Реструктуризація підприємства: цілі, результати, етапи

Поширеним прийомом подолання фінансової кризи є санаційна реструктуризація підприємства, метою якої є:

· збільшення ринкової вартості власного капіталу компанії як обов’язкова умова її конкурентоспроможності;

· покращання економічних та фінансових показників функціонування компанії;

· залучення довгострокових вкладень капіталу у вигляді прямих інвестицій або довгострокових боргових зобов’язань;

· посилення конкурентоспроможності компанії за рахунок злиття чи поглинання.

Практичними наслідками реструктуризації підприємства мають стати підвищення гнучкості та адаптивності бізнесу, покращання системи прийняття рішень, зростання самостійності та відповідальності підрозділів, втілення стратегії розвитку та отримання конкретних результатів у вигляді залучення інвестицій, розширення ринків збуту, зростання обсягів виробництва, доходу, прибутку, зниження затрат та втрат, зменшення впливу негативних факторів на роботу підприємства.

Результати реструктуризації оцінюються за кількома по­казниками.

Прибутковість. Оскільки значна питома вага підприємств, що розпочинають реструктуризаційні процеси, не є прибутковою, то досягнення ними рівня прибутків, які адекватні прибутковості західних компаній, є однією із цілей і водночас показником успішності цих процесів.

Наявність додатних грошових потоків від основної діяльності. Функціонуючі підприємства досить часто за рахунок своїх до­ходів не в змозі покрити виробничі витрати. Тому зростання грошових потоків і їх питомої ваги в обсягах продажу дає можливість повертати борги й інвестувати кошти в оновлення й зростання виробництва, що свідчить про успіх реструктуризації.

Зростання продуктивності праці. Однією із найскладніших проблем, із якими стикаються фірми, є надлишок трудових ресурсів. Із скороченням обсягів продажу на традиційних ринках підприємства повинні знаходити нові ринки збуту або скорочувати кількість свого персоналу. Для оцінки успішності цих дій використовується динаміка зростання продуктивності праці.

Зростання продуктивності усіх видів ресурсів. Оцінити успішність дій у цьому напрямі можливо через показники рентабельності та їх динаміку.

Зростання обсягів експорту. Після розпаду Радянського Союзу більшість фірм втратили свої традиційні зовнішні ринки збуту. Сучасна орієнтація на західні ринки потребує використан­ня новітніх маркетингових технологій, підвищення якості продукції, щоб конкурувати з іноземними виробниками аналогічних товарів. Успішність реструктуризації у цьому напрямі можна оцінити за темпами зростання експорту.

Таким чином, реструктуризація в широкому розумінні:

· передбачає комплексність змін, а не зміни лише однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво і т. ін.);

· є постійним інструментом управління, а не реалізацією одноразової мети (наприклад, запобігання банкрутству);

· може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;

· підлягає модифікації й коригуванню у ході реалізації.

При цьому реструктуризація може бути спрямована на зміни таких структур:

– майна (правового статусу);

– організаційної структури підприємства;

– виробничої структури;

– структури виробничої програми;

– структури залученого капіталу;

– структури активів;

– структури доходів і витрат;

– структури персоналу;

– інформації;

– інших структур.

Єдиної універсальної моделі реструктуризації не існує. Для кожного конкретного підприємства вона залежить від його розміру, структури, технології, ресурсів, кваліфікації персоналу, рівня менеджменту, загроз і можливостей, становища на ринку й конкуренції, поточного стану та наявних проблем.

Тому кожний проект реструктуризації вимагає індивідуального підходу. При цьому беруться до уваги цілі реструктуризації, її масштаби та глибина, джерела фінансування, можливі соціальні наслідки та їх згладжування.

Процес реструктуризації підприємства складається з таких основних етапів:

1-й етап. Розуміння необхідності змін

Реструктуризаційні процеси, як правило, ініціюються та запроваджуються власником і вищим керівництвом, які за певними симптомами відчувають існуючі або можливі проблеми, розуміють необхідність їх вирішення й прагнуть це зробити за допомогою реструктуризації.

2-й етап. Формування команди

Важливою запорукою успіху реструктуризації є призначення керівника цього процесу, надання йому найвищих повноважень (у разі, якщо це не є безпосередньо керівник підприємства) і формування групи спеціалістів із провідних осіб основних служб та підрозділів. До команди можуть і повинні входити зовнішні консультанти, які привносять свій досвід у проведення реструктуризації, дистанційований погляд на стан та події і допомагають колективу оволодіти підходами до вирішення власних проблем як сьогодні, так і у майбутньому. На цьому етапі також бажано провести навчання персоналу, щоб рівень його компетентності дозволяв приймати ефективні, адекватні рішення.

3-й етап. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем

Аналіз поточної ситуації повинен бути різнобічним, комплексним, сконцентрованим як на внутрішніх, так і на зовнішніх аспектах. Він повинен висвітлювати такі питання, як ринок, ресурси, продукція, виробничий процес, організація та управління, фінанси тощо. Його напрями та глибина зумовлюються наявними часом та ресурсами для проведення, а також складністю та очевидністю проблем, із якими стикається підприємство. Результатом такого аналізу повинні стати висновки про дійсні поточні та/або майбутні проблеми компанії та її реальні можливості.

4-й етап. Визначення цілей

Після проведення діагностики, яка дозволяє зрозуміти, де знаходиться підприємство, йому необхідно визначити свої цілі. При цьому залежно від виду реструктуризації ці цілі можуть бути або стратегічними (довгостроковими, перспективними) у разі проведення стратегічної реструктуризації, або поточними (короткостроковими) при впровадженні оперативних змін. На цьому етапі також розробляються альтернативні сценарії досягнення встановлених цілей (з урахуванням результатів діагностики та існуючого «розриву» між наміченими цілями і поточним станом) та визначається найбільш прийнятний з урахуванням наявних ресурсів та їх співвідношення з майбутнім результатом.

5-й етап. Розроблення програми реструктуризації

Програма реструктуризації – це трансформація вибраного з декількох альтернатив варіанта досягнення встановлених цілей у комплексний план конкретних дій із визначенням термінів, ресурсів, відповідальних за їх реалізацію. Інколи цей етап поділяють на дві складові – розроблення програми та плану реструктуризації. При цьому програмою є лише перелік запропонованих заходів у рамках відповідних підрозділів або служб із зазначенням кінцевого результату, а план являє собою конкретизацію програми в розрізі деталізованих дій, термінів, відповідальних та виконавців, потрібних ресурсів та джерел фінансування.

6-й етап. Впровадження програми

Цей етап складається як із безпосередніх дій щодо організації впровадження й контролю запланованих заходів, так і з постійного інформування усього колективу про поточні результати, щоб створити у робітників відчуття причетності до загальної справи, причетності до доленосних подій і водночас заручитися їхнім розумінням та підтримкою.

7-й етап. Моніторинг реалізації програми

У ході виконання реструктуризаційної програми потрібно відстежувати досягнуті результати як з огляду на час, так і на результативність, а також їх реальний вплив на стан справ на підприємстві в цілому. Крім того, складність і багатогранність процесу реструктуризації у поєднанні з несталим зовнішнім середовищем призводять до того, що при реалізації прийнятої програми обов’язково виникають певні відхилення, непередбачені обставини, труднощі. Завданням моніторингу є відстеження результатів та впливу впровадження програми на загальний стан підприємства й прийняття відповідних рішень щодо коригування початкових планів у разі потреби.

8-й етап. Коригувальні дії

Цей етап може передбачати додаткові заходи щодо забезпечення виконання запланованих дій у рамках первісної програми реструктуризації за умов виникнення певних труднощів чи ускладнень. Водночас коригувальні дії можуть бути спрямовані на зміну самої запропонованої на початку реструктуризації програми, оскільки обставини змінюються або ж неадекватно оцінюються. Цей процес коригування програми реструктуризації може повторюватися декілька разів, кожен раз наближаючи компанію до бажаних результатів.

Як вже зазначалося, програма реструктуризації формується за напрямами або підрозділами і може передбачати зміни у продуктовому і ринковому портфелях, які б відповідали поточним і перспективним потребам: налагодженню ефективної діяльності маркетингової служби, моніторингу змін у ближньому та далекому оточенні, забезпеченню якості та високого рівня технології, рішучому звільненню від зайвих активів, у тому числі соціального призначення, визначенню перспективних сфер та схем діяльності у рамках вертикальної або горизонтальної інтеграції, трансформації організаційної структури, адекватної кадрової політики, фінансовому управлінню на основі використання сучасних фінансових інструментів, комп’ютеризації, інтеграції системи планування та контролю, налагодженню та оптимізації інформаційних потоків.

Програма реструктуризації повинна задовольняти такі вимоги:

– забезпечувати комплексне просування до оптимізації цілісного організму підприємства;

– бути підпорядкованою інтересам компанії, привабливою для керівництва і переконливою для зовнішніх партнерів;

– висвітлювати існуючі проблеми фірми та загрози для її існування;

– встановлювати цілі, які контролюються та вимірюються;

– містити рішення, які усувають проблеми та загрози;

– пропонувати заходи, які реально можна виконати;

– конкретизувати завдання в розрізі підрозділів;

– показувати фінансові та змістовні (кількісні та якісні) наслідки запропонованих дій.

Цілі реструктуризації зумовлюють основні напря­ми реструктуризації, тобто сфери діяльності підприємства, в яких будуть запроваджуватися ті чи інші зміни. Основними напрямами реструктуризації можуть бути:

– зміни структури та асортименту продукції;

– внесення змін у маркетингову діяльність підприємства або її налагодження;

– формування адекватної структури активів;

– зниження затрат та забезпечення ефективного використання ресурсів;

– впровадження професійного управління дебіторською та кредиторською заборгованістю;

– формування адекватної структури управління підприємством тощо.

Програма реструктуризації розробляється для всього підприємства, може мати доволі укрупнений характер із зазначенням служб та підрозділів, задіяних у її виконанні, та орієнтовних термінів реалізації, може передбачати етапність запровадження тих чи інших дій.

На основі програми реструктуризації розробляється детальний план реструктуризації, який повинен містити перелік конкретних дій щодо кожного заходу, терміни початку і закінчення, відповідальну особу й виконавців, необхідні ресурси (кошти), результат, що очікується. Він може передбачати як загальнофірмові заходи, так і окремі дії у межах певного підрозділу. Результат, що очікується, бажано подавати не тільки в якісних параметрах (наприклад, скорочення залишків готової продукції на складі), але й, якщо це можливо, в кількісному їх вимірюванні (отримання 150 тис. грн від продажу залишків гото­вої продукції). Якщо програма реструктуризації здійснюється по­етапно, то спочатку детальний план реструктуризації можна розробляти для перших етапів, а для наступних – у міру його виконання із внесенням необхідних коректив у подальші етапи залежно від результатів впровадження.

Необхідно зазначити, що реструктуризація підприємств колишнього СРСР, зокрема України, має свої особливості, зумовлені комплексом загальноекономічних і внутрішніх причин роботи підприємства. Загальноекономічні причини:

· реструктуризація підприємств здійснюється, як правило, після проведення акціонування (приватизації), що пояснюється відсутністю у держави коштів на реструктуризацію неприватизованих підприємств;

· недостатній розвиток ринкового середовища та конкуренції;

· нестабільність правового поля, що не дає змоги виробити довгострокову стратегію реструктуризації;

· недосконалість законодавства, яке регулює процес реструктуризації. На багато питань, пов’язаних з нею, чинні закони не дають відповіді;

· слабкий розвиток українського фондового ринку та інструментів;

· відсутність доступних джерел фінансування;

· недостатня підтримка держави;

· криза платежів, яка призвела до хронічної нестачі оборотних коштів для нормального функціонування підприємств.

Також не можна забувати і про внутрішні причини: психологічна непідготовленість управлінського персоналу реструктуризації; відсутність напрацьованих методичних підходів і недостатній досвід; брак у суб’єктів господарювання власних коштів для проведення реструктуризації та низька привабливість підприємств для кредиторів.