Педагогічні технології навчання

Слово «технологія» грецького походження й означає «знання про майстерність». Поняття «педагогічна технологія» («технологія навчання», «освітні технології», «технології в навчанні», «технології в освіті») останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті.

Спочатку поняття педагогічна технологія співвідносилося з ідеєю технізації навчального процесу, прихильники якої вбачали у широкому використанні технічних засобів навчання основний шлях підвищення ефективності навчального процесу.

Проте, вже у 70-і рр. у педагогіці досить сформувалася ідея повної керованості навчального процесу, яка призвела до такої установці в педагогічній практиці: рішення дидактичних проблем можливо через керування навчальним процесом з точно заданими цілями, досягнення яких повинно піддаватися чіткому опису і визначенню.

Слід підкреслити, що у вітчизняній літературі педагогічна технологія співвідноситься з процесами навчання і виховання, на відміну від закордонної, де воно обмежено сферою навчання.

Сьогодні немає єдиного підходу до визначення категорії пе­дагогічна технологія, в освіті - існує понад 300 тлумачень, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Зустрічається як первісне розуміння сутності педагогічної технології (педагогічна технологія як максимальне використання в навчанні можливостей ТЗН), так і розуміння педагогічної технології, зв'язане з ідеєю керування процесом навчання (тобто цілеспрямоване конструювання цілей навчання відповідно до цілей проектування всього ходу процесу навчання, перевірка й оцінка ефективності обраних форм, методів, засобів, оцінка поточних результатів, корекційні заходи).

Педагогічну технологію можна розглядати як результат впровадження в педагогіку системного підходу. Саме цей підхід відбитий у визначенні ЮНЕСКО, відповідно до якого педагогічна технологія. - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з обліком технічних і людських ресурсів і їхньої взаємодії, що ставить своєю задачею оптимізацію форм освіти.

Отже, педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної навчальної і педагогічної діяльності по проектуванню, організації і проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя. Педагогічна технологія забезпечує реалізацію ідеї повної керованості навчальним процесом.

У педагогічній технології відокремлюють три аспекти:

науковий: педагогічна технологія. - частина педагогічної науки, що вивчає і розробляє цілі, зміст і методи навчання і проектує педагогічні процеси;

процесуально-описовий: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення запланованих результатів навчання;

процесуально-дієвий: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів.

В освітній практиці поняття педагогічна технологія використовується на трьох, ієрархічно супідрядних рівнях:

1) загальпедагогічна (загальдидактична, загальвиховна) пе­дагогічна технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на певній ступіні навчання. Тут педагогічна технологія розглядається як синонім педагогічної системи: у неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів процесу.

2) спеціальнометодична (предметна) педагогічна технологія («спеціальна методика») - сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання і виховання в рамках одного предмета, класу, майстерні вчителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя).

3) локальна педагогічна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення окремих дидактичних і виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи й ін.)..

Нині існує близько 50 загальнодидактичних педагогічна технологія.

Структура педагогічна/технології наступна: концептуальна основа; змістова частина навчання (мета навчання - загальна і конкретна, зміст навчального матеріалу); процесуальна частина - технологічний процес (організація навчального процесу, методи і форми навчальної діяльності школярів, методи і форми роботи вчителя, діяльність вчителя з керування процесом засвоєння учнями матеріалу, діагностика навчального процесу).

Можна відокремити чотири основні ідеї, навколо яких блокуються результативні дослідження в області педагогічна технологія в освіті: укрупнення дидактичних одиниць; планування результатів навчання і диференціація освіти; психологізація освітнього процесу; комп'ютеризація.

З позицій діяльнісного підходу відокремлюють такі загальні характерні ознаки основних технологій навчання, що відрізняють їхній від традиційної дидактики:

1. Психологічним підґрунтям педагогічної технології виступає теорія навчальної діяльності. Виділяються види діяльності вчителя й учнів, спрямовані на здійснення необхідних процесів повного циклу учбово-пізнавальної діяльності (сприйняття, осмислення, запам'ятовування, застосування, узагальнення, систематизація нової інформації), послідовність виконання яких приводить до досягнення поставлених цілей. Основна ідея тут полягає в тім, що учень повинний учитися сам, а вчитель - створювати для цього необхідні умови.

2. Діагностичне цілепокладання - спосіб проектування цілей навчання, що пропонує педагогічна технологія., полягає в тому, що вони формулюються через результати навчання, виражені в діях учнів (причому таких, котрі можна надійно пізнати).

3. Спрямованість технології навчання на розвиток особистості в навчальному процесі і здійснення тому різнорівневого навчання.

4. Найбільш оптимальна організація навчального матеріалу для самостійної навчальної діяльності учнів. У спеціальних матеріалах для чи учнях підручниках формулюються навчальні цілі, орієнтовані на досягнення запланованих і таких, що діагностуються, цілей навчання; розробляються дидактичні модулі, блоки чи цикли, що включають у себе зміст матеріалу, що вивчається, цілі і рівні його вивчення, способи діяльності по засвоєнню й оцінці і т.п. Дидактичні матеріали для учнів нерідко оформляються у виді так званих «технологічних карт».

5. Орієнтація учнів, ціль якої - роз'яснення основних принципів і способів навчання, контролю й оцінки результатів, мотивація навчальної діяльності.

6. Організація ходу навчального заняття відповідно до навчальних цілей, де акцент робиться на диференційовану самостійну роботу учнів з підготовленим навчальним матеріалом. Тут характерне прагнення до відмови від традиційної класно-урочної системи і від переваги фронтальних методів навчання. Змінюється режим навчання (спарені уроки чи цикли уроків, «занурення» і т.п., що дозволяє створити кращі умови для реалізації повного циклу учбово-пізнавальної діяльності). Використовуються усі види навчального спілкування, різні сполучення фронтальної, групової, колективної й індивідуальної форм діяльності.

7. Контроль засвоєння знань і способів діяльності в трьох видах: вхідний - для інформації про рівень готовності учнів до роботи і, при необхідності, корекції цього рівня; поточний чи проміжний - після кожного навчального елемента з метою виявлення прогалин у засвоєнні матеріалу і розвитку учнів (як правило, м'який, по ланцюжку - контроль, взаємоконтроль, самоконтроль), що закінчується корекцією засвоєння; підсумковий - для оцінки рівня засвоєння.

8. Оцінка рівня засвоєння знань і способів діяльності: поряд із традиційними контрольними роботами (у тому числі, різнорівневого характеру) проводиться тестування і використовуються більш гнучкі рейтингові шкали оцінки.

9. Стандартизація, уніфікація процесу навчання і можливість відтворення, що випливає звідси, технології стосовно до заданих умов.

Отже, всі нові технології навчання «розраховані» на уміння учнів учитися самостійно. Але, як зауважують дослідники, як і традиційна дидактика не ставила задачі навчити учнів учитися і використовувала елементи діяльнісного підходу для рішення лише приватних задач навчання, так і технології навчання зберігає цей недолік. Дидактична сутність основних відомих технологій навчання часто являє собою розвиток не більш одного-двох з відзначених вище параметрів. Існуючі в даний час педагогічна технологія відрізняються одна від одної принципами, особливостями засобів і способів організації навчального матеріалу і навчального процесу, а також акцентом на певні компоненти методичної системи навчання. Виділимо основні з них.

Предметно-орієнтовані технології - побудовані на основі дидактичного удосконалення і реконструювання навчального матеріалу. У модульно-рейтинговій технології основний акцент зроблений на види і структуру модульних програм (укрупнення блоків теоретичного матеріалу з поступовим перетворенням циклів пізнання в цикли діяльності),рейтингові шкали оцінки засвоєння. У технологіях «Екологія і діалектика» і «Діалог культур» - на переконструювання змісту освіти в напрямках діалектизації, культорологізації й інтеграції.

У технологіях диференційованого навчання і зв'язаних з ним групових технологіях основний акцент зроблений на диференціацію постановки цілей навчання, на групове навчання і його різні форми, що забезпечують спеціалізацію навчального процесу для різних груп учнів.

У технологіях розвивальго навчання дитині приділяється роль самостійного суб'єкта, взаємодіючого з навколишнім середовищем. Ця взаємодія включає всі етапи діяльності, кожний з який вносить свій специфічний внесок у розвиток особистості. Важливим при цьому є мотиваційний етап, по способі організації якого виділяються підгрупи технологій розвиваючого навчання, що спираються на: пізнавальний інтерес, індивідуальний досвід особистості, творчі потреби, потреби самовдосконалення. До цієї ж групи можна віднести так називані природовідповідні технології (виховання грамотності, саморозвитку) - їхня основна ідея полягає в опорі на закладені в дитині сили розвитку, що можуть не реалізуватися, якщо не буде підготовленого середовища, і при створенні цього середовища необхідно враховувати насамперед сенситивність -найвищу сприйнятливість до тих чи інших зовнішніх явищ.

У технологіях, заснованих на колективному способі навчання, воно здійснюється шляхом спілкування в динамічних парах, коли кожний учить кожного, особлива увага звертається на варіанти організації робочих місць учнів і використання при цьому засобів навчання.

До педагогічних технологій на основі особистісної орієнтації навчального процесу відносять технологію розвиваючого навчання, педагогіку співробітництва, технологію індивідуалізації навчання; на основі активізації й інтенсифікації діяльності учнів - ігрові технології, проблемне навчання, програмоване навчання, використання схемних і знакових моделей навчального матеріалу, комп'ютерні (нові інформаційні) технології. Останні, з використанням для пред'явлення інформації мов програмування, транслюють її на машинну мову.

Більшість так званих альтернативних технологій - Вальдорфська педагогіка (Р. Штейнер), технологія вільної праці (С. Френе), технологія імовірнісної освіти (А. Лобок), технологія майстерень (П. Коллен, А. Окунев) являють собою альтернативу класно-урочної організації навчального процесу. Ці технології використовують педагогіку відносин (а не вимог), природовідповідний навчальний процес (що відрізняється від уроку і по конструкції, і по розміщенню освітніх та виховних акцентів), усебічне виховання, навчання без твердих програм і підручників, метод проектів і методи занурення, безоцінну творчу діяльність учнів. До них, очевидно, можна віднести і технологію інтеграції різних шкільних дисциплін, ціль яким - створення в учнів у результаті освіти більш виразної єдиної картини світу і світосприйняття.

Технології авторських (інноваційних) шкіл побудовані на оригінальних (авторських) ідеях, що, як правило, зрозумілі з їхньої назви. Це - школа адаптивної педагогіки (Е. Ямбург, Б. Бройде), школа самовизначення (А. Тубельський), школа-парк (М. Балабан), агрошкола (А. Католіков) тощо

Педагогами-практиками в житті затребувана та частина загальної педагогіки, що зветься прикладною і яка відповідає на питання: як, яким чином найбільш оптимально вибудувати освітній процес, допомогти особистості в самовизначенні, самореалізації, самооцінці і самоактуалізації. Цю складову частину загальної педагогіки вчителя, вчені теж називають «педагогічною технологією» чи «педагогічною технікою», що розуміється як форма організації поводження викладача в обставинах уроку і являє собою комплекс професійних умінь, у тому числі, акторських і режисерських.

Підводячи підсумки розгляду поняття «педагогічна технологія», відзначимо, що специфіка педагогічної технології полягає в тому, що побудований на її основі педагогічний процес повинний гарантувати досягнення поставлених цілей. Друга характерна риса технології полягає в структуруванні (алгоритмізації) процесу взаємодії викладача й учнів.

Таким чином, «педагогічна технологія» є тим педагогічним феноменом, що зосереджує в собі можливість рішення багатьох задач, а саме істотне - може допомогти в особистісному удосконалюванні самого педагога-вихователя, формуванні в ньому таких якостей, як толерантність, щирість, креативність».
Висновки

Підготовка висококваліфікованих професіоналів повинна відповідати світовому рівню цивілізації, якому характерно впроваджувати в життя ідеї та норми правової держави та суспільства з ринковою економікою. У педагогічному досвіді найбільш розвинутих країн, які стали раніше на шлях реалізації таких ідей та мають багатолітній досвід втілення їх в життя є багато чого повчального.

За допомогою проведеного теоретичного дослідження було висвітлено появу та становлення вітчизняних та зарубіжних технологій в педагогічній науці, наведено різні підходи щодо класифікації педагогічних технологій, запропоновано методичні особливості впровадження їх в навчально-виховний процес, розкрито зміст найбільш ефективних інноваційних педагогічних технологій.

Необхідно визнати, що на сучасному етапі розвитку суспільства набуває особливого значення підготовка кваліфікованих фахівців. Саме на розв’язанні цього стратегічного завдання зорієнтовані Закон України “Про освіту” та Державна національна програма “Освіта" (“Україна XXI століття”).

Крім досягнення вихованцем внутрішнього прийняття норм поведінки, що полягають у визнанні права кожної людини на розуміння навколишнього світу, плюралізму ідей, вияві поваги до іншої людини треба педагогічний процес побудувати відповідним чином, а саме:

· організувати управління в навчальному закладі з всією допустимою демократичністю, поєднуючи єдинопочаток та колегіальність;

· надати ВНЗ самостійність у визначені змісту педагогічного процесу відповідно до державних стандартів, вибирати форми, порядок та періодичність проведення акредитацій;

· активно впроваджувати новітні технології при проведені різних форм занять;

· надавати право слухачам (студентам) вибирати факультативні (необов’язкові) та елективні (ті, що обираються в обов’язковому порядку) курси, дисципліни, що пропонуються факультетами та кафедрами.

Разом з тим слід звернути увагу на недоліки, які існують у суб’єктів педагогічної діяльності. В сучасній педагогіці розроблено ряд технологій спрямованих на усунення та зменшення цих недоліків. У даному дослідженні ми намагалися висвітлити основні педагогічні технології, особистісно орієнтовані технології на підготовку майбутнього педагога, технології забезпечення зацікавленості студентів до навчання.

На нашу думку вищезазначені технології краще оптимізують навчально-виховний процес та підвищать ефективність оволодіння знаннями студентами ВНЗ.

Таким чином, проведено теоретичне дослідження показало, що впровадження інноваційних педагогічних технологій являє собою ефективний шлях розвитку та удосконалення педагогічного процесу у ВНЗ