Основні педагогічні поняття та категорії.

Наукові знання завжди становлять певну систему понять. Поняття визначається як цілісна сукупність суджень, в яких наявне твердження про відмінні риси чи ознаки об’єкта чи явища, ядром якої є судження про найбільш загальні і найсуттєвіші ознаки суб’єкта. У понятті розрізняють родові (більш загальні) і видові (часткові) ознаки. Основними педагогічними поняттями є виховання, освіта, навчання, самоосвіта, самовиховання, перевиховання.

 

2. Основні педагогічні поняття: виховання, навчання, освіта, самоосвіта, самовиховання, перевиховання.

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості. Термін „виховання» вживається у різних значеннях. Це провідна категорія педагогічної науки. З поняттям „виховувати» в українській народній педагогіці тісно пов’язане поняття „навчати». Поняття навчати і виховувати часто використовувались як рівнозначні. Але в сучасних умовах вони вживаються як два самостійні поняття. Виховання – діяльність з метою передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду.

Навчання – це двостороння пізнавальна діяльність вчителя і учнів, в ході якої здійснюється їх розвиток, освіта і виховання. Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Освіта – це процес і результат засвоєння учнями знань, умінь і навичок. Освіта – цілеспрямована діяльність, пов’язана із прилученням людини до культури, до знань.

Самовиховання – діяльність, спрямована на перетворення власної особистості. Самовиховання – систематизована і цілеспрямована діяльність особистості, що спрямована на формування і удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. Самовиховання – цілеспрямована робота людини над самовдосконаленням своєї особистості, виховання у собі бажаних позитивних якостей, форм поведінки та подолання негативних рис характеру.

Самоосвіта – систематична пізнавальна діяльність, спрямована на задоволення потреб у знаннях, що виникають у людини. Самоосвіта – здобуття освіти самостійно, без навчального закладу.

Розвиток – це процес і результат кількісних і якісних змін в організмі людини.

Формування особистості – це дія сукупності всіх факторів, зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих, соціальних і природних; це надання певної форми, завершеності процесу становлення людської особистості, досягнення нею рівня зрілості, стабільності.

Перевиховання – виховний процес спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

 

3. Методи науково-педагогічних досліджень: поняття, загальна характеристика.

Метод науково-педагогічного дослідження – це шлях вивчення і опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об‘єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане, відкрите й закрите, самоспостереження. При організації спостереження важливо мати план спостереження, визначити його термін, фіксувати результати.

Метод бесіди. Бесіда є джерелом і способом пізнання педагогічного явища шляхом безпосереднього спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Для ефективного проведення бесіди бажано мати план, основні і додаткові запитання, створити сприятливу обстановку для відвертої бесіди; врахування індивідуальних особливостей співбесідника; проявити педагогічний такт; вміти запротоколювати бесіду. Результат бесіди варто порівняти з даними спостереження.

Метод інтерв’ю особливо корисний у тих випадках, коли дослідник наперед може бути впевнений в об’єктивності відповідей учнів. Це пояснюється тим, що інтерв’ю не передбачає постановки уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений. Наслідки інтерв’ю залежить від продуманості питальника для інтерв’ю.

Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні. При анкетуванні дотримуються таких вимог: а) підбір питань, що найточніше характеризують явище і дають надійну інформацію; б) використання як прямих, так і непрямих запитань; в) виключення підказок у формуванні запитання; г) попередження двоїстого розуміння змісту запитання; г) використання як закритих, так і відкритих запитань; д) використання попередньої перевірки ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і внесення корекцій до змісту анкети.

Метод експерименту. Педагогічний експеримент – це науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах.

В залежності від мети, яку передбачає експеримент, розрізняють: а) констатуючий експерименти, під час якого вивчаються наявні педагогічні явища; б) перевіряючий, уточнюючий експеримент, коли перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; в) творчий, перетворюючий, формуючий експеримент, у ході якого конструюються нові педагогічні явища.

За місцем проведення розрізняють природний і лабораторний педагогічний експеримент. Серед модифікації природного експерименту виділяють паралельний і перехресний. У процесі проведення експерименту мають бути експериментальні і контрольні групи.

На відміну від педагогічного спостереження педагогічний експеримент дозволяє: а) штучно відділити виучуване явище від інших; б) цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; в) повторювати окремі педагогічні явища приблизно в таких же умовах.

Метод вивчення шкільної документації і учнівських робіт. Вивчення шкільної документації і учнівських робіт із заданою метою за спеціально розробленою програмою складає суть цього педагогічного дослідження. Сюди входить також робота з архівними матеріалами.

Метод рейтингу – оцінки тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами). Вимоги до експертів: а) компетентність; б) креатив-ність – здатність вирішувати творчі завдання; в) позитивне ставлення до експертизи; г) відсутність схильності до конформізму; ґ) наукова об’єктивність; д) аналітичність і широта мислення; є) конструктивність мислення; є) якість колективіста; ж) самокритичність.

Метод узагальнених незалежних характеристик передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних іншими методами (учителями, батьками, товаришами учнів), співставлення цих відомостей зі своїми матеріалами про особистість вихованця.

Метод психолого-педагогічного тестування. Випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань. Екзаменаційні білети також слід вважати своєрідними тестами. Результати тестування визначаються через виявлення відсотків розв’язування тестів.

Соціометрія (вивчення структури і стилю взаємовідносин у колективі).

Математичні методи – реєстрування, виявлення середньої величини, моделювання, статистична обробка даних.

Реєстрація – виявлення певної якості в явищах даного класу і підрахунок за наявністю або відсутністю даної якості (наприклад, кількості допущених негативних вчинків учнями).

Ранжування – розклад зібраних даних у певній послідовності (спад чи зростання зафіксо ваних показників), визначення місця в цьому ряді об’єктів (наприклад, складання списку учнів у залежності від рівня успішності і т.п.).

Моделювання – це метод створення і дослідження моделей. Наукова модель – це смислово представлена і матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна заміняти його так, що вивчення моделі дозволяє отримати нову інформацію про цей об’єкт (наприклад, можна моделювати оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально-виховним процесом і т.п.).

Суть цих методів полягає в тому, щоб описати кількісними характеристиками педагогічні явища, а також використати кібернетичні моделі для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання.

Використання математичних методів для опису педагогічних явищ можливе тільки при дотриманні таких умов: масовий характер явищ; типовість явищ; явища, які можна виміряти.

Теоретичні методи педагогічного дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки.

 

4. Функції, обов’язки і особливості педагогічної діяльності вчителя. Складові педагогічної майстерності сучасного педагога.

До основних понять педагогічної професії відноситься: «вчитель», «педагог», «вихователь».

Вчитель – це поняття, яке вживається у декількох значеннях:

1) широкому (народні трактування): авторитетна людина; творці наукових вчень, філософи; творці релігійних вчень (Христос, Будда), проповідники цих вчень; людей, що створили свої школи в науці, мистецтві;

2) педагогічному: вчитель – спеціаліст, що веде навчальну-виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів (з Педагогічної енциклопедії).

Педагог (гр. пайс – дитина, аго – веду). В Стародавніх Афінах так називали раба, який супроводжував дитину рабовласника до школи, по вулиці. Від цього терміну пішла назва науки – педагогіка.

Педагог, це: 1) особа, фахом якої навчання й виховання в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, позашкільному закладі чи вузі; 2) науковий працівник, який досліджує проблеми педагогіки як науки.

Вихователь – у широкому розумінні слова – особа або організація, яка займається вихованням дітей і молоді в навчально-виховних закладах.

Функції вчителя:

1) навчальна (вчити як здобувати знання);

2) розвивальна (розвиток психічних процесів, творчості);

3) виховна (формування особистості).

Вимоги до особистості вчителя, які ставить суспільство:

1) загальногромадські – оптимізм, бажання працювати, загальнолюдський гуманізм;

2) морально-педагогічні – висока ерудиція та культура, високий рівень моральних відносин з людьми, педагогічна самоактуальність;

3) індивідуально-психологічні – самостійність і діловитість, наявність певних педагогічних здібностей;

4) практично-соціальні – загальнопедагогічні, загальнотрудові, вимога постійної самоосвіти.

Особливості праці вчителя:

– вчитель – посередник між суспільством і людиною, що росте;

– професія вчителя – одна із самих масових у країні;

– вчитель – людина, спрямована у майбутнє;

– учитель управляє найбільш складним процесом – процесом формування людини;

– суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність.

Складові педагогічної майстерності вчителя: гуманістична спрямованість – ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації; професійна компетентність – знання навчальної дисципліни, знання вікових та індивідуальних особливостей учнів, досягнень педагогічної науки; здібності до педагогічної діяльності – комунікативні, перцептивні (пильність, інтуіція), емоційна стабільність, здатність активно впливати на іншу особистість, креативність (творчість), оптимізм.

 

5. Структура педагогічної науки. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

Сучасну педагогіку складають такі галузі:

1. Загальна педагогіка – вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання й виховання, які загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Має чотири розділи: 1) основи педагогіки; 2) теорія навчання та освіти; 3) теорія виховання; 4) теорія управління навчально-виховним процесом.

2. Вікова педагогіка – вивчає особливості виховання і навчання в різні вікові періоди: 1) дошкільна педагогіка; 2) шкільна педагогіка; 3) педагогіка дорослих.

3. Методики навчання різних навчальних предметів – мови, історії, математики тощо.

4. Спеціальна педагогіка (дефектологія) – теорія виховання, освіти і навчання аномальних дітей. Залежно від виду дефектів спеціальна педагогіка має такі галузі: 1) сурдопедагогіка вивчає глухих і слабочуючих дітей; 2) тифлопедагогіка – наука про навчання і виховання сліпих і слабозорих дітей; 3) олігофренопедагогіка – досліджує розумово відсталих дітей; 4) логопедія – наука, що вивчає різні порушення мови у дітей.

5. Історія педагогіки вивчає розвиток педагогічних ідей та виховання в різні історичні епохи. Поділяють: 1) історія зарубіжної педагогіки; 2) історія вітчизняної (української) педагогіки.

6. Порівняльна педагогіка порівнює системи освіти і виховання у різних країнах.

7. Соціальна педагогіка вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах: 1) агогіка (проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків); 2) герогіка (соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку); 3) андрагогіка (освіта й виховання людини протягом усього життя); 4) віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства).

8. Професійна педагогіка, галузева педагогіка – педагогіка професійно-технічної освіти, педагогіка вищої школи, спортивна, авіаційно, військова, інженерна, медична, культурно-освітня педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, театральна педагогіка, музична педагогіка, кіно педагогіка.

9. Народна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання; це сукупність життєвих уявлень і практичного досвіду формування особистості в дитячому віці. Народна педагогіка – це основа наукової педагогіки, її золотий фонд. Етнопедагогіка – це спеціально наукова дисципліна, яка займається дослідженням національного виховного досвіду і пов’язаних з ним уявлень про виховання.

ІІ. Дидактика

1. Процес навчання: поняття, характерні ознаки, функції суперечності.

Поняття навчальний процес охоплює усі складові навчальної діяльності викладача, учня, засоби, за допомогою яких здійснюється цей процес, форми в яких він відбувається. Під поняттям процес навчання розуміють взаємодію між вчителем і учнем.

Ознаки процесу навчання: двосторонній характер; зовнішня і внутрішня сторона процесу навчання; пізнавальний; спеціально організований процес навчання; сприяє прискореному розвитку.

Функції процесу навчання

1.Освітня – покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

2.Розвиваюча – передбачає розвиток пізнавальних процесів, волі, наполегливості, емоцій, навчальних інтересів, мотивів, здібностей учнів у процесі навчання, розвиток мислення (структурування (встановлення найближчих зв'язків між поняттями); систематизація (встановлення зв'язків, які організовуються в певну систему); конкретизація (практичне застосування знань, перехід від абстрактного до конкретного); варіювання (зміни неістотних ознак понять); доведення (логічне розмірковування); пояснення (акцентування думки на найважливіших моментах); класифікація (поділ на класи за істотними ознаками); аналіз (виокремлення ознак); синтез (поєднання, складання частин); порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних та відмінних їх властивостей); абстрагування (виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних); узагальнення (виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять).

3. Виховна – виховання моральних, трудових, естетичних, фізичних якостей особистості, формування наукового світогляду.