Зародження і розвиток політичної думки в країнах Стародавнього Сходу

.

Виникнення політичної думки, як вже було вказано, сягає своїми коріннями в сиву давнину. Цей процес нерозривно пов'язаний зі становленням перших держав як особливої організації влади. Людству потрібно було затратити майже два тисячоліття досвіду державного управління суспільством, перш ніж склалися можливості перших теоретичних

сторінка 26» Н А Г О Р У»

узагальнень і висновків щодо політичного життя як особливої сфери суспільних відносин. Формування політичної думки як у Стародавньому Сході. (в Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї, Персії), так і у Стародавньому Заході (в Греції, Римі) пов'язано з тією стадією розвитку суспільства, коли з'являється класова диференціація і виникає державність.

Міфологічні уявлення про політику. У своєму виникненні політична думка всюди у давніх народів - єгиптян, індусів, китайців, вавілонян, персів, греків, євреїв, римлян та ін. - бере початок з міфологічних джерел. У Ш-ІІ тисячоліттях до н. е. мислення людей ще перебувало під владою міфологічних уявлень про оточуючий світ. Міфи існували в усіх народів. До цих пір у міфах ми знаходимо відповіді людини докласового суспільства на багато питань її життя.

В міфах про походження світу і людини існує дві ідеї. Це ідея творення, тобто створення Всесвіту, Землі, її рослинного і тваринного світу, в тому числі і людини понадприродною силою та істотою, й ідея розвитку світу із якогось безформеного стану - хаосу, мороку, води, яйця. Міфологічні уявлення про оточуючий світ відбились і на політичній думці: в її основі була ідея божественного першоджерела політичних порядків. Щоправда, взаємовідносини земних і небесних володарів трактувалися по-різному. Для стародавніх єгиптян, вавилонян, індійців боги за будь-яких обставин самі залишалися вершителями земних справ, першими законодавцями і правителями.

У стародавніх китайців було дещо інше уявлення: для них імператор був єдиним провідником волі небесних сил. Боги наділяли його повнотою земної влади, надаючи йому для її здійснення особливі внутрішні сили і можливості. VІ тисячолітті до н. е. у ході розвитку суспільного виробництва, що зумовило справжній стрибок у духовній культурі, людство робить перші кроки в бік раціонального пізнання. Спочатку стародавні мислителі лише фіксували існування суспільно-політичного устрою, не ставлячи за мету його зміни. Потім деякі з них почали міркувати над удосконаленням соціально-політичного устрою і пропонувати шляхи його вдосконалення. Переважно їхні ідеї (Конфуцій та ін.) зводилися до морального виховання правителів і підлеглих, що політика ґрунтувалася на нормах моралі. Починається теоретичний пошук "ідеального правління". І, нарешті, Аристотель, не задовольнившись цими ідеями, першим замислюється над проблемою взаємозалежності соціальної сфери і політики, вперше пропонує соціальні перетворення як засіб удосконалення політики.

Перші ідеї з питання організації суспільства і держави виникли ще в Стародавньому Сході. Великий мислитель Стародавнього Китаю Конфуцій (551-479 до н. е.) визнавав божественне походження влади імператора, але

сторінка 27» Н А Г О Р У»

відмовляється від божественного походження держави, яка, згідно з його вченням, виникла із об'єднання сімей. Ідеальна держава, на його думку, повинна являти собою велику патріархальну сім'ю. В ній сувора влада правителя повинна спиратися на його особистий авторитет. Відносини в державі повинні регулюватися насамперед мораллю.

Будучи прибічником ненасильницьких методів правління, Конфуцій усі негаразди у житті, державної політики пояснював поганими звичаями людей, а головною метою державної політики оголошував виховання гарних звичаїв. Найбільш високі вимоги він висував до морального виховання правителів, указуючи, що моральність правлячих визначає моральність підданих. Конфуцій виступав прихильником ненасильницьких методів управління державою. "Навіщо, правлячи державою, - говорив він, - вбивати людей? Якщо ви будете прагнути до добра, то й народ буде добрим. Мораль доброго мужа подібна вітру, мораль низької людини подібна траві. Трава нахиляється туди, куди дме вітер". І все ж Конфуцій залишається на позиціях родової знаті, вихваляючи її особливу роль в управлінні державними справами. Головною умовою влади, на його погляд, є віра в доброго правителя, здатного зробити державу стабільною. Майбутнім учителям, мабуть, цікаво знати, що Конфуцій у 22 роки почав навчати дітей і прославився як видатний учитель Китаю, В школі Конфуція викладались чотири дисципліни: мораль, мова, політика та історія. В центрі його уваги була проблема людини, її розумове і моральне обличчя.

Конфуціанство, власне "жу цзя" (у пер, школа вчених книжників) -стародавньокитайська філософська школа, потім найбільш впливова із трьох головних філософських течій: конфуціанство, даосизм і буддизм. Першим етапом становлення конфуціанства була діяльність самого Конфуція. В його інтерпретації конфуціанство було етико-політичним вченням, в якому центральне місце займали питання моральної природи людини, її етики і моралі, житія сім'ї, управління державою. Після смерті Конфуція конфуціанство розпалося на вісім шкіл.

У IV ст. до н. е. Шан Ян поклав початок напрямку, який дістав назву "легізм". Легісти, на відміну від конфуціанців, вважали моральне виховання людей недостатнім і наголос ставили на суворі закони і суворі покарання, тобто створили теорію деспотичної держави. Розвиткові суспільно-політичної думки Китаю були притаманні такі загальні риси:

• ідеально розроблена система обожнювання царської влади і створення образів ідеального правителя;
• прагнення оцінювати суспільно-політичні явища з позиції панівних
• морально-етичних норм і законів.

Це чітко простежується на прикладі протиборства двох ідеологічних напрямів:

сторінка 28» Н А Г О Р У»

№	Конфуціанство (Конфуцій)	№	Легізм (Шан Ян)
	Ідеальна держава повинна являти собою величезну патріархальну сім'ю		Створити модель деспотичної держави з її командно-адміністративною системою та органами придушення інакомислячих
	Влада правителя повинна спиратися на його особистий авторитет і на чиновників, відданих ідеї загальної користі		Ставка на сильну владу царя. але привідними ремінцями від неї до народу служили не правила громадської поведінки, а рівні та обов'язкові для всіх закони, піднесені до рамок культу.
	Державний апарат зобов'язаний служити народу і турбуватися про нього так, як турбується про членів сім'ї її глава.		Забезпечувати неухильне виконання законів повинен сильний апарат чиновників (урядовців).
	Прийняття законів у державі неспроможне виправити суспільство, оскільки завжди знайдуться можливості їх обійти, а тому визначальна роль надається сімейно-общиним, моральним традиціям.		Управляти грамотним народом важко, а тому були рішучими супротивниками культури. Позиція неухильного дотримання всіма законів, боротьба проти станових привілеїв вельможної знаті.
	Розробити систему контролю за государем-правителем, яка дозволяла скидати правитиля, якщо він перетворюється на тирана.		Уперше розробили теорію державного регулювання економікою,проте багато в чому їхні погляди носили утопічний характер і тому не завжди знаходили підтримку.

Однією з течій у Стародавньому Китаї були прихильники школи юристів. Всупереч Конфуцію прихильники правової доктрини головне джерело доброго ладу вбачали в політичних і правових установках. Цей лад повинен був бути осягнутий за допомогою здійснення в державі восьми ідей: любові,

сторінка 29» Н А Г О Р У»

справедливості, точності, визначень, моралі, музики, права, нагородження й покарання. Ідеї Конфуцїя відіграли величезну роль у наступній історії Китаю і наклали свій відбиток на всі сторони життя країни, а сам він став об'єктом поклоніння, не позбавленого елементів релігійного культу. Інший підхід спостерігаємо у мислителів античності.