Державне регулювання правовідносин у сфері здійснення прав на сільськогосподарські землі, їхнього використання та охорони

Ефективність розвитку відносин у сфері здійснення прав, використання та охо­рони сільськогосподарських земель залежить від механіз­му правового забез­печення, складовою частиною якого є державне та самоврядне регу­лювання відносин у цій сфері.

Чинним законодавством України визначено систему органів та їхні повноваження щодо регулювання прав, використання та охорони сільськогосподарських земель, а також основні регулятивні функції, які мають бути реалізовані відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування у цій сфері.

Державне регулювання земельних правовідносин у сфері здійснен­ня суб'єктивних прав на сільськогосподарські земельні ділянки, вико­ристання та охорони цих земель здійснюють органи законодавчої, виконавчої влади, судової влади як органи загальної та спеціальної компетенції, а також органи місцевого самоврядування у межах, ви­значених Конституцією та іншими законами України.

Відповідно до ст. 102, 106 Конституції України Президент України як Глава Держави, що виступає від її імені та є гарантом додержання Конституції України на основі та на виконання Конституції й законів України, видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до вико­нання на території України. Указами Президента України врегульо­вано відносини щодо організаційно-функціонального забезпечення використання, відтворення та охорони земель сільськогосподарського призначення, паювання та розпаювання земель сільськогосподарсь­кого призначення тощо.

КМ України у сфері ефективного використання, відтворення та охорони земель сільськогосподарського призначення здійснює такі повноваження: реалізацію державної політики в галузі використання та охорони земель, у тому числі земель сільськогосподарського при­значення; розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; координацію проведення земельної реформи; розпорядження землями держаної власності; ви­куп земельних ділянок для суспільних потреб; організацію ведення державного земельного кадастру, державного контролю за викорис­танням і охороною земель і здійснення землеустрою; установлення порядку проведення моніторингу земель тощо.

Відповідно до чинного законодавства України до компетенції КМ України належить, зокрема: вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллі, багаторі­чних насаджень для несільськогосподарських потреб (п. 9 ст. 149 ЗК України) і вилучення особливо цінних земель для розміщення об'єктів, що забезпечують суспільні потреби (п. 2 ст. 150 ЗК України); погоджен­ня місць розташування об'єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їхнього відведення (ст. 151 ЗК Укра­їни). Із даних питань КМ України приймає спеціальні постанови.

У межах наданих повноважень обласні, районні, Київська та Сева­стопольська міські державні адміністрації у сфері використання, від­творення та охорони сільськогосподарських земель здійснюють: роз­порядження землями державної власності відповідно до закону; роз­робку та виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; держав­ний контроль на відповідній території за використанням та охороною земель, у тому числі земель сільськогосподарського призначення; під­готовку висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення; контроль за викорис­танням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільсь­когосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із ви­лученням (викупом) земельних ділянок тощо.

До системи державних органів спеціальної компетенції належать: а) орган надвідомчого управління і контролю - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його структурні підрозділи; б) орган спеціального поресурсного управління - Держав­ний комітет України із земельних ресурсів та його структурні підроз­діли; в) орган спеціалізованого галузевого управління - Міністерство аграрної політики України та його структурні підрозділи, зокрема Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів та його територіальні органи, Державна служба з карантину рослин України та її структурні підрозділи тощо.

До повноважень Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в зазначеній сфері належать: участь у розроб­ленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм вико­ристання та охорони земель (у тому числі земель сільськогосподарсь­кого призначення); організація моніторингу земель; участь у розробці

нормативних документів у галузі охорони земель сільськогосподарсь­кого призначення та відтворення родючості ґрунтів; здійснення дер­жавної екологічної експертизи землекористування; обмеження чи зу­пинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств і об'єк­тів незалежно від їхнього підпорядкування та форм власності відпо­відно до закону, якщо їхня експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону природи; участь у здійсненні природно- сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині: а) консервації деградованих і малопродуктивних зе­мель; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хіміч­ними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, збе­рігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засо­бів захисту рослин, мінеральних добрив; г) додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель сільськогоспо­дарського призначення; д) додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів тощо (ст. 14 ЗК України, ст. 20 Закону України "Про охорону навколишньо­го природного середовища", ст. 5, 7, 9 Закону України "Про держав­ний контроль за використанням та охороною земель", ст. 17 Закону України "Про охорону земель", "Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України", постанова КМ України № 1524 від 2 листопада 2006 р. тощо).

Правове становище Державного комітету із земельних ресурсів (із січня 2007 р. по лютий 2008 р. - Державного агентства земельних ре­сурсів) та його повноваження у сфері ефективного використання, від­творення й охорони земель сільськогосподарського призначення пе­редбачені ст. 14 ЗК України, ст. 5, 7, 9 Закону України "Про держав­ний контроль за використанням та охороною земель", ст. 14 Закону України "Про землеустрій", ст. 16 Закону України "Про охорону земель", "Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів" від 19 березня 2008 р. тощо, згідно з якими Держкомзем України наді­лений організаційними, координаційними і контрольними функціями.

Серед контрольних функцій Держкомзему України щодо забезпе­чення ефективного використання, відтворення та охорони земель сільськогосподарського призначення можна назвати такі: додержан­ня земельного законодавства (у тому числі встановленого порядку ви­лучення і надання земельних ділянок, режиму використання земель­них ділянок відповідно до їхнього цільового призначення та умов на­дання) власниками земельних ділянок і землекористувачами; ведення державного обліку та реєстрації земель, достовірність інформації про земельні ділянки та їхнє використання, розміщення, проектування, будівництво і введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочу­вання, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення тощо; дотримання термінів своєчасного по­вернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового ви­конання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для викорис­тання за призначенням; виконання умов зняття, збереження і викори­стання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, ге­ологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з пору­шенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; дотри­мання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гі­дротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових зна­ків; додержання установленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а також цільове використанням коштів, що надходять відповідно до законодавства України в порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Для реалізації зазначених вище функцій у складі Держкомзему України діє Державна інспекція з контролю за використанням та охо­роною земель, а на місцях відповідні органи, підпорядковані центра­льному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно з Положенням про Міністерство аграрної політики, затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. до компетенції останнього в галузі використання, відтворення та охорони земель сільськогосподарського призначення належать: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері вико­ристання та охорони земель сільськогосподарського призначення й участь у формуванні національного, регіонального та місцевих банків даних про стан земель і ґрунтів; проведення моніторингу родючості ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, координація роботи з відновлення їхньої продуктивної цінності; розробка і сприяння впровадженню ґрунтозахисних техноло­гій та відновлення родючості ґрунтів; розробка у встановленому зако­нодавством порядку умов експлуатації внутрішньогосподарських мелі-

оративних систем підприємствами галузей агропромислового вироб­ництва; підготовка рекомендацій щодо поліпшення екологічного стану земель і підвищення родючості ґрунтів згідно з даними їхньої агрохімі­чної паспортизації; здійснення у межах своїх повноважень державного контролю за дотриманням законодавства про захист рослин, застосу­вання агрохімікатів і регуляторів росту рослин; здійснення радіаційно­го контролю, участь у розробленні й реалізації заходів щодо організації сільськогосподарського виробництва на територіях, забруднених хімі­чними, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами.

Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" Мінагрополітики України визнаний як спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері державного контро­лю за використанням та охороною земель, що здійснює моніторинг родючості ґрунтів.

Основними функціями державного регулювання у сфері здійснен­ня прав, використання та охорони сільськогосподарських земель є: розподіл і перерозподіл сільськогосподарських земель між суб'єктами, які мають право набувати право власності та право користування за­значеними земельними ділянками; планування використання та охо­рони сільськогосподарських земель, у тому числі здійснення природ- но-сільськогосподарського та інших видів районування (зонування) земель; ведення державного земельного кадастру; здійснення земле­устрою, у тому числі розробка проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін і впорядкування угідь; проведення моніторингу ґрунтів на сільськогосподарських землях, включаючи агрохімічне обстеження ґрунтів, агрохімічну паспортиза­цію земельних ділянок тощо; здійснення контролю за раціональним використанням та охороною сільськогосподарських земель; організа­ція і проведення екологічної та землевпорядної експертизи щодо об­ґрунтування передачі на праві власності чи оренди земельних ділянок даної категорії; стандартизація і нормування; інформування населен­ня через засоби масової інформації про можливі зміни стану навко­лишнього природного середовища внаслідок здійснення сільськогос­подарської діяльності; вирішення земельних спорів у цій сфері.

Розподіл та перерозподіл сільськогосподарських земель здійснюєть­ся шляхом приватизації, продажу земельних ділянок, передачі на праві постійного користування або оренди, вилучення або викупу сільськогосподарських земель для задоволення суспільних потреб у порядку, передбаченому чинним земельним законодавством України.

Проведення природно-сільськогосподарського та інших видів ра­йонування (зонування) сільськогосподарських земель має здійснюва­тися відповідно до ст. 179 ЗК України, ст. 1. 16-18, 22, 26 Закону України "Про охорону земель", ст. 39 Закону України "Про землеуст­рій", постанови КМ України "Про затвердження порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиеро­зійного та інших видів районування (зонування) земель" № 681 від 26 травня 2004 р.

Природно-сільськогосподарське районування земель, що є основою для оцінки сільськогосподарських земель і розроблення землевпоряд­ної документації щодо використання та охорони земель, - це поділ те­риторії з урахуванням природних умов і агробіологічних вимог сіль­ськогосподарських культур. Використання та охорона сільськогоспо­дарських угідь здійснюється відповідно до природно-сільськогоспо­дарського районування.

За результатами робіт з природно-сільськогосподарського району­вання земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відобра­жаються такі дані: структура сільськогосподарських угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також де- градованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур тощо. Замовником виконання зазначених робіт виступає централь­ний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Для потреб сільського господарства здійснюється також районуван­ня (зонування) земель за ступенем забезпечення ґрунтів поживними речовинами, мікроелементами та за придатністю для вирощування ос­новних сільськогосподарських культур. Замовником зазначеного виду районування (зонування) сільськогосподарських земель виступає центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Природно-сільськогосподарське та інші види районування (зонуван­ня) земель передбачається здійснити поетапно упродовж 2005-2010 рр.

Система моніторингу ґрунтів на сільськогосподарських землях є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля і являє собою систему спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного ста­ну ґрунтів, їхньої родючості, розроблення науково обґрунтованих ре­комендацій щодо прийняття рішень про відвернення та ліквідацію наслідків негативних процесів.

Чинним земельним законодавством визначається суб'єктно-об'єкт­ний склад правовідносин у сфері здійснення моніторингу ґрунтів на сільськогосподарських землях і порядок його здійснення.

Об'єктами моніторингу ґрунтів є землі сільськогосподарського при­значення (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перело­ги, землі тимчасової консервації). До складу виконавців моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення відповідно до визначених завдань належать: Мінагрополітики України, Мінприроди України, Держкомзем України, Держводгосп України та УААН.

Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення здійснюється відповідно до Положення про моніторинг ґрунтів на зе­млях сільськогосподарського призначення, затвердженого Наказом Мінагрополітики України № 51 від 26 лютого 2004 р.

Особливості здійснення землеустрою на сільськогосподарських зем­лях визначаються нормами ст. 183, 186 ЗК України, ст. 2, 51, 52 За­кону України "Про землеустрій", ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Інструкцією із внутрішньо­господарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств Української РСР, затвердженою Міністерством сільського господарства УРСР 28 березня 1975 р. в ча­стині, що не суперечить чинному законодавству України.

Проведення землеустрою на сільськогосподарських землях передба­чає виконання комплексу робіт з розробки проектів внутрішньогоспо­дарського землеустрою що забезпечують еколого-економічне обґрунту­вання сівозмін і впорядкування земельних угідь, посівних площ, сис­теми сівозміни сінокосів і пасовищезміни тощо сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, особистих селянських, фермерських господарств та інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрун­тування сівозмін і впорядкування угідь, розробляються з метою орга­нізації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільсь­когосподарських угідь у межах землеволодінь і землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціона­льного використання та охорони земель, створення сприятливого еко­логічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрун­тування сівозмін і впорядкування угідь, визначають: а) розміщення виробничих будівель і споруд; б) організацію землеволодінь і землеко­ристувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та еконо­мічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури; в) визначення типів і видів сівозмін з урахуванням спеціалізації сіль­ськогосподарського виробництва; г) складання схем чергування сіль­ськогосподарських культур у сівозміні; проектування полів сівозміни;

ґ) розробку плану переходу до прийнятої сівозміни; д) перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

Проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або ра­йонними державними адміністраціями та проведення обов'язкової державної експертизи затверджуються власниками землі або земле­користувачами.