Основні педагогічні поняття та категорії. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні педагогічні поняття та категорії.



Наукові знання завжди становлять певну систему понять. Поняття визначається як цілісна сукупність суджень, в яких наявне твердження про відмінні риси чи ознаки об’єкта чи явища, ядром якої є судження про найбільш загальні і найсуттєвіші ознаки суб’єкта. У понятті розрізняють родові (більш загальні) і видові (часткові) ознаки. Основними педагогічними поняттями є виховання, освіта, навчання, самоосвіта, самовиховання, перевиховання.

 

2. Основні педагогічні поняття: виховання, навчання, освіта, самоосвіта, самовиховання, перевиховання.

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості. Термін „виховання» вживається у різних значеннях. Це провідна категорія педагогічної науки. З поняттям „виховувати» в українській народній педагогіці тісно пов’язане поняття „навчати». Поняття навчати і виховувати часто використовувались як рівнозначні. Але в сучасних умовах вони вживаються як два самостійні поняття. Виховання – діяльність з метою передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду.

Навчання– це двостороння пізнавальна діяльність вчителя і учнів, в ході якої здійснюється їх розвиток, освіта і виховання. Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Освіта– це процес і результат засвоєння учнями знань, умінь і навичок. Освіта – цілеспрямована діяльність, пов’язана із прилученням людини до культури, до знань.

Самовиховання – діяльність, спрямована на перетворення власної особистості. Самовиховання – систематизована і цілеспрямована діяльність особистості, що спрямована на формування і удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. Самовиховання – цілеспрямована робота людини над самовдосконаленням своєї особистості, виховання у собі бажаних позитивних якостей, форм поведінки та подолання негативних рис характеру.

Самоосвіта – систематична пізнавальна діяльність, спрямована на задоволення потреб у знаннях, що виникають у людини. Самоосвіта – здобуття освіти самостійно, без навчального закладу.

Розвиток – це процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини.

Формування особистості – це дія сукупності всіх факторів, зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих, соціальних і природних; це надання певної форми, завершеності процесу становлення людської особистості, досягнення нею рівня зрілості, стабільності.

Перевиховання– виховний процес спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

 

3. Методи науково-педагогічних досліджень: поняття, загальна характеристика.

Метод науково-педагогічного дослідження – це шлях вивчення і опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об‘єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане, відкрите й закрите, самоспостереження. При організації спостереження важливо мати план спостереження, визначити його термін, фіксувати результати.

Метод бесіди. Бесіда є джерелом і способом пізнання педагогічного явища шляхом безпосереднього спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Для ефективного проведення бесіди бажано мати план, основні і додаткові запитання, створити сприятливу обстановку для відвертої бесіди; врахування індивідуальних особливостей співбесідника; проявити педагогічний такт; вміти запротоколювати бесіду. Результат бесіди варто порівняти з даними спостереження.

Метод інтерв’ю особливо корисний у тих випадках, коли дослідник наперед може бути впевнений в об’єктивності відповідей учнів. Це пояснюється тим, що інтерв’ю не передбачає постановки уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Наслідки інтерв’ю залежить від продуманості питальника для інтерв’ю.

Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні. При анкетуванні дотримуються таких вимог: а) підбір питань, що найточніше характеризують явище і дають надійну інформацію; б) використання як прямих, так і непрямих запитань; в) виключення підказок у формуванні запитання; г) попередження двоїстого розуміння змісту запитання; г) використання як закритих, так і відкритих запитань; д) використання попередньої перевірки ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і внесення корекцій до змісту анкети.

Метод експерименту. Педагогічний експеримент – це науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах.

В залежності від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють: а) констатуючий експерименти, під час якого вивчаються наявні педагогічні явища; б) перевіряючий, уточнюючий експеримент, коли перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; в) творчий, перетворюючий, формуючий експеримент, у ході якого конструюються нові педагогічні явища.

За місцем проведення розрізняють природний і лабораторний педагогічний експеримент. Серед модифікації природного експерименту виділяють паралельний і перехресний. У процесі проведення експерименту мають бути експериментальні і контрольні групи.

На відміну від педагогічного спостереження педагогічний експеримент дозволяє: а) штучно відділити виучуване явище від інших; б) цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; в) повторювати окремі педагогічні явища приблизно в таких же умовах.

Метод вивчення шкільної документації і учнівських робіт. Вивчення шкільної документації і учнівських робіт із заданою метою за спеціально розробленою програмою складає суть цього педагогічного дослідження. Сюди входить також робота з архівними матеріалами.

Метод рейтингу – оцінки тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами). Вимоги до експертів: а) компетентність; б) креатив-ність – здатність вирішувати творчі завдання; в) позитивне ставлення до експертизи; г) відсутність схильності до конформізму; ґ) наукова об’єктивність; д) аналітичність і широта мислення; є) конструктивність мислення; є) якість колективіста; ж) самокритичність.

Метод узагальнених незалежних характеристикпередбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами (учителями, батьками, товаришами учнів), співставлення цих відомостей зі своїми матеріалами про особистість вихованця.

Метод психолого-педагогічного тестування. Випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також слід вважати своєрідними тестами. Результати тестування визначаються через виявлення відсотків розв’язування тестів.

Соціометрія (вивчення структури і стилю взаємовідносин у колективі).

Математичні методи – реєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.

Реєстрація – виявлення певної якості в явищах даного класу і підрахунок за наявністю або відсутністю даної якості (наприклад, кількості допущених негативних вчинків учнями).

Ранжування – розклад зібраних даних у певній послідовності (спад чи зростання зафіксованих показників), визначення місця в цьому ряді об’єктів (наприклад, складання списку учнів у залежності від рівня успішності і т.п.).

Моделювання – це метод створення і дослідження моделей. Наукова модель – це смислово представлена і матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна заміняти його так, що вивчення моделі дозволяє отримати нову інформацію про цей об’єкт (наприклад, можна моделювати оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом і т.п.).

Суть цих методів полягає в тому, щоб описати кількісними характеристиками педагогічні явища, а також використати кібернетичні моделі для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання.

Використання математичних методів для опису педагогічних явищ можливе тільки при дотриманні таких умов: масовий характер явищ; типовість явищ; явища, які можна виміряти.

Теоретичні методи педагогічного дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки.

 

4. Функції, обов’язки і особливості педагогічної діяльності вчителя. Складові педагогічної майстерності сучасного педагога.

До основних понять педагогічної професії відноситься: «вчитель», «педагог», «вихователь».

Вчитель – це поняття, яке вживається у декількох значеннях:

1) широкому (народні трактування): авторитетна людина; творці наукових вчень, філософи; творці релігійних вчень (Христос, Будда), проповідники цих вчень; людей, що створили свої школи в науці, мистецтві;

2) педагогічному: вчитель – спеціаліст, що веде навчальну-виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів (з Педагогічної енциклопедії).

Педагог (гр. пайс – дитина, аго – веду). В Стародавніх Афінах так називали раба, який супроводжував дитину рабовласника до школи, по вулиці. Від цього терміну пішла назва науки – педагогіка.

Педагог, це: 1) особа, фахом якої навчання й виховання в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, позашкільному закладі чи вузі; 2) науковий працівник, який досліджує проблеми педагогіки як науки.

Вихователь – у широкому розумінні слова – особа або організація, яка займається вихованням дітей і молоді в навчально-виховних закладах.

Функції вчителя:

1) навчальна (вчити як здобувати знання);

2) розвивальна (розвиток психічних процесів, творчості);

3) виховна (формування особистості).

Вимоги до особистості вчителя, які ставить суспільство:

1) загальногромадські – оптимізм, бажання працювати, загальнолюдський гуманізм;

2) морально-педагогічні – висока ерудиція та культура, високий рівень моральних відносин з людьми, педагогічна самоактуальність;

3) індивідуально-психологічні – самостійність і діловитість, наявність певних педагогічних здібностей;

4) практично-соціальні – загальнопедагогічні, загальнотрудові, вимога постійної самоосвіти.

Особливості праці вчителя:

– вчитель – посередник між суспільством і людиною, що росте;

– професія вчителя – одна із самих масових у країні;

– вчитель – людина, спрямована у майбутнє;

– учитель управляє найбільш складним процесом – процесом формування людини;

– суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність.

Складові педагогічної майстерності вчителя: гуманістична спрямованість – ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації; професійна компетентність – знання навчальної дисципліни, знання вікових та індивідуальних особливостей учнів, досягнень педагогічної науки; здібності до педагогічної діяльності – комунікативні, перцептивні (пильність, інтуіція), емоційна стабільність, здатність активно впливати на іншу особистість, креативність (творчість), оптимізм.

 

5. Структура педагогічної науки. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

Сучасну педагогіку складають такі галузі:

1. Загальна педагогіка – вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання й виховання, які загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Має чотири розділи: 1) основи педагогіки; 2) теорія навчання та освіти; 3) теорія виховання; 4) теорія управління навчально-виховним процесом.

2. Вікова педагогіка – вивчає особливості виховання і навчання в різні вікові періоди: 1) дошкільна педагогіка; 2) шкільна педагогіка; 3) педагогіка дорослих.

3. Методики навчання різних навчальних предметів – мови, історії, математики тощо.

4. Спеціальна педагогіка (дефектологія) – теорія виховання, освіти і навчання аномальних дітей. Залежно від виду дефектів спеціальна педагогіка має такі галузі: 1) сурдопедагогіка вивчає глухих і слабочуючих дітей; 2) тифлопедагогіка – наука про навчання і виховання сліпих і слабозорих дітей; 3) олігофренопедагогіка – досліджує розумово відсталих дітей; 4) логопедія – наука, що вивчає різні порушення мови у дітей.

5. Історія педагогіки вивчає розвиток педагогічних ідей та виховання в різні історичні епохи. Поділяють: 1) історія зарубіжної педагогіки; 2) історія вітчизняної (української) педагогіки.

6. Порівняльна педагогіка порівнює системи освіти і виховання у різних країнах.

7. Соціальна педагогіка вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах: 1) агогіка (проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків); 2) герогіка (соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку); 3) андрагогіка (освіта й виховання людини протягом усього життя); 4) віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства).

8. Професійна педагогіка, галузева педагогіка – педагогіка професійно-технічної освіти, педагогіка вищої школи, спортивна, авіаційно, військова, інженерна, медична, культурно-освітня педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, театральна педагогіка, музична педагогіка, кіно педагогіка.

9. Народна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання; це сукупність життєвих уявлень і практичного досвіду формування особистості в дитячому віці. Народна педагогіка – це основа наукової педагогіки, її золотий фонд. Етнопедагогіка – це спеціально наукова дисципліна, яка займається дослідженням національного виховного досвіду і пов’язаних з ним уявлень про виховання.


ІІ. Дидактика

1. Процес навчання: поняття, характерні ознаки, функції суперечності.

Поняття навчальний процес охоплює усі складові навчальної діяльності викладача, учня, засоби, за допомогою яких здійснюється цей процес, форми в яких він відбувається. Під поняттям процес навчання розуміють взаємодію між вчителем і учнем.

Ознаки процесу навчання: двосторонній характер; зовнішня і внутрішня сторона процесу навчання; пізнавальний; спеціально організований процес навчання; сприяє прискореному розвитку.

Функції процесу навчання

1.Освітня – покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

2.Розвиваюча – передбачає розвиток пізнавальних процесів, волі, наполегливості, емоцій, навчальних інтересів, мотивів, здібностей учнів у процесі навчання, розвиток мислення (структурування (встановлення найближчих зв'язків між поняттями); систематизація (встановлення зв'язків, які організовуються в певну систему); конкретизація (практичне застосування знань, перехід від абстрактного до конкретного); варіювання (зміни неістотних ознак понять); доведення (логічне розмірковування); пояснення (акцентування думки на найважливіших моментах); класифікація (поділ на класи за істотними ознаками); аналіз (виокремлення ознак); синтез (поєднання, складання частин); порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних та відмінних їх властивостей); абстрагування (виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних); узагальнення (виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять).

3.Виховна – виховання моральних, трудових, естетичних, фізичних якостей особистості, формування наукового світогляду.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 1056; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.80.239 (0.052 с.)