Особливості здійснення прав на користування ЗЄМЛЯМИ рекреаційного призначення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості здійснення прав на користування ЗЄМЛЯМИ рекреаційного призначення



 

Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗК України порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом. ЗК України (ч. 2 ст. 52) встанов­лює єдине обмеження щодо такого використання, а саме, забороня­ється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викорис­танню цих земель за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на їхній природний стан.

Земельні ділянки рекреаційного призначення можуть використову­ватися як на праві загального природокористування, так і на інших юридичних титулах - право постійного користування, право оренди тощо. При цьому право загального землекористування такими земля­ми регулюється відповідно до закону органами місцевого самоврядвання і передбачає користування парками, скверами, бульварами населених пунктах; користування водами в оздоровчих цілях у місцях, визначених місцевими радами згідно зі ст. 64 ВК України; користування іншими природними об'єктами.

Водночас спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та юридичні особи на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Отже, право загального користування землями рекреаційного прі значення необхідно розглядати як законодавчо забезпечену можливість кожного на індивідуальне використання природних ресурсі] розташованих на відповідній земельній ділянці з метою задоволенн власних рекреаційних потреб, що включає в себе свободу подорож^ вати пішки, на велосипеді, на коні, на лижах, санях, інших немоторі зованих відпочинкових видах транспорту, збирати ягоди, гриби, інц рослини, зупинятися на відпочинок, зокрема для влаштування пікн ку, брати участь у масових культурних і спортивних заходах. Таї користування відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про охоро* навколишнього природного середовища" має бути безоплатним, б( закріплення земельних ділянок за окремими особами і надання відп< відних дозволів. Дане право виникає в людини при народженні й р< авізується нею протягом життя на власний розсуд.

Право спеціального користування землями рекреаційного призш чення - це законодавчо забезпечена можливість суб'єктів господаря вання використовувати земельні ділянки для організації масової ре; лізації права загального користування ними з метою отримання прі бутку від надання відповідних послуг. Спеціальне використання зі мель рекреаційного призначення здійснюється, як правило, організ; торами рекреаційних зон на праві власності, оренди чи постійної користування, тобто із закріпленням земельних ділянок за окремим особами. При цьому суб'єкти права спеціального використання земє/ рекреаційного призначення зобов'язані вносити плату за користуваї ня ними. Відповідно до Закону України "Про плату за землю" плата ' землі рекреаційного призначення, що передані в тимчасове корист вання і розташовані за межами населених пунктів, стягується в ро мірі 50 % від грошової оцінки одиниці ріллі по області (ст. 9 Закон} Плата за такі землі в межах населених пунктів також має деякі особл] вості, зокрема, у населених пунктах, віднесених КМ України до куро] тних до загальних -ставок по населених пунктах застосовуються коес£


цієнти від 0,3 на Південному узбережжі АР Крим до 1,5 на узбережжі Азовського моря та інших курортних місцевостях (ст. 7 Закону).

В Україні більшість земель, що віднесені до категорії земель рекре­аційного призначення, є земельними ділянками, зайнятими територі­ями об'єктів стаціонарної рекреації, доступ на території багатьох з яких дозволений лише особам, що відпочивають у цих закладах, і та­ким чином право загального користування інших осіб на цих терито­ріях обмежується.

На сучасному ж етапі розвитку земельного законодавства землі ре­креаційного призначення залежно від складу суб'єктів права на зага­льне користування ними можна класифікувати на такі види:

> землі рекреаційного призначення широкого загального корис­тування, у межах яких не встановлено обмежень щодо суб'єк­тного складу їхніх користувачів: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навча­льно-туристських та екологічних стежок, маркованих трас;

> землі рекреаційного призначення обмеженого загального ко­ристування, право на безкоштовну реалізацій* якого, як пра­вило, має обмежена кількість однорідних суб'єктів (напр., відпочиваючих у пансіонаті): земельні ділянки, зайняті тери­торіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів;

> землі рекреаційного призначення індивідуального користування, право на яке, як правило, має власник (користувач) та члени йо­го родини: земельні ділянки, надані для дачного будівництва.

Особливості правового режиму використання земель рекреаційного призначення дозволяють їх класифікувати також на такі, що: підля­гають забудові об'єктами стаціонарної рекреації (земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізи­чної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаці­онарних туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мислив­ців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, ін­ших аналогічних об'єктів, земельні ділянки, надані для дачного будів­ництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації) і, як правило, не підлягають забудові земельні ділянки зелених зон і зеле­них насаджень міст та інших населених пунктів, земельні ділянки на­вчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас.

Незалежно від форми використання земель рекреаційного призна­чення всі суб'єкти зобов'язані: дотримуватися цільового призначення таких земель; раціонально використовувати корисні природні власти­вості цих територій; дотримуватися вимог екологічної безпеки та са­нітарно-гігієнічних правил; вживати необхідних заходів щодо їхньої охорони, відтворення рекреаційних ресурсів, припиняти їхнє вичер­пання та руйнування; своєчасно вносити плату за користування зем­лями рекреаційного призначення; виконувати інші вимоги законо­давства щодо цих територій.

 

Державне регулювання відносин у сфері здійснення прав та охорони земель рекреаційного призначення

 

За чинним законодавством України правовий режим використання земель рекреаційного призначення встановлюється Президентом України, КМ Украї­ни, ВР АР Крим, урядом АР Крим, обласними (міськими) та районни­ми державними організаціями, обласними та іншими місцевими ра­дами відповідно до законодавства України.

У межах своїх повноважень Глава Держави і названі вище органи державної влади та місцевого самоврядування приймають рішення про організацію рекреаційних зон державного, місцевого значення та встановлюють їхній режим; координують діяльність міністерств, ві­домств, інших установ, підприємств, установ та організацій у питан­нях використання та охорони рекреаційних земель; погоджують по­точні та перспективні плани роботи підприємств, установ, організа­цій, які користуються землями рекреаційного призначення; здійсню­ють інші повноваження.

Спеціальне державне регулювання земельних відносин у межах цієї категорії земель можуть здійснювати Міністерство охорони навколи­шнього природного середовища України, Міністерство охорони здо­ров'я України, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет водного господарства України, Державний комі­тет лісового господарства України, Державна служба курортів і тури­зму Міністерства культури України, Державний комітет України з пи­тань фізичної культури і спорту, інші органи відповідно до їхніх повноважень, визначених законодавством. Виконання регулятивних фу­нкцій цими органами зводиться до виконання ними прогнозування, стандартизації, нормування, організації обліку природних ресурсів у межах земель рекреаційного призначення, проведення державного контролю і моніторингу та інших функцій.

У межах своїх повноважень названі органи влади можуть погоджу­вати проекти створення рекреаційних зон, проекти внутрігосподарсь­кого устрою земельних ділянок рекреаційного призначення. У таких проектах мають бути враховані нормативи навантаження на території земель рекреаційного призначення з метою забезпечення раціонально­го їх використання і недопущення погіршення якості їхніх природних рекреаційних ресурсів, норми розмірів зелених зон навколо населених пунктів з урахуванням вимог лісового законодавства. Раціональне ви­користання земель рекреаційного призначення за умови подальшого збільшення кількості рекреантів залежить від додержання оптималь­них нормативів рекреаційного навантаження на відповідній території.

Нормативи рекреаційної навантаженості - це гранична місткість територій, яка встановлюються для забезпечення нормальних умов відпочинку рекреантів і залежить від функціональних зон (Полісся, Лісостеп і Степ, Гірські райони Криму і Карпат, а також лісопаркової зони в межах населених пунктів і за їхніми межами), або від величи­ни міста, від кількості громадян. Так, постановою КМ України "Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок" № 733 від 16 травня 2007 р. залежно від лісистості території встановлено норматив рекреаційної навантаже­ності: для Полісся - від 10 до 200 осіб на гектар, для лісостепових і степових територій - від 7 до 160 осіб, для гірських - від 10 до 220, для лісопаркових територій - від 7 до 25 осіб на гектар.

Зазначені проекти підлягають обов'язковій державній екологічній, санітарно-епідеміологічній, будівельній та іншій експертизі.

Органи державного управління і контролю залучаються до порядку створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз та ін­ших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, який регулюється Державними санітарними правилами розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України № 172 від 19 червня 1996 р.

З метою забезпечення прав відпочиваючих державні та самовряд­ні органи, а також господарюючі особи у сфері рекреації зобов'язані інформувати про режим земель рекреаційного призначення.

 

ОСОблИВОСТІ правової охорони земель рекреаційного призначення

 

Для земель рекреаційного признанення залежно від особливостей правового обєкта рекреації хара­ктерним є проведе­ння зонування. Так, з метою забезпечення режиму використання та охорони цих земель на їхніх територіях можуть бути визначені різні функціональні зони: особливої охорони; пізнавальна; короткостроко­вого або довгострокового відпочинку; обслуговування відвідувачів; господарського. Крім цього, Законом України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено й такі зони земель рекреацій­ного призначення: зона стаціонарної та регульованої рекреації земель національних природних і регіональних ландшафтних парків; експо­зиційна зона на землях ботанічних садів; рекреаційна зона на землях зоологічних парків; рекреаційна або експозиційна зона на землях парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Визначення земель рекреаційного призначення для цілей, передба­чених ст. 51 ЗК України, здійснюється з додержанням вимог ст. 20 ЗК України, а також положень Законів України від 13 жовтня 1992 р. "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (віль­них) економічних зон", від 16 листопада 1992 р. "Про основи містобу­дування", від 20 квітня 2000 р. "Про планування та забудову терито­рій", від 21 вересня 2000 р. "Про Загальнодержавну програму форму­вання національної екологічної мережі України", від 7 лютого 2002 р. "Про Генеральну схему планування території України".

Ці закони визначають формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, формування національної екологічної ме­режі, територій із значним природоохоронним, рекреаційним, оздо­ровчим, історико-культурним потенціалом, захист життєвого та при­родного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ, збереження па­м'яток історико-культурного призначення, природних ландшафтів та інших рекреаційних об'єктів.

Забудова земель рекреаційного призначення об'єктами, які не пе­редбачені містобудівною документацією та планами земельно-господарського призначення, заборонена. Особи, винні в недотриман­ні екологічних, санітарно-гігієнічних та інших вимог, установлених законодавством при плануванні, проектуванні, розміщенні, будівництві та експлуатації об'єктів на землях рекреаційного призначення, несуть відповідальність, передбачену чинним національним законодавством.

Згідно із ч. 2 ст. 52 ЗК України та ст. 63 Закону України "Про охо­рону навколишнього природного середовища" на землях рекреаційно­го призначення забороняється здійснювати в межах цих територій господарську та іншу діяльність, що негативно впливає на навколи­шнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням, а також змінювати природний ланд­шафт та проводити інші дії, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Деякі види рекреаційної діяльності на землях рекреаційного призна­чення обмежуються шляхом ліцензування відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" та Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

З метою охорони земель рекреаційного призначення виділяються особливо захищені ділянки лісу навколо лінійних та нелінійних рекре­аційних об'єктів від 100 до 500 м.

 

РОЗДІЛ 8 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Поняття, ВИДИта функціональне використання земель оздоровчого призначення

Землі оздоровчого призначення є самостійною категорією особливо цінних земель із спеціальним правовим режимом.

До земель оздоро­вчого призначення віднесено землі, що мають природні лікувальні властивості, які вико­ристовуються або можуть використовуватися для профілактики за­хворювань і лікування людей (ст. 47 ЗК України).

Правовий режим земель оздоровчого призначення визначається ст. 47-49 ЗК України та Законом України від 5 жовтня 2000 р. "Про ку­рорти", Законами України "Про охорону навколишнього середовища" та "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку екологі­чної мережі в Україні на 2000-2015 рр.". Курортні й лікувально- оздоровчі зони є природними територіями та об'єктами, що підляга­ють особливій охороні.

Землі оздоровчого призначення - це передусім лікувально-оздоровчі місцевості, які можна поділити на: а) курортні зони, б) лікувально-оздоровчі зони та в) курорти, тобто такі природні території, що мають мінеральні й термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ро­пу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 1 Закону України "Про курорти").

Курортні зони - це освоєні природні території на землях оздоровчого призначення, що мають природні лікувальні ресурси і природні лікува­льні фактори, необхідні для їхньої експлуатації будівлі й споруди з об'єк­тами інфраструктури, які використовуються для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і поліпшення здоров'я людей.

Природними лікувальними ресурсами визначаються природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умо­ви в регіоні, що справляють на організм людини оздоровчий ефект - пляжі, акваторії морів, внутрішні водосховища, мінеральні та терма­льні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими кліматичними умовами: повітряний басейн, парки, лісопарки, лісові й гірські маси­ви, соляні (гірські) виробки тощо.

Природні лікувальні ресурси поділяються на: а) особливо цінні та унікальні ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в родови­щах і є особливо сприятливими та ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань; б) загальнопоширені природні лікувальні ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для вико­ристання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 1 Закону України "Про курорти").

Природні лікувальні фактори - це природні явища, які присутні і виявляються в конкретній місцевості в найоптимальніших для органі­зму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, ін­тенсивність і направленість вітрів, рівень аеровізації атмосфери, те­мпература навколишнього середовища.

Лікувально-оздоровчі зони - це території, які мають виражені при­родні лікувальні ресурси і фактори, сприятливі для поновлення і змі­цнення здоров'я людей.

Курорти - це освоєні природні території на землях оздоровчого призначення, що мають природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі й споруди з об'єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профіла­ктики захворювань і для рекреації й підлягають особливій охороні. На таких територіях розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку і культури, підприємства громадського харчування, торгі­влі, призначені для обслуговування осіб, які прибувають на курорти для лікування і оздоровлення. Курортами визначаються такі землі, які оголошені такими в порядку, визначеному законом.

За характером природних лікувальних ресурсів землі курортів України поділяються на землі курортів державного та місцевого зна­чення (ст. Закону України "Про курорти").

Особливістю земель оздоровчого призначення є, по-перше, особли­вий порядок оголошення окремих територій землями оздоровчого призначення; по-друге, заборона на землях оздоровчого призначення будь-якої діяльності, яка суперечить їхньому цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих зе­мель; по-третє, установлення навколо об'єктів оздоровчого призначен­ня округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, у межах яких забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди під­земним і відкритим природним лікувальним ресурсам об'єктів оздоро­вчого призначення (ст. 113 ЗК України); по-четверте, у межах окруїу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земе­льних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охо­роною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Приватизація земельних ділянок або надання їх у користування можливе лише за умови додержання вимог ст. 13, 15, 17, 19, 22 і 26 Закону України "Про курорти", а також ст. 116-126 ЗК України.

 

Особливості здійснення права власності на землі ОЗДОрОВЧОГО призначення

Землі оздоровчого призначення можуть використовуватися у двох правових формах: на праві власності та на праві ко­ристування, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до ст. 49 ЗК України землі оздоровчого призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. З огляду на положення ст. 4 Закону України "Про курорти", курорти за характером природних лікувальних ресурсів поділяються на курор­ти державного та місцевого значення, а отже, землі курортів можуть перебувати в державній або комунальній власності.

Зокрема, до курортів державного значення належать природні те­риторії, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ре­сурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, а до курортів місцевого значення нале­жать природні території, що мають загальнопоширені природні ліку­вальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реа­білітації та профілактики захворювань.

Набувається і реалізується право власності на землі оздоровчого призначення державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Мі­ністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севас­топольської міських державних адміністрацій у порядку, визначе­ному ЗК України.

Відповідно ст. 26 Закону України "Про курорти" приватизація санаторно-курортних закладів, розташованих на територіях курортів державного значення, які використовують природні лікувальні ресур­си зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебу­вали в державній або комунальній власності, забороняється. Заборо­няється також приватизація спеціальних санаторно-курортних за­кладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих із травма­ми і хворобами спинного мозку та хребта), розташованих на терито­ріях курортів місцевого значення, які використовують природні ліку­вальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували в державній або комунальній власності.

Згідно зі ст. 83 (ч. З, п. "в"), 84 ЗК України (ч. 4, п. "г") до земель ко­мунальної та державної власності, які не можуть передаватися у при­ватну власність, належать землі під об'єктами оздоровчого призначен­ня, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що розміщу­ються або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, може здійснюватися в порядку, установленому законами з питань приватизації за умови збереження профілю об'єктів, що приватизу­ються. Суб'єкти приватної власності можуть набувати землі оздоров­чого призначення на підставах, визначених ст. 81 ЗК України.

 

 

ОСОБЛИВОСТІ здійснення прав на користування землями ОЗДОРОВЧОГО призначення

 

Використання земель курортних, лікувально-оздоровчих зон курортів здійс­нюється як шляхом експлуатації корис­них копалин, що належать до природ­них лікувальних-ресурсів, так і використанням територій, які мають такі ресурси та природні лікувальні фактори.


Суб'єктами використання земель оздоровчого призначення висту­пають санаторно-курортні заклади, які створюються в порядку, ви­значеному ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я та іншими нормативно-правовими актами.

Право на користування цими землями може здійснюється у формі загального та спеціального користування земельними ділянками.

Загальне користування землями оздоровчого призначення можуть здійснювати громадяни в порядку, визначеному законодавством України та місцевими радами. Так, на праві загального користування здійснюється використання вод в оздоровчих цілях у місцях, що вла­штовуються відповідними радами (ст. 64 ВК України); користування сприятливим кліматом - одним з основних природних оздоровчих факторів курортних та лікувально-оздоровчих зон.

Спеціальне користування землями оздоровчого призначення здійс­нюють підприємства, установи, організації, які експлуатують родо­вища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ре­сурсів, а також санаторно-курортні й лікувальні заклади, заклади відпочинку і культури, видовищні підприємства, підприємства гро­мадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, інші гос­подарюючі суб'єкти, які використовують природні лікувальні тери­торії, призначені для медичної реабілітації, лікування та профілак­тики захворювань. Підставою для виникнення права спеціального землекористування є рішення відповідних органів про передачу в користування підприємству джерела мінеральних вод, або про утво­рення санаторно-курортних, лікувально-оздоровчих та інших закла­дів з одночасною передачею в їхнє користування територій, що під­лягають особливій охороні.

Порядок використання земель оздоровчого призначення визначаєть­ся Законом України "Про курорти". Так, відповідно до ст. 13 цього За­кону земельні ділянки курортів використовуються в порядку, визначе­ному проектом організації використання території та генеральним пла­ном забудови курорту з дотриманням вимог ст. 31-33 цього Закону.

З метою організації діяльності курортів юридичні й фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні й термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лима­нів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики за­хворювань (ст. 15 цього Закону).

Передусім такі території використовуються для вивчення та обліку природних лікувальних ресурсів на них у порядку, визначеному Ко­дексом України про надра. Визначені за результатами геологорозві­дувальних робіт експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підзем­них мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються і вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України та передаються для використання за основним призначенням відпо­відно до законодавства України (ст. 16 Закону).

Користування лікувальними водними об'єктами на землях оздоров­чого призначення для лікувальних, курортних і оздоровчих потреб здійснюється відповідно до вимог, установлених ВК України.

Якщо курортними або лікувально-оздоровчими зонами оголошені території земель лісового фонду, то їхнє використання здійснюється відповідно до ЛК України.

Родовища корисних копалин, що належать до лікувальних ресурсів, надаються у користування юридичним і фізичним особам для вико­ристання їх з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використо­вуватися для промислового розливу. Порядок надання в користуван­ня таких родовищ визначається Кодексом України про надра та ін­шими актами законодавства (ст. 17).

Розробка родовищ підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, є спеціальним видом використання природних лікувальних ресурсів, здійснюється за плату та за спеціальним дозволом (ліцензі­єю) на користування надрами в порядку, визначеному Кодексом України про надра та іншим законодавством України (ст. 18, 19 За­кону). Норми плати за спеціальне використання природних лікуваль­них ресурсів та порядок їхнього справляння установлюються Кабіне­том Міністрів України.

Мінеральні води, лікувальні грязі видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується Державною комісією України по запасах кори­сних копалин. Видобуток, підготовка, переробка та використання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється згідно із затвердженими проектами та встановленими Міністерством охорони навколишнього природного середовища України квотами.

Відповідальність за недотриманням затверджених проектами умов і встановлених квот покладається на суб'єкта підприємницької діяльно­сті, який одержав у центральному органі виконавчої влади з геології та


використання надр спеціальний дозвіл (ліцензію) на використання надр з метою експлуатації родовищ корисних копалин (ст. 19 Закону).

Плата за використання земель оздоровчого призначення справля­ється у вигляді земельного податку або "орендної плати, розмір яких установлюється відповідно до Закону України "Про плату за землю" та інших законодавчих актів України.

Суб'єкти права використання земель оздоровчого призначення мають права та обов'язки, визначені ЗК України, а також іншими ак­тами законодавства України.

 

державне регулювання відносин у сфері здійснення прав на земельні ділянки, використання та ОХОРОНИ ЗЄМЄЛЬ ОЗДОРОВЧОГО призначення

 

Державне управління землями цієї категорії, а також державний контроль і нагляд за додержанням норм і правил використання земель оздоровчого при значення, природних лікувальних ресурсів здійснюють у межах своїх повноважень спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколиш­нього природного середовища, інші органи виконавчої влади відпові­дно до закону. Зокрема, державну політику у сфері курортної спра­ви забезпечує Державний департамент з питань діяльності курортів у складі Міністерства охорони здоров'я України, який діє відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою КМ України № 425 від 6 травня 2001 р. Розвиток курортів здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними та місце­вими програмами.

Програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадас­трів природних лікувальних ресурсів, об'єктивних показників ефек­тивності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікува­льних ресурсів з урахуванням екологічних і санітарно-гігієнічних об­межень тощо (ст. 14 Закону).

Клопотання про оголошення земель оздоровчого призначення ку­рортами можуть подавати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані під­приємства, установи, організації та громадяни.

Підставою для прийняття рішення про оголошення природної те­риторії курортною є підтверджена в установленому порядку наяв­ність на ній природних лікувальних ресурсів і факторів, необхідної інфраструктури для їхньої експлуатації та організації лікування лю­дей (ст. 9 Закону України "Про курорти").

Проект оголошення природних територій курортами підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизі, які прово­дяться відповідно до Законів України "Про екологічну експертизу" і "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня" (ст. 10 Закону України "Про курорти").

У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертизи щодо проектів оголошення природних терито­рій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення - спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади з питань діяльності курортів до КМ України; щодо куро­ртів місцевого значення - місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до РМ АР Крим, обласних, Ки­ївської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Рішення про оголошення природних територій курортними тери­торіями державного значення приймає ВР України за поданням Ка­бінету Міністрів України, а рішення про оголошення природних те­риторій курортними територіями місцевого значення приймають ВР АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за по­данням відповідно РМ АР Крим, обласних, Київської та Севастополь­ської міських державних адміністрацій (ст. 11 Закону "Про курор­ти"). Порядок вилучення земель оздоровчого призначення регулюєть­ся ст. 149-151 ЗК України.

Постановою КМ України № 1576 від 28 грудня 1996 р. затвердже­но перелік населених пунктів, віднесених до курортних.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється в порядку, установленому ЗК України, на підставі розроб­лення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проек­тів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірни^о-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

Важливим засобом правового регулювання та охорони земель оздо­ровчого призначення є ведення державного обліку лікувальних ресурсів, які визначають оздоровчу цінність цієї категорії земель, а також державний облік лікувальних ресурсів, які визначають оздоровчу цінність даної категорії земель.

Порядок створення і ведення Державного кадастру природних те­риторій курортів затверджено постановою КМ України № 562 від 23 травня 2001р. Відомості для ведення кадастру подаються з доку­ментованих джерел інформації, зокрема: про властивості земель - за даними Державного земельного кадастру; про реабілітаційну, профі­лактичну, наукову, рекреаційну цінність курорту - за даними Мініс­терства охорони здоров'я; про географічне положення курортів - за даними Державного картографо-геодезичного фонду; про інженерно- геологічний стан курортів - за даними Державного інформаційного геологічного фонду; про будинки, споруди та інженерну інфраструк­туру на території курортів - за даними містобудівного кадастру; про стан навколишнього природного середовища, природні ресурси, клі­матичні характеристики - за даними Мінприроди України.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів - це звід ві­домостей про кількість, якість та інші важливі характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, виявлених і підрахованих на тери­торії України, а також про можливі обсяги, способи і режими їхнього використання. Створюється і ведеться такий кадастр Державним де­партаментом з питань діяльності курортів у порядку, визначеному постановою КМ України № 872 від 26 липня 2001 р.

 

ОСОБЛИВОСТІправової охорони земель ОЗДОРОВЧОГО призначення

Особлива цінність земель оздоровчого призначення обумо влює специфіку їх­ньої правової охорони. Зокрема, земельні ділянки курор­тів використовують­ся в порядку, визначеному проектом організації використання тери­торії та генеральним планом забудови курорту, з дотриманням вимог ст. 31-33 Закону України "Про курорти" (ст. 13 цього Закону).

Для забезпечення санітарної охорони курортів, збереження приро­дних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забру­дненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів на цих землях встановлюються округи санітарної охорони (ст. 27 За­кону України "Про курорти").

Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовніш­ній контур якої збігається з межею курорту. У межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрун­ту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природ­них територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінераль­ні води, лікувальні грязі тощо), установлюються округи гірничо- санітарної охорони.

У разі використання пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декі­лькома курортами для них може встановлюватися єдиний округ сані­тарної охорони (ст. 28 Закону України "Про курорти").

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються ВР України одночасно з при­йняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення.

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються ВР АР Крим, обласними, Київсь­кою та Севастопольською міськими державними адміністраціями од­ночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.

Режим округів і з



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 105; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.013 с.)