Поняття норми права та її ознаки.

Норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регу­лювання суспільних відносин обов'язкове для виконання правило поведінки, якесхваґлюється або встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується рівнем свідомості виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосу­вання державного примусу в разі порушення його вимог. Вона не­розривно пов'язана з сутністю права, оскільки є первинним еле­ментом його структури, безпосереднім втіленням такої його озна­ки, як нормативність.

Ознаки норм права тісно пов'язані з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом по­ведінки лю дей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.. Норма права має регулятивний характеру є мірою, еталоном (зразком), масштабом можливої або належної, дозволеної або за­бороненої поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин є правовим критерієм при оцінці поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин щодо її правомірності чи неправомірності, законності чи незаконності моделює стан суспільних відносин, їхні особливості, об'єктний і суб'єктний складу містить інформа­цію про поняття і ознаки правових явищ, межі, методи і принципи правового регулювання. Шкідлива, небажана для суспільства по­ведінка також може відбиватися в нормах права, але не сама по собі, а на рівні встановлення юридичної відповідальності за неї. Норма права має загальнообов'язковий характер. Внутрішній аспект загальнообов'язковості полягає в тому, що особа, усвідом­люючи типовість, поширеність, практичну доцільність певних правил, дотримується їх у своїй поведінці. При наявності високо­го рівня правової свідомості й правової культури це прагнення стає внутрішнім переконанням, спонукальною силою поведінки учасників суспільних відносин. Зовнішній аспект загальнообо­в'язковості обумовлюється такими факторами впливу на психіку особи, як стимулювання, переконання та примус; способи забез­печення обов'язковості приписів у цьому разі виходять від су­спільства та держави.

Норма права як особливий засіб регулятивного впливу на суспільство характеризується певними ознаками, які надають цій категорії самостійного значення та відрізняють від інших засобів соціального впливу.

1.Правова норма пов'язана з державою. Вона являє собою владний припис, що встановлюється чи санкціонується державою та відображає її волю. Встановлення норми здійснюється шляхом безпосередньої державної чи делегованої правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві приписів та надання їм певного ступеню обов'язковості. Лише держава наділена можливістю встановлювати, змінювати та скасовувати норми права. З іншого боку, норми права визначають межі впливу держави на суспільство, а також встановлюють коло повноважень державних структур. У демократичному суспільстві правова норма приймається державою від імені суспільства (народу), однак і в цьому випадку вона являє собою владний припис щодо поведінки чи діяльності суб'єктів суспільних відносин.

2. Норма права має владний характер. Вона визначає важливі державі та суспільству відносини і регулює їх. Владність норми виявляється і у тому, що вона регулює такі відносини, без яких держава і суспільство не можуть бути перетворені у соціальну систему. Норма права завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення держави, закріплює її та охороняє.

3. Це правило поведінки, що визначає модель можливої та необхідної поведінки суб'єктів, яка відповідає інтересам суспільства та держави. Завдяки нормі суб'єкти можуть визначити правомірність чи протиправність своєї поведінки. Зміст норми складають права як можливість вчиняти правомірні дії для реалізації власних інтересів; обов'язки як необхідність виконання необхідної поведінки та заборони як необхідність утриматися від вчинення дій певного роду.

4. Це загальнообов'язкове правило поведінки, що має загальний характер, поширюючись на невизначену кількість випадків та невстановлене число суб'єктів. Правова норма є рівним масштабом поведінки кожного суб'єкта, який перебуває у сфері правового регулювання. У юридичній практиці не існує виключень, що надають можливість невиконання норми чи ухилення від відповідальності у випадку її порушення. Саме ця ознака норми потребує дотримання наступних вимог: правова норма повинна моделювати поведінку чітко і повно, має реалізовуватися у практичному житті і бути найдоцільнішим засобом реалізації суб'єктивних інтересів; вона повинна чітко визначати характер поведінки суб'єктів та передбачати у повному обсязі умови, настання яких зумовлює дію норми.
5. Формальна визначеність норми виявляється у її зовнішньому прояві шляхом закріплення у тексті певного правового документа. Формальна визначеність норми повною мірою забезпечує її юридичний характер. Завдяки письмовому характеру норми, вона стає зрозумілою адресатам та володіє певним ступенем обов'язковості, що і визначає її юридичну силу. При цьому основною формою закріплення норм у межах романо-германської правової системи є стаття чи частина статті нормативно-правового акта. Англо-американська правова система характеризується формальним виразом норм у судовому прецеденті

6. Це елемент системи норм, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулююється нормою.
7. Гарантованість державою означає можливість створення системи гарантій реалізації норми, забезпечення необхідних умов для добровільного виконання приписів суб'єктами, а також застосування державного примусу до суб'єктів, які порушують нормативні установлення. При цьому необхідно зазначити, що засоби примусового впливу повинні мати вичерпний характер та вміщуватися у правових приписах.

8. Логічність норми виявляється у встановленні нею логічно завершеної моделі поведінки суб'єктів та наявності логічного змісту і структури. Форму логічності норми права можливо визначити тезами:
— якщо суб'єкт права діє в ситуації, що регулюється правом, він повинен вчиняти поведінку, яка вимагається;
— якщо суб'єкт не вчиняє поведінку, що вимагається нормою права, він має нести відповідальність.
Узагальнюючи згадані вище ознаки, можливо визначити норму права як загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене чи санкціоноване державою (народом) правило поведінки, що забезпечує регулятивний вплив держави на суспільство шляхом надання суб'єктам певних прав та покладення обов'язків, охороняється та гарантується державою можливістю примусового впливу.

Правовими вважаються норми, які:
1. Склалися історично у вигляді звичаїв, традицій, прецедентів і визнані державою як такі, що відповідають загальнолюдським ідеалам.
2. Виходять безпосередньо від суспільства (народу), відображають волю спільності та є результатом референдуму.
3. Прийняті уповноваженими органами держави у межах правотворчого (законотворчого) процесу.
4. Вміщені у договорах, укладених між колективними суб'єктами відповідно до чинного законодавства та принципів і норм міжнародного права.

Види правових норм.

Це, по суті, класифікація правових норм. Класифікація норм права дозволяє краще визначити місце правових норм в системі прав і їх взаємозв'язки; вияснити функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання; вона дає схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини; можливість значно покращати правотворчу і правозастосовчу діяльність в державі.
Класифікація норм права на види є продовженням розгляду структури системи права, але на більш вищому рівні, ніж структура норми права. Найбільш повну класифікацію норм права на види дав проф. П.М. Рабинович (Львів). Для класифікації існує більше 7 критеріїв. Найбільш основні можна привести такі:

1)по функціональній ролі в механізмі правового регулювання;
- первинні, відправні і вторинні (доповнюючі). Всі вони неоднорідні і серед них можна виділити: норми-начала, норми-принципи, норми-аксіоми; норми-презумпції, норми-дефініції;
- норми-правила поведінки людей. Вони вказують на права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, вид і міру санкції за правопорушення;
- загальні і спеціальні; вони відрізняються за ступенем загальності і об'ємом (сферою дії). Наприклад, в кожному кодексі є розділи: загальна і особлива частина і, відповідно, види норм;
2) по предмету правового регулювання, або залежно від галузі права: конституційні, адміністративні, норми цивільного права, норми трудового права, норми кримінального права, норми земельного права, норми фінансового права, екологічного процесуального права;
3) по методу правового регулювання: імперативні (владні приписи), диспозитивні (автономні), заохочувальні (стимулюючі), рекомендуючі;

4) за формою вираження припису правових норм або залежно від встановлення і реалізації юридичних прав і обов'язків: уповноважуючі, зобов'язуючі, заборонні;
5) по суб'єктах правотворчості: норми представницьких органів державної влади, глави держави (Президента), органів державного управління, громадських об'єднань органів місцевого самоврядування тощо.