Фінансові процедури процесу ліквідації під час банкрутства підприємств

Для з’ясування окремих аспектів банкрутства використовуються судова практика, коментарі судових і виконавчих органів, публікації фахівців із цих питань.

Господарський кодекс України містить основні позиції щодо процедури визнання суб’єкта підприємництва банкрутом: неспроможності суб’єкта підприємництва; кредиторів неплатоспроможних боржників; заходів запобігання банкрутству суб’єктів підприємництва; процедур, що застосовуються до неплатоспроможного боржника; майнових активів неплатоспроможного боржника; державної політики з питань банкрутства; відповідальності за порушення законодавства про банкрутство. У Господарському кодексі України є лише загальні підходи, які застосовуються до боржника-банкрута. Більш докладні норми і правила поведінки суб’єктів відносин банкрутства є у спеціальному законодавстві України.

Основним законодавчим актом з питань банкрутства є Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. В інших законах, які мають таку саму правову силу, норми щодо банкрутства або фінансової санації містяться лише в окремих статтях, присвячених цим етапам господарської діяльності.

Фінансові процедури процесу ліквідації підприємства при банкрутстві передбачають:

1. Оцінку майна підприємства за балансовою вартістю. Така оцінка здійснюється на основі інвентаризації майна підприємства.

2. Визначення обсягу та складу ліквідаційної маси. Основу формування ліквідаційної маси становить все майно підприємства, оцінене за балансовою вартістю, за окремим винятком, передбаченим чинним законодавством. Так, не підлягає включенню у ліквідаційну масу майно підприємства, що є предметом застави; орендоване майно або майно, яке перебуває в його відповідальному зберіганні; особисте майно його працівників; об’єкти житлового фонду, дитячих дошкільних установ тощо. До ліквідаційної маси належать і майнові активи інших осіб, які згідно із законодавчими актами або установчими документами банкрута відповідають його зобов’язанням. Рішення продати майно банкрута приймає ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів. Голова ліквідаційної комісії забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови і терміни придбання майна. Якщо суб’єктом банкрутства є державне підприємство, то ліквідаційна комісія доручає провести аукціон органу приватизації. Якщо банкрутом є підприємство недержавної форми власності, то комісія може або сама провести аукціон, або доручити це спеціалізованому підприємству. Усі форми продажу майна банкрута передбачають укладання договору купівлі-продажу між ліквідаційною комісією, що діє від імені банкрута, та покупцем.

3. Оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної маси, за ринковою вартістю. Майно підприємства підлягає реалізації з метою задоволення претензій кредиторів, тому воно повинне бути попередньо оцінене за ринковою вартістю. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучити фахівців.

4. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

5. Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства. Джерелами забезпечення вимог кредиторів є кошти, виручені від продажу майна підприємства-боржника. Сума цих коштів розподіляється в певній послідовності, яка визначена законодавчо. У процесі розподілу коштів вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги. У випадку недостатності коштів від продажу майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. Черговість погашення вимог кредиторів визначена законодавством.

6. Розроблення ліквідаційного балансу підприємства. Баланс підприємства – це звіт про його фінансовий стан, де відображені активи, зобов’язання та власний капіталнапевну дату. У ліквідаційному балансі наводяться показники виявленої ліквідаційної маси (дані інвентаризації) і відображається стан активів та пасивів після розподілу виручених сум. Тобто ліквідаційна процедура впливає на стан активів і пасивів підприємства. Залежно від фінансового стану підприємства, що ліквідується, можливі різні комбінації статей у активі та пасиві ліквідаційного балансу:

1. Якщо діяльність підприємства була прибутковою, то після виконання ліквідаційних процедур і задоволення претензій кредиторів в активі ліквідаційного балансу залишаться майно, нематеріальні активи, грошові кошти і (або) дебіторська заборгованість. У пасиві – власний капітал (статутний капітал, резервний капітал і прибуток).

2. Якщо діяльність підприємства була збитковою, то коштів від реалізації всіх його активів може не вистачити для проведення повних розрахунків із кредиторами. Тоді в активі балансу не буде нічого, а в пасиві у першому розділі буде відбито непокриті збитки; у другому та третьому розділах – суми непогашеної кредиторської заборгованості. При цьому другий і третій розділи пасиву дорівнюватимуть від’ємному значенню першого його розділу.

Коли завершено реалізацію майнових активів, що входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного погашення всіх вимог кредиторів та виручені кошти розподілені між кредиторами, ліквідаційна комісія (ліквідатор) повинна скласти і подати до господарського суду на затвердження звіт про виконану роботу та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

1) відомості про виявлену ліквідаційну масу (дані інвентаризації на підприємстві);

2) відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та копії договорів купівлі-продажу, акти прийняття – передачі майна;

3) реєстр вимог кредиторів із даними про розміри вимог кредиторів та документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Достовірність і повноту ліквідаційного балансу підтверджує аудитор (аудиторська фірма). Ця вимога не стосується бюджетних установ та організацій, які не здійснюють підприємницьку діяльність, а також відсутніх боржників (боржників за відсутності будь-якої відомості про їх місцезнаходження, це можуть бути фіктивні підприємства).

Ліквідаційний баланс підписують голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), секретар комісії та один із її членів.

Розгляд господарським судом ліквідаційного балансу і доданих до нього документів є завершальним етапом ліквідаційної процедури. Після заслуховування членів ліквідаційної комісії і зборів (комітету) кредиторів господарський суд виносить рішення затвердити ліквідаційний баланс і припинити провадження у справі про банкрутство.

Примірник ухвали про затвердження ліквідаційного балансу та ліквідацію підприємства подається до органу, що зареєстрував підприємство, а також до місцевого органу статистики, який повинен вилучити підприємство з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Питання для самоконтролю

1. Роль інституту банкрутства у ринковій економіці.

2. Становлення інституту банкрутства в Україні.

3. Які види банкрутства ви знаєте?

4. Показники виявлення фіктивного банкрутства.

5. Показники виявлення доведення до банкрутства.

6. Показники виявлення приховування банкрутства.

7. Сутність та економічні наслідки банкрутства.

8. Сутність санації.

9. Види санації та їх особливості.

10. Причини та симптоми банкрутства.

11. Ліквідація збанкрутілих підприємств.

12. Критерії класифікації санації, виходячи із правової сутності.

13. Критерії класифікації санації, виходячи із економічної сутності.

14. Етапи ліквідації підприємства.

15. Функції ліквідаційної комісії.

16. З якого моменту вважається, що суб’єкт підприємницької діяльності, є ліквідованим?

17. Що таке «чиста санація»?

18. Що таке фіктивне і навмисне банкрутство?

19. Судові процедури банкрутства.

20. Сутність мирової угоди.

21. Недійсність мирової угоди.

22. Державне регулювання процесу банкрутства.