

сторінка 94 » Н А Г О Р У »

не лише за утвердження самостійності України, а й за пошук шляхів духовного відродження нації. Йому належить пропозиція відкликати Л. Кагановича, Е. Квірінга та деяких інших керівників з високих державних і партійних посад в Україні, бо вони "нічого доброго не робили для українського народу".

На початку 30-х років хвилю українізації, яка сприяла розвитку політичної думки, було припинено сталінським керівництвом. Позитивний досвід, нагромаджений у сфері українізації, міжнаціональних відносин, був невиправдано засуджений. Політична еліта України, насамперед та, що працювала у партійному і державному апараті, була піддана "чистці". Сталінське озлоблення проти національних кадрів супроводжувалося репресіями, які прикривалися "необхідністю" боротьби з "українським буржуазним націоналізмом".

У ході боротьби з "буржуазним націоналізмом" було знищено всі національно-культурні заклади. На Україні нараховувалось (1931р.) 25 національних районів, в тому числі 8 російських, 7 німецьких, 3 єврейських, З болгарських, 3 грецьких, 1 польський. Серед національних сільрад було 450 російських, 254 німецьких, 151 польська, 156 єврейських, 12 чеських, 45 болгарських, 30 грецьких, 4 білоруських, 3 албанських. У квітні 1938 року ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про реорганізацію шкіл на Україні", в якій створення учбових закладів з викладанням мовами національних меншостей кваліфікувалося як "насадження" особливих національних шкіл, які стали осередками "буржуазно-націоналістичного пливу на дітей", а їх функціонування визнавалося "недоцільним та шкідливим".

У повоєнні роки гоніння на інакомислячих з числа творчої і наукової інтелігенції, національних кадрів не припинялося. У 1951 році гонінню був підданий В. Сосюра за вірш "Любіть Україну". Автора звинуватили в націоналізмі і змусили опублікувати принизливе каяття. Після цього політична думка практично завмерла. Наприкінці 50-х років, -підкреслюють К.М. Левківський і В.С. Буцевицький, - інтелектуальна еліта України скористалася хрущовською політичною десталінізацією і порушила питання про реабілітацію своїх репресованих колег. Особливою подією в культурному житті республіки стала поява нового покоління митців, критиків, зокрема Алли Горської, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Дзюби, Миколи Вінграновського, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Івана Драча та інших. Цих будителів нової політичної думки стали називати "шістдесятниками".

Зароджуються перші паростки десидентства, спочатку у вигляді невеличких груп. Згодом такі групи були розкриті, а їхні члени засуджені до тривалих термінів ув'язнення. Хрущов вирішив судити дисидентів відкритим

сторінка 95 » Н А Г О Р У »

судом, прагнучи залякати судовими процесами всіх інших. Проте повернути політику "твердої руки" вже було нереально.

1970 року вийшла книга першого секретаря ЦК КП України П Ю. Шелеста "Україна наша Радянська", де підкреслювалася історична автономність України, прогресивна роль козацтва. Кремль звинуватив автора у "м'якості" до українського націоналізму. У травні 1972 року Шелеста було увільнено з посади. Першим секретарем ЦК КПУ став В. Щербицький. Зміна політичного керівництва в Україні позначилася на активізації політичної думки. До дисидентського руху приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель, брати Горині та інші. І. Дзюба видав працю "Інтернаціоналізм чи русифікація", в якій писав: "Я пропоную... одну-єдину річ: свободу чесного публічного обговорення національного питання, свободу національного самопізнання і саморозвитку. Але спочатку і насамперед має бути свобода на дискусію і незгоду." (Цих за: Субтельний О. Україна: історія. -К., 1991.-С.416).

Перебуваючи у в'язниці, В. Мороз написав "Репортаж із заповідника ім. Берії", в якому емоційно виступив проти сваволі радянського політичного керівництва. В. Чорновіл, повернувшись із заслання, почав таємно видавати журнал "Український вісник". Українські дисиденти в умовах політичних переслідувань і репресій об'єдналися навколо цього журналу. У листопаді 1976 р. у Києві створили легальну організацію - Українську Гельсінську спілку, її керівником став Микола Руденко.

1987 р. у Києві засновано Український культурологічний клуб з колишніх дисидентів. Діячів новоутворених організацій стали називати "неформалами". На початку 1989 р. "неформали" заявили про створення Народного Руху України за перебудову. 1990 р. (березень) відбулися вибори до Верховної Ради України і місцевих рад. Вибори принесли перемогу демократичному блоку в Західній Україні і частково у Києві. Серед обраних депутатів були колишні політв'язні: В. Чорновіл, С. Хмара, брати Горині, І. Калинець. Використавши ейфорію перемоги, демократичний блок провів 16 липня 1990 р. через Верховну Раду Декларацію про державний суверенітет України. Цей історичний документ став перед днем прийняття 24 серпня 1991 р. Акту про державну незалежність України. Політична думка молодої Української держави вступила в новий етап свого розвитку. (Докладніше див.: Політологія: Підручник. За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К., 1998. - С.59-64).

Значний вклад у розвиток української політичної думки на сучасному етапі внесли і вносять вітчизняні вчені-політологи, філософи, соціологи та ін.

сторінка 96 » Н А Г О Р У »



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.232.99 (0.012 с.)