Романо-германська правова сім’я. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Романо-германська правова сім’я.



Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї вважається континентальна Європа, тому її називають ще континентальною. Романо-германська правова сім'я — це сукупність національних правових систем держав, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його пристосування до нових національних умов. Характерними рисами є:

• домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права;

• поділ системи права на публічне та приватне право;

• диференціація та кодифікація галузей права;

• нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем;

• включення у поняття права норм-роз'яснень (тлумачень), які виходять, насамперед, від законодавця та суддів.

Проте континентальне право має певні особливості у кожній країні. Схожі риси не можуть зменшувати своєрідність та різницю, що особливо помітні між малими та великими країнами (за територією та кількістю населення). Держави, що займають великі території, головним чином покладаються на "тяжке право", кодифікацію та суворе втілення в життя норм права з метою збереження єдності різних частин своїх країн. Для невеликих держав характерне "м'яке право", що передбачає свободу розсуду та чутливість до соціальних конфліктів.

101.Національна правова система та сім’ї правових систем. Національна правова система — конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства. У той же час, незважаючи на подібну багатоманітність права різних держав, простежуються ряд спільних рис і певний технічний, політичний та культурний взаємозв'язок. Аналіз цих спільних рис та взаємозв'язків дає можливість розподілити право різних країн на кілька великих груп, які і називаються правовими сім’ями (типами). Сім’я правових систем — це сукупність національних правових систем, об’єднаних спільними умовами історичного формування, структурою, джерелами, основною культурою, понятійним апаратом юридичної науки. Правові сім’ї: І. Романо-германська правова сім’я (континентальна або нормативно-актна):

1. романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія);

2. германська група (Німеччина, Австрія);

3. скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія);

4. латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай);

5. слов’янська (Росія, Білорусія, Україна);

6. правова система Японії.

ІІ. Англо-американська правова сім’я (система загального права або судово-прецедентна):

1. правова система Англії;

2. правова система США;

3. правова система країн Британської співдружності.

ІІІ. Сім’я ідеологічно-релігійних правових систем:

1. мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія);

2. канонічне право християнських церков (Ватикан — державоподібне утворення);

3. іудейське право (або єврейське право: Ізраїль);

4. індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).

ІV. Сім’я традиційно-общинних правових систем: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії.

V. Сім’я соціалістичних правових систем національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.

 

Поняття правосвідомості та структура.

Правосвідомість — це система відображення правової дійсності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини й оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, закріпленим у міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки відображає у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

У структурі правосвідомості виділяють такі елементи.

1. Правова психологія — це структурний елемент правосвідомості, що включає правові почуття, настрої, інші емоційні сприйняття правових явищ.

Виникнення й існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні правові явища. При цьому вона відображає право не узагальнено, а конкретизовано.

У структурі правової психології виділяють:

• сталі частини (настрої, почуття, переживання);

• пізнавальні частини (правові емпіричні знання, уявлення, погляди);

• емоційні складові (правові емоції, почуття, настрої);

• регулятивні елементи (правові звички, традиції).

2. Правова ідеологія — це структурний елемент правосвідомості, який охоплює знання, уявлення, поняття про зміст права, що формуються в результаті правового виховання та юридичних наукових досліджень.

Іншими словами, це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин.

У структурі правової ідеології виділяють такі складові:

• правові ідеї, теорії, переконання;

• правові поняття, правові категорії;

• правові принципи.

На відміну від правової психології, що формується стихійно, правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасного, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

Сучасна правова ідеологія включає: концепцію поділу влади, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права, теорію правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо.

3. Правова поведінка — це вольова сторона правосвідомості, яка становить процес перетворення норм права в реальну правову поведінку.

У структурі поведінкової частини правосвідомості виділяють такі елементи:

• мотиви правової поведінки;

• правові установки, які є одним з найбільш складних компонентів правосвідомості. Вони відображають не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ.

Види правосвідомості.

Класифікувати правосвідомість можна за різними підставами.

1. 3а суб'єктами (носіями) правосвідомості: індивідуальна; групова та суспільна. 2. За глибиною відображення правової дійсності: повсякденна (буденна, непрофесійна); професійна (практиків-юристів); наукова (теоретична). Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації. Так, з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня пра­восвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість — це найпоши­реніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду лю­дей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-профе-сіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знання­ми чинного законодавства, але й вмінням, навичками його засто­сування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідо­мості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий дифе­ренційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне зна­чення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (встановлення фактич­них обставин справи, юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права, прийняття рішення у справі), кваліфіковано викона­ти які можуть тільки юристи.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова пра­восвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правово­го матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній пра­вова ідеологія превалює над правовою психологією.

За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазна­чимо, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує по­за індивідуальною.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих по­глядів, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середови­ща і залежить від рівня правової освіти особи.

Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її форму­вання впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (на­приклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з представників різних фракцій) до прямого протисто­яння між ними.

Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка ха­рактерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, на­приклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій пра­восвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утво рень з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситу­ативний характер. Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етно­су). Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, яка заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, по­ширення правового нігілізму, зневажливе ставлення до права і за­кону. Слід підкреслити, що протягом десяти років в українському суспільстві зроблені важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 303; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.62.119 (0.15 с.)