Особливості правової охорони земель водного фонду

 

За чинним земельним, водним, екологічним законодавством України при використанні земельних ділянок водного фонду має забезпечуватися вико­нання вимог законодавства щодо охорони як земель, так і водних об'­єктів з метою усунення можливого шкідливого впливу антропогенної діяльності та природних факторів на такі об'єкти, а також попере­дження шкідливої дії вод.

Охорона земель водного фонду є частиною більш загального поняття - "охорона земель", а тому здійснюється відповідно до норм ЗК України, Закону України "Про охорону земель" та інших актів у даній сфері.

У земельному праві заходи правової охорони земель водного фон­ду поділяються на такі, що мають обмежувальний характер (поляга­ють у встановленні певних територій, у межах яких забороняється або обмежується господарська діяльність, яка може негативно впли­нути на стан водного об'єкта та пов'язані із ним земельні ділянки) або ж забороняють здійснення певних видів господарської діяльнос­ті на землях цієї категорії.

Відповідно до ст. 42 Закону "Про охорону земель" при веденні вод­ного господарства охорона земель водного фонду здійснюється шляхом обмеження антропогенного впливу на них і додержання особливого режиму їх використання. Власники та користувачі таких земель пови­нні запобігати негативному впливові на стан продуктивних земель, по­гіршенню якості ґрунтів. Забороняється скидання стічних вод та вод, що забираються із забруднених джерел, якщо внаслідок цього може відбутися деградація і забруднення ґрунтів небезпечними речовинами.

Охорона земель водного фонду, наданих для рибогосподарських ці­лей, відповідно до ст. 43 Закону "Про охорону земель" здійснюється шляхом вжиття заходів щодо запобігання погіршенню водних живих ресурсів, а також затопленню, підтопленню та заболоченню продук­тивних земель, що прилягають до водних об'єктів.

Для попередження забруднення, засмічення і вичерпання водних об'єктів, знищення флори та фауни, інших шкідливих впливів госпо­дарської діяльності встановлюються водоохоронні зони.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон і режим ве­дення господарської діяльності в них визначений постановою КМ Укра­їни № 486 від 8 травня 1996 р. На території водоохоронних зон заборо­няється: застосування стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи при цьому рельєф місцевості.

У межах водоохоронних зон відповідно до статей 88-91 ВК України виділяються землі прибережних захисних смуг і смуги відведення з особливим режимом їхнього використання, розмір яких є меншим за розмір водоохоронних зон, оскільки останні не вичерпуються землями водного фонду.

Прибережні захисні смуги в межах водоохоронної зони можуть ви­користовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених ст. 89, 90 ВК України, ст. 61, 62 ЗК України, Порядку визначення розмірів і меж водоохо­ронних зон і режиму ведення господарської діяльності в них.

Так, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм і на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городницт­во; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літ­ніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротех­нічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомоги­льників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, розташовані в прибережній захисній смузі, можуть екс­плуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установле­ним режимам господарювання, підлягають винесенню за межі при­бережних захисних смуг.

Обмеження господарської діяльності в прибережних захисних сму­гах уздовж морів, морських заток і лиманів і на островах у внутрі­шніх морських водах передбачені ст. 62 ЗК, ст. 90 ВК. Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів входить до зо­ни санітарної охорони моря і може використовуватися лише для буді­вництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'я­зковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів і на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування полі­гонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових сті­чних вод обсягом більше 1 куб. м на добу; влаштування полів фільт­рації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

На берегових смугах водних шляхів забороняється діяльність, що суперечить їхньому цільовому призначенню, а обмеження господар­ської діяльності встановлюються як для прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм і на островах (п. 8 "Порядку установ­лення берегових смуг водних шляхів і користування ними" постано­вою КМ України № 347, затвердженою від 14 квітня 1997 р.).

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоров­чих потреб установлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму (ст. 93 ВК).

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів установлюється по­становою КМ України "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів" № 2024 від 18 грудня 1998 р.

Зони санітарної охорони водних об'єктів створюються на всіх гос- подарськопитних водопроводах незалежно від їхньої підпорядкова­ності або типу джерела водопостачання.

Залежно від типу джерела водопостачання (поверхневий, підзем­ний), ступеня його захищеності й ризику мікробного та хімічного за­бруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднювальних речовин установлюються межі зон санітарної охорони та їхніх окремих поясів.

Зони санітарної охорони поверхневих і підземних водних об'єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси осо­бливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопід- відного каналу; другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопо­стачання від забруднення.

У межах першого поясу зони санітарної охорони забороняється пе­ребування сторонніх осіб, розміщення житлових і громадських буді­вель, організація причалів плаваючих засобів, застосування пестици­дів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та ін­ших будівельно-монтажних робіт.

У межах другого поясу зони санітарної охорони забороняється пе­ребування сторонніх осіб, розміщення житлових і громадських буді­вель, організація причалів плаваючих засобів, застосування пестици­дів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та ін­ших будівельно-монтажних робіт. У межах третього поясу зони сані­тарної охорони здійснюється регулювання, а в разі потреби й обме­ження відведення території для забудови населених пунктів.

 

РОЗДІЛ 4 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ

ПОНЯТТЯ, склад І функціональне використання земель сіл,селищ, міст України

 

Схвалена постановою Верховної Ради Концепція сталого розвитку забезпечення раціона­льного та ефектив­ного використання земель сіл, селищ, міст з метою створення належ­них умов для життя і діяльності людей, залучення інвестицій в соціально-економічний розвиток територій населених пунктів, формуван­ня сприятливого навколишнього природного середовища. З огляду на функціональне призначення земель у межах населених пунктів у чинному законодавстві України визначаються особливості їхнього правового режиму, здійснення суб'єктивних прав на земельні ділян­ки, використання та охорони таких земель.

Правовий режим земель сіл, селищ, міст характеризується такими юридичними ознаками, які дозволяють відмежовувати ці землі від інших категорій земель у межах населених пунктів.

До земель населених пунктів належать земельні ділянки різних катего­рій, передбачених ч. 1 ст. 19 ЗК України № 2768-ІІІ від 25 червня 2001 р.

Населені пункти й особливо міста концентрують на своїй території об'єкти підвищеної екологічної, техногенної, пожежної та іншої не­безпеки. Разом із тим, населені пункти - це місця проживання лю­дей. Ці обставини потребують запровадження таких правил розта­шування цих об'єктів і житлових будинків, які, з одного боку, забез­печили б економічно та екологічно ефективне використання цих об'­єктів, а з іншого - створили б безпечне, естетично багате середови­ще життєдіяльності людей.

Правовий режим земель сіл, селищ, міст характеризується систем­ністю їхнього використання разом із землями інших категорій відпо­відно до містобудівного законодавства, містобудівної та проектної документації. Згідно із ч. 4 ст. З Закону України "Про планування і забудову територій" рішення органів виконавчої влади та органів мі­сцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом від­повідно до містобудівної документації за погодженням із спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.

Визначення містобудівної документації наведено в ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій" № 1699-ІІІ від 20 кві­тня 2000 р., а визначення та вимоги до проектної документації ви­значені в ДБН А.2.2-3-2004 Проектування. Склад, порядок розроб­лення, погодження та затвердження проектної документації для буді­вництва, затвердженого наказом Держбуду № 8 від 20 січня 2004 р.

За чинним ЗК України розпорядження земельними ділянками в межах села, селища, міста здійснюють відповідно сільська, селищна міська ради (ч. 1 п. 12 розд. X Перехідних положень ЗК).

Однією з ознак правового режиму земель цієї категорії є залежність у здійсненні права власності чи права користування земельною діля­нкою від права власності на розміщених на цих земельних ділянках будівель чи споруд. Ця теза ґрунтується на положенні ч. 1 ст. 120 ЗК, згідно з якою до особи, що придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій во­ни розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, устано­влених договором.

Отже, землі сіл, селищ, міст - це земельні ділянки, які за цільовим призначенням належать до різних категорій, потребують їхнього систе­много використання за допомогою містобудівного законодавства, місто­будівної та проектної документації, розпорядження якими здійснюють сільська, селищна міська ради і правовий статус яких залежить від прав на розміщених на цих земельних ділянках будівель чи споруд.