Суперечності як рушійні сили процесу навчання

Процес навчання здійснюється через подолання внутрішніх суперечностей, які спонукають людину до активної діяльності. Основна суперечність навчання: розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвинутим і досягнутим нею рівнем оволодіває засобами необхідними для її задоволення.

Суперечності у процесі навчання:

- суперечність між раніше засвоєними знаннями та новими фактами;

- суперечність між раніше засвоєними знаннями та їх новими практичними умовами використання;

- суперечність між теоретично можливим способом вирішення завдань і практичною нездійсненністю обраного способу;

- суперечність між практично досягнутим результатом й нестачею в учнів знань для його теоретичного обґрунтування;

- суперечність між загальними умовами суспільства до процесу навчання;

- суперечність між фронтальним викладом матеріалу і індивідуальним засвоєнням його;

- суперечність між розумінням матеріалу вчителем і учнем.

 

 

2. Компоненти процесу навчання, їх характеристика. етапи засвоєння знань учнями. Роль учителя на кожному з них.

Основні компоненти процесу навчання:

Цільовий компонент. Організація процесу навчання пов’язана з визначенням мети та усвідомленням її учнями. Освітня мета - забезпечення засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо.; формування загально-навчальних та спеціальних умінь і навичок. Виховна мета - формування виховних світоглядних ідей, моральних якостей школярів, естетичних поглядів, уміння працювати і контролювати себе, гігієнічних та фізичних навичок. Розвиваюча мета - розвиток мислення, уваги, пам’яті, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Стимулюючо-мотиваційний компонент. Усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Учитель зобов’язаний викликати у дітей внутрішню потребу у засвоєні знань. Він свідомо повинен управляти мотивацією, стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формувати позитивне ставлення до навчання.

Змістовий компонент. Навчальний матеріал залежно від функцій, які він виконує належить до таких видів: інформаційний, операційний, актуалізуючий, контролюючий, стимулюючий, діагностуючий.

Операційно - дійовий (методичний) компонент. Охоплює всі методи та їх складові. Учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом вчителя і цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій (етапів засвоєння знань): сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація, закріплення, застосування на практиці.

Емоційно-вольовий компонент. Напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності.

Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю. Своєчасне реагування учителем на допущені учнем помилки; система їх виправлень (підказка, правильна відповідь).

Оцінно-результативний компонент. Передбачає оцінку якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Воно є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об’єктивними, послідовними, узгоджуються між собою.

 

3. Етапи засвоєння знань учнями. Роль учителя на кожному з них.

Етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, закріплення, використання на практиці.

Сприймання – учитель повідомляє навчальну інформацію; важливим є виразність, яскравість викладу навчального матеріалу, використання наочних, технічних засобів навчання.

Осмислення – особлива увага повинна приділятись залученню учнів до аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення навчальної інформації; розгляду аналогічних завдань для усвідомлення нової інформації.

Закріплення – учням пропонується спочатку колективно розв'язувати нові завдання, а потім спробувати їх виконати самостійно. Важливим є повторення теоретичної інформації. Воно може бути активним і пасивним.

Використання на практиці – учитель залучає учнів до виконання завдань практичного характеру, а також у змінених умовах (вдома, на прогулянці тощо).

 

4. Закономірності і принципи навчання, їх характеристика.

Закономірності навчання – це об’єктивні, стійкі, суттєві та повторювані зв’язки між компонентами процесу навчання, що зумовлюють його ефективність.

Основні закономірності навчання:

1. Обумовленість навчання суспільними потребами.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня.

5. Єдність процесів викладання і навчання.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі.

Принципи навчання – це вихідні положення, система дидактичних вимог до навчання дотримання яких забезпечує його ефективність.

1. Принцип систематичності і послідовності навчання: послідовний виклад навчального матеріалу, виділення основного, логічний перехід від попередньо-засвоєного до нового матеріалу.

Навчальний матеріал у початковій школі вивчається за двома варіантами:

- за принципом лінійності (новий матеріал на основі попереднього);

- за принципом концентричності (без повторення попереднього, але на більш високому рівні з кожним уроком, семестром, роком).

Цей принцип вимагає від учителя: опори на пройдене при вивченні нового матеріалу; розгляд нового матеріалу частинами; фіксування уваги учнів на вузлових питаннях; продумування системи уроків; здійснення внутрішніх і міжпредметних зв’язків у навчанні. Цей принцип вимагає від учня: систематичне відвідування школи; систематичне виконання домашнього завдання; уважність на уроках; систематичне повторення навчального матеріалу.

2. Принцип доступності: компенсування складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника.

Вимоги щодо реалізації принципу: звертатися до вищої межі можливостей учнів; чим складнішим є матеріал, тим дохідливіше його слід подавати; пояснювати від простого до складного.

3. Принцип зв’язку навчання із життям: показати об’єктивні зв’язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою.

Вимоги щодо реалізації принципу: використання на уроках життєвого досвіду учнів; розкриття практичної значимості знань; застосування теоретичних знань на практичних заняттях, участь у громадському житті.

4. Принцип свідомості і активності учнів у навчанні: спрямування і керування пізнавальною діяльністю учнів, завдяки активізації їх роботи, забезпечення осмислення і творчого підходу до опанування знань.

Вимоги щодо реалізації принципу: формування позитивного ставлення до навчання, інтересу до навчального матеріалу; єдність інтелектуальної і мовленнєвої діяльності учнів; наявність взаєморозуміння між учителем і учнями; використання проблемних ситуацій, диференціювання матеріалу відповідно до індивідуальних особливостей учнів; уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

5. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок: тривале збереження в пам’яті учнів набутих знань, умінь і навичок.

Вимоги щодо реалізації принципу: повторення матеріалу за розділами, частинами; запам’ятовування нового матеріалу повинно здійснюватися у поєднанні з пройденим; виділення не тільки за змістом, а й за формою головних ідей; організація самостійних робіт, щодо творчого застосування знань; нове групування матеріалу з метою його систематизації.

6. Принцип наочності у навчанні: навчання повинно ґрунтуватись на життєвому сприйманні конкретних предметів і явищ, або їх зображень.

Вимоги щодо реалізації принципу наочності: недопустимість перенавантаження навчання наочністю; потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі уроку (Коли ввести наочність? З якою метою? Який висновок буде зроблено?); вивішування заздалегідь наочності дезорганізує сприймання учнів, розсіює їх увагу.

7. Принцип індивідуального підходу до учнів: дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом.

Вимоги щодо реалізації принципу: вивчення і врахування індивідуальних особливостей учнів; виявлення та усунення причин відхилення у поведінці та навчально-пізнавальній діяльності окремих школярів; організація індивідуальної роботи з відстаючими у навчанні учнями та з обдарованими дітьми.

8. Принцип емоційності: емоційний стан і почуття, які виникають в пізнавальній діяльності учнів повинні сприяти успішному засвоєнню знань.

Вимоги щодо реалізації принципу: керування формуванням емоцій, які виникають у навчально-пізнавальній діяльності; вихователь сам повинен володіти своїми емоціями, щоб не було негативних наслідків, їх передачі дітям; виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

 

5. Cистема освіти в Україні: поняття, структура, основні компоненти.

В Законі України „Про освіту” зазначено, що система освіти складається із закладів освіти, наукових і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування галузей освіти.

Структура (ланки) освіти: дошкільна,загальна середня,позашкільна,професійно-технічна,вища,післядипломна,аспірантура,докторантура,самоосвіта.

Освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Дошкільна освіта. Здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також у садках інтернатного типу, дитячих будинках.

Мета дошкільної освіти: забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта.

Типи загальноосвітніх закладів:

- Середня загальноосвітня школа (загальноосвітній заклад І – ІІІ ступеня).

- Спеціалізована школа (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів).

- Гімназія (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю, ІІ – ІІІ ступінь).

- Ліцей (загальноосвітній заклад з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою, ІІІ ступінь).

- Колегіум (школа філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю, ІІІ ступінь).

- Загальноосвітня школа інтернат (навчальний заклад з частковим, або повним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги).

- Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) (для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку).

- Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) (це школа з відповідним профілем для дітей, що потребують тривалого лікування).

- Школа соціальної реабілітації (це школа у якій діти потребують особливих умов виховання, створюється окремо для хлопців і двчат).

- Вечірня школа (це школа для людей, які не можуть навчатися вдень).

Мета загальної середньої освіти: оволодіння знаннями з основ наук і підготовку учнів до отримання професійної освіти.

Політехнічна освіта.Здобувається у професійно-технічних училищах.

Мета політехнічної освіти: ознайомлення з галузями виробництва, оволодіння певними вміннями і навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів.

Вища освіта. Здобувається у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації:

І-ІІ р.а.: технікуми, училища, коледжі та інші прирівняні до них ВНЗ.

ІІІ-ІV р.а.: інститути, консерваторії, академії, університети.

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст, магістр.

Післядипломна освіта. Забезпечують інститути післядипломної освіти, окремі підрозділи ВНЗ.

Мета післядипломної освіти: перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів.

 

6. Зміст освіти: поняття, складові частини. Теорії освіти.

Зміст освіти – це система наукових знань, практичних умінь і навичок які закладають основу для розвитку і формування особистості.

Знання – це сукупність ідей людини, в яких виражається теоретичне оволодіння нею предметом.

Уміння – це оволодіння способами застосування засвоєних знань на практиці.

Навички – дії, доведені до автоматизму в результаті багаторазових повторень.

Елементи змісту освіти:

- уже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, техніку, мислення, способи виконання дій;

- досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях, навичках особистості, яка засвоює цей досвід;

- досвід творчої, пошукової діяльності у розв’язані нових проблем, що виникають перед суспільством;

- досвід ставлення один до одного, до світу, тобто система емоційної, моральної, етичної, вольової вихованості.