Поняття та види та функціональне використання земель природоохоронного ронного призначення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та види та функціональне використання земель природоохоронного ронного призначення



 

Землі природоохоронного призначення - це особлива комплексна категорія земель, яка має пріоритетне соціально-екологічне значення.

За чинним ЗК Ук­раїни (ст. 43^6) пра­вовий режим земель природоохоронного призначення за об'єктним складом і функціональним використанням земельних ділянок може бути поділений на два види: а) правовий режим земель природно-заповідного фонду України; б) правовий режим земель іншого приро­доохоронного призначення.

Основне цільове призначення цієї категорії земель - це збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтри­мання загального екологічного балансу, фонового моніторингу навко­лишнього природного середовища, проведення наукових досліджень, навчально-освітніх, виховних та інших заходів.

Згідно зі ст. 43 ЗК України до земель природно-заповідного фонду належать ділянки суші й водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, науко­ву, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

За ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, та земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (ст. 43 ЗК).

Правовий режим цих земель має складний характер, установлений як земельним (гл. 7 ЗК), так і екологічним законодавством. Закон Укра­їни "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 черв­ня 1991 р. відносить до природно-заповідного фонду України (далі - ПЗФ) природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні (розд. XII, ст. 61). Водночас у законі України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України" визначається правовий режим одинадцяти категорій територій та об'єктів ПЗФ, кожна з яких має свій особливий правовий статус, порядок організації й функціонуван­ня, режиму використання земель природних територій та об'єктів.

Формування мережі водно-болотних угідь передбачено Основними напрямами державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпе­ки, затвердженими постановою ВР України від 5 березня 1998 р., За­коном України від 29 жовтня 1996 р. "Про участь України в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів" (прийнята 2 лю­того 1971 р., Рамзас, Іран), Законами України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства" від 17 січня 2002 р., "Про Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азов­ського і Чорного морів" від 22 березня 2001 р., а також постановою Кабінету Міністрів України № 1287 від 29 серпня 2002 р. "Про поря­док надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення". Цей Порядок визначає процедуру надання водно-болотним угіддям статусу міжнародного значення відповідно до критеріїв згаданої Конвенції про водно-болотні угіддя, а також правовий режим земель водно-болотних угідь.

Землі природоохоронного призначення характеризуються такими юридичними ознаками: а) призначені переважно для здійснення при­родоохоронних заходів щодо особливо цінних природних об'єктів; б) повністю або частково вилучаються з господарського використан­ня; в) на землях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів чи об'єктів чи перешкоджає їхньому ви­користанню за цільовим призначенням; г) потребують внутрішнього функціонального зонування земельних ділянок; ґ) можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності; д) мають особливий порядок управління та охорони; е) потребують особливої охорони; є) потребують пільгового фінансування та оподаткування землекори­стування; ж) включаються в національну екологічну мережу України.

Види земель природоохоронного призначення залежать від право­вого режиму відповідної природноохоронної території. Так, згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду поділяються на: а) природні території та об'єкти, до яких належать природні заповідники, національні приро­дні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, за­казники, пам'ятки природи, заповідні урочища; б) штучно створені


об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки- пам'ятки садово-паркового мистецтва (ст. 44 ЗК України).

У свою чергу, заказники, пам'ятки природи? ботанічні сади, ден­дрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їхньої екологічної, наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплек­сів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками приро­ди, мети і необхідного режиму охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, енто­мологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палентологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на компле­ксні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. ;

Законодавством АР Крим може бути встановлено додаткові катего­рії територій і об'єктів ПЗФ (ст. З Закону України "Про природно- заповідний фонд України).

Залежно від правового статусу об'єктів природно-заповідного фонду визначаються особливості правового режиму земель, на яких відповід­но до чинного екологічного законодавства утворені такі об'єкти. Склад земель природоохоронних територій та об'єктів ПЗФ передбачена ст. 20-40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Використання земель іншого природоохоронного призначення здійснюється відповідно до основних вимог, визначених ЗК України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України", а також спеціальними законами, які регулюють режим використання земель водного фонду, лісогосподарського призначення, оздоровчого та ін­шого призначення, що мають наукове значення.

Охорона земель іншого природоохоронного призначення здійсню­ється відповідно до ст. 6 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою території та об'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснен­ня якої визначається положенням про кожну із таких територій чи про кожен об'єкт, яке згідно з цим Законом затверджується Мінпри­роди України. За Законом України від 21 вересня 2000 р. "Про Зага­льнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр." передбачено деякі критерії віднесення зе­мель екологічної мережі до науково цінних земель.

Зокрема, до таких земель відповідно до п. 4 зазначеного документа можна віднести земельні ділянки степової рослинності, луки, пасови­ща, кам'яні розсипи, піски, солончаки, ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, розробленої на виконання вимог Закону України "Про рослинний світ" та яка ведеться у порядку, визначеному Положенням про Зелену книіу України, затвердженому постановою КМ України № 1286 від 29 серпня 2002 р. Також до таких земель можна віднести земельні ді­лянки, що є місцями перебування чи зростання видів тварин і рос­лин, занесених до Червоної книги України згідно із Законом України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р., радіоактивно за­бруднені землі, які не використовуються і підлягають окремій охороні - як природні регіони з особливим режимом.

Відповідну наукову цінність можуть мати землі, зайняті історико- культурними заповідниками, музеями-заповідниками, музеями просто неба, іншими об'єктами, утвореними на основі ансамблів, комплексів пам'яток і окремих пам'яток природи, історії та культури згідно зі ст. 6 Закону України від 29 червня 1995 р. "Про музеї та музейну справу".

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами, і тому вони можуть набувати на праві користування земель­ні ділянки для своїх потреб. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо­логічні парки місцевого значення відповідно до законодавства Украї­ни можуть бути визнані юридичними особами.

Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюють­ся на місцевості межовими або інформаційними знаками. Аналогічно до Положення про державні знаки та аншлаги на територіях та об'єк­тах природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди України № ЗО від 29 березня 1994 р., такими знаками є інформаційні та межові охоронні знаки, інформаційні щити цих зе­мель, які спрямовані на відмежування їх від інших категорій земель, інформування населення та природокористувачів про межі таких зе­мель, категорію їхнього заповідання та основні відомості про режим, підпорядкування і правила поведінки на природоохоронних об'єктах.

 

ОСОбЛИВОСТІ здійснення права власності на землі природоохоронного ПрИЗНаЧЄННЯ

 

Землі ПЗФ охороняються як національне надбання, тому ст..150 ЗК України

відносить зем­лі природно-заповідного фонду до особливо цінних земель і встановлює особливий порядок їхнього вилучення. Віднесення земель до цієї категорії, порядок надання земельних ділянок і видачі документів на право володіння, користування і розпорядження землями ПЗФ здійснюється на підставі рішень органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визна­чених у ст. 20, 122, 123, 125, 126 ЗК України) та в Законі України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (п. 37 ст. 26 та п. 24 ст.43).

Положення ст. 45 ЗК України відтворюють норму ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою те­риторії природних заповідників, заповідні зони біосферних заповід­ників, землі та інші природні ресурси, надані національним природ­ним паркам, є власністю українського народу. Такі землі відповідно до ст. 84 ЗК України віднесено до земель державної власності.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповід­ників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не на­дані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть пере­бувати як у власності українського народу, так і в інших формах вла­сності, передбачених законодавством України. Такі землі, відповідно до ст. 82, 83 ЗК України, можуть перебувати, крім державної, у при­ватній та комунальній власності.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону України "Про природно-заповідний фонд Украї­ни", не підлягають приватизації, а отже, можуть перебувати лише в державній або в комунальній власності.

За чинним земельним законодавством України в разі зміни форм власності на землю, на якій розташовані заказники, пам'ятки приро­ди, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їхньої охорони і збе­реження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Власники землі в межах своїх територій можуть створювати штуч­ні об'єкти природно-заповідного фонду зі зміною цільового призна­чення таких земель.

Об'єкти природно-заповідного фонду комунальної власності мо­жуть набуватися шляхом передачі їх з державної власності, або шля­хом придбання їх органами місцевого самоврядування в порядку, установленому законом (п. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве са­моврядування в Україні").

ОсобливостіЗДІЙСНЄННЯправ на користування землями природоохоронного призначення

 

Використання земель природно-за­повідного фонду може здійснюватися як на праві власності, так і на праві користування.

Порядок викорис­тання земель природно-заповідного фонду визначається Законом України "Про природно-заповідний фонд України". Відповідно до ст. 9 цього Закону, території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, установ­лених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися у: природоохоронних цілях; науково-дослідних ці­лях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних ці­лях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Названі види використання закон визначає як основні, що можуть здійснюватися одночасно в межах земель конкретного об'єкта приро­дно-заповідного фонду. Наприклад, землі природних заповідників використовуються з метою збереження природних комплексів та об'­єктів на їхніх територіях, проведення наукових досліджень і спосте­режень за станом навколишнього природного середовища, розробки на їхній основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологі­чних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і фахівців у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи (ст. 15 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

У межах національних природних парків здійснюється: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; ство­рення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційнгої діяльності в природних умовах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів; проведення на­укових досліджень природних комплексів та їхніх змін в умовах рек­реаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного ви­користання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо- виховної роботи (ст. 20 цього ж Закону).

Основні види використання земель природно-заповідного фонду, а також додаткові (побічні), такі як заготівля на них деревини, лікарсь­ких та інших цінних рослин, їхніх плодів, сіна, випасання худоби, ми­сливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюва­тися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому при­значенню територій і об'єктів природно-заповідного фонду, установленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їхніх природних комплексів та окремих об'єктів.

Режим земель природно-заповідного фонду характеризується уста­новленням цілої низки обмежень щодо їхнього використання, перед­бачених ст. 16, 18, 21, 24, 26, 28, ЗО, 32, 34, 36, 38-40 Закону Украї­ни "Про природно-заповідний фонд України" та гл. 18 ЗК України. Так, у межах земель природно-заповідного фонду забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому при­значенню заповідного об'єкта.

Наприклад, у межах земель природного заповідника забороняється:

> будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпо­чинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механі­чних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків і вертольотів нижче 2000 м над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;

> геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин," по­рушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічно­го режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготів­ля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насін­ня, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тва­рин, порушення умов їхнього оселення, гніздування, інші ви­ди користування рослинним і тваринним світом, що призво­дять до порушення природних комплексів;

> мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рос­лин, проведення заходів з метою збільшення кількості окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт і виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його тери­торії та охорони природних комплексів допускається:

> виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними ко­рінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

> здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не по­рушують режиму заповідників;

> спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'­єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповід­ником завдань;

> збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, пе­редбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Проектом організації території природного заповідника та охорони їхніх природних комплексів може бути передбачено виділення земе­льних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів.

Проекти організації території природних заповідників та охорони їхніх природних комплексів розробляються спеціалізованими проект­ними організаціями і затверджуються Міністерством охорони навко­лишнього природного середовища України.

У разі термінової необхідності за клопотанням науково-технічної ради природного заповідника з дозволу Мінприроди України на території природного заповідника можуть проводитися заходи, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, стихійного лиха та в інших цілях, не передбачених Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів.

Для ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, у результаті яких виникає пряма загроза життю людей чи знищення заповідних природних комплексів, особливо термінові заходи здійснюються за рішенням дирекції природного заповідника (ст. 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

За загальними правилами земельні ділянки в межах територій (ак­ваторій), що оголошуються водно-болотними угіддями загальнодер­жавного значення, у землекористувачів (власників землі) не вилуча­ються. Спеціальне використання природних ресурсів у межах таких угідь здійснюється за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок і природних ресурсів.

Власники землі та землекористувачі повинні забезпечувати екологі­чно безпечний режим господарювання і користування природними ресурсами в межах водно-болотних угідь згідно з вимогами природо­охоронного законодавства та взятим на себе охоронним зобов'язанням.


 

Державне регулювання відносин у сфері здійснення прав використання та охорони земель природоохоронного призначення

Успішне використання земель природоохоронного призначення залежить від чіткого і скорого регулювання цими зе­млями. Державне регулювання такими землями виступає об'єктив­ною необхідністю і являє собою організуючу діяльність державних, самоврядних та громадських органів з практичного здійснення по­ставлених завдань і спрямована на організацію (створення) таких те­риторій та об'єктів, їхню охорону, а також використання природних комплексів у чітко визначених цілях, забезпечення єдності принципів заповідання незалежно від мети і завдань конкретного об'єкта та його підпорядкованості, організацію обліку природних багатств цих тери­торій, планування розвитку науково обґрунтованої їхньої мережі, здійсненню контролю за додержанням вимог їхніх правових режимів.

У межах земель природоохоронного призначення здійснюється за­гальне та спеціальне державне регулювання, а також самоврядне та громадське регулювання. Так, Президентом України приймаються рішення про створення і відведення земельних ділянок територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Рішення про створення біосферних заповідників приймається Прези­дентом України з додержанням вимог міжнародних договорів і між­народних програм, учасником яких є Україна.

Спеціальне державне регулювання режиму земель природно-заповідного фонду здійснюють Мінприроди України, його органи на місцях, а також спеціальний орган - Державна служба заповідної справи, Положення про яку затверджено постановою КМ України №1000 від 9 серпня 2001 р.

Регулювання відносин щодо земель окремих територій та об'єктів природно-заповідного фонду можуть здійснювати Держкомлісгосп, Держводгосп України, інші органи державної виконавчої влади, у ві­данні яких вони перебувають.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцево­го значення можуть забезпечувати органи місцевого самоврядування, які їх створюють. Зокрема, рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значен­ня і встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно- заповідного фонду приймаються обласними, Київською і Севасто­польською міськими радами.

Державний контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами природоохоронного законодавства в межах водно-болотних угідь міжнародного значення здійснюють Мінприроди, його територі­альні органи, інші спеціально уповноважені державні органи.

Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється їхніми спеціальними ад­міністраціями, до складу яких входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. А управ­ління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підпри­ємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти (ст. 12 Закону України "Про природно- заповідний фонд України").

В управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фон­ду можуть брати участь об'єднання громадян (ст. 13 цього Закону).

Основними функціями управління на землях природоохоронного призначення є: організація та координація наукової діяльності; про­гнозування розвитку заповідної справи; організація створення та ого­лошення земель природоохоронного призначення; розподіл і перероз­поділ природних ресурсів у межах цих територій; проведення еколо­гічної та інших видів експертиз об'єктів, що негативно впливають на такі землі; ведення державного кадастру таких територій та об'єктів; контроль за додержанням режиму цих земель тощо.

Організація наукової діяльності на територіях та об'єктах ПЗФ за­безпечується згідно з Положенням про наукову діяльність заповідни­ків і національних природних парків України, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та яде­рної безпеки України № 163 від 10 листопада 1998 р., у редакції на­казу № 103 від 9 серпня 2000 р. До координації наукових робіт залу­чаються наукові установи Національної академії наук України.

Розподіл та перерозподіл у межах цих категорій земель здійснюється шляхом відведення земельних ділянок для цих потреб. Порядок відве­дення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним запо­відникам, національним природним паркам, регіональним ландшафт­ним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоо­логічним паркам визначається ст. 20, 122, 123, 125, 126, 149- і 208 ЗК України. Зміна меж, категорій і скасування статусу територій та об'єк­тів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. 51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Державний контроль за додержанням режиму таких земель забез­печує Державна екологічна інспекція Мінприроди України. Охорона територій та об'єктів ПЗФ забезпечується спеціальними службами охорони, повноваження яких визначені постановою КМ України № 1127 від 14 липня 2000 р. "Про службу державної охорони природ- но-заповідного фонду України".

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно- заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних діля­нок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами Мінприроди України з оформленням охоронного зобов'язання.

Законом України "Про природно-заповідний фонд України" перед­бачено резервування цінних для заповідання природних територій та об'єктів, рішення про яке приймає Президент України за поданням КМ України, спеціально уповноваженого органу державної виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 55).

Мінприроди України на виконання вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (ст. 16, 18, 21 та 24), указу Пре­зидента України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення додер­жання законодавства в межах територій та об'єктів природно- заповідного фонду України" № 1396 від 11 листопада 2004 р. та з ме­тою встановлення єдиних вимог до розроблення Проектів організації територій установ природно-заповідного фонду України наказом № 245 від 6 липня 2005 р. затверджено Положення про Проекти ор­ганізації територій установ природно-заповідного фонду України, зо­крема Положення про Проект організації території природного запо­відника та охорони його природних комплексів; Положення про Про­ект організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів; Положення про Проект організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреацій­ного використання його природних комплексів і об'єктів; Положення про Проект організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природ­них комплексів та об'єктів.

Ці положення розроблені відповідно до Законів України "Про охо­рону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про планування і забудову територій", "Про землеустрій", "Про Червону книгу України", Земельного, Лісового та Водного кодексів України, постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. №1094 "Про затвердження Порядку розроблен­ня проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчо­го, рекреаційного та історико-культурного призначення", інших актів чинного національного законодавства, а також міжнародного законо­давства, перш за все Севільської стратегії та Статутних рамок Світо­вої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО і визначають завдання, зміст, порядок розроблення і затвердження Проектів.

Проект організації відповідної території розробляється згідно з чин­ним законодавством з метою ефективного виконання завдань щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття і забезпечення сталого розвитку території, проведення зонування територій, розвитку наукових досліджень навколишнього природного середовища і його змін під дією антропогенних факторів, екологічної освіти та тренінгів, здійснення фонового екологічного моніторингу, розвитку рекреаційної та туристичної діяльності, підтримки традиційного природокористу­вання, демонстрації кращих зразків збереження біологічного та ланд­шафтного різноманіття і сталого розвитку території, для інших цілей.

Проект організації відповідної території об'єкта ПЗФ розробляється спеціалізованою проектною організацією на всю територію конкрет­ного об'єкта, яка враховує землі, надані цій установі, а також землі, які зараховані до складу заповідника без вилучення їх у землевласни­ків чи землекористувачів. Технічне завдання на його розробку пого­джується Державною службою заповідної справи Міністерства охоро­ни навколишнього природного середовища України і затверджується центральним органом виконавчої влади або іншим органом, у віданні якого перебуває така установа. Технічне завдання готується з ураху­ванням орієнтовного змісту Проекту організації території ПЗФ та їх­ніх природних особливостей, пріоритетів розвитку соціально- економічної сфери з визначенням строків тощо.

Проект організації території об'єкта ПЗФ передбачає встановлення територіально диференційованого режиму охорони, відтворення і ви­користання природних комплексів та інших об'єктів відповідних тери­торій з урахуванням їхніх природоохоронних, оздоровчих, наукових, рекреаційних та історико-культурних цінностей, інших особливостей.

У межах кожної території згідно з Проектом установлюються фун­кціональні зони з особливим режимом використання земель відповід­но до Закону України "Про природно-заповідний фонд". Так, напри­клад, у межах заповідної зони біосферного заповідника не може про­ектуватися будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню цієї зони, порушує природний розвиток про­цесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його приро­дні компдексігта об'єкти.

У межах території національного природного парку виділяються такі функціональні зони: заповідна - призначена для збереження та відновлення найбільш цінних, насамперед корінних, природних ком­плексів відповідно до режиму, визначеного законом для природних


заповідників; зона регульованої рекреації - територія, у межах якої створюються умови для короткострокового перебування, відпочинку та оздоровлення відвідувачів парку, а її режим визначається відпові­дно до вимог, установлених для охоронних зон природних заповідни­ків; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зона - сюди належать населені пункти, землі, на яких здійснюється господарська діяльність з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Управління іншими землями природоохоронного призначення здій­снюють державні та самоврядні органи відповідно до законодавства.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 195; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.01 с.)