Роль акціонерних компаній у ринковій економіці та необхідність організації системи їх корпоративного управління

 

Предметом корпоративного управління є два рівні — корпоративне підприємство та форми і методи державного регулювання корпоративного сектора і державної власності у ньому.

На сьогодні і в економічній, і у правовій літературі існує певна невизначеність з поняттям «корпорація». Слід зазначити, що це поняття не нове і ще А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» застосовував цю категорію в розумінні акціонерної форми організації підприємництва.

Багато фахівців вважають, що сучасне розуміння цієї категорії походить з США і введене в економічне життя внаслідок його глобалізації. Так, акціонерному товариству відповідає поняття «joint stock business corporations». Проте слід мати на увазі, що така назва стосується підприємницького акціонерного товариства. Крім того, корпораціями називають і неприбуткові організації («non profit corporations»), а також урядові корпорації («government corporations»). Така ситуація і викликала певну неконкретність категорії «корпоративне управління», оскільки досить часто під ним розуміють загальний менеджмент.

У сучасних умовах доктрина торгового права, яке застосовується в розвинутих країнах світу, надає особливого значення поділові товариств на об'єднання осіб (персональні об'єднання) і об'єднання капіталів. До об'єднань осіб належать повне і командитне товариство.

В об'єднаннях капіталів домінує майновий елемент - для участі в них потрібно зробити майновий внесок. Тоді як персональні об’єднання передбачають особисту участь в управлінні, представництві, здійсненні функцій з виробництва, неперсональні об'єднання такої участі не передбачають і базуються на об'єднанні капіталів. Корпорація має право юридичної особи і найбільш адекватне відображення отримує у формі акціонерного товариства.

При усіх відмінностях у правових базах розвинутих країн основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним сектором пролягає у відділенні функцій розпорядження і обмеженій відповідальності.

В українській правовій базі поняття корпорації істотно відрізняється від загальноприйнятого у світовій практиці.

Відповідно до ст. 120 «Організаційно-правові форми об'єднань підприємств» Господарського кодексу України корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

На жаль, це визначення корпорації як форми об'єднання, повноваження її учасників і реальні можливості зрозуміти надзвичайно важко. Тому слід дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпораціями, які, в свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами.

Отже, об'єктамикорпоративного управління обов’язково є акціонерні товариства, а також та частина товариств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділене від власності.

Слід мати на увазі, що не всі господарські товариства потрапляють під поняття корпоративних. Однозначно до корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут немає жорсткого розмежування власників та управлінців (менеджерів) і не існує обмеженої відповідальності. Дискусійною залишається роль товариств із додатковою відповідальністю, віднесення їх до об'єднань капіталів і в цілому до корпорацій. Крім того, своєрідними об'єктами управління є державні підприємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.

В Україні господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку[1].

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками[2].

Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником[3].

Для організації акціонерних товариств більшості країн Європи у XVII - XVIII ст. був потрібний спеціальний дозвіл урядів (так звана концесійна система). Протягом XIX ст. концесійна (дозвільна) система змінюється явочною системою, для якої не потрібно мати попередній урядовий дозвіл, а лише необхідно виконання особливих, визначених нормативно-правовою базою, умов для заснування. Така система, розвиваючись і вдосконалюючись, залишається і тепер у світовій практиці регулювання діяльності господарських товариств. Існує така система також в Україні.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.

Для руху корпоративних прав існують певні обмеження. Так, майже в усіх країнах для фізичних осіб (громадян) вони обмежуються їх легальними доходами і необхідністю при купівлі значних пакетів акцій чи інших корпоративних прав виправдати джерела оплати. Крім того, придбання підприємством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Існують певні обмеження управління господарськими товариствами, які випливають з поняття «пов'язані» («афілійовані») особи, що передбачає антимонопольне ускладнення набуття корпоративних прав, обмеження по цінах, договірних зобов'язаннях.

Афілійовані одна щодо іншої особи (афілійовані особи) – юридичні особи, за умови, що одна з них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи; члени сім'ї фізичної особи - чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини), які спільно провадять господарську діяльність; фізична особа та члени її сім'ї, які спільно провадять господарську діяльність, і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім'ї здійснюють контроль над юридичною особою.

В Україні до господарських товариств належать[4] (таблиця 2.1): акціонерні товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; товариства з додатковою відповідальністю; повні товариства; командитні товариства.

 

Таблиця 2.1 – Організаційно-правові форми господарських товариств

Організаційно-правові форми господарських товариств	Визначення
· Акціонерне товариство	Господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
· Товариство з обмеженою відповідальністю	Господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб.
· Товариство з додатковою відповідальністю	Господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
· Повне товариство	Господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном[5].
· Командитне товариство	Господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

 

Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, передбаченому ст. 58 Господарського кодексу України. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації[6].

Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення наглядової ради товариства - голова і члени цієї ради.

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, депутати місцевих рад, які працюють у цих радах на постійній основі, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в наглядовій раді товариства або ревізійній комісії товариства.

Особи, яким суд заборонив займатися певним видом діяльності, не можуть бути посадовими особами органів товариства, що провадить цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за злочини проти власності, службові чи господарські злочини, не можуть бути посадовими особами органів товариства[7].

Посадовим особам органів товариства виплачується винагорода тільки на умовах, які встановлюються цивільно-правовими договорами або трудовим договором, укладеним з ними.

Господарські товариства повинні обов'язково мати свою назву, а також зазначення виду товариства, для повних і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості[8].

Найменування товариства наведено в його установчих документах. Під ним воно заноситься до державного реєстру і функціонує - виступає контрагентом в угодах. При цьому треба не допускати, щоб найменування знов створюваного товариства збігалося з уже існуючими, оскільки це може викликати позови з боку останніх за використання назви, іміджу фірми та ін. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, міністерств, відомств і громадських організацій.

Місцезнаходження (розташування) товариства має бути в Україні. Це не означає, що в Україні не можуть здійснювати господарську діяльність господарські товариства, створені за кордоном, які мають неукраїнське місцезнаходження. При реєстрації на українській території вони мають певну специфіку, оскільки потрібно реєструватись в Міністерстві зовнішньоекономічних відносин, Ліцензійній палаті тощо.

Товариства можуть створюватись з певно визначеними термінами або без чіткого визначення їх.

Держава бере участь в управлінні Товариством лише в межах пакету акцій, що їй належить. Якщо держава продає свій пакет, то вона впливає на діяльність Товариства опосередковано, наприклад, шляхом проведення певної банківської, податкової, соціальної, антимонопольної, митної політики тощо.

 

 

2.2 Місце акціонерних товариств в економіці України

 

Акціонерне товариство є найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для великих підприємств з великою кількістю власників (акціонерів).

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями[9].

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом.

Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.

Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство).

Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку[10].

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства[11] (таблиця 2.2).

Публічні акціонерні товариства мають такі переваги:

· більш широкі можливості для залучення капіталу шляхом емісії додаткової кількості акцій, емісії облігацій, отримання кредитів на вигідних умовах тощо;

· фінансовий ризик акціонерів обмежується розміром належної їм частки в майні Товариства (вартістю акцій, що їм належать);

· відповідно до чинного законодавства України та внутрішніх нормативних документів Товариства акціонери можуть продавати або іншим способом відчужувати акції, що їм належать, на власний розсуд, не повідомляючи про це інших акціонерів;

· функції власника та керівника чітко розмежовані, тому власники (акціонери) мають широкий вибір можливостей щодо найму «команди» високопрофесійних керівників.

У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування[12].

Таблиця 2.2 – Характеристика типів акціонерних товариств

Характеристики	Публічні акціонерні товариства	Приватні акціонерні товариства
Кількість акціонерів	Не лімітована	Кількісний склад акціонерів не може перевищувати 100 акціонерів.
Порядок розміщення акцій	Може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.	Може здійснювати тільки приватне розміщення акцій.
Права щодо акцій	Акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства	Акціонери мають переважне право на покупку акцій, які продають інші акціонери даного товариства, пропорційно кількості акцій, що належить кожному з них
Робота на фондовій біржі	Зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі.	Акції не можуть продаватися і/або покупатися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону
Особливості голосування	Голосування з питань порядку денного загальних зборів проводиться тільки з використанням бюлетенів для голосування	Не регламентовано
Додаткові особливості	Зобов’язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підлягає згідно законодавства розголошенню.	Не регламентовано

 

Засновниками АТ може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

· прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

· подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

· реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

· присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

· укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

· закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

· оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

· затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

· реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

· подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

· реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

· отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

· видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. У разі несплати (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається не заснованим. До оплати 50% статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням[13].

До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що засвідчуються акціями, крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями.

Документ, що засвідчує право власності засновника акціонерного товариства на акції, видається йому після повної оплати вартості таких акцій протягом 10 робочих днів з дати отримання товариством свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену Законом України «Про акціонерні товариства», є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

Установчі збори акціонерного товариства мають бути проведені протягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками[14].

Кількість голосів засновника на установчих зборах акціонерного товариства визначається кількістю акцій товариства, які підлягають придбанню цим засновником.

На установчих зборах акціонерного товариства вирішуються питання про:

1) заснування товариства;

2) затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства;

3) затвердження статуту товариства;

4) утворення органів товариства;

5) уповноваження представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства;

6) обрання членів наглядової ради, голови колегіального виконавчого органу товариства (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу товариства), членів ревізійної комісії (ревізора);

7) затвердження результатів розміщення акцій;

8) вчинення інших дій, необхідних для створення товариства.

Рішення з питань, зазначених у пунктах 1 - 3, вважаються прийнятими, якщо за них проголосували всі засновники акціонерного товариства. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю голосів засновників, якщо інше не передбачено засновницьким договором.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою всі зазначені рішення приймаються цією особою одноосібне і оформляються рішенням про заснування товариства. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про заснування підлягає нотаріальному засвідченню.

Незатвердження установчими зборами статуту акціонерного товариства вважається відмовою засновників від створення цього товариства та є підставою для повернення засновникам внесків, зроблених ними в рахунок оплати акцій. Повернення внесків здійснюється протягом 20 робочих днів з дати проведення установчих зборів, на яких не було прийнято рішення про затвердження статуту акціонерного товариства.

 

 

2.3 Особливості установчих документів акціонерного товариств а

 

Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут[15].

Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства[16].

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

Статут акціонерного товариства, крім зазначених відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім зазначених відомостей, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Економічна суть статутного капіталу полягає у створенні матеріальної бази для формування і розвитку товариства.

Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний (складений) капітал товариства [17].

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства [18]. Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів[19].

Власний капітал (вартість чистих активів) товариства - різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами.

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений Законом, товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.

Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Статутом акціонерного товариства може бути передбачено створення спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю[20].

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу. Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Зменшення статутного (складеного) капіталу при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається. Рішення товариства про зміни розміру статутного (складеного) капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру[21].

Капітал, який представлений цінними паперами АТ отримав назву фіктивного капіталу.

Реальний капітал, як правило, відрізняється від статутного капіталу і включає статутний капітал, резервний капітал, капіталізований прибуток, інші надходження.

У господарському товаристві створюються резервний (страховий) капітал у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 15% статутного капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства[22]. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5% суми чистого прибутку товариства за рік.

Резервний капітал акціонерного товариства створюється для покриття збитків товариства, а також для збільшення статутного капіталу, виплати дивідендів за привілейованими акціями, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо[23].

Інтелектуальна власність передається для використання в АТ у вигляді нематеріальних активів. Гудвіл – ділова репутація, комплекс заходів, спрямованих на зростання прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих здібностей управлінців, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. При включенні до статутного капіталу експертній оцінці підлягає тільки позитивна ділова репутація.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства»[24], кожне Товариство повинно мати Статут.

Статут є установчим документом акціонерного товариства, що має юридичну силу та регламентує, серед інших положень, питання діяльності Товариства, а також основні права та обов’язки акціонерів.

Вимоги Статуту Товариства є обов’язковими для виконання всіма органами Товариства та його акціонерами.

Протягом усього періоду діяльності Товариства його Статут повинен бути доступним для ознайомлення всім акціонерам, інвесторам, аудиторам та іншим особам, які мають таке право згідно з чинним законодавством України. Статут є важливим джерелом інформації для третіх осіб, які бажають стати акціонерами Товариства.

Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про[25]:

· повне та скорочене найменування товариства українською мовою;

· тип товариства;

· розмір статутного капіталу;

· розмір резервного капіталу;

· номінальну вартість і загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених товариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій, а також наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій;

· умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованих акцій;

· права акціонерів - власників привілейованих акцій кожного класу;

· наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації;

· порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів;

· порядок скликання та проведення загальних зборів;

· компетенцію загальних зборів;

· спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів;

· склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції;

· порядок внесення змін до статуту;

· порядок припинення товариства.

Статутом акціонерного товариства не може бути передбачено надання засновникам товариства додаткових прав чи повноважень.

Статут акціонерного товариства може містити й інші положення, що не суперечать законодавству.

Питання, що залишаються поза межами Статуту. Зазвичай порядок управління діяльністю Товариства акціонерами, членами Наглядової ради та членами Правління детально в Статуті Товариства не визначається. Ці правила встановлюються у робочому порядку і за допомогою інших внутрішніх нормативних документів, що затверджуються Загальними зборами акціонерів або Наглядовою радою[26]. Такі документи доповнюють та розширюють положення Статуту. Крім того, процедура внесення змін і доповнень до внутрішніх нормативних документів є більш простішою у порівнянні з процедурою, передбаченою для зміни Статуту. Основна вимога, яку належить брати до уваги під час розробки внутрішніх нормативних документів, - їх відповідність положенням Статуту. Норми внутрішніх документів, що суперечать Статуту, є недійсними.

Внесення змін та доповнень до Статуту. Оскільки Статут є «внутрішнім законом» Товариства, він повинен переглядатися за таких обставин:

· зміна предмету та цілей діяльності Товариства;

· збільшення або зменшення статутного капіталу Товариства;

· зміна структури та повноважень органів управління Товариства;

· у разі консолідації або дроблення акцій Товариства;

· в деяких інших випадках[27].

Згідно із Законодавством України рішення про внесення будь-яких змін та доповнень до Статуту приймаються більшістю у три чверті голосів акціонерів, що беруть участь у Загальних зборах акціонерів. Рішення про затвердження Статуту в новій редакції також повинно прийматися більшістю в три чверті голосів акціонерів, що беруть участь в Загальних зборах[28] та є власниками голосуючих акцій.

Зміни та доповнення в установчі документи оформляються окремим додатком до них або шляхом викладення установчих документів в новій редакції і є невід’ємною частиною відповідних установчих документів. Зміни та доповнення набувають чинності після реєстрації у відповідному органі, що здійснював державну реєстрацію Товариства.

Перереєстрація Товариства здійснюється у таких випадках:

· зміна найменування Товариства;

· зміна організаційно-правової форми (наприклад, публічне акціонерне товариство буде реорганізоване у товариство з обмеженою відповідальністю);

· зміна форми власності Товариства.

У разі перереєстрації Товариства готується новий Статут. Перереєстрація суб’єкта підприємницької діяльності проводиться у відповідності до Положення[29] в порядку, встановленому для його державної реєстрації.

Для успішної діяльності акціонерного товариства необхідні добре складені й опрацьовані внутрішні документи, які регулюють управлінські, кадрові та інші питання діяльності АТ. Внутрішні нормативні акти розробляються на підставі Закону та інших нормативних актів, а також Статуту відповідного АТ і регламентують різноманітні питання діяльності АТ.

Основні внутрішні документи:

· положення про Загальні збори акціонерів (Регламент загальних зборів);

· положення про Наглядову раду;

· положення про Правління;

· положення про Ревізійну комісію;

· положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу АТ;

· положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств АТ;

· положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації філій та представництв АТ;

· положення про акції.

· положення про розподіл та використання прибутку АТ;

· положення про порядок нарахування та виплати дивідендів у АТ;

· положення про фонди АТ;

· положення про порядок ознайомлення акціонерів з інформацією у АТ;

· положення про порядок оформлення та реєстрації довіреностей акціонерів;

· положення про посадових осіб АТ та інші.

Права акціонерів

Згідно закону України «Про акціонерні товариства» акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства[30].

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Стати акціонером можна двома шляхами: виступаючи засновником Товариства; придбавши акції вже створеного Товариства.

Права акціонерів - власників простих акцій. Кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на[31]:

· участь в управлінні акціонерним товариство