Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки.



Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його дій і вчинків, якщо вони мають негативний характер.

Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною, її пред’являють тоді, коли свідомість учня підготовлена до її сприймання. Можуть бути такі види вимог: вимога в формі прохання, вимога в формі довір’я, вимога у формі схвалення, вимога у формі натяку, вимога у формі умови, вимога у формі недовір’я.Найбільш різкою формою вимоги є погроза.

Громадська думка – система загальних суджень людей, яка виникає в процесі спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій. Розглядається як колективна вимога. Громадська думка є методом виховного впливу і результатом виховання. Залежить від особливостей колективу та кожного його члена, а також від соціальної дійсності, ЗМІ.

Привчання – організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій.

Привчання і вікові особливості; привчання і регламент життя і діяльності учнів (режим: точність, доцільність, загальність, визначеність); місце контролю у привчанні. Смисл привчання полягає не в тому, щоб учень засвоїв етапи виконання дій, а щоб норми поведінки стали звичкою.

Тренування – виконання учнем необхідних дій з метою вироблення і закріплення необхідних навичок, форм поведінки.

Прогнозування – передбачення ситуацій, які раніше не мали місця, а можливі лише в перспективі. Перспектива: близька, середня, далека. Важливо розподіляти перспективу на етапи, що «заряджатиме» на нові справи.

Створення виховуючих ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування прагнення подолати недоліки, здійснювати позитивні вчинки (ситуації-задачі, ситуації-вправи, уявні ситуації).

Методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу. До цих методів належать: педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів громадсько корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

 

5. Позаурочні форми організації виховання, їх характеристика.

Форми виховної роботи – варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу.

Позакласна виховна робота – різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час.

Класна година – передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості.

Вимоги: класні години повинні бути систематичними; на розгляд учнів бажано виносити цікаві, актуальні для них питання; проведення має відбуватися за чітким планом, у мажорному тоні спілкування; не допускати ігнорування запитань учнів, вислуховувати їх відповіді, виявляти терпимість, залучати всіх учнів до розмови, не залишаючи поза увагою несміливих;

Етична бесіда – спрямована у діалогічній формі на формування в учнів умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями. Вимоги: тема залежить від віку учнів, рівня підготовки, взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві; залучати усіх учнів до висловлювання власних думок; використовувати цікавий матеріал, задіювати різні педагогічні прийоми; аналізувати вплив бесіди на поведінку вихованців, класного колективу загалом.

Зустрічі з відомими людьми. Мета їх може бути різноманітною: профорієнтаційна (запрошують представників різних професій, викладачів вищих навчальних закладів), розвиток моральних, громадянських якостей (зустрічі з ветеранами, спортсменами, митцями, співаками тощо).

Обговорення книг, читацькі конференції. Влаштовують їх для пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, активізації їх самостійності в оцінних судженнях, думках. Під час підготовки до них учні працюють над виступами з певних проблем (на матеріалі одного або кількох творів, творчості письменника, літературної або наукової проблеми). На конференції учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких висловлюють своє ставлення до твору або проблеми, ставлять інсценівки, переглядають уривки кінофільму. Підбиваючи підсумки, вчитель зосереджує увагу найважливіших аспектах проблеми.

Виставки – присвячують досягненням учнів у гуртках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатом краєзнавчих, туристичних походів. Екскурсоводи-школярі демонструють експонати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.

Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. У них беруть участь всі учні школи, паралелі.

Змагання. Спрямовані на стимулювання інтересів, здібностей учнів, сприяють підвищенню їх активності. Фізкультурно-спортивні змагання (класні, шкільні, міжшкільні) пропагують спорт, здоровий спосіб життя.

Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талантів, розвитку творчих здібностей у дітей. Організовують за певним графіком, заздалегідь повідомляють про це учнів. Переможців оголошують публічно, відзначаючи їх успіхи на урочистій лінійці.

 

6. Позашкільні заклади в системі освіти і виховання.

Вони здійснюють різноманітну виховну роботу з підростаючим поколінням, яка базується на Законі України «Про позашкільну освіту», положенні про позашкільний навчально-виховний заклад.

Дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітництва – координують діяльність розвитку туризму, краєзнавства та екскурсійного обслуговування учнів. У них працюють туристсько-краєзнавчі гуртки, об’єднання, здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців зі спортивного туризму і краєзнавства, обмін дитячими та молодіжними групами.

Дитячі театри. До них належать професійні драматичні, професійні лялькові, народні любительські, дитячі самодіяльні театри.

Дитячо-юнацькі кіноцентри. Сприяють естетичному розвитку дітей засобами аудіовізуальної апаратури. Напрями можуть бути різними: мультстудія, студія ігрового та документального кіно, групи дитячого телебачення, студія комп’ютерної графіки та анімації, театр юного кіноактора, клуб художньо обдарованих дітей.

Центри науково-технічної творчості. Здійснюють додаткову освітню та кваліфікаційну підготовку молоді з авіа-, судно-, авто моделювання, радіоаматорів, користувачів та програмістів персональних комп’ютерів тощо.

Школи образотворчих мистецтв. Спрямовані на вивчення народних та декоративно-прикладних видів мистецтва. Сприяють залученню дітей до художньої культури, формуванню творчих здібностей, самостійному засвоєнню духовних цінностей.

Палаци та будинки дитячої творчості. Передбачають створення умов для творчого, інтелектуального та фізичного розвитку дітей, задоволення їх освітніх потреб через участь у художній, декоративно-прикладній, еколого-природничій та інших видах творчості. Організовують творчі колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі, театральні колективи та ін.)

Дитячі флотилії. Здійснюють знайомство з морськими професіями, проводять плав практику на кораблях і суднах флотилії, допомагають у виборі майбутньої професії.

Дитячі залізниці. Сприяють розширенню кругозору, розвитку технічної творчості учнів, формуванню практичних умінь і навичок майбутніх працівників залізниці.

Центри і станції юних техніків. Здійснюють діяльність в об’єднаннях за інтересами: гуртках, лабораторіях, клубах, студіях (радіотехнічних, авіамодельних, судномодельних, ракетомодельних, фотолюбителів, автомодельних тощо). Заняття відбуваються в обєднаннях різної категорії (рівнів) або індивідуально.

Дитячо-юнацькі спортивні школи. Готують спортсменів. Можуть бути комплексними (з кількох видів спорту) і спеціалізованими (з одного виду спорту). Приймають до таких шкіл дітей віком від 7 до 14 років, які мають відповідну фізичну підготовку.

Дитячі бібліотеки. Сприяють засвоєнню знань з основ наук, розвитку читацьких інтересів, вихованню читацької культури, любові до книги.

 

7. Колектив: поняття, структура, стадії розвитку. Шляхи формування колективу.

Колектив – це організована форма об‘єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Ознаки колективу: а) наявність суспільно значимої мети; б) щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення; в) наявність органів самоврядування; г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства: спортивне, книголюбів та інші; г) різновікові загони, об’єднання за інтересами; ґ) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.

Функції колективу: а) організаторська – сам керує своєю суспільно корисною діяльністю; б) виховна – стає носієм моральних переконань; в) стимулювання – сприяє формуванню морально цінних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

Стадії формування колективу:

1. «Пісчаний розсип». Важливою єпостановка до вихованців педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Слід інтенсивно впливати на учнів, навчати і виховувати ядро активу. До ядра активу підбирають учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правил для учнів, вимогливі до себе і до інших, мають організаторські здібності.

2. «М’яка глина». Вимоги педагога підтримуються частиною вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе. Починається з появою органів самоврядування. В колективі проходить подальше взаємне вивчення учнями один одного, виявлення життєвих позицій, пошуки товаришів і друзів.

Педагоги продовжують ставити учням категоричні вимоги, але опираються при цьому на ядро активу.

3. «Червоні вітрила». Вимоги ставить колектив. Це досягається при згуртуванні вихованців в єдиній діяльності. Педагог працює з активом, створює йому авторитет серед учнів, здійснює контроль за його діяльністю. Разом з цим проводиться робота з залучення якомога більше учнів до активу. Чим більше вихованців складають актив колективу, тим краще, тим здоровіший колектив, сильніша його громадська думка, її виховні можливості.

4. «Палаючий смолоскип». Кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Складніші вимоги розширюють права та обов’язки активу, ускладнюють види діяльності колективу. Колектив «веде» за собою інші учнівські колективи, бере активну участь у загально шкільному житті.

Шляхи формування учнівського колективу: а) наявність системи перспективних ліній; б) дотримання принципу паралельної дії; в) зміцнення позитивних традицій; г) формування громадської думки; ґ) використання учнівського самоврядування у згуртуванні; д) організація змагання; є) спільні справи; є) взаємна інформація про стан справ у різни: контактних колективах.

 

 

8. Розумове виховання: поняття, суть, завдання, шляхи. Типи світогляду, структура наукового світогляду.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Мислення – процес опосередкованого й узагальнюючого пізнання предметів і явищ об‘єктивної дійсності в їх істотних властивостей, зв‘язках і відносинах. У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними мислительними операціями(аналіз, синтез, порівняння, систематизація). Розвиток розумових сил передбачає розвиток потенційних інтелектуальних можливостей учнів. Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: а) вміння зосереджено і уважно працювати; б) уміння долати труднощі; в) уміння вести спостереження і записи; ґ) володіння деякими раціональними способами розумових дій; г) уміння контролювати себе; е) вміння раціонально використовувати режим розумової праці тощо.

Завдання розумового виховання: інтелектуальний розвиток учнів (розвиток розумових сил і здібностей учнів); формування творчої, мислячої особистості; формування пізнавальних інтересів та здібностей; озброєння системою знань, умінь, навичок; формування загальнонаукових умінь, навичок, культури розумової праці; формування наукового світогляду.

Світогляд– це узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів, у яких людина виражає своє ставлення до оточуючого світу: природного і соціального.

Світогляд визначає ідейну спрямованість життя людини, її діяльності і поведінки. Він залежить від таких умов:

· рівень суспільного розвитку;

· належність особистості до того чи іншого суспільного класу;

· конкретні умови, в які попадає людина;

· особливості особистого життя.

Типи світогляду:

1. Примітивно-емпіричний – практичні знання служать першоджерелом.

2. Міфологічно-релігійний – в основі поклоніння богам.

3. Філософсько-теоретичний – в основі теоретичні знання про світ, людське мислення, закони природи.

4. Науковий – точне відображення навколишньої дійсності.

Науковий світогляд – це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе.

Структура наукового світогляду:

1. Система наукових знань.

2. Погляди – судження, умовиводи людини про той чи інший предмет, явище, вираження свого ставлення до нього (прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирамив поведінці, діяльності, стосунках).

3. Переконання – сукупність глибоко осмислених та емоційно пережитих ідей, які визначають діяльність, поведінку людини, її життєву позицію. Переконання – це те, що людина пережила і готова відстоювати за будь-яких умов.

4. Ідеал – це усвідомлення вищої досконалості, те, що є метою діяльності.

Для наукового світогляду характерні такі риси: науковість, патріотизм, оптимізм, єдність теорії з практикою, гуманізм, непримиренність до аморального.

 

 

9. Моральне виховання: поняття, зміст, завдання, форми та методи.

 

Моральне виховання – це виховна діяльність школи і сім'ї, громадськості, що має метою формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Методологічною основою морального виховання є етика.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства.

Мораль – це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.

Завдання морального виховання: а) формування в учнів знань про норми моралі, освоєння своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності; в) залучення учнівської молоді до практичних справ розбудови нашої державності; г) формування в учнів почуття гідності й гордості за свою Батьківщину, вірності Україні як невід’ємної ознаки національно-свідомого громадянина.

Напрями морального виховання: статеве виховання, екологічне виховання, виховання дисципліни, почуття обов’язку і відповідальності, інтернаціональне та патріотичне виховання.

Систему моральних цінностей можна поділити на такі групи:

Абсолютно вічні – мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і носять загальнолюдський характер (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні – є значущими для одного народу і не завжди поділяються іншими народами. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей відносяться такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадянські – ґрунтуються на визнанні гідності людей і знаходять своє застосування в демократичних суспільствах. Це поняття прав і свобод людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків тощо.

Цінності особистого життя – мають значення щонайперше для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, її господарський успіх, стиль приватного життя тощо (О. Вишневський).

Методи морального виховання – це методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, заохочення, покарання, змагання), формування свідомості особистості (бесіда, диспут, дискусія, лекція, приклад, , переконання, навіювання), організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, привчання, тренування, прогнозування, створення виховуючих ситуацій).

Форми морального виховання: позаурочні (політичні інформації, виховні години, етичні бесіди, тематичні вечори, зустрічі з відомими людьми, обговорення книг, читацькі конференції, масові свята, змагання, конкурси, олімпіади), позашкільні (дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітництва, дитячі театри, дитячо-юнацькі кіноцентри, центри науково-технічної творчості, школи образотворчих мистецтв, палаци та будинки дитячої творчості, дитячі флотилії, дитячі залізниці, центри і станції юних техніків, дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячі бібліотеки).

 

10. Трудове виховання: завдання, принципи, форми організації. Система трудового виховання.

Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Завдання трудового виховання: а) психологічна підготовка особистості до праці (прагнення і бажання сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов’язку і духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці і поваги до людей праці, творче ставлення до праці); б) практична підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, виховання основ трудової культури); в) підготовка до свідомого вибору професії.

Система трудового виховання учнів включає такі елементи: а) навчальна праця як перший серйозний і важливий обов’язок учнів перед суспільством; б) реалізація принципу політехнізму у викладанні основ наук; в) трудове навчання; г) учнівські кооперативи; ґ) позакласна робота з трудового виховання школярів; д) літні трудові об’єднання учнів; є) праця в сім’ї. Важлива складова системи трудового виховання – трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи, його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

Принципи трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості, виявлення і розвиток індивідуальності у праці, суспільна спрямованість праці, залучення до різноманітних видів продуктивної праці, постійність, безперервність, посильність праці, допомога дорослих, творчий характер праці, єдність праці і багатогранність життя.

Професійна орієнтація – система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професій.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, формування бережливого ставлення до результатів праці людей, природних ресурсів.

Методи трудового виховання – це методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, заохочення, покарання, змагання), формування свідомості особистості (бесіда, диспут, дискусія, лекція, приклад, , переконання, навіювання), організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, привчання, тренування, прогнозування, створення виховуючих ситуацій).

Форми трудового виховання: позаурочні (трудові десанти, чергування, політичні інформації, виховні години, етичні бесіди, тематичні вечори, зустрічі з відомими людьми, обговорення книг, читацькі конференції, масові свята, змагання, конкурси, олімпіади), позашкільні (дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітництва, дитячі театри, дитячо-юнацькі кіноцентри, центри науково-технічної творчості, школи образотворчих мистецтв, палаци та будинки дитячої творчості, дитячі флотилії, дитячі залізниці, центри і станції юних техніків, дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячі бібліотеки).

 

 

11. Естетичне виховання: зміст, завдання, форми, засоби.

Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Завдання: а) формування естетичних понять, поглядів, переконань; б) виховання естетичних смаків; в) формування умінь і навичок творити прекрасне; г) розвиток в учнів творчих здібностей.

Засоби естетичного виховання: мистецтво (художня література, музика, образотворче мистецтво, кіно, театр, скульптура, архітектура), природа, праця, вивчення основ наук, ЗМІ.

Напрями естетичного виховання школяра: а) здійснюється на уроках; б) у позакласній та позашкільній роботі; в) використання естетики домашньої обстановки; г) організація естетичної самоосвіти та самовиховання учня.

Методи естетичного виховання – це методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, заохочення, покарання, змагання), формування свідомості особистості (бесіда, диспут, дискусія, лекція, приклад, , переконання, навіювання), організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, привчання, тренування, прогнозування, створення виховуючих ситуацій).

Форми естетичного виховання: позаурочні (виховні години, етичні бесіди, тематичні вечори, зустрічі з відомими людьми, обговорення книг, читацькі конференції, масові свята, змагання, конкурси, олімпіади), позашкільні (дитячо-юнацькі центри міжнародного співробітництва, дитячі театри, дитячо-юнацькі кіноцентри, центри науково-технічної творчості, школи образотворчих мистецтв, палаци та будинки дитячої творчості, дитячі флотилії, дитячі залізниці, центри і станції юних техніків, дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячі бібліотеки).

 

12. Сімейне виховання. Функції, види сімей. Форми роботи школи з сім’єю.

Сім’я –невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Функції сім'ї: матеріально-економічна (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, набуття професії тощо); житлово-побутова (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства); репродуктивна (продовження людського роду); комунікативна (внутрісімейне спілкування).

Види сімей: благополучна (з високим рівнем внутрісімейної моралі, взаємної підтримки, з раціональними способами вирішення сімейних проблем), неблагополучна (яка через певні причини втратила свої виховні можливості, у якій виникають несприятливі умови для виховання). До неблагополучних належать сім'ї, у яких батьки алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, асоціальні сім'ї (батьки схильні до правопорушень), конфліктні, неповні, ззовні благополучні, соціального ризику (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами).

Форми роботи школи з сім'єю: педагогічний лекторій, педагогічний всеобуч, день відкритих дверей, класні батьківські збори, відвідування батьків вдома, консультації, листування, запрошення батьків до школи, тематичні вечори запитань та відповідей.


ІV. Школознавство

1. Внутрішкільне керівництво і контроль:

особливості, види, методи.

Внутрішньошкільний контроль – це глибоке, всестороннє вивчення і аналіз навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі та координація на основі цього всіх відносин у колективі.

У зміст внутрішньошкільного контролю входять: контроль за виконанням всеобучу, станом викладання навчальних предметів, якістю знань, умінь і навичок учнів, виконанням навчальних планів і програм, позакласною і позашкільною виховною роботою, організацією методичної роботи, веденням шкільної документації, виконанням наказів, розпоряджень, доручень.

Результативність внутрішньошкільного контролю залежить від дотримання таких вимог: плановість, систематичність і оперативність, диференційований підхід у ході контролю, об’єктивність, дієвість контролю, гласність його результатів.

Види контролю:

Оглядовий контроль передбачає ознайомлення за короткий період зі станом справ у навчальному закладі (з професійним рівнем учителів, з роботою над загальноосвітньою проблемою та ін.). Він використовується на початку та в кінці навчального року. Завдання оглядового контролю полягає у виявленні нового, передового в практиці роботи вчителів, а також труднощів, з якими зустрічаються окремі педагоги, і вироблення заходів для надання їм практичної допомоги.

Попередній контроль спрямований на попередження можливих помилок учителя в підготовці та проведенні уроку, виховного заходу, занять гуртка, вивченні окремих тем, розділів навчальної програми.

Персональний контроль застосовується для надання допомоги окремим педагогам, зокрема молодим і малодосвідченим вчителям, а також вчителям, які одержали рекомендації за наслідками атестації.

Такий вид контролю дає можливість виявити недоліки в роботі вчителя (наприклад, в активізації пізнавальної діяльності учнів, в організації індивідуальних занять, виховної роботи з учнями, в дотриманні вимог єдиного мовного режиму, у використанні засобів навчання тощо) і надати йому необхідну методичну допомогу.

Персональний контроль – це не одноразова дія (перевірив – надав допомогу). Керівник закладу вказує термін для виправлення недоліків, здійснює повторну перевірку роботи вчителя.

Тематичний контроль – це контроль за розв’язанням окремих педагогічних проблем (контроль за станом викладання окремих навчальних предметів, за формуванням національної свідомості учнів, розвитком пізнавальної самостійності школярів, за організацією фронтальної, групової та індивідуальної роботи на уроці, здійсненням диференційованого підходу до учнів на уроках, за організацією перевірки і оцінки знань, умінь і навичок учнів, формування в них інтересу до навчання, за організацією навчально-виховного процесу в групі продовженого дня, за використанням міжпредметних зв’язків у процесі вивчення навчальних дисциплін тощо. Тематичний контроль передбачений в річному плані роботи загальноосвітнього навчального закладу. Результати цього контролю обговорюються на педагогічній раді закладу або узагальнюються в наказах директора.

Фронтальний контроль використовується для перевірки в повному обсязі всієї системи роботи вчителя, групи вчителів. Він охоплює перевірку таких питань, як планування навчального матеріалу (календарне і поурочне), виховної роботи з класом, роботи гуртка, проведення уроків, позакласних заходів, участь у роботі методичного об’єднання вчителів, в інших формах методичної роботи, ведення шкільної документації (класних журналів, особових справ учнів, журналів роботи груп продовженого дня, гуртка тощо), організацію роботи з батьками учнів, обладнання класу-кабінету. Тривалість фронтального контролю – 2-3 тижні.

Класно-узагальнюючий контроль передбачає вивчення впливу різних учителів на учнів одного класу. Керівник закладу освіти або його заступник з навчально-виховної роботи протягом кількох днів відвідує всі уроки в одному класі. Такий контроль, як правило, здійснюється у слабших класах. Мета його – вивчити причини відставання учнів у навчанні, їх низької дисципліни.

Методи внутрішньошкільного контролю: усна перевірка; метод письмової перевірки, спостереження навчальних і виховних занять, анкетування, бесіда з педагогічними працівниками, вивчення письмової документації вчителя.

Керівництво роботою загальноосвітньої школи здійснюють директор, його заступники, помічник директора з господарської частини.

Керівниками загальноосвітніх навчальних закладів можуть бути тільки громадяни України, ерудовані, авторитетні, які мають організаторські здібності, вищу педагогічну освіту нарівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менше 3 років, успішно пройшли атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти і науки.

Функціональні обов’язки керівників.

Директор середнього загальноосвітнього навчального закладу державної та комунальної форм власності призначається на посаду і звільняється з посади завідуючим відділом освіти районної (міської) державної адміністрації, а приватної форми власності – засновником (власником) за погодженням з відповідним органом управління освітою.

У «Положенні про середній загальноосвітній навчальний заклад» визначено такі функціональні обов’язки директора загальноосвітнього навчального закладу:

«здійснює керівництво педагогічним колективом, забезпечує раціональний добір і розстановку кадрів, створює необхідні умови для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників;

організовує навчально-виховний процес;

забезпечує контроль за виконанням навчальних планів і програм, якістю знань, умінь та навичок учнів;

відповідає за реалізацію Державного стандарту загальної середньої освіти, за якість і ефективність роботи педагогічного колективу;

створює необхідні умови для участі учнів у позакласній та позашкільній роботі, проведення виховної роботи;

забезпечує дотримання вимог охорони дитинства, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, техніки безпеки;

розпоряджається в установленому порядку шкільним майном і коштами;

підтримує ініціативи щодо вдосконалення системи навчання та виховання, заохочення творчих пошуків, дослідно-експериментальної роботи педагогів;

дає дозвіл на участь діячів науки, культури, членів творчих спілок, працівників підприємств, установ, організацій у навчально-виховному процесі, керівництві учнівськими об‘єднаннями за інтересами;

забезпечує права учнів та захист їх від будь-яких форм фізичного або психологічного насильства;

вживає заходів для запобігання вживання учнями алкоголю, наркотиків;

розглядає пропозиції педагогічної ради про виключення учнів із загальноосвітнього навчального закладу і за наявності підстав вирішує разом з батьками та службами у справах неповнолітніх питання про їх подальше навчання;

контролює організацію харчування і медичного обслуговування учнів;

видає у межах своєї компетенції накази та розпорядження і контролює їх виконання;

щороку звітує про свою роботу на загальних зборах (конференціях) колективу».

Заступник директора з навчально-виховної роботи (призначає і звільняє директор навчального закладу). До функціональних обов’язків заступника директора входить правильна організація навчально-виховного процесу (складання розкладу навчальних занять, гурткова робота, чергування по школі), контрольна виконанням навчальних планів і програм, станом викладання окремих навчальних предметів, якістю знань, умінь і навичок учнів, за їх поведінкою; він складає звіти про стан навчально-виховної роботи в закладі.

Якщо у навчальному закладі два і більше заступники, то обов’язки між ними розподіляє директор. Наприклад, один із заступників може відповідати за організацію навчально-виховного процесу в початкових класах, роботу груп продовженого дня, викладання якогось предмета, методичну роботу з учителями початкових класів, збереження і використання навчальних посібників.

Заступник директора школи з виховної роботи. Його призначають з числа досвідчених педагогічних працівників, які мають нахил до організації та проведення виховної роботи. Він організовує вивчення інтересів, запитів учнів, їх зайнятості в гуртках, секціях, виявляє учнів, схильних до правопорушень; вивчає можливості залучення батьків до співпраці зі школою, взаємодіє з інспекціями у справах неповнолітніх, прокуратурою, медичними та наркологічними службами; вивчає стан матеріально-технічної бази закладу для здійснення виховної роботи із школярами, забезпечує підбір і розстановку класних керівників, планування гурткової, клубної роботи, загальношкільних заходів, узгоджує і координує позаурочну діяльність учнів школи з позашкільними виховними закладами, організовує методичну роботу з питань виховання.

Помічник директора по господарській частині відповідає за матеріально-технічне забезпечення навчального процесу, своєчасну підготовку навчального закладу до нового навчального року, збереження шкільного обладнання, розподіляє обов’язки між технічним персоналом.

 

2. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.

Єдиним документом у плануванні роботи загальноосвітнього навчального закладу є річний план. Він складається за участю всього педагогічного колективу закладу. До складання річного плану приступають у кінці навчального року. На серпневому засіданні педагогічної ради обговорюється і затверджується річний план роботи навчального закладу.

Форма складання річного плану роботи навчального закладу довільна. Розділи річного плану доцільно привести у відповідність до структури Закону України «Про загальну середню освіту».

У річному плані передбачаються заходи щодо підготовки навчального закладу до нового навчального року (формування перших класів, підготовка документації: розклад уроків, робота гуртків, секцій, клубів, плани роботи методичних об’єднань; упорядкування особових справ учнів), щодо охоплення дітей шкільного віку, які проживають у мікрорайоні школи, обов’язковим навчанням, а та



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 242; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.011 с.)