Банкрутство та ліквідація товариства

До процедури банкрутства вдаються з метою досягнення фінансової стабільності підприємства та найбільш оптимального розподілу його активів.

Досить часто ініціювання процедури банкрутства призводить до того, що в процесі реструктуризації на місці підприємства-банкрута створюється нове життєздатне та конкурентоспроможне Товариство.

Неплатоспроможність - це недостатність ліквідних активів, необхідних Товариству для розрахунків за своїми зобов’язаннями і продовження господарської діяльності.

Банкрутство - це стан неплатоспроможності, що підтверджує нездатність Товариства у встановлений законодавством термін задовольнити вимоги, які пред’являються до нього кредиторами, та виконати зобов’язання перед бюджетом[124]. Товариство визнається банкрутом відповідно до положень законодавства про банкрутство.

Санація та ліквідація Товариства. Під час судочинства щодо справ про банкрутство усі учасники процесу завжди ретельно аналізують два основних варіанти виходу з банкрутства - санацію підприємства-боржника або ліквідацію його активів.

Санація – це система заходів щодо уникнення ліквідації Товариства у процесі банкрутства, яка передбачає задоволення третьою особою вимог кредиторів до боржника на певних умовах. Санація може також здійснюватися шляхом укладання угоди з усіма кредиторами Товариства, за якою виплати кредиторам здійснюються на умовах, що відрізняються від попередніх умов, узгоджених на момент надання кредиту або позики. Така форма санації дозволяє Товариству функціонувати далі та звести до мінімуму збитки кредиторів. Крім того, санація може передбачати, наприклад, злиття підприємства, що опинилося на межі банкрутства, з більш могутньою компанією, перепрофілювання його діяльності та зміну корпоративної структури, ліквідацію неприбуткових виробництв, цехів тощо та пов¢язаний з цим продаж частини активів підприємства-боржника. Ці заходи слід відрізняти від повної ліквідації активів Товариства, про яку йдеться далі. Санація дозволяє і кредиторам, і акціонерам уникнути значних витрат, зусиль та втрат часу, пов’язаних з ліквідацією підприємства-банкрута.

Ліквідація активів Товариства. Якщо пропозиції щодо санації підприємства не надходили або їх було відхилено, в процесі банкрутства створюється ліквідаційна комісія, основним завданням якої є погашення боргів підприємства-боржника перед кредиторами за рахунок коштів від продажу його активів. Якщо борги підприємства-боржника є занадто великими, то для їх погашення необхідно продати все його майно або таку велику його частку, що продовження його функціонування виявиться неможливим. Лише в цих випадках арбітражний суд приймає рішення щодо ліквідації підприємства-банкрута. Таким чином, ліквідація певної частки активів підприємства-банкрута не в усіх випадках призводить до його ліквідації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Процедура банкрутства. Судочинство щодо справ про банкрутство здійснюється в Україні арбітражними судами за місцем знаходження підприємства-банкрута. Справи про банкрутство у судовій практиці вважаються досить складними, і часто їх розгляд триває багато місяців. Тому наведена нижче схема може дати лише загальне уявлення про послідовність заходів, які проводяться у таких випадках. Загалом ці заходи зводяться до таких кроків:

· подання заяви до арбітражного суду;

· прийняття рішення щодо порушення справи про банкрутство;

· публікація повідомлення в пресі щодо порушення справи;

· подання претензій кредиторами;

· подання та розгляд пропозицій щодо санації;

· визнання боржника банкрутом (за відсутності пропозицій щодо санації або в разі їх відхилення)[125];

· робота ліквідаційної комісії, спрямована на погашення претензій кредиторів;

· відновлення роботи звільненого від боргів підприємства[126];

· прийняття рішення арбітражного суду про ліквідацію юридичної особи-банкрута – у тому разі, якщо після задоволення всіх претензій майна банкрута не залишилося або майно, що залишилося, є недостатнім для продовження роботи;

· ліквідація Товариства-банкрута.

Ст. 21 Закону України «Про банкрутство» встановлює таку черговість погашення претензій кредиторів:

1) вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

2) зобов’язання перед працівниками підприємства по заробітній платі, преміях та інших виплатах;

3) зобов’язання по податках та неподаткових платежах до бюджету, зобов’язання перед органами державного страхування та соціального забезпечення;

4) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5) вимоги щодо повернення членам трудового колективу їх внесків до статутного фонду підприємства та виплат по їх акціях;

6) усі інші вимоги.

Ініціювання процедури банкрутства. Ініціювати процедуру банкрутства можуть як кредитори Товариства, так і саме Товариство. Загальновідомо, що ініціаторами процедури банкрутства здебільшого виступають кредитори. У процесі банкрутства вони мають проводити свою, детально продуману політику. Для кредитора важливо оцінити, що є більш вигідним: зберегти підприємство-боржника як цілісний майновий комплекс (сподіваючись на погашення боргів у майбутньому) чи отримати борг (частку боргу) через ліквідацію боржника. У багатьох випадках, наприклад, доцільно здійснювати санацію Товариства. Цей захід вважають успішним, якщо кредитори зазнають менших збитків порівняно з тими, що можуть виникнути в разі ліквідації Товариства.

Ліквідація Товариства – це комплекс економіко-правових заходів, спрямованих на припинення існування юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності без переходу прав та обов’язків у порядку правонаступництва.

Банкрутство може бути окремим випадком ліквідації, однак причиною ліквідації Товариства не завжди є його неплатоспроможність.

Товариство може припинити свою діяльність також за таких обставин[127]:

· після закінчення терміну, на який воно створювалося, після досягнення мети, що ставилася під час його створення, або за інших обставин, передбачених установчими документами;

· за рішенням Загальних зборів акціонерів;

· на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність Товариства в разі систематичного або грубого порушення ним законодавства[128], а саме:

- провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

- визнання установчих документів недійсними або такими, що суперечать законодавству;

- несвоєчасного повідомлення про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

- неподання протягом року до органів державної податкової служби звітності, передбаченої чинним законодавством;

· на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Порядок ліквідації Товариства. Ліквідацію проводить ліквідаційна комісія, призначена самим Товариством, а в разі припинення діяльності Товариства за рішенням суду чи арбітражного суду - ліквідаційна комісія, призначена цими органами. У разі визнання товариства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства.

Робота ліквідаційної комісії складається з таких головних етапів[129]:

· у триденний строк з моменту її призначення публікація в місцевому та одному з офіційних центральних друкованих органів повідомлення про ліквідацію Товариства із зазначенням строку пред’явлення претензій кредиторами[130];

· оцінка майна Товариства;

· комплекс заходів щодо розрахунків з дебіторами та кредиторами[131] Товариства;

· розподіл грошових коштів, включаючи кошти від розпродажу майна Товариства, що залишилися після розрахунків з кредиторами, між акціонерами пропорційно частці у Статутному капіталі Товариства, що належить кожному з них[132];

· складання та надання ліквідаційного балансу[133] на затвердження органу, що створив ліквідаційну комісію;

· подання до органу, що здійснює державну реєстрацію, документів, необхідних для скасування державної реєстрації Товариства[134].

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення товариства в результаті його ліквідації[135].

 

Тема 7 Конфлікт інтересів посадових осіб

акціонерного товариства

7.1 Конфлікт інтересів посадових осіб: сутність, послідовність дій при виникненні конфлікту.

7.2 Документи акціонерного товариства.

7.3 Інформація з обмеженим доступом.

 

 

7.1 Конфлікт інтересів посадових осіб: сутність, послідовність дій при виникненні конфлікту

 

Конфлікт інтересів – це ситуація, в якій посадова особа органу управління АТ має особисту зацікавленість (пряму, опосередковану чи потенційну), що перевищує загальноприйняту зацікавленість у результатах виконуваної роботи. Як правило, така зацікавленість не відповідає, а у більшості випадків навіть суперечить інтересам, діловій репутації чи діяльності АТ. Конфлікт виникає у однієї особи між двома її інтересами: як посадової особи, що має діяти в найкращих інтересах компанії, та як приватної особи (особистий інтерес).

Така суперечність може виражатися в тому, що:

· посадова особа матиме зиск від ситуації, що склалася (укладення угоди, затвердження проекту тощо);

· внаслідок дій посадової особи Товариство не зможе досягнути результату, що більш за все відповідає інтересам Товариства;

· внаслідок дій посадової особи постраждає ділова репутація Товариства або честь та гідність самої посадової особи чи інших посадових осіб Товариства. Саме тому така ситуація і отримала назву «конфлікт інтересів».

Основне, що лежить в основі конфлікту інтересів – зацікавленість посадової особи. Конфлікт інтересів виникає, якщо має місце підвищена зацікавленість, тобто така, що виходить за рамки звичайного інтересу до справи, обумовленого займаною посадою. Оскільки важко визначити, чи перевищує зацікавленість звичайну, чи ні – вводиться поняття зацікавлених осіб, що значно спрощує ситуацію.

Конфлікт інтересів - це ще не злочин. Однак, якщо проаналізувати наслідки, до яких може призвести його існування - можна зробити висновок, що конфлікт є першим кроком до злочину. Існування конфлікту інтересів не є злочином. Це ситуація, виникнення якої іноді навіть не залежить від волі особи. Головним принципом при виникненні конфлікту інтересів є розкриття інформації про його існування.

Послідовність дій при виникненні конфлікту інтересів наступна: Виникнення – Повідомлення – Розкриття інформації – Обговорення – Ухвалення рішення – Реалізація справи.

Виникнення. Конфлікт інтересів може виникнути на будь-якому етапі, а саме:

· до моменту призначення чи обрання посадової особи;

· до моменту першого обговорення справи (угоди, проекту);

· після призначення чи обрання посадової особи;

· після обговорення справи (угоди, проекту);

· після ухвалення рішення по справі (угоді, проекту).

Повідомлення. Посадова особа, у якої виникла підвищена зацікавленість у справі (угоді, проекті) повинна повідомити відповідний орган управління. Не можна повідомляти якусь окрему посадову особу, наприклад, секретаря чи голову органу управління. Необхідно, щоб повідомлення було зроблено офіційно та відкрито на першому ж засіданні після виникнення конфлікту інтересів. Повідомлення робиться письмово або ж усно, але з занесенням відповідної інформації до протоколу засідання органу управління. Іноді особа може мати сумнів щодо того, чи існує конфлікт інтересів чи ні. Такі випадки дуже розповсюджені. У такому разі посадовій особі рекомендується повідомити Наглядову раду та отримати відповідне рішення.

Розкриття. Розкриття інформації тісно пов'язане з етапом повідомлення. Розкриття здійснюється на засіданні відповідного органу управління. Особа, що має зацікавленість, повинна надати повну та вичерпну інформацію іншим посадовим особам та пояснити, у чому саме полягає конфлікт інтересів та відповісти на всі запитання. При цьому можлива ситуація, коли посадова особа муситиме розкрити інформацію приватного, тобто конфіденційного характеру про себе чи своїх близьких родичів. Орган управління повинен вжити всіх необхідних заходів щодо збереження такої інформації.

Обговорення. Цей етап не є обговоренням справи (угоди, проекту) по суті. Це етап обговорення того, чи допускає товариство існування конкретного конфлікту інтересів. Під час обговорення посадова особа може бути присутньою та надавати відповідні аргументи та інформацію.

Ухвалення рішення. Рішення складається з двох частин: висновок органу про те, чи є конфлікт інтересів та яким чином мають діяти особи та товариство у ситуації, що склалася. Рішення органу повинно бути мотивованим та зваженим. В голосуванні не беруть участь особи, що мають зацікавленість. Рішення ухвалюється більшістю незацікавлених членів органу.

Реалізація. Реалізація справи, у якій є конфлікт інтересів - це не кінець проблеми, а лише її початок. Ситуації, коли товариство допускає існування конфлікту інтересів, дуже рідко трапляються у практиці. Однак, якщо товариство вирішило, що справа є вигідною для товариства та може бути реалізованою навіть при існуванні конфлікту інтересів - необхідно пам'ятати про основні принципи реалізації такої справи: зацікавлена особа не повинна втручатися на жодному з етапів реалізації справи, якщо у справу входять треті особи - інформація про існування конфлікту інтересів та факт узгодження з товариством повинні розкриватися.

Питання конфлікту інтересів є новим для українських акціонерних товариств. Тому його важливо правильно врегулювати у внутрішніх документах товариства (таблиця 7.1).

 

Таблиця 7.1 - Документи АТ, що регулюють конфлікт інтересів

Документи	Принципи регулювання
Статут	Основні принципи щодо конфлікту інтересів.
Положення про Наглядову раду, Правління, Ревізійну комісію.	Основні принципи поведінки посадових осіб зазначених органів управління, принцип розкриття інформації про існування конфлікту інтересів на етапі обрання.
Положення про посадових осіб	Основні терміни та визначення поняття конфлікту інтересів, загальні принципи поведінки посадових осіб, їх права та обов'язки

Продовження таблиці 7.1