Поняття, види та функціональне використання й особливості правового режиму земель несільськогосподарського використання

 

У земельному праві України словосполучення «землі спеціального несільськогосподарського призначення» розглядаються як узагальнююче поняття, що ви­користовується для визначення правового режиму земель, які в чин­ному ЗК України об'єднані в одну категорію і мають назву - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

За змістом поняття земель спеціального несільськогосподарського призначення може розглядатися в широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні до земель спеціального несільськогосподарсь­кого використання включають усі категорії земель, крім земель сіль­ськогосподарського призначення. У вузькому розумінні до земель спеціального несільськогосподарського використання належать землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які в чинному законодавстві визначаються як земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

У чинному земельному законодавстві України не дається вичерпний перелік земельних ділянок, що охоплюються загальним поняттям землі спеціального несільськогосподарського використання. Такий підхід є виправданим, оскільки розвиток соціально-економічних відносин у су­спільстві призводить до появи все нових видів виробничо-госпо­дарської діяльності, що робить неможливим і недоцільним перераху­вання всіх можливих напрямків використання земельних ділянок.

Основними критеріями об'єднання земель промисловості, транспо­рту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення в одну кате­горію є функціональне призначення цих земель як об'єкта здійснення суб'єктивних прав і земельних правовідносин, як просторовий опера­ційний базис для розміщення та функціонування різних галузей еко­номіки, забезпечення оборони державного суверенітету і територіаль­ної цілісності України, використання космічного простору тощо.

Залежно від конкретної мети, характеру виду діяльності, для здійс­нення якої призначені та надаються у користування ті чи інші земе­льні ділянки, у чинному ЗК України (гл. 13) землі спеціального несільськогосподарського використання поділяються на: 1) землі промисло­вості; 2) землі транспорту; 3) землі зв'язку; 4) землі енергетики; 5) зем­лі оборони; 6) землі іншого призначення.

Кожен із зазначених видів, у свою чергу, можна класифікувати на окремі підвиди. У ЗК України проведено диференціацію лише земель транспорту, у складі яких врегульовано особливості правового ре­жиму земель залізничного транспорту, морського транспорту, річко­вого транспорту, автомобільного транспорту та дорожнього госпо­дарства, авіаційного транспорту, трубопровідного транспорту, місь­кого електротранспорту.

Щодо функціонального використання інших видів земель цієї кате­горії, то орієнтовний перелік можливого і допустимого використання земельних ділянок визначений в затвердженому Держкомземом Укра­їни "Українському класифікаторі цільового використання землі (УКЦВЗ)" від 24 квітня 1998 р. № 14-1-7/1205, який має рекомендаційний ха­рактер для застосування в разі надання у користування чи відчужен­ня у власність таких земель.

Особливості правового режиму земель спеціального несільськогосподарського призначення врегульовані як ЗК України (ст. 65-77), так і нормативними актами, які не мають спеціального земельно-правового характеру, але регулюють земельні відносини при визна­ченні порядку здійснення певного виду господарської діяльності (По­вітряний кодекс України, Закони України "Про дорожній рух", "Про транспорт", "Про оборону" та ін.).

На основі аналізу законодавства та спеціальної юридичної літерату­ри можна виділити загальні юридичні ознаки, які є найбільш характе­рними для правового ^режиму всіх видів земель спеціального несільськогосподарського використання. Водночас кожен вид у складі земель

спеціального несільськогосподарського призначення має й особливі ознаки, які розкривають спеціальний правовий режим таких земель.

До загальних ознак правового режиму земель спеціального несіль­ськогосподарського призначення можна віднести/такі:-

> Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни та іншого призначення використовуються, головним чи­ном, як просторовий базис, місце розташування різного роду спеціальних об'єктів різних галузей промисловості, транспор­ту, зв'язку, оборони тощо. Водночас в окремих галузях про­мисловості (напр., добувній) земельні ділянки можуть одноча­сно використовуватись і як засіб (предмет) праці;

> У межах основного цільового призначення землі промисловос­ті, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого при­значення використовуються для різних функціональних по­треб, перелік яких у законодавстві не є вичерпним.

> Виходячи із принципу пріоритетності земель сільськогоспо­дарського призначення відносно всіх інших категорій земель, відповідно до ст. 23 ЗК України для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших по­треб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виро­бництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

> Характерною ознакою правового режиму земельних ділянок спеціального несільськогосподарського використання є обо­в'язкове нормування розмірів відповідних земельних ділянок. У цьому зв'язку земельні ділянки спеціального несільськогос­подарського використання щодо порядку визначення їхніх розмірів прийнято класифікувати на: а) земельні ділянки, розміри яких визначено на підставі затверджених у встанов­леному порядку норм відводу земель для певних видів діяль­ності; б) земельні ділянки, розміри яких визначено на підставі правил забудови, землевпорядної, містобудівної та проектної документації. Земельні ділянки спеціального несільськогоспо­дарського використання можуть являти собою як значні за площею території, на яких розміщена відповідна інфраструк­тура, так і невеликі земельні ділянки, розмір яких може ста­новити десятки квадратних метрів (напр., земельні ділянки для потреб організації ліній зв'язку).

> Землі спеціального несільськогосподарського використання мають розташовуватися переважно за межами населеного пункту, а також у межах сіл, селищ, міст і використовуватися відповідно до містобудівної документації та з обмеженнями, передбаченими екологічним, санітарним, земельним та іншим законодавством.

> Правовий режим земель спеціального несільськогосподарсь­кого призначення підпорядкований правовому режиму тих об'єктів, що на них розміщені. Це передбачає здійснення зов­нішнього та внутрішнього зонування земельних ділянок спе­ціального несільськогосподарського використання. З метою забезпечення безпеки населення і створення необхідних умов для експлуатації промислових, транспортних та інших об'єк­тів навколо цих об'єктів установлюються зони з особливими умовами землекористування, до яких належать охоронні зо­ни, зони санітарної охорони, санітарно-захисні зони та інші зони особливого використання земель.

> Суб'єктами прав на землі спеціального несільськогосподарсь­кого використання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, наділені спеціа­льною статутною земельною право-дієздатністю.

> Земельні ділянки спеціального несільськогосподарського при­значення можуть перебувати в державній, комунальній та при­ватній власності. Виняток становлять землі оборони, які можуть перебувати лише в державній власності, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, які можуть бути в комунальній власності.

> Розміщення, проектування, будівництво та введення в дію нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, а також упровадження нових технологій має здійснюватися з додер­жанням екологічних і санітарно-технічних вимог щодо охоро­ни цих земель.

> Особливостями земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення є множинність відомчого внутрішньогалузевого контролю у сфері викорис­тання та охорони даної категорії земель.

> Землям спеціального несільськогосподарського призначення притаманний комплексний характер їхнього використання, що полягає в можливості передавати тимчасово невикористовувані землі для сільськогосподарських чи інших потреб.

Отже, землі спеціального несільськогосподарського використання - це землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ті,

що призначені для здійснення відповідної діяльності, характеризують­ся певними особливостями у сфері їхнього використання, управління та охорони і можуть перебувати в державній, комунальній та приват­ній власності, крім випадків, передбачених законодавством.

Землі промисловості: ПОНЯТТЯ, склад, функціональне використання та особливості здійснення прав на земельні ДІЛЯНКИ

 

За чинним земеЛЬНИМ закОНОДавсТВОМ України одним із видів спеціального несільськогосподарського призначення є землі промисловості, які визначаються як землі, надані для розміщення та експлуатації основ­них, підсобних і допоміжних будівель і споруд промислових, гірничо­добувних, транспортних та інших підприємств, їхніх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Правовий режим земель промисловості визначений нормами ЗК України, Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р., Законом України "Про видобування і переробку уранових руд" від 19 листопа­да 1997 р. та іншими законодавчими і підзаконними нормативними актами, у яких закріплені нормативно-технічні, санітарно- епідеміологічні, протипожежні, екологічні, архітектурно-будівельні та інші імперативи і положення щодо надання земель у використання, забезпечення сприятливого для людини навколишнього природного середовища, збереження довкілля тощо.

Згідно з Українським класифікатором цільового використання зем­лі до складу земель промисловості входять: землі підприємств добув­ної промисловості; землі підприємств металургії та оброблення мета­лу; землі підприємств з виробництва та розподілення електроенергії; землі підприємств з виробництва будівельних матеріалів (за винятком будівельних майданчиків); землі підприємств іншої промисловості.

За чинним ЗК України державні й комунальні підприємства про­мисловості, транспорту, зв'язку можуть використовувати земельні ді­лянки державної власності для господарської та іншої діяльності на праві постійного користування.

Згідно зі ст. 114 ЗК України навколо потенційно небезпечних об'єк­тів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвище­них рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відо­кремлення таких об'єктів від територій житлової забудови створю­ються санітарно-захисні зони. Розміри цих зон установлюються прое­ктною документацією за узгодженнями з органами державного регу­лювання безпеки відповідно до державних нормативних документів.

Загальні вимоги до встановлення санітарно-захисних зон визначені в Санітарних нормах проектування промислових підприємств СН 245-71, затверджені наказом Держбуду СРСР 5 листопада 1971 р.

Окремі особливості правового режиму мають землі, надані для по­треб добувної промисловості. По-перше, земельна ділянка в даному випадку виступає не лише як просторовий базис, але й як предмет праці. По-друге, надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, здійснюється після оформлення в установ­леному порядку права користування надрами. По-третє, має бути за­тверджений проект рекультивації земель і, по-четверте, спочатку ма­ють бути відновлені раніше відпрацьовані площі земель.

Землі промисловості можуть використовуватися для створення ін­дустріальних парків як на території існуючих підприємств, так і на вільних земельних ділянках, призначених для розвитку економіки на­селених пунктів, регіонів, держави. Правовий режим земель індустрі­альних парків у чинному земельному законодавстві не визначається, оскільки такі парки в України лише починають створюватися. З ме-. тою забезпечення перспектив розвитку індустріальних парків в Укра­їни розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. схвалено Концепцію створення індустріальних (промислових парків), якою передбачається виділення земельних ділянок для цих потреб. Вважається, що такі парки можуть створюватися на території зага­льною площею до 700 га, у межах якої формується комплекс об'єктів інженерної інфраструктури та інших об'єктів нерухомості для певних видів господарської діяльності суб'єктів підприємництва.

Землі транспорту: ПОНЯТТЯ, склад, функціональне призначення Й особливості здійснення прав, використання та охорони

Землі транспорту є одним із різновидів земель спеціаль ного несільськогоспо дарського призначе ння,тому їхній правовий режим має визначатися з ура­хуванням загальних юридичних ознак правового режиму земель цієї категорії, а також спеціальних ознак, які дозволяють вирізняти правовий режим цих земель з-поміж інших видів земель спеціального не­сільськогосподарського використання.

У земельному праві та законодавстві землі транспорту розгляда­ються як самостійний об'єкт правового регулювання з огляду на особ­ливості використання земельних ділянок як просторового. територіа­льного базису для функціонування транспортної галузі економіки, створення та експлуатації міжнародних транспортних коридорів.

Правовий режим земель транспорту має комплексний характер, оскільки правове забезпечення використання та охорони земель транспорту органічно поєднується з правовим регулюванням місто­будівних, інвестиційних, господарських, цивільних, екологічних, природоресурсних, природоохоронних та інших суспільних відносин у транспортній сфері.

Загальне визначення поняття земель транспорту дається у ст. 67 ЗК України як земель, що надані підприємствам, установам та організаці­ям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарст­ва, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

До земель транспорту не належать проїзні та пішохідні дороги, роз­міщені на інших категоріях земель; землі, на яких розміщені об'єкти морського і річкового транспорту в межах земель водного фонду.

Як об'єкт земельних правовідносин землі транспорту мають склад-. ну внутрішню структуру, оскільки земельні ділянки можуть викорис­товуватися для різного функціонального призначення залежно від виду транспорту, від особливостей правового режиму об'єктів на зем­лях транспорту, потреби забезпечення безпеки людей на транспорті та на суміжних територіях, забезпечення охорони довкілля тощо.

З кожного із видів транспорту в окремих статтях ЗК України (ст. 68-74 ЗК) проведена внутрішня диференціація цих земель залеж­но від їхнього функціонального використання та правового режиму об'єктів транспорту.

Склад земель, а також функціональне використання земельних ді­лянок із кожного з названих видів транспорту визначається не лише нормами ЗК України, а й іншими законами та підзаконними норма­тивними актами, що регулюють майнові, виробничо-господарські та інші транспортні відносини. Зокрема, це Закони України "Про транс­порт", "Про залізничний транспорт", "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р., "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р., Закон України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних

доріг", "Про трубопровідний транспорт", "Про міський електричний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства України, ВК України, Повітряного кодексу України.

Серед підзаконних нормативно-правових актів можна назвати Статут залізниць України, Правила технічної експлуатації залізниць України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р., Інструкцію про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженої Мініс­терством шляхів сполучення СРСР ЗО січня 1963 р., Статут внутріш­нього водного транспорту, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., постанову КМ України "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів" від 18 грудня 1998 р., Статут автомобільного транспорту України, Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, пра­вила користування ними та охорони, затвердженими постановою КМ України № 198 від ЗО березня 1994 р., Порядок видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об'єктів сервісу і спеціальних конструкцій на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування, затверджений наказом Державної служби автомобільних доріг України № 314 від,8 липня 2003 р. тощо.

Функціональне використання земель транспорту полягає в забезпе­ченні діяльності підприємств, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів залізничного, автомобільного, мор­ського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспо­рту і призначене для розміщення підприємств, установ і організацій, що здійснюють експлуатацію та обслуговування транспортних засобів, а також окремих об'єктів, які розташовані поза межами підприємств, установ і організацій і забезпечують нормальну роботу транспортних засобів (залізничні колії, проїзна частина автодоріг тощо).

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, ви­значаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації з кожного виду транспорту окремо. Такими нормами виступають санітарні норми: СН 468-74 "Норми від­ведення земель для залізниць"; СН 407-74 "Норми відводу земель для ав­томобільних доріг"; СН 457-74 "Норми відводу земель для аеропортів"; СН 452-73 "Норми відводу земель для магістральних трубопроводів".

Правовий режим земель транспорту характеризується особливос­тями щодо здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки. Перед­усім використання земель транспорту залежить від установленої за-

коном на ці землі форми власності. Відповідно до ч. 2 ст. 67 ЗК Укра­їни землі транспорту можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У чинному ЗК України на землі окремих видів транспорту закріплюється право виключної державної власності на землю. Так, у державній власності можуть перебувати землі транспо­рту під різними об'єктами транспортної інфраструктури, у тому числі й землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту, які відповідно до ст. 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність. Аналогічну норму містить і ст. 83 ЗК України, яка визначає землі транспорту, що належать до комунальної власності. Цією статтею встановлено, що землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами пові­тряного і трубопровідного транспорту, що належать до комунальної власності, не можуть передаватися у приватну власність. Усі інші землі транспорту державної й комунальної власності можуть набува- тися в приватну власність у порядку, передбаченому чинним земе­льним законодавством України. За чинним ЗК України суб'єктами здійснення прав на земельні ділянки транспорту можуть бути під­приємства, установи та організації того чи іншого виду транспорту незалежно від форм власності.

Названі суб'єкти державної й комунальної власності можуть вико­ристовувати земельні ділянки на праві постійного користування, приватні юридичні особи можуть використовувати земельні ділянки на праві оренди чи на праві власності з підстав і в порядку, передба­ченому законом.

Розміщенням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях підприємствами і організаціями транспорту здійснюється за пого­дженням з органами місцевої влади і органами місцевого самовряду­вання, а також іншими суб'єктами, у власності яких перебувають за­значені землі.

За законом підприємства транспорту зобов'язані раціонально ви­користовувати надані їм земельні ділянки, не порушувати інтереси інших землекористувачів (у тому числі орендарів), не допускати забо­лочення, погіршення якості земель і забруднення їх промисловими та іншими відходами, неочищеними стоками, вживати заходів для захи­сту ґрунтів від ерозії, здійснювати укріплення ярів, крутих схилів, пі­сків, а також додержувати інших вимог щодо охорони земель (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про транспорт").

Поряд із природоохоронними вимогами, установленими для під­приємств і організацій транспорту, законодавство зобов'язує їх забез­печувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів (ст. 12 Закону України "Про транспорт"). З цією метою на підприємства транспорту покладається додатковий обов'я­зок щодо встановлення зон підвищеної небезпеки в районі здійснення маневрових і вантажно-розвантажувальних робіт на території під­приємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів сполучення з метою забезпечення безпеки життя і здоров'я людей та безпеки експлуатації транспортних засобів.

Відповідальність за утримання в належному стані земельних діля­нок, наданих підприємствам, установам та організаціям транспорту, і використання їх за цільовим призначенням, персоніфікована. Така відповідальність покладається безпосередньо на власників (керівни­ків) таких підприємств, установ та організацій.

З метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об'­єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу на землях, наданих у користування підприємствам транспорту, можуть установлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористу­вання. Такі зони являють собою просторові розриви, що характери­зуються певними параметрами і призначені для відвернення або зниження шкідливого впливу транспорту на довкілля та людей.

Категорія "охоронні зони" є загальним поняттям для просторових обмежень, що встановлюються навколо земель різних видів транспо­рту, і включає в себе: санітарно-захисні зони, приаеродромні терито­рії, смуги повітряних підходів, берегові смуги водних шляхів, захисні смуги лісів тощо.

Порядок установлення охоронних зон, їхніх розмірів і режиму їх­нього використання визначається для кожного виду транспорту від­повідно до діючого законодавства.

Землі охоронних зон транспорту залишаються у використанні їхніх власників і землекористувачів за умов дотримання ними встановле­них обмежень.

В охоронних зонах транспорту забороняється здійснювати без письмової згоди підприємств, установ і організацій транспорту різно­го роду будівельні, монтажні й гірничі роботи постійного і тимчасово­го характеру, а також рубку лісу і порушувати рослинний покрив способами, які можуть призвести до утворення зсувів, обвалів, селів, снігозанесень та інших небезпечних впливів.

З метою забезпечення безпеки належного функціонування транс­порту, будівельними нормами і правилами встановлюються необхідні відстані від будівель, споруд та інших об'єктів транспорту до населе­них пунктів, промислових, сільськогосподарських та інших підпри­ємств, окремих будівель і споруд.

Так, навколо залізничних та автомобільних доріг такими відстаня­ми виступають захисні смуги лісів, призначені для забезпечення за­хисту від снігових і піщаних наметів, селів, лавин, зсувів, обвалів, ві­тряної й водяної ерозії, для огородження транспорту під час його руху від несприятливих аеродинамічних впливів, для зниження рівня шу­му, виконання санітарно-гігієнічних, оздоровчих і естетичних функ­цій, для запобігання забруднення навколишнього природного середо­вища продуктами діяльності транспорту. Ширина таких смуг уздовж залізничних доріг має бути не менше 500 м з кожного боку дороги. Ширина захисних смуг лісів уздовж автомобільних доріг має станови­ти не менше 250 м з кожного боку дороги. Допускається зменшення ширини захисних смуг лісів не більше ніж на 50 м за наявності на мі­сцевості природних або штучних кордонів.

Так, наприклад, вибір місця розміщення аеропорту (аеродрому) об­межується вимогами про дотримання спеціальних охоронних зон, які включають приаеродромні території та смуги повітряних підходів. Відповідно до п. 25 розд. II Положення про використання повітряного простору України, затвердженого постановою КМ України № 401 від 29 березня 2002 р., з метою зменшення забруднення атмосферного повітря транспортними та іншими пересувними засобами й установ­ками і впливу пов'язаних з ним фізичних факторів на здоров'я людей і діяльності підприємств, установ, організацій для кожного аеродрому встановлюється зона обмеження житлово-громадського, культурно- побутового та промислового будівництва.

За п. 7.3. СНіПу 2.05.08-85 "Аеродроми" аеродроми, які будуються, необхідно розміщувати за межами міст і населених пунктів. При цьо­му, якщо траса польотів повітряних суден не пересікає межі території житлової забудови, необхідно забезпечувати мінімальну відстань між горизонтальною проекцією траси польотів за маршрутом заходу на посадку і межею території житлової забудови, для аеродромів класів А, Б і В на відстані 3 км, для класів Г і Д - 2 км. (СНиП 2.05.08-85 Аз- родромьі / Госстрой СССР. - М.: ЦИТП Госстроя СССР, 1985).

Посадочні майданчики вертольотодромів мають розміщуватися не ближче 2 км від території житлової забудови і мати відстань між бо­ковою межею посадкового майданчика і межею території житлової забудови не менше 300 м.

Особлива увага приділяється і розміщенню на території аеродромів радіолокаційних станцій. Відповідно до СНІП 2.05.08-85 з метою охо­рони здоров'я людини та навколишнього природного середовища від впливу радіолокаційних станцій встановлюються санітарно-захисні зони (п. 7.6). Така санітарно-захисна зона поділяється на декілька підзол: санітарно-захисна зона суворого режиму, що включає в себе технічну територію радіооб'єкта; санітарно-захисна підзона обмежень, що включає територію, яка безпосередньо прилегла до території підзони суворого режиму. У такій підзоні дозволяється зберігати існуючу житлову забудову за умови проведення комплексу заходів із зниження в приміщеннях рівня опромінення до гранично допустимого.

Відповідно до п. 3.2 розд. З наказу Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації "Про затвердження Правил сертифікації цивільних аеродромів України" № 796 від 25 жовтня 2005 р. для цивільних аеродромів установлюються також приаеродромні території. Відповідно до ст. 41 Повітряного кодексу України під приаеродромною територією (прилегла до аеродрому зона контролю та обліку об'єктів і перешкод), вважається обмежена встановленими розмірами місцевість навколо аеродрому, над якою здійснюється ма­неврування повітряних суден. Так, приаеродромні території для ае­родромів класу А, Б, В, Г досягають 50 км, для класів Д, Е і некласи- фікованих - 25 км з планом зовнішньої горизонтальної обмежувальної поверхні (для аеродрому класу А, Б, В, Г - у радіусі 15 км, для класів Д, Е і некласифікованих - 8 км).

Розміри приаеродромної території мають бути доведені власником аеродрому (аеропорту) чи уповноваженою на те особою до відповід­них Рад, підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під приаеродромну територію. На такій території запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) житлових масивів тощо, яке може здійснюватися лише за узгоджен­ням з органом державного регулювання діяльності авіації та відпові­дною радою (ч. 2 ст. 72 ЗК України).

Землі зв'язку: ПОНЯТТЯ, склад, функціональне використання, особливості здійснення прав, використання та охорони

Землі зв'язку – самості йний різновид земель несільськогосподарського призначення. Відповідно до ст..65 ЗК землями зв’язку визначаються земельні діля­нки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. У ст. 75 ЗК конк­ретизується, що до земель зв'язку належать земельні ділянки, надані

під повітряні й кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. Наведені статті закріплюють загальні, принципові по­ложення щодо належності певних земельних ділянок до земель зв'яз­ку, основи їхнього правового режиму.

Основними складовими національної системи зв'язку є поштовий зв'язок і телекомунікації, тобто електрозв'язок, який надається по ра­діо, провідних, оптичних або інших електромагнітних системах. Теле­комунікації відіграють значну роль у соціально-економічній діяльності суспільства, забезпечують оперативне або інтерактивне (діалогове) передавання інформації. За допомогою телекомунікацій надаються послуги телефонного, телеграфного, стільникового, транкінгового оперативного радіозв'язку, супутникового зв'язку, телебачення та ра­діомовлення, інтернет-послуги тощо.

Отже, землі зв'язку фактично включають у себе земельні ділянки декількох видів використання і можуть бути, у свою чергу, диферен­ційовані на землі поштового зв'язку, землі телекомунікацій, землі те­лебачення та радіомовлення, землі супутникового зв'язку та космічної системи тощо. Такий внутрішній поділ даного різновиду земель обу­мовлює складність їхнього правового режиму та комплексність пра­вового регулювання.

Правовий режим земель зв'язку визначається загальними та спеці­альними правовими нормами. До загальних норм слід віднести поло­ження ЗК України та інших актів земельного законодавства, які ви­значають основні принципи землекористування, порядок надання земельних ділянок у власність і користування, права та обов'язки зе­млевласників і землекористувачів тощо.

Джерелами спеціальних норм, які деталізують і конкретизують правовий режим цих земель, є акти законодавства про зв'язок, у тому числі поштовий, телекомунікації, радіочастотний ресурс, а також ко­смічне, екологічне, господарське законодавство.

Однією із головних ознак, які в цілому характеризують правовий режим земель зв'язку, є їхнє використання як територіальної, просто­рової основи для здійснення відповідної діяльності. Ці землі мають використовуватися переважно для розміщення різноманітних об'єктів спеціального призначення - обладнання, станційних і лінійних спо­руд, наземних комплексів (станцій) супутникового зв'язку, будівель, веж, антен, призначених для надання послуг у галузі зв'язку, утво­рення телекомунікаційних мереж, їхньої експлуатації, охорони. Вид електрозв'язку, який може бути проводовим та безпроводовим (радіо­зв'язок), обумовлює відмінності в розмірах і конфігурації земельних ділянок, які використовуються для розміщення та експлуатації відпо­відних технічних засобів - станційних або лінійних споруд та об'єктів.

Отже, функціональне призначення земель зв'язку полягає в забез­печенні діяльності підприємств, установ, організацій зв'язку, пов'яза­ної з експлуатацією, модернізацією, розвитком, будівництвом об'єктів зв'язку, у тому числі за новітніми технологічними досягненнями (радіотехнології, волоконно-оптичні кабелі, корпоративні мережі, широ­космуговий доступ, пакетні технології тощо) та наданням відповідних послуг різним категоріям споживачів.

Землі зв'язку можуть використовуватися суб'єктами всіх форм вла­сності та організаційно-правових форм для здійснення відповідної діяльності. Відповідно до чинного законодавства суб'єктами викорис­тання земель зв'язку можуть бути юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які надають послуги у відповід­них галузях господарської діяльності. Як правило, така діяльність під­лягає ліцензуванню. Так, Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. встановлює, що ліцензуванню підлягають послуги у сфері поштового зв'язку, зокрема пересилання поштових переказів, листів, поштових карток, бандеро­лей тощо. Ліцензуванню підлягає діяльність з експлуатації космічних апаратів та їхніх складових частин, наземної космічної інфраструк­тури та її складових частин, що стосується суб'єктів використання систем супутникового зв'язку. Порядок ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій установлений Законом України "Про телекому­нікації" від 18 листопада 2003 р. Зокрема, ліцензуванню підлягають послуги фіксованого і мобільного (рухомого) телефонного зв'язку, тех­нічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, провідного радіомовлення та телемереж, надання в користування каналів електрозв'язку.

Таким чином, одним із елементів правосуб'єктності користувачів земель зв'язку є наявність ліцензії на право здійснення відповідної діяльності. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України "Про теле­комунікації" надання телекомунікаційних послуг на території України є виключним правом юридичних осіб із місцезнаходженням на тери­торії України, які зареєстровані відповідно до законодавства України, та/або фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з постій­ним місцем проживання на території України.

Ст. 75 ЗК передбачає, що землі зв'язку можуть перебувати в дер­жавній, комунальній ч^д приватній формах власності. Це означає, що залежно від форми власності суб'єкта діяльності в галузі зв'язку, а та-

кож від конкретного виду зв'язку використання відповідних земель­них ділянок може здійснюватися на титулах постійного землекорис­тування, приватної власності або оренди.

Наприклад, ст. 84 ЗК передбачає, що землі космічної системи на­лежать до державної власності й не можуть передаватися до інших форм власності. Зазначена норма стосується земельних ділянок, на­даних під наземну інфраструктуру супутникового зв'язку, що стано­вить космічну систему України.

Відповідно до чинного законодавства земельні ділянки для розмі­щення таких об'єктів можуть бути надані державним підприємствам, які одержали ліцензію на право експлуатації наземної космічної ін­фраструктури. Тобто йдеться про право постійного землекористуван­ня. На сьогоднішній день оператором національної системи супутни­кового зв'язку є державне підприємство "Укркосмос", яке належить до сфери управління Національного космічного агентства України.

Водночас законодавство України не містить приписів щодо виклю­чної належності засобів супутникового зв'язку до державної власнос­ті. Так, у Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юри­дичних осіб інших держав на території України, затвердженому по­становою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р., серед космі­чної техніки передбачені лише ракетно-космічні комплекси. Отже, засоби супутникового зв'язку, які не є складовою частиною націона­льної системи космічної діяльності України, можуть належати на пра­ві власності не тільки державі, а й іншим суб'єктам. Уже з'являються малі корпоративні мережі супутникового зв'язку, до яких входять на­земні станції та центри обробки інформації. Таким чином, за потреби розміщення та експлуатації таких засобів супутникового зв'язку на окремих земельних ділянках останні можуть надаватися їхнім влас­никам на відповідних правових титулах.

Характерною рисою правового режиму земель зв'язку є заздалегідь визначена тимчасовість потреби в їхньому використанні на період бу­дівництва окремих об'єктів. Так, Норми відведення земель для ліній зв'язку (СН 461-74) передбачають, що при будівн