Загальна характеристика галузей права.

Загальна характеристика основних галузей права України

 

Основними галузями сучасного права є: конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, сімейне, фінансове, земельне, екологічне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.

Конституційне право — система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.

Цивільне право — система норм права, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників.

Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинів.

Трудове право — система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо.

Сімейне право — система норм, що регулюють відносини у галузі шлюбу і сім'ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, його розірвання, регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо.

Фінансове право — система норм, що регулюють відносини, які визначають порядок формування і розподілу бюджетних коштів, затвердження бюджету, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо.

Земельне право — сукупність норм, що регулюють питання, пов'язані з встановленням власності на землю, умови і порядок землекористування, правовий режим земель тощо.

Екологічне право — сукупність норм права, що визначають засоби, форми і порядок охорони навколишнього природного середовища. Норми цієї галузі права забезпечують право кожного на сприятливе оточуюче середовище.

Цивільно-процесуальне право - сукупність норм права, що визначають порядок цивільного судочинства, а саме порядок розгляду справ, які виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, природоохоронних і адміністративних правовідносин.

Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративних справ, що виникають у сфері державного управління.

Кримінально-процесуальне право — сукупність норм права, що визначають порядок провадження у кримінальних справах під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи судом.

Виправно-трудове право — сукупність норм права, що регулюють порядок і умови відбуття покарання та застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт, а також порядок діяльності установ, що виконують вироки, тощо.

Інститут права: поняття і види.

Інститут права: поняття і види Інститут права - це сукупність згрупованих правових норм в єдиний блок, який знаходиться в галузі права і регулює різновид суспільних відносин, які входять у предмет врегулювання цієї галузі права. Юридична норма є вихідним елементом, «осередком» права, а правовий інститут можна представити як первинну правову спільність. Інститут - це блок, складова частина, ланка галузі. У будь-якій галузі їх безліч. Вони мають відносну самостійність, оскільки стосуються певною мірою самостійних питань. Приклади правових інститутів: в кримінальному праві - інститут крайньої необхідності, неосудності; у цивільному праві - інститут дарування, угоди, інститут позовної давності, купівлі-продажу; в державному праві - інститут громадянства; в адміністративному - інститут посадової особи; у сімейному праві - інститут шлюбу і т. д. Всі інститути здійснюють свою діяльність у тісному взаємозв'язку один з одним як усередині даної галузі, так і поза нею. Види правових інститутів Правові інститути діляться за галузям права: на цивільні; кримінальні; адміністративні; фінансові і т. д. Як багато галузей, так само багато і відповідних груп інститутів. Галузева приналежність правових інститутів є найбільш загальним критерієм їх поділу. За цією ж ознакою вони класифікуються на матеріальні і процесуальні. Далі інститути класифікуються на галузеві та міжгалузеві (або змішані), прості і складні (або комплексні), регулятивні, охоронні і установчі (закріпні). Внутрішньогалузевої інститут є з норм галузі права, а міжгалузевий - з норм двох і більше галузей. Простий інститут в основному невеликий і не містить в собі ніяких інших підрозділів. Складний, або комплексний, інститут є відносно великим, оскільки має в своєму складі більш дрібні автономні утворення, які називають субинститутами. Регулятивні інститути спрямовані на регулювання відповідних відносин, охоронні - на їх охорону, захист (типові для кримінального права), установчі закріплюють, засновують, визначають становище (статус) тих чи інших органів, організацій, посадових осіб, а також громадян (притаманні державного та адміністративного права). Інститут права - це сукупність правових норм, що утворює відокремлену частину галузі права. Ці правові норми мають самостійністю і автономією, оскільки регулюють незалежні один від одного, але виникають в одній галузі права самостійні питання. Система права являє собою складне, полиструктурное динамічне утворення, в якому чітко виділяються чотири щаблі: структура окремого нормативного припису; структура правового інституту; структура правової галузі; структура права в цілому. Всі ці рівні скоординовані, логічно і функціонально припускають існування один одного. Разом вони складають дуже складну конструкцію, яка формує галузь права і наповнює її необхідним для регулювання змістом, що дає можливість вирішити завдання, що постають у процесі врегулювання відносин.

 

 

Приватне і публічне право.

pозподіл права на публічне (jus publicum) і приватне (jus privatum) визнавали ще у Давньому Римі. Публічне право, за твердженням римського юриста Ульпіана, те, що належить до положення римської держави; приватне — яке належить до користі окремих осіб. Надалі критерії приналежності права до приватного чи публічного уточнювалися, однак визнання наукової і практичної цінності поділу права на публічне і приватне залишалося незмінним.
Приватне право — це право, що захищає приватні інтереси особи в її взаєминах з іншими особами. Воно регулює такі сфери життєдіяльності суспільства, безпосереднє втручання в які з боку держави є обмеженим. Для регулювання за допомогою приватного права характерним є наступне: перевага диспозитивних норм; юридична рівність суб’єктів правовідносин; вільне волевиявлення суб’єктів при реалізації своїх прав; самостійне визначення відповідальності за свої обов’язки і дії; широке використання договірної форми регулювання; гарантований судовий захист; переважна орієнтація на задоволення особистих та корпоративних інтересів. Приватне право охоплює такі галузі, як цивільне право, сімейне, житлове право, цивільний процес, трудове, земельне право, міжнародне приватне право, торговельне право.Інша сфера дії публічного права, в якій реалізується публічний інтерес. Для публічного права характерні наступні ознаки: орієнтація на задоволення публічних інтересів; однобічне волевиявлення суб’єктів права, що мають владні повноваження; ієрархічні відносини суб’єктів; перевага імперативних норм. Імперативність норм публічного права чітко виражає наказовий характер, коли їх обов’язковість поширюється на всіх учасників правовідносин у сфері компетенції державних органів і посадових осіб. У публічно-правових відносинах сторони виступають як юридично нерівноправні. Однією з таких сторін завжди виступає держава або її орган (посадова особа), наділений владними повноваженнями. У сфері публічного права відносини регулюються винятково з єдиного центра, яким є державна влада.
Публічне право виражає державні, міждержавні і загальні суспільні інтереси. До предмета регулювання публічним правом відносять: устрій і функціонування держави та її інститутів; основи правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми й інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.
До публічного права можна віднести наступні галузі: конституційне право; адміністративне; фінансове; адміністративно-процесуальне; кримінальне; кримінально-процесуальне; виправно-трудове; арбітражний процес; міжнародне публічне право; міжнародне гуманітарне право; екологічне право.
Межі між приватним і публічним правом досить хиткі, що значно впливає на їх співвідношення.