Банкрутство, санація, ліквідація – методи антикризового управління

 

Економічна сутність банкрутства та його види

Банкрутство можна розглядати як інструмент виведення суб’єктів підприємницької діяльності з кризової фінансово-господарської ситуації, оскіль­ки в основі самої процедури банкрутства лежать конкретні юридичні й економічні дії, результатом яких є звільнення підприємства від боргів, повернення дебіторської заборгованості.

Зовнішніми ознаками банкрутства підприємства є невиконання вимог впродовж трьох місяців із моменту настання дати їх виконання.

Банкрутство стає юридичним фактом із моменту винесення господарським судом ухвали про визнання боржника банкрутом. Проте передує цьому досить тривала і складна процедура порушення і розгляду справи про банкрутство, в процесі якої правовий статус підприємства-боржника, проти якого порушена справа про банкрутство, може бути змінений.

Поняття банкрутства охоплює різні його види. У законодавчій і фінансовій практиках виділяють такі види банкрутства підприємств:

1. Фіктивне банкрутство – свідомо неправдива заява громадянина – засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службової особи суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог із боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

2. Приховування стійкої фінансової неспроможності – умисне приховування громадянином – засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом надання недостовірних відомостей, якщо це завдало значної матеріальної шкоди кредиторові.

3. Доведення до банкрутства – умисне, з корисливих мотивів іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі або кредитору.

Крім того, у літературних джерелах спостерігаються:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність через реальні втрати капіталу, що використовується. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство – характеризує стан неплатоспроможності підприємства, який виник у результаті наявності простроченої дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості пере­вищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевершує обсяг його фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, як правило, не приводить до його юридичного банкрутства.

Реалізація законодавства про банкрутство повинна сприяти оздоровленню всієї системи фінансових взаємовідносин між підприємцями, а у разі визнання боржника банкрутом – зведенню до мінімуму нега­тивних наслідків банкрутства для обох сторін.

Економічна сутність та види санації

Одним із головних питань антикризового менеджменту є питання фінансового оздоровлення підприємств – санації.

Законом[1]⁾ визначені дві дефініції: санація та санація до порушення справи про банкрутство, які відрізняються часом проведення оздоровчих заходів як під час провадження у справі про банкрутство, так і до порушення провадження у справі про банкрутство, і кінцевою метою здійснення заходів (у визначенні санації підкреслюється, що метою проведення санаційних заходів є не лише запобігання визнанню боржника банкрутом, а також і задоволення вимог кредиторів, а визначення санації боржника до порушення справи про банкрутство не виділяє задоволення вимог кредиторів як окрему мету, а за мету санації ставить запобігання ліквідації підприємства).

Санація підприємства проводиться у зв’язку із:

· забезпеченням подальшого розвитку пріоритетних галузей національної економіки;

· галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства;

· здійсненням антимонопольних заходів;

· в інших випадках з ініціативи органу, уповноваженого управляти державним майном.

Санація підприємства здійснюється шляхом:

· погашення боргів підприємства;

· злиття збиткових підприємств з фінансово міцними підприємствами;

· переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові;

· випуску і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів;

· продажу майна підприємства-боржника або передачі його в оренду;

· перетворення підприємства-боржника в інше підприємство, у тому числі засноване на колективній та інших формах власності.

Виходячи із правової сутності, класифікувати санацію необхідно за такими критеріями:

· за критерієм специфіки правового стану чи специфіки діяльності боржника: загальні і спеціальні процедури санації;

· за критерієм порядку входження у судові процедури: добровільні і примусові процедури санації;

· за критерієм формалізації порядку здійснення процедур: досудові і судові процедури;

· за критерієм заходів, що застосовуються для поновлення платоспроможності боржника: організаційні (заміна керівництва, форми власності, організаційно-правової форми тощо), виробничо-технічні (перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв тощо) та заходи, які не узагальнюються автором, але, на нашу думку, їх можна назвати фінансовими (переведення боргу, продаж майна тощо);

· за критерієм термінів здійснення судові процедури поділяють на: процедури, що здійснюються у рамках чинного законодавства, та процедури, термін яких може бути продовжено згідно із законодавством;

· виходячи з економічної сутності санації, можна також запропонувати класифікацію її видів за такими ознаками:

· залучення додаткових фінансових ресурсів;

· джерело фінансування санації;

· взаємозалежність із процедурою банкрутства;

· ініціатор санації;

· масштаб і методи санації;

· повнота виконання обов’язків по закінченні санації;

· наявність державної підтримки.

На підставі поданих класифікацій підприємство може обрати ті з них, які максимально відповідають глибині його кризового стану, можливості пошуку власниками фінансових ресурсів, відносин із кредиторами, ймовірності порушення справи про банкрутство тощо. При цьому, якщо санація є автономною, то власники і менеджери підприємства мають повне право у виборі методів її проведення. Якщо ж санація є зовнішньою, але здійснюється до початку порушення провадження у справі про банкрутство, то свобода дій підприємства, що є об’єктом санації, певною мірою обмежується намірами зовнішнього санатора.

У багатьох літературних джерелах розглядають також автономну санацію, що здійснюється з використанням власних коштів підприємства та капіталу його власників, і зовнішню санацію, що відбувається за рахунок коштів кредиторів і держави. Окремий вид санації підприємств – це санація за державної фінансової підтримки. Держава може фінансувати санаційні заходи на поворотній або безповоротній основі. Іноді вона може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. ін.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відбито непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то необхідно прийняти рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті в науковій літературі з питань санації часто вживається поняття “чиста санація”, або “санація балансу”. Чиста санація полягає в санації балансу неплатоспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття показаних у балансі збитків. Санація балансу, як правило, є необхідною передумовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів.

Ліквідація підприємства

Суб’єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Згідно із законодавством рішення про ліквідацію юридичної особи можуть бути прийняті:

а) вищим органом управління чи власником суб’єкта підприємницької діяльності. Вищий орган управління або власники приймають рішення про ліквідацію підприємства у разі його реорганізації, недоцільності продовження господарської діяльності та в деяких інших випадках;

б) господарським судом. Господарський суд може прийняти рішення про ліквідацію підприємства у разі:

· визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

· здійснення ним діяльності, що суперечить установчим документам і законодавству;

· несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну його назви, організаційно-правової форми власності та місцезнаходження;

· неподання впродовж року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством;

· визнання підприємства банкрутом.