Джерела позитивного конституційного права України

систематизуються за їхньою юридичною силою. До них належать (схема 5):

1. Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права. Вона встановлює найбільш важливі норми і принципи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України, згідно з її ст. 8 (ч. 3), мають пряму дію і не передбачають додаткової регламентації для застосування.

 

 

Система джерел галузі конституційного права України включає:

 

Конституцію України - основне джерело національного права України

 

Акти колишніх СРСР та УРСР

 

Закони України, міжнародні договори України, інші нормативні акти Верховної Ради України

 

Нормативні укази Президента України

 

Нормативні постанови Кабінету Міністрів України

 

Рішення Конституційного Суду України

 

Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК і Ради міністрів АРК

 

Статути територіальних громад, інші акти органів місцевого самоврядування, акти місцевих референдумів

 

Схема 5. Джерела галузі конституційного права України

 

 

2. Закони України, що мають найвищу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України. Звичайно, мова йде лише про ті закони, що містять конституційно-правові норми, наприклад, закони України «Про біженців», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про об'єднання громадян» тощо.

Своєю чергою, в літературі закони за юридичною силою поділяють на конституційні, органічні (додаткові) - закони, що мають проміжну між Конституцією та звичайними законами юридичну силу, та звичайні закони. Так, до конституційних відносять закони про внесення змін до Конституції, а критеріїв визначення закону як органічного в Конституції України не встановлено. Водночас окремі закони України можна характеризувати як органічні, наприклад, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 24 якого передбачає, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Цим установлюється вища юридична сила Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо інших законів України.

3. Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвитку України.

4. Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 503/97.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян» від 26 лютого 1993 р. № 140.

6. Окремої уваги заслуговує питання щодо можливості віднесення до кола джерел конституційного права рішень Конституційного Суду України, які, з одного боку, мають ненормативний характер, а з іншого - є обов'язковими до виконання на території України.

 

 

На думку автора, до джерел галузі конституційного права необхідно віднести рішення Конституційного Суду України, в яких установлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів України, наприклад, рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України») (25.03.98), рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) (07.07.98) тощо. Подібні рішення Конституційного Суду України доцільно розглядати як допоміжні джерела галузі конституційного права - вони передбачають припинення дії законів, інших правових актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними

7. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Такі договори, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

8. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України на підставі принципу правонаступництва або на період, поки буде прийнято відповідні акти України (згідно із Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 p.).

9. Акти органів місцевого самоврядування та акти місцевих референдумів. Конституція України закріплює право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, постановляти рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регулюють відносини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До них, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ і міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.

Особливе місце в системі джерел конституційного права України посідав Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації

 

 

та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р. Згідно зі ст. 61 Договору положення Конституції України 1978 року діяли лише в частині, що узгоджувалася з цим Договором.

 

 

Наука конституційного права

 

Становлення та розвиток науки конституційного права; предмет і метод науки конституційного права; джерела науки конституційного права.

Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

Наука про державу виникла ще в Стародавній Греції (Арісто-тель, Платон) і розвивалася протягом усіх наступних століть.

Великий вклад у становлення ідей конституціоналізму, конституційного права внесли мислителі XVI-XVIII ст. Т. Гоббс, Ж. Бо-ден, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн та ін., які сформулювали чимало положень, що були покладені в основу сучасного конституційного права (про народний суверенітет, поділ влади, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, зокрема у «Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (Конституції Пилипа Орлика, які було прийнято 5 квітня 1710 p.).

Як самостійна, відокремлена від загальної теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформувалася лише в XIX ст. В сучасній світовій науці конституційного права вирізняють два основні її напрямки: радикалістський та ліберальний¹.

Радикалістський напрямок представлено в основному працями марксистів, революційних демократів і лівих радикалів, які розглядають конституційне (державне) право з позиції класової боротьби, диктатури окремого класу (блоку класів). У працях дослід-

 

 

' Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежньїх стран.- М.: Юристь, 1997.-С. 22-23.

 

 

ників цього напрямку йдеться про соціалістичну, народну демократію, хоча фактично вони виступають за авторитарні системи управління, проти посілу влади і місцевого самоврядування, за одержавлення економіки, за нерівність у правах різних груп населення (перевагу в правах робітничого класу, «трудящих»), підпорядкованість інтересів людини міфічним інтересам держави, за застосування насильницьких засобів для ліквідації «експлуататорів» тощо.

Ліберальний напрямок представлено у працях вчених, зокрема українських, таких, наприклад, як М. О. Баймуратов, В. С. Журав-ський, В. М. Колодій, В. В. Копейчиков, В. Ф. Погорілко, П. Б. Сте-цюк, Ю. Н. Тодика, Є. А. Тихонова, О. Ф. Фрицький, В. І. Чушен-ко, В. М. Шаповал та ін., які вважають, що конституція, як і конституційне право в цілому, не може розглядатись як знаряддя диктатури, а є вираженням соціального компромісу між різними групами населення, документом, який втілює в своїх нормах загальнолюдські цінності (свободу, демократію, права людини, соціальну справедливість тощо). Представники цього напрямку виступають за демократичну, соціальну і правову державу, поділ влади, визнання та гарантування місцевого самоврядування, пріоритет прав і свобод людини, мирні засоби розв'язання соціальних конфліктів, за справді народний, а не класовий характер державної влади.

Сучасна українська наука конституційного права перебуває на етапі становлення, що пов'язане з намаганням подолати стереотипи й догми радянської науки державного права, яка, власне, зводилася до «наукового» обгрунтування конституційності існуючих за часів тоталітаризму державного ладу, партійної диктатури, насилля та обмеження прав людини.

Вітчизняна наука конституційного права прагне на основі світових досягнень обґрунтувати інститути й категорії конституційного права, роль Конституції в суспільному житті, напрямки формування конституційного ладу. Важливим поштовхом для розвитку науки конституційного права стали розроблення і прийняття Конституції України. Конституційний процес обумовив необхідність аналізу конституційних інститутів, які заперечувалися старим тоталітарним ладом: принципу поділу влади, місцевого самоврядування, парламентаризму тощо.

З прийняттям Конституції України 1996 р. увага науки конституційного права концентрується на проблемах реалізації її положень, взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства,

 

 

ролі політичних партій у поглибленні демократичних процесів в українському суспільстві.

Зміст і призначення науки конституційного права обумовлені її функціями. В літературі вирізняють такі функції науки конституційного права: політичну, методологічну, ідеологічну, евристично-прогностичну, комунікативну, інтегративну, практико-прикладну, роз'яснювальну та експертну'.

 

 

Предметом науки конституційного права є конституційно-правові норми та суспільні відносини, що регулюються цими нормами. Наука конституційного права вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин (схема 6). Предмет науки конституційного права визначає її функції, в яких розкривається роль цієї галузевої юридичної науки для державотворення, правотворчого і правозастосовчого процесів, формування правової

 

Наука конституційного права вивчає:

 

Конституційно-правові норми

Суспільні відносини, що регулюються конституцшно- правовими нормами

Практику реалізації конституційно-правових норм

Джерела галузі конституційного права

Становлення і розвиток ко н ститу цій н о - пр ав ов их інститутів

 

Схема 6. Предмет науки конституційного права

 

 

Див.: Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України.- К.: Вентурі, 1995.-С. 184-185; Тодика Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украинм: отрасль права и наука: Учебное пособие.- С. 48^19.

 

 

свідомості і правової культури працівників органів публічної влади й населення тощо. Зокрема, наука конституційного права реалізує політичну, методологічну, ідеологічну, прогностичну, комунікативну, експертну функції¹.

Сучасною наукою конституційного права застосовуються різні методи вивчення конституційно-правових явищ.

Метод науки конституційного права - це сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них посідають методи:

1) формально-юридичний, що застосовується в дослідженні нормативних джерел;

2) порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі конституційно-правового регулювання;

3) історичний, що дозволяє'вивчати динаміку становлення конституційно-правових інститутів, їхній історичний розвиток;

4) системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі конституційного права, взаємозв'язок конституційно-правових інститутів;

5) статистичний, за допомоги якого вивчається практика реалізації конституційно-правових норм, ефективність їхньої дії;

6) конкретно-соціологічний (вивчення громадської думки, проведення експериментів тощо).

 

* * *

 

Джерелами науки конституційного права є:

1) нормативно-правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права обґрунтовує ідеологію та концептуальні положення нормативно-правових актів - джерел галузі конституційного права, досліджує тенденції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з організацією та здійсненням публічної влади. На основі наукових досягнень розробляються нові конституційні законопроекти, проекти законів та інших нормативно-правових актів;

2) праці вітчизняних і закордонних вчених, які безпосередньо

 

 

Детальніше див.: Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського.- С. 40-42.

 

 

чи опосередковано стосуються проблем, пов'язаних із предметом науки конституційного права. Так, вагоме значення для розвитку науки конституційного права в цілому, її окремих положень мають праці таких відомих українських вчених, як: М. Баймуратов, М. Воронов, А. Георгіца, В. Журавський, Р. Калюжний, А. Колодій, В. Копейчиков; С. Лисенков, Г. Мурашин, Н. Нижник, В. Опришко, В. Погоріло, М. Пухтинський, П. Рабинович, С. Сте-цюк, Є. Тихонова, Ю. Тодика, М. Хавронюк, Н. Шукліна, Ю. Шем-шученко, О. Фризький та ін. Ці вчені багато зробили у плані дослідження актуальних проблем конституціоналізму, розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, формування сучасної децентралізованої системи територіальної організації влади;

3) конституційно-правова практика - процеси, що відбуваються під час реалізації конституційно-правових норм органами державної влади, органами місцевого самоврядування, окремими громадянами та їхніми об'єднаннями.

7. Конституційне право України як навчальна дисципліна

Мета навчальної дисципліни «конституційне право України»; зміст навчальної дисципліни «конституційне право України».

Навчальна дисципліна «Конституційне право України» викладається в юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах, а її обсяг і зміст визначаються навчальними програмами, які самостійно розробляються кафедрами та затверджуються науковими радами відповідних закладів освіти.

Мета навчальної дисципліни конституційного права - ознайомити студентів з основними поняттями, якими оперує наука конституційного права, розкрити положення вчення про конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів.

* * *

 

 

У рамках навчальної дисципліни «Конституційне право України» вивчаються основні положення науки конституційного права, зокрема:

 

 

- зміст предмета галузі конституційного права;

- основні положення вчення про конституцію;

- засади конституційного ладу України, конституційно-правове закріплення суверенітету Українського народу, форми Української держави;

- питання прав і свобод людини і громадянина, відповідність конституційно-правового регулювання основ правового статусу людини і громадянина міжнародним нормам прав людини;

- форми здійснення народовладдя, предмет і види референдумів в Україні, виборче право та виборча система України;

- конституційна система, принципи організації та діяльності органів державної влади, правовий статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України;

- конституційні принципи територіального устрою України;

- конституційно-правові засади організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні.

Глибоке засвоєння студентами положень науки конституційного права, конституційного законодавства України має важливе значення для формування у них належної професійної культури юриста і демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюдських цінностей, на яких базується Конституція України.

Велику користь у засвоєнні навчальної дисципліни «Конституційне право України» можуть мати підручники та навчальні посібники, видані останнім часом в Україні, авторами яких є, зокрема, такі відомі вчені-конституціоналісти, як: О. Городецький, В. Жу-равський, А. Колодій, В. Кравченко, М. Корнієнко, В. Мелещенко,

A. Олійник, В. Погоріло, П. Рабинович, П. Стецюк, Ю. Тодика,

B. Чушенко, О. Фрицький.