Статус народного депутата України

 

Принципи статусу народного депутата України; строк повноважень народного депутата України; права та обов'язки народного депутата України; гарантії діяльності народного депутата України.

Народний депутат України - обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, що дає можливість брати участь у законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України.

Правовий статус народного депутата України встановлюється положеннями Конституції України (статті 78-81), Законом України «Про статус народного депутата України» в редакції Закону, від 22 березня 2001р., Регламентом Верховної Ради України від

 

Див., наприклад: Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз.- К.: Основи, 1996.- С. 76; Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави: Порівняльний аналіз.- К.: Програма Л, 1995.— С. 14.

 

27 липня 1994 р. та іншими актами. У них закріплюються принципи статусу народного депутата України, строк його повноважень, права та обов'язки, гарантії депутатської діяльності. Принципами статусу народного депутата України є:

вільний депутатський мандат;

здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі;

несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності;

рівноправність депутатів;

депутатська недоторканність і депутатський індемнітет.

Принцип вільного депутатського мандата прямо не закріплюється в Конституції України, але він випливає із загального принципу парламентаризму, який отримав визнання в ст. 75 Конституції України. Крім того, Конституція України не передбачає таких складових ознаки імперативного мандата, як накази виборців та відкликання народного депутата України виборцями. Цей принцип має визначальне значення та обумовлює характер мандата народного депутата України.

Конституції «радянського» періоду закріплювали імперативний характер депутатського мандата, що обґрунтовувався на основі положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо у XVIII ст. Доктрина Ж.-Ж. Руссо базується на ідеї неподільності і непредставництва народного суверенітету: представляти можна не сам суверенітет, а лише владу. За Ж.-Ж. Руссо депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише його уповноваженими¹. Звідси випливали такі необхідні елементи імперативного депутатського мандата, як пов'язаність депутата волею своїх виборців (накази виборців) і відкликання депутата виборцями. У практичному плані імперативний мандат не має ніякого сенсу, оскільки звернення депутата до своїх виборців із кожного питання, яке обговорюється парламентом, внаслідок лише суто технічних проблем, не кажучи про інші аспекти, може повністю дезорганізувати його роботу.

Конституції демократичних держав здебільшого закріплюють принцип вільного депутатського мандата, сформульований англійським ученим і законодавцем Едмундом Бруком 1774 р.: «парламент не є зібранням послів, котрі мають різні та ворожі інтереси, що їх кожен член парламенту повинен захищати, діючи як агент

 

 

¹ Руссо Ж. Ж. Трактатм.- М: Наука, 1969.- С. 222.

 

 

і адвокат та борючися з іншими агентами і адвокатами; парламент є спеціальною асамблеєю однієї нації з одним інтересом, інтересом цілого,- в якому керівними принципами повинні бути не місцеві цілі, а користь для всіх, яка є результатом захисту інтересів усіх як одного цілого»¹.

Сутність цього принципу полягає в тому, що парламентарій є представником усього народу (нації), ніхто не може відкликати його або давати обов'язкові накази. Беручи участь у здійсненні функцій парламенту, він пов'язаний нормами Конституції, відповідальністю перед Богом і своєю совістю, яка повинна підказувати йому, яке рішення приймати щодо тих чи інших проблем, які обговорюються в парламенті. До основних положень вільного депутатського мандата, зокрема, належать:

1) мандат є загальним (тобто хоча депутати і можуть обиратися по виборчих округах, вони представляють усю націю);

2) мандат- не імперативний, а факультативний (його здійснення вільне - від примусу, депутат не зобов'язаний робити щось конкретне, зокрема брати участь у парламентських засіданнях, не зобов'язаний враховувати думку своїх виборців);

3) мандат не підлягає відкликанню;

4) мандат за його здійснення не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню).

З огляду на політичну структурованість Верховної Ради України постає проблема відповідності принципу вільного мандата вимогам фракційної дисципліни. З одного боку, вільний мандат передбачає відсутність будь-якого тиску на депутата, що може призвести до його обмеженості у прийнятті рішень та парламентських діях, а з іншого - депутат, в інтересах досягнення спільної політичної мети, повинен діяти згідно з рішенням, прийнятого більшістю партійної фракції, до складу якої він входить. У літературі звертається увага на те, що фракційна дисципліна є наслідком політичної плюралістичної структури сучасного суспільства, де «здійснення індивідуальних і партикулярних інтересів можливе лише фокусуванням їх у спільній акції». Тож вільний характер депутатського мандата не можна розглядати ідеалізовано: ніхто

 

 

¹ Цит. за: Норман Орнстін. Роль законодавчої влади в демократичному суспільстві.-С. 3. „

² Прело М. Конституционное право Франции- М: ИЛ, 1957.- С. 437-^139.

³ Государственное право Германии- Т. 1.- С. 164.

 

й ніколи не може бути абсолютно незалежним. Депутат, який порушує вимоги фракційної дисципліни, може притягатися до відповідальності, наприклад, бути виключеним із фракції, яка не має конституційно-правового характеру, тобто вилучення (вихід за власною ініціативою) народного депутата України з фракції чи партії не призводить до втрати ним депутатського мандата, незалежно від того, чи був він обраний від одномандатного виборчого округу, чи за партійним списком.

Крім того, Закон України «Про статус народного депутата України» встановлює такі правові основи взаємовідносин народних депутатів України з виборцями, що також свідчать лише про їхню відносну незалежність від виборців. Так згідно зі ст. 7 Закону народні депутати України, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов'язані підтримувати зв'язок із виборцями своїх округів. Народні депутати України, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, в порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону.

Принципи здійснення повноважень народним депутатом України на постійній основі та несумісності депутатського мандата закріплені в ст. 78 Конституції України та в ст. З Закону України «Про статус народного депутата України». Так, народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі, а принцип несумісності депутатського мандата означає, що народний депутат України не має права:

1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4) мати будь-яку, крім депутатської, оплачувану роботу, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також провадити адвокатську діяльність;

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Принцип депутатської рівноправності знаходить свій вияв у праві народних депутатів України обирати і бути обраними до

 

 

органів Верховної Ради та на парламентські посади, у праві законодавчої ініціативи, брати участь у дебатах тощо.

Принцип депутатської недоторканності означає, що:

1. Народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

2. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише в разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ч. З ст. 80 Конституції України, ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Порядок одержання згоди Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до відповідальності визначається Регламентом Верховної Ради України та Законом України «Про статус народного депутата України». Так, подання про надання згоди на притягнення до відповідальності депутата вноситься до Верховної Ради України Генеральним прокурором України, про що негайно доводиться до відома депутата. Це подання вноситься до пред'явлення депутатові обвинувачення або видання санкції на арешт депутата і розглядається Верховною Радою України не пізніш як у місячний термін. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, з додержанням звичайної процедури визначає законність і обгрунтованість подання. На засідання комітету запрошується депутат, щодо якого внесено подання. Відсутність запрошеного депутата на засіданні комітету без поважних причин не є перешкодою для прийняття рішення. Рішення про згоду на притягнення до відповідальності депутата приймається на засіданні Верховної Ради України поіменним голосуванням у вигляді постанови не менш як 2/3 голосів депутатів від їхньої фактичної кількості. Рішення Верховної Ради України з цього питання не переглядається.

Депутатський індемнітет розглядається у двох аспектах: по-перше, як невідповідальність народного депутата України- він не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України); по-друге,

 

 

як винагорода народного депутата України за його парламентську діяльність (згідно зі ст. 33 Закону України «Про статус народного депутата України» оплата праці народного депутата України проводиться в розмірах, установлених Верховною Радою України).

 

* * *

 

Строк повноважень народного депутата України - чотири роки (ч. 1 ст. 76 Конституції України).

Повноваження народного депутата України починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України від моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. При цьому народний депутат України не може брати участі в засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти й підписати присягу має наслідком утрату депутатського мандата.

Припиняються повноваження народного депутата України одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України, тобто від моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Повноваження народного депутата України можуть бути припинені й достроково: за рішенням Верховної Ради України, Президента України або за рішенням суду (схема 26).

Верховна Рада України приймає рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним чи безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч. 2 ст. 90 Конституції України), відповідно припиняються повноваження і народних депутатів.

На підставі рішення суду повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності; повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

 

 

 

При цьому комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради України, який у десятиденний строк звертається до суду або повертає матеріали комітету з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду. У разі повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обґрунтуванням відмови у зверненні до суду комітет розглядає їх і у випадку незгоди з ними вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України.

 

 

починаються

 

від моменту складення депутатом присяги

 

 

припиняються

 

одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України

 

 

Дострокове припинення повноважень народного депутата України

 

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним чи безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті

 

за рішенням суду

 

у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України

 

Відмова скласти присягу має наслідком утрату депутатського мандата

 

Схема 26. Строк повноважень народного депутата України

 

 

За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради України зобов'язаний звернутися до суду для вирішення питання про дострокове припинення повноважень такого народного депутата.

 

Повноваження народного депутата України закріплюються Конституцією та Законом України «Про статус народного депутата України» відповідно до основних організаційних форм його роботи - робота у Верховній Раді України та її органах; робота у виборчому окрузі та за його межами (схема 27).

 

 

Працюючи у Верховній Раді України та її органах, народний депутат реалізує такі повноваження
права	обов 'яз-ки
Обирає і може бути обраним до органів Верховної Ради; пропонує питання для розгляду Верховною Радою або її органами; здійснює право законодавчої ініціативи; вносить проекти постанов, інших актів; вносить до Верховної Ради та її органів пропозиції; звертається із запитами, бере участь у дебатах, вимагає відповіді на запит; виступає з обгрунтуванням своїх пропозицій тощо	Повинен бути присутнім і брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їхні доручення; додержуватися Регламенту Верховної Ради України; брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради, рішень її органів тощо

 

Працюючи у виборчому окрузі, народний депутат реалізує такі повноваження
права	обоє 'яз-ки
Бере участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій; звертається в державні органи та органи об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій з питань своєї депутатської діяльності; відвідує органи та організації з питань своєї депутатської діяльності тощо	Підтримує тісні зв'язки з виборцями; вивчає громадську думку, потреби й запити населення; веде регулярне приймання виборців

 

 

Схема 27. Повноваження народного депутата України

 

 

Народні депутати України є членами колегіального органу -Верховної Ради України, і основною формою їхньої роботи є участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів. Працюючи у Верховній Раді та її органах, народний депутат реалізує такі основні права: ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами; законодавчої ініціативи; вносити проекти постанов, інших актів; вносити до Верховної Ради України та її органів пропозиції; звертатись із запитами, брати участь у дебатах, вимагати відповіді на запит; виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій; об'єднуватись у депутатські групи (фракції) тощо.

До основних обов'язків народного депутата у Верховній Раді України та її органах Закон відносять: бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їхні доручення; додержуватися Регламенту Верховної Ради України; брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів; інформувати Верховну Раду України та її відповідні органи про виконання їхніх доручень.

Працюючи у Верховній Раді України та її органах, народний депутат зобов'язаний дотримуватися правил депутатської етики. Регламент Верховної Ради України забороняє народним депутатам України вживати образливі висловлювання та непристойні і лайливі слова, закликати до незаконних і насильницьких дій, виступати на засіданні без дозволу головуючого, заважати промовцям і слухачам діями, які перешкоджають викладенню або сприйманню виступу (вигуками, оплесками, вставанням тощо). У разі порушення цих правил до народного депутата України можуть бути застосовані такі стягнення: попередження, припинення виступу, позбавлення права виступу на засіданні, відсторонення від присутності на засіданні.

Закон України «Про статус народного депутата України» (ст. 8) передбачає, що у своїй діяльності народний депутат України повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів України, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв і вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. Неприпустимим

 

 

є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави.

Працюючи у виборчому окрузі та за його межами, народний депутат України користується правом: брати участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій; звертатися в державні органи і органи об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій з питань своєї депутатської діяльності; відвідувати будь-які державні органи та органи об 'єднань громадян, підприємства, установи та організації з питань своєї депутатської діяльності; перевіряти відомості про порушення закону, прав та інтересів громадян і організацій та вимагати від відповідних посадових осіб, органів та організацій припинення цих порушень тощо.

При цьому народний депутат України зобов'язаний: підтримувати тісні зв'язки з виборцями; вивчати громадську думку, потреби і запити населення; вести регулярне приймання виборців.

 

* * *

 

Гарантіями діяльності народного депутата України є:

1) непорушність повноважень народного депутата України;

2) депутатська недоторканність;

3) забезпечення народному депутатові України умов для виконання депутатських повноважень;

4) звільнення народного депутата України від призову на військову службу або збори;

5) державне страхування народного депутата України;

6) забезпечення народному депутатові України умов для підвищення професійного рівня;

7) фінансове, медичне і соціально-побутове забезпечення народного депутата України;

8) відшкодування витрат, пов'язаних із депутатською діяльністю;

9) забезпечення народного депутата України житловим приміщенням тощо.

Важливою умовою ефективної реалізації повноважень народних депутатів України є також передбачена Законом України «Про статус народного депутата України», Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальність за невиконання законних вимог народного депутата України, за посягання на честь, гідність народного депутата

 

 

України та вплив на нього, членів його сім'ї та родичів, помічни-ків-консультантів народного депутата України, а також за порушення гарантій щодо забезпечення діяльності народного депутата України.