Юридичний процес: поняття та види.

Юридичний процес- є встановлений нормами права порядок здійснення соціальними суб’єктами діяльності зі створення,тлумачення та реалізації правових норм,спрямований на досягнення цими суб’єктами суспільного чи особистого результату.

Виходячи х визначення юридичного процесу,як встановленого нормами права порядку здійснення діяльності зі створення,тлумачення та реалізації правових норм,доцільно класифікувати юридичний процес за видами правової діяльності на правотворчий,право тлумачний та правореалізаційний.

Правотворчий процес- встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб’єктів з пізнання та оцінки правових потреб суспільства,формування і прийняття правових актів,їх оприлюднення та набрання ними юридичної сили. Залежно від видів правотворчості виділяють:процес народної правотворчості, законотворчий процес,процеси підзаконної,місцевої,договірної правотворчості.
Правотлумачний процес -встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб’єктів,спрямований на з’ясування дійсного змісту правових норм та його роз’яснення іншими членами суспільства з метою правильної та однакової реалізації цими членами норм права.
Правореалізаційний процес - встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб’єктів з використання,виконання,дотримання і застосування норм права,спрямований на використання цими суб’єктами наданих їм прав,виконання покладених на них обов’язків, утримання від вчинення заборонених дій та понесення відповідальності.
Окремо доцільно зупинитися на такому виді право реалізаційного процесу,як процес застосування норм права. Саме у порядку правозастосування здійснюється основна функція держави-охорона і забезпечення права,а також застосування державного примусу.

136. Поняття та ознаки правомірної поведінки. Види правомірної поведінки.

Правомірна поведінка — це суспільно корисна, необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, яка відповідає приписам правових норм, гарантується і охороняється державою.

Правомірна поведінка характеризується певними ознаками:

а) відповідає вимогам правових норм, тобто особа діє правомірно, якщо вона точно дотримується правових приписів;

б) є соціально корисною поведінкою, тобто вона є бажаною та об'єктивно необхідною для нормального функціонування і розвитку суспільства;

в) має свідомовольовий характер, тобто проявляється як дія або бездіяльність;

г) гарантується і охороняється державою, включаючи заходи державного примусу.

Правомірна поведінка поділяється на такі види:

а) залежно від сфери суспільних відносин — економічна, політична, соціальна тощо;

б) залежно від суб'єктів права — індивідуальна чи колективна поведінка (діяльність трудових колективів, державних органів, громадських об'єднань тощо);

в) залежно від об'єктивної сторони — дія або бездіяльність;

г) залежно від форм реалізації норм права — дотримання, виконання, використання, застосування;

д) залежно від ставлення держави до правомірної поведінки — схвалювана, заохочувальна, допустима;

е) за фіксацією в нормативноправових актах — врегульована законодавством або неврегульована законодавством;

ё) залежно від особливостей внутрішнього ставлення суб'єкта права до своїх діянь (за суб'єктивною стороною):

- активна (принципова) поведінка, тобто вона характеризується високим ступенем активності, відповідальності, правосвідомості, внутрішньою переконаністю суб'єктів права у необхідності виконувати вимоги правових норм;

- звичайна поведінка, тобто вона характеризується тим, що необхідність виконання вимог правових норм у суб'єктів права стала звичкою, яка не вимагає від них додаткових витрат і зусиль;

- пасивна (конформістська) поведінка, тобто вона характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів права, їх пристосованістю до зовнішніх обставин, відсутністю власної позиції, прагнення не відрізнятися від інших суб'єктів, а робити так, як роблять інші;

- маргінальна поведінка, тобто вона характеризується тим що суб'єктам права притаманна готовність до протиправних дій у разі зниження нагляду і контролю за їх поведінкою, але переступити межу між правомірною та неправомірною поведінкою їм не дозволяє страх перед можливістю застосування юридичної відповідальності.

Поняття та ознаки правопорушень

Правопорушення -це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність.
Ознаки правопорушення:

а)Має протиправни,неправомірний характер, тобто суперечить нормам права,являє собою порушення заборон,зазначених у законах та підзаконних актах,зловживання суб’єктивним правом,перевищення компетенції.
б)Має суспільно шкідливий або суспільно небезпечний характер.
в) Виражається у поведінці у вигляді дії( крадіжка,розбій ) або бездіяльності( залишення особи у безпорадному стані).Думки,наміри,переконання не визначаються чинним законодавством як протиправні
г)Має свідомо вольовий характер, тобто у момент скоєння залежить від волі та свідомості учасників,здійснюється ним добровільно.

д)Є винним діянням. Вина-це психічне ставлення особи до свого діяння та його наслідків.
е) Причинний зв'язок між діянням та спричиненими наслідками.

ж) Спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.

Види правопорушень.

Залежно від різних критеріїв правопорушення розподіляються на різні групи.

За ступенем суспільної шкоди чи суспільної небезпеки правопорушення розподіляються на:

а) проступки, однією із ознак яких є настання суспільної шкоди:

- конституційні;

- дисциплінарні;

- цивільно-правові;

- адміністративні;

б) злочини, ознакою яких є настання суспільної небезпеки. Конституційними правопорушеннями є:

- порушення народним депутатом України вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;

- неспроможність Верховної Ради України розпочати пленарні засідання протягом тридцяти днів однієї чергової сесії або сформувати персональний склад Кабінету Міністрів України протягом шістдесяти з дня відставки попереднього уряду.

- інші правопорушення, визначені конституційними нормами.

Дисциплінарні правопорушення можна характеризувати як винні протиправні діяння, пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням найманим працівником своїх трудових обов'язків та порушенням норм трудового права, що мали місце в робочий час.

Цивільно-правові правопорушення можуть бути пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням будь-якої умови цивільного договору, а також із фактами порушення майнових і особистих немайнових прав потерпілого, тобто бути позадоговірними.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнаються протиправні, винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за які законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП).

Перелік адміністративних правопорушень міститься в Особливій частині Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 41-21220).

Злочинами є передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні винні діяння (дії чи бездіяльність), вчинені суб'єктами злочину. Перелік злочинів визначено в Особливій частині Кримінального кодексу України (ст. 109-447 КК).

139. Юридичний склад правопорушення.

Склад правопорушення — це система елементів правопорушення.Її повнота і цілісність є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності.До складу правопорушення входять:

а) Суб’єкт правопорушення - деліктоздатна особа.В основному правопорушення здійснюють фізичні особи (а злочини –виключно фізичні особи),але суб’єктом цивільного проступку може виступати також юридична особа. Суб’єктом міжнародного злочину або проступку може бути держава.
б) Об’єкт правопорушення -суспільни відносини,соціальни блага,права і свободи особи,інтереси держави,природне середовище,на які посягає правопорушник.Виділяють загальний і конкретний об’єкт правопорушення.
Загальний - це сукупність всіх суспільних відносин і соціальних цінностей,що охороняються правом
Конкретний -це визначені для кожного випадку матеріальні і нематеріальні блага і цінності(природ.середовище,життя,власність,здоров’я,честь,гідність),а також відносини,що виникають з приводу володіння ними.
в ) суб’єктивна сторона правопорушення - психічне ставлення особи до здійснюваного нею протиправного діяння та його негативних наслідків.

г) Об’єктивна сторона правопорушення - це зовнішня хар-ка правопорушеня,що включає протиправне діяння(дію або бездіяльність),його шкідливі наслідки(результат діяння) і причинно-наслідковий зв'язок між діянням та його шкідливим результатом. Місце,час,спосіб,обстановка вчинення правопорушення - це факультативні елементи об’єктивної сторони,які враховуються при кваліфікації діяння тільки у випадках,прямо вказаних у правовій нормі.