Методичні рекомендації для підготовки

ЗАТВЕРДЖУЮ

Заступник директора

з навчальної роботи

Є.С.Філіпович

_________________

"__" _________ 2013 року

Методичні рекомендації для підготовки

студентів до державного екзамену з педагогіки

Шифр галузі: 0101

Найменування галузі: “Педагогічна освіта”

Напрям підготовки: “Початкова освіта ”

Код напряму підготовки: 6.010102

 

 

Програма складена Гузенко О.А. «____»______________2013 року

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри психолого-педагогічних дисциплін Протокол № __ від ___________року Завідувач кафедрою _____________________ О.А.Гузенко

 

 

Пояснювальна записка

Одним із актуальних завдань розвитку вищої педагогічної освіти України є створення умов для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних сприймати, аналізувати та синтезувати інформацію, готових до роботи у сучаній школі.

Майбутні педагоги, які здобувають освіту за напрямом підготовки 6.010102 «Початкова освіта», повинні мати гуманітарну, фундаментальну, спеціальну та практичну підготовку; безперервно оновлювати і збагачувати свої знання, володіти новими освітніми технологіями, методами і формами роботи з молодшими школярами.

Державна атестація студентів напряму підготовки 6.010102 «Початкова освіта» повинна відбуватись на основі здачі іспиту з педагогіки, що представлена у навчальному плані загальними основами педагогіки, дидактикою, теорією виховання, школознавством.

Майбутні педагоги для повинні знати:

· законодавчі та основні нормативні документи, що регламентують діяльність загальноосвітніх навчальних закладів і, зокрема, вчителя початкової шкорли;

· окремі історичні аспекти розвитку педагогіки; ідеї класиків педагогіки, їх внесок у розвиток педагогічної науки;

· суть педагогічних понять, термінів, методи, форми організації навчально-виховного процесу;

· сучасні тенденції розвитку педагогічної науки.

Уміти:

· застосовувати теоретичні знання у педагогічній практиці;

· володіти методами і формами організації навчально-виховного процесу;

· сприяти самовихованню, саморозвитку учнів;

· вивчати, узагальнювати та використовувати передовий педагогічний досвід і досягнення психолого-педагогічної науки;

· аргументувати вибір методів, принципів, форм організації процесу виховання, навчання під час підготовки виховних заходів, навчальних занять.

Програмою державного іспиту передбачено 34 питання: 5 – із загальних основ педагогіки, 12 – з дидактики, 12 – з теорії виховання, 5 – з школознавства.

 

Питання до державного екзамену

І. Загальні основи педагогіки

1. Педагогіка як наука: категорії, завдання, предмет вивчення, джерела розвитку.

2. Основні педагогічні поняття: виховання, навчання, освіта, самоосвіта, самовиховання, перевиховання.

3. Методи науково-педагогічних досліджень: поняття, загальна характеристика.

4. Функції, обов’язки і особливості педагогічної діяльності вчителя. Складові педагогічної майстерності сучасного педагога.

5. Структура педагогічної науки. Зв’язок педагогіки з іншими науками.

ІІ. Дидактика

1. Урок як основна форма організації навчальної діяльності в школі: поняття, вимоги, типологія та структура.

2. Компоненти процесу навчання, їх характеристика.

3. Етапи засвоєння знань учнями. Роль учителя на кожному з них.

4. Cистема освіти в Україні: поняття, структура, основні компоненти.

5. Зміст освіти: поняття, складові частини. Теорії освіти.

6. Характеристика наочних, словесних, практичних методів навчання.

7. Принципи навчання, їх характеристика.

8. Поняття про організаційні форми навчання та їх історичний розвиток.

9. Позаурочні форми організації навчання, їх характеристика.

10. Процес навчання: поняття, характерні ознаки, функції, суперечності.

11. Навчальні плани та програми: поняття, характеристика, структура.

12. Перевірка знань, умінь і навичок у школі: функції, види, форми і методи. Педагогічні вимоги до контролю навчальної діяльності.

ІІІ. Теорія виховання

1. Процес виховання: структура, рушійні сили.

2. Закономірності та принципи виховання, їх характеристика.

3. Методи виховання: характеристика методів формування свідомості особистості, стимулювання діяльності і поведінки.

4. Методи виховання: характеристика методів організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки, методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу.

5. Позаурочні форми організації виховання, їх характеристика.

6. Позашкільні заклади в системі освіти і виховання.

7. Колектив: поняття, структура, стадії розвитку. Шляхи формування колективу.

8. Розумове виховання: поняття, суть, завдання, шляхи. Типи світогляду, структура наукового світогляду.

9. Моральне виховання: поняття, зміст, завдання, форми та методи.

10. Трудове виховання: завдання, принципи, форми організації. Система трудового виховання.

11. Естетичне виховання: зміст, завдання, форми, засоби.

12. Сімейне виховання. Функції, види сімей. Форми роботи школи з сім’єю.

ІV. Школознавство

1. Внутрішкільне керівництво і контроль: особливості, види, методи.

2. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.

3. Атестація педагогічних працівників.

4. Передовий педагогічний досвід: види, критерії, оцінки, особивості провадження.

5. Методична робота в школі: завдання і основні форми.

 

ЗМІСТ ВИКЛАДУ ПИТАНЬ

І. Загальні основи педагогіки

1. Педагогіка як наука: категорії, завдання, предмет вивчення, джерела розвитку.

Термін «педагогіка» походить від двох давньогрецьких слів: (пайс -діти, дитина), і (aro) - веду.

Педагогіка – це наука про виховання, навчання, розвиток особистості.

Основні завдання педагогіки як науки:

1) дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів (головними педагогічними законами є: закон обов’язкового засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду старших поколінь; формування дитячої особистості через діяльність. Серед закономірностей педагогічних явищ – виховуючий характер навчання; взаємозв’язок і взаємозумовленість процесів виховання, освіти і розвитку);

2) визначення мети та завдань виховання і освіти;

3) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання;

4) вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду;

5) обґрунтування сучасних ефективних гуманних педагогічних технологій;

6) експериментальні дослідження педагогічної діяльності;

7) впровадження результатів і рекомендацій педагогічного дослідження у практику;

8) вироблення педагогічної техніки (педагогічної майстерності).

Джерелами вивчення педагогіки є:

1) народна педагогіка як першооснова становлення професійної, наукової педагогіки, її золотий фонд.(Я не думаю, щоб хтось був спроможний змагатися з педагогічним генієм народу; – зазначав К.Д. Ушинський)

2) праці педагогів-класиків (педагогічна спадщина минулого);

3) монографії і статті видатних учених;

4) передовий педагогічний досвід;

5) художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать перу класиків літератури;

6) педагогічна періодика (статті в педагогічних журналах і газетах);

7) сучасні педагогічні дослідження.

ІІ. Дидактика

1. Процес навчання: поняття, характерні ознаки, функції суперечності.

Поняття навчальний процес охоплює усі складові навчальної діяльності викладача, учня, засоби, за допомогою яких здійснюється цей процес, форми в яких він відбувається. Під поняттям процес навчання розуміють взаємодію між вчителем і учнем.

Ознаки процесу навчання: двосторонній характер; зовнішня і внутрішня сторона процесу навчання; пізнавальний; спеціально організований процес навчання; сприяє прискореному розвитку.

Функції процесу навчання

1.Освітня – покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

2.Розвиваюча – передбачає розвиток пізнавальних процесів, волі, наполегливості, емоцій, навчальних інтересів, мотивів, здібностей учнів у процесі навчання, розвиток мислення (структурування (встановлення найближчих зв'язків між поняттями); систематизація (встановлення зв'язків, які організовуються в певну систему); конкретизація (практичне застосування знань, перехід від абстрактного до конкретного); варіювання (зміни неістотних ознак понять); доведення (логічне розмірковування); пояснення (акцентування думки на найважливіших моментах); класифікація (поділ на класи за істотними ознаками); аналіз (виокремлення ознак); синтез (поєднання, складання частин); порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних та відмінних їх властивостей); абстрагування (виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних); узагальнення (виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять).

3. Виховна – виховання моральних, трудових, естетичних, фізичних якостей особистості, формування наукового світогляду.

Методи контролю

1.Письмовий контроль (проведення контрольних і самостійних робіт).

Переваги: одночасність перевірки знань більшості учнів; самостійність забезпечується варіативністю завдань; витрачається менше часу; можуть використовуватися зошити з друкованою основою.

Недоліки: не можна виявити хід думок учня; можливість списування.

Обов’язковою є робота над помилками після самостійних і контрольних робіт.

2. Усна перевірка.

Індивідуальне усне опитування

Переваги: можна побачити хід думок учня; розвивається мовлення учня; реалізується принцип індивідуального підходу; можливість виправлення мовних, змістових помилок, які можуть спрямувати подальшу відповідь учня; звернення уваги на усвідомленість відповіді.

Недоліки: багато часу витрачається на перевірку одного учня.

Фронтальне усне опитування

Переваги: невелика витрата часу;можливість опитати більшу частину учнів.

Недоліки: не можна перевірити глибину відповідей окремого учня; вимагає швидкого виконання мислительних операцій, що іноді викликає розсіяність учнів.

3.Графічна перевірка

Передбачає роботу з контурними картами, побудову таблиць, схем, графіків, діаграм тощо.

Переваги: сприяє узагальненню, систематизації знань; забезпечує використання знань у змінених умовах; підвищення самостійності учнів в процесі учіння; оволодіння методами самоорганізації навчальної діяльності.

Недоліки: не всі учні мають схильність до моделювання, побудови схем, хоча володіють матеріалом.

4.Практична перевірка

Переваги: учні залучаються до конкретної практичної діяльності; дозволяє виявити прогалини у оволодінні теоретичним матеріалом.

5.Тестова перевірка

Учень обирає правильну відповідь (відповіді) на запитання серед запропонованих варіантів (може здійснюватись як машинним, так і безмашинним способом). Є тести досягнень, креативності, критеріально-орієнтовані (динаміка розвитку учня).

Переваги: скорочення часу на перевірку; більша об'єктивність; дає можливість статистично опрацювати результати; мінімальна витрата часу; контроль за рівнем оволодіння великої кількості інформації.

Недоліки: можливість вгадування; не дозволяє виявити вміння наводити приклади з життя; не завжди можна виявити глибину оволодіння матеріалом;така перевірка дозволяє виявити лише знання фактів, але не здібності.

6.Метод програмованого контролю.

Висування до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При чому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів. Поширеним способом стандартизаці опитування у шкільних умовах є застосування перфокарт, використання ТЗН.

7.Поурочний бал.

Учням на початку уроку повідомляють про виставлення оцінки вкінці уроку за їх активність, правильність певної кількості відповідей на запитання.

8.Комбіноване (ущільнене) опитування.

Дає змогу перевірити знання кількох учнів одночасно: один учень відповідає усно біля дошки, кілька − працюють над картками, кілька – виконують завдання на дошці. Використовують, коли переважно весь матеріал засвоєно з теми.

-

ІІІ. Теорія виховання

1. Процес виховання: структура, рушійні сили.

 

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Рушійні сили виховного процесу – це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

Є такі суперечності:

а) між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;

б) між зростаючими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні цих завдань;

в) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

г) між впливами сім’ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової нформації;

ґ) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

д) між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;

є) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

є) між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;

ж) між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків.

Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об‘єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуття – психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, їісуб ‘єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичка – схильність людини до відносно усталених способів дій.

 

2. Закономірності та принципи виховання, їх характеристика.

 

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об‘єктивно існуючі суттєві зв‘язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Правила виховання – це регулятивні міркування про конкретні дії вихователя та вихованців з метою реалізації вимог того чи іншого принципу.

Закономірності процесу виховання:

1. Виховання пов’язане із суспільними потребами й умовами виховання.

2. Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників (Виховує все: люди, речі, явища. Процес виховання успішно відбувається у сприятливих умовах).

3. Результати виховання залежать від впливу на внутрішній світ дитини, її духовність.

4. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування.

5. Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі.

6. Ефективність процесу виховання зростає, коли учні займаються самовихованням.

7. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

Основними принципами виховання є:

1. Цілеспрямованість (підпорядкованість всієї виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, нетерпимість до стихійності у вихованні, наявність перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети).

2. Зв’язок з життям (використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадсько корисній роботі).

3. Єдність свідомості і поведінки (правильне співвідношення методів формування свідомості і суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці учнів, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності вести проти них боротьбу).

4. Виховання в праці (праця – єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, праця є фактором всебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до праці – важлива риса людини, нетерпимість до порушень трудової дисципліни, розкрадання народного добра і т.д.).

5. Комплексний підхід (єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім’ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у вихованні; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і внесення корективів у виховну роботу).

6. Виховання особистості в колективі (колектив – могутній засіб виховання, певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу і його громадської думки для виховання школярів, участь учнів у роботі самоврядування сприяє розвитку самостійності, самодіяльності, ініціативи і т.д.).

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів (педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю життєвого досвіду в учнів; виховання творчої особистості можливе, якщо створюються умови для прояву їх самостійності і творчості, схвалюються прояви ініціативи і самодіяльності).

8. Повага до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього (єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за поведінкою вихованців, гуманне ставлення до учнів, повага до їхньої думки і т.д.).

9. Індивідуальний підхід (індивідуальні відмінності у школярів, знання психіки кожного учня і врахування їх особливостей у виховній роботі.

10. Наступність (молодші школярі – підлітки – юнаки, переведення із класу в клас чи в іншу школу, зміна класних керівників, поєднання виховання на уроці і в позакласній виховній роботі).

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості (взаємна інформація між учасниками виховного процесу про результати виховних впливів).

 

3. Методи виховання: формування свідомості особистості, характеристика методів стимулювання діяльності і поведінки.

ІV. Школознавство

1. Внутрішкільне керівництво і контроль:

особливості, види, методи.

Внутрішньошкільний контроль – це глибоке, всестороннє вивчення і аналіз навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі та координація на основі цього всіх відносин у колективі.

У зміст внутрішньошкільного контролю входять: контроль за виконанням всеобучу, станом викладання навчальних предметів, якістю знань, умінь і навичок учнів, виконанням навчальних планів і програм, позакласною і позашкільною виховною роботою, організацією методичної роботи, веденням шкільної документації, виконанням наказів, розпоряджень, доручень.

Результативність внутрішньошкільного контролю залежить від дотримання таких вимог: плановість, систематичність і оперативність, диференційований підхід у ході контролю, об’єктивність, дієвість контролю, гласність його результатів.

Види контролю:

Оглядовий контроль передбачає ознайомлення за короткий період зі станом справ у навчальному закладі (з професійним рівнем учителів, з роботою над загальноосвітньою проблемою та ін.). Він використовується на початку та в кінці навчального року. Завдання оглядового контролю полягає у виявленні нового, передового в практиці роботи вчителів, а також труднощів, з якими зустрічаються окремі педагоги, і вироблення заходів для надання їм практичної допомоги.

Попередній контроль спрямований на попередження можливих помилок учителя в підготовці та проведенні уроку, виховного заходу, занять гуртка, вивченні окремих тем, розділів навчальної програми.

Персональний контроль застосовується для надання допомоги окремим педагогам, зокрема молодим і малодосвідченим вчителям, а також вчителям, які одержали рекомендації за наслідками атестації.

Такий вид контролю дає можливість виявити недоліки в роботі вчителя (наприклад, в активізації пізнавальної діяльності учнів, в організації індивідуальних занять, виховної роботи з учнями, в дотриманні вимог єдиного мовного режиму, у використанні засобів навчання тощо) і надати йому необхідну методичну допомогу.

Персональний контроль – це не одноразова дія (перевірив – надав допомогу). Керівник закладу вказує термін для виправлення недоліків, здійснює повторну перевірку роботи вчителя.

Тематичний контроль – це контроль за розв’язанням окремих педагогічних проблем (контроль за станом викладання окремих навчальних предметів, за формуванням національної свідомості учнів, розвитком пізнавальної самостійності школярів, за організацією фронтальної, групової та індивідуальної роботи на уроці, здійсненням диференційованого підходу до учнів на уроках, за організацією перевірки і оцінки знань, умінь і навичок учнів, формування в них інтересу до навчання, за організацією навчально-виховного процесу в групі продовженого дня, за використанням міжпредметних зв’язків у процесі вивчення навчальних дисциплін тощо. Тематичний контроль передбачений в річному плані роботи загальноосвітнього навчального закладу. Результати цього контролю обговорюються на педагогічній раді закладу або узагальнюються в наказах директора.

Фронтальний контроль використовується для перевірки в повному обсязі всієї системи роботи вчителя, групи вчителів. Він охоплює перевірку таких питань, як планування навчального матеріалу (календарне і поурочне), виховної роботи з класом, роботи гуртка, проведення уроків, позакласних заходів, участь у роботі методичного об’єднання вчителів, в інших формах методичної роботи, ведення шкільної документації (класних журналів, особових справ учнів, журналів роботи груп продовженого дня, гуртка тощо), організацію роботи з батьками учнів, обладнання класу-кабінету. Тривалість фронтального контролю – 2-3 тижні.

Класно-узагальнюючий контроль передбачає вивчення впливу різних учителів на учнів одного класу. Керівник закладу освіти або його заступник з навчально-виховної роботи протягом кількох днів відвідує всі уроки в одному класі. Такий контроль, як правило, здійснюється у слабших класах. Мета його – вивчити причини відставання учнів у навчанні, їх низької дисципліни.

Методи внутрішньошкільного контролю: усна перевірка; метод письмової перевірки, спостереження навчальних і виховних занять, анкетування, бесіда з педагогічними працівниками, вивчення письмової документації вчителя.

Керівництво роботою загальноосвітньої школи здійснюють директор, його заступники, помічник директора з господарської частини.

Керівниками загальноосвітніх навчальних закладів можуть бути тільки громадяни України, ерудовані, авторитетні, які мають організаторські здібності, вищу педагогічну освіту нарівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менше 3 років, успішно пройшли атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти і науки.

Функціональні обов’язки керівників.

Директор середнього загальноосвітнього навчального закладу державної та комунальної форм власності призначається на посаду і звільняється з посади завідуючим відділом освіти районної (міської) державної адміністрації, а приватної форми власності – засновником (власником) за погодженням з відповідним органом управління освітою.

У «Положенні про середній загальноосвітній навчальний заклад» визначено такі функціональні обов’язки директора загальноосвітнього навчального закладу:

«здійснює керівництво педагогічним колективом, забезпечує раціональний добір і розстановку кадрів, створює необхідні умови для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників;

організовує навчально-виховний процес;

забезпечує контроль за виконанням навчальних планів і програм, якістю знань, умінь та навичок учнів;

відповідає за реалізацію Державного стандарту загальної середньої освіти, за якість і ефективність роботи педагогічного колективу;

створює необхідні умови для участі учнів у позакласній та позашкільній роботі, проведення виховної роботи;

забезпечує дотримання вимог охорони дитинства, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, техніки безпеки;

розпоряджається в установленому порядку шкільним майном і коштами;

підтримує ініціативи щодо вдосконалення системи навчання та виховання, заохочення творчих пошуків, дослідно-експериментальної роботи педагогів;

дає дозвіл на участь діячів науки, культури, членів творчих спілок, працівників підприємств, установ, організацій у навчально-виховному процесі, керівництві учнівськими об‘єднаннями за інтересами;

забезпечує права учнів та захист їх від будь-яких форм фізичного або психологічного насильства;

вживає заходів для запобігання вживання учнями алкоголю, наркотиків;

розглядає пропозиції педагогічної ради про виключення учнів із загальноосвітнього навчального закладу і за наявності підстав вирішує разом з батьками та службами у справах неповнолітніх питання про їх подальше навчання;

контролює організацію харчування і медичного обслуговування учнів;

видає у межах своєї компетенції накази та розпорядження і контролює їх виконання;

щороку звітує про свою роботу на загальних зборах (конференціях) колективу».

Заступник директора з навчально-виховної роботи ( призначає і звільняє директор навчального закладу). До функціональних обов’язків заступника директора входить правильна організація навчально-виховного процесу (складання розкладу навчальних занять, гурткова робота, чергування по школі), контрольна виконанням навчальних планів і програм, станом викладання окремих навчальних предметів, якістю знань, умінь і навичок учнів, за їх поведінкою; він складає звіти про стан навчально-виховної роботи в закладі.

Якщо у навчальному закладі два і більше заступники, то обов’язки між ними розподіляє директор. Наприклад, один із заступників може відповідати за організацію навчально-виховного процесу в початкових класах, роботу груп продовженого дня, викладання якогось предмета, методичну роботу з учителями початкових класів, збереження і використання навчальних посібників.

Заступник директора школи з виховної роботи. Його призначають з числа досвідчених педагогічних працівників, які мають нахил до організації та проведення виховної роботи. Він організовує вивчення інтересів, запитів учнів, їх зайнятості в гуртках, секціях, виявляє учнів, схильних до правопорушень; вивчає можливості залучення батьків до співпраці зі школою, взаємодіє з інспекціями у справах неповнолітніх, прокуратурою, медичними та наркологічними службами; вивчає стан матеріально-технічної бази закладу для здійснення виховної роботи із школярами, забезпечує підбір і розстановку класних керівників, планування гурткової, клубної роботи, загальношкільних заходів, узгоджує і координує позаурочну діяльність учнів школи з позашкільними виховними закладами, організовує методичну роботу з питань виховання.

Помічник директора по господарській частині відповідає за матеріально-технічне забезпечення навчального процесу, своєчасну підготовку навчального закладу до нового навчального року, збереження шкільного обладнання, розподіляє обов’язки між технічним персоналом.

 

2. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.

Єдиним документом у плануванні роботи загальноосвітнього навчального закладу є річний план. Він складається за участю всього педагогічного колективу закладу. До складання річного плану приступають у кінці навчального року. На серпневому засіданні педагогічної ради обговорюється і затверджується річний план роботи навчального закладу.

Форма складання річного плану роботи навчального закладу довільна. Розділи річного плану доцільно привести у відповідність до структури Закону України «Про загальну середню освіту».

У річному плані передбачаються заходи щодо підготовки навчального закладу до нового навчального року (формування перших класів, підготовка документації: розклад уроків, робота гуртків, секцій, клубів, плани роботи методичних об’єднань; упорядкування особових справ учнів), щодо охоплення дітей шкільного віку, які проживають у мікрорайоні школи, обов’язковим навчанням, а також організація індивідуального навчання хворих дітей вдома; переведення учнів у наступний клас, допуск учнів до екзаменів, випуск учнів зі школи, надання матеріальної допомоги учням закладу, звільнення учнів із малозабезпечених сімей від оплати за харчування.

Визначаються виховні заходи, спрямовані на виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, почуття власної гідності, формування громадянської позиції, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної і рідної мови, національних цінностей українського народу й інших народів і націй; формування здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів; зустрічі з діячами літератури і мистецтва, ученими, спеціалістами; тематичні вечори, конкурси на кращого читача, диктора, кращий малюнок; організація вечорів запитань і відповідей, диспутів, оглядів; проведення позашкільних свят та ін.

Річним планом передбачається тематика засідань педагогічної ради навчального закладу, семінари для класних керівників, проведення нарад, а також загальношкільних батьківських зборів.

У річному плані відображаються питання роботи адміністрації з педагогічними кадрами: організація стажування молодих спеціалістів, проходження курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, організація методичної роботи, творчі звіти вчителів, тижні творчих уроків молодих учителів, атестація учителів.

У річному плані планується організація внутрішньошкільного контролю: перевірка виконання рішень уряду в галузі освіти, наказів та розпоряджень Міністерства освіти і науки України, місцевих органів освіти, нормативних документів про школу, власних наказів і рішень; перевірка стану викладання окремих навчальних предметів, стану виховної роботи, рівня знань, умінь і навичок учнів, їх вихованості, проведення директорських контрольних робіт, перевірка документації (ведення класних журналів, учнівських зошитів, щоденників учнів, календарного планування навчального матеріалу), вивчення результативності проходження курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, виконання навчальних програм, методичне забезпечення навчальних кабінетів, стан техніки безпеки і охорони праці, пожежної безпеки, попередження дитячого травматизму.

У річному плані роботи навчального закладу визначаються заходи щодо зміцнення навчально-матеріальної бази: поповнення і обладнання кабінетів, майстерень, бібліотеки навчально-наочними посібниками, ТЗН, інструментами, книгами, підручниками, забезпечення навчальних приміщень меблями, розширення і обладнання спортивного комплексу; заходи для зміцнення здоров’я дітей, попередження травматизму і нещасних випадків: організація медичних оглядів та профілактика захворювань дітей, санітарно-гігієнічна пропаганда серед батьків; проведення спортивно-оздоровчих заходів; роз’яснення учням правил дотримання техніки безпеки у навчальних кабінетах, майстернях, спортивних залах, правил безпечної поведінки на вулицях і дорогах, під час екскурсій і походів, на воді і льоду, в разі виявлення вибухонебезпечних речовин.

На основі річного плану директор закладу освіти, його заступники складають план-капендар роботи школи, в якому визначають дати і осіб, відповідальних за проведення загальношкільних заходів, засідань педагогічної ради, ради при директорові, загальношкільних зборів, шкільних свят, вечорів, тижнів та інших.

План-календар навчального закладу повинен сприяти раціональній організації діяльності педколективу, не допускати перевантаження вчителів і учнів.

Крім річного плану роботи навчального закладу, встановлена ще така система планування:

1. Розклад уроків, шкільних гуртків, спортивних секцій.

2. Календарні і поурочні плани вчителів, плани виховної роботи класних керівників, вихователів груп продовженого дня.

3. Плани роботи методичних об’єднань, інших форм методичної роботи, що працюють на базі школи.

4. План роботи шкільної бібліотеки.

5. План роботи батьківського комітету школи.

3. Атестація педагогічних працівників.

Атестація педагогічних працівників проводиться з метою активізації творчої професійної діяльності, стимулювання фахової та загальної освіти педагогічних працівників, посилення мотивації якісної праці, підвищення професійної відповідальності за результати навчання і виховання.

Атестації підлягають педагогічні працівники з вищою освітою, а також із середньою спеціальною та загальною середньою освітою. Не підлягають атестації молоді спеціалісти, стаж роботи яких менший 3 років, педагогічні працівники, які працюють у даній освітній установі менше 1 року, перебувають на тривалому лікуванні, жінки, що перебувають у відпустці по вагітності, пологах і доглядом за дитиною. Спеціалісти, які навчаються заочно, можуть атестуватися за бажанням.

Періодичність проведення чергової атестації – один раз у 5 років. У випадку відмови педагогічного працівника проходити чергову атестацію йому встановлюється кваліфікаційна категорія на ступінь нижча від попередньої.

Для педагогічних працівників, які вирішили підвищити кваліфікаційну категорію, проводяться позачергова атестація (але не раніше, як через рік від попередньої)- Вона може проводитися і на подання адміністрації або ради навчального закладу для тих осіб, які знизили рівень своєї професійної діяльності.

Проведенню атестації педагогічного працівника передує проходження ним одної із форм підвищення кваліфікації. Педагогічні працівники з науковим ступенем, вченим званням при проходженні чергової атестації мають право на підтвердження чи присвоєння кваліфікаційної категорії, педагогічного звання без проходження курсового підвищення кваліфікації.

Атестація педагогічних працівників прово