Санація балансу. Зменшення статутного фонду підприємства

Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов'язані зі зміною розмірів та структури фінансових джерел формування активів.
Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані показувати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб'єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об'єктом фінансування.
Відтак збиткові підприємства можуть вдатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згідно із законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів, засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок санаційного прибутку, який може утворитися за зменшення статутного фонду підприємства. Ліквідність та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів.
Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпано інші можливості покриття балансових збитків. Даний (розрахунковий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства. Санаційний прибуток - це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших заінтересованих у санації підприємства осіб. Перша складова санаційного прибутку дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов'язаними з процедурою викупу прав та зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнюватиме номінальній вартості наданих для анулювання прав за мінусом витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу.
Порядок зменшення статутного фонду підприємств. Основні цілі та завдання зменшення статутного фонду підприємств:
* одержання санаційного прибутку, який спрямовується на покриття балансових збитків;
* урівноваження (або перевищення) номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною, оскільки в період фінансової кризи може скластися ситуація, коли біржова ціна буде суттєво меншою за номінальну вартість акцій. Залучення засобів через додаткову емісію корпоративних прав у даному разі неможливе;
* приведення у відповідність величини основних та оборотних засобів підприємства з розміром його власного капіталу, оскільки з метою підвищення платоспроможності підприємство може прийняти рішення про продаж частини свого майна, що й спричинятиметься до такої невідповідності;
* концентрування статутного капіталу в руках найбільш активних власників.
У зв'язку з тим, що найпоширенішими формами організації бізнесу в Україні є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, ми будемо досліджувати механізм зменшення статутного капіталу підприємства на прикладі саме цих видів господарських товариств.
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджене "Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерних товариств". Цим положенням та Законом України "Про господарські товариства" передбачено два методи зменшення статутного фонду акціонерного товариства:
1. Зменшення номінальної вартості акцій (деномінація).
2. Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Зменшення номінальної вартості може здійснюватися об'єднанням кількох акцій в одну (конверсія). Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів, пайовиків. Рішення загальних зборів товариства про зміни статутного фонду приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах (загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства понад 60 % голосів)1.
Приклад 1.
Статутний фонд підприємства становить 100 000 грн., збитки - 12 000 грн. Загальними зборами товариства прийнято рішення щодо зменшення статутного фонду шляхом передачі до анулювання корпоративних прав номінальною вартістю 11 000 грн. Окрім цього, один з кредиторів частково списав короткострокову заборгованість підприємства зі сплати процентів за користування кредитом на суму 2 000 грн.
Якщо не враховувати податкові нюанси, то баланс підприємства в ході проведення вказаних операцій буде змінюватися таким чином:


Санаційний прибуток в сумі 13 тис. грн.. який утворився внаслідок зменшення статутного фонду та списання заборгованості, спрямовується на покриття балансових збитків та на формування резервних фондів.
Законодавством України встановлено чіткий порядок зменшення статутного фонду підприємств. Нормативне регулювання в цій сфері здійснюється з метою захисту майнових інтересів кредиторів. Надзвичайно важливим є те, що рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності лише з дня внесення цих змін до державного реєстру. Реєстрація випуску акцій та інформації про емісію акцій у зв'язку зі зменшенням статутного фонду здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про емісію. Зменшення статутного фонду за наявності заперечень кредиторів не допускається, оскільки в даному разі зменшується капітал, у межах якого власники підприємства відповідають перед його кредиторами. Зауважимо, що виконавчі органи підприємства несуть персональну відповідальність за факт зменшення статутного фонду та повернення внесків власникам у разі заперечень кредиторів. Рішення зборів засновників не звільняє дирекцію (правління) від відшкодування збитків кредиторам, оскільки воно набуває правової сили лише після внесення змін до державного реєстру.
У повідомленні про загальні збори акціонерів з приводу зміни розмірів статутного фонду обов'язково зазначаються:
а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного фонду;
б) проект змін до статуту, пов'язаних зі змінами розміру статутного фонду;
в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їхню загальну вартість;
г) відомості про нову номінальну вартість акцій;
д) права акціонерів за додаткового випуску акцій або за їхнього вилучення;
є) дата початку і закінчення передплати на акції, що додатково випускаються або вилучаються.
Рішенням акціонерного товариства про зменшення розмірів статутного фонду об'єднанням акцій, акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніше, ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів.
Законодавством установлено, що підприємство повинно покрити збитки акціонерів, пов'язані зі зменшенням статутного фонду. У разі, коли акціонер відмовився від обміну акцій у зв'язку зі зменшенням статутного фонду через зменшення номінальної вартості акцій, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції за вартістю, не нижчою від номінальної. Проте досить часто великі акціонери, власники контрольних пакетів акцій надають свої акції для анулювання безкоштовно, роблячи таким чином посильний внесок у фінансування санації. За економічним змістом зменшення статутного фонду з метою покриття балансових збитків підприємства означає приведення у відповідність розміру номінального капіталу до його реальної вартості, яка випливає зі стану балансу. Збитки для власників виникають не в момент зменшення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство отримало збитки від фінансово-господарської діяльності.
Санація викупом акцій (придбанням паїв) у власників. Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції для наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Указані акції мають бути реалізовані або анульовані у строк, не більший за один рік. Те саме стосується і товариства з обмеженою відповідальністю щодо придбання ним паїв учасників товариства.
За санації через викуп емітентом корпоративних прав у їхніх держателів підприємство повинно, без огляду на складний фінансовий стан, мати в своєму розпорядженні достатньо ліквідних засобів, необхідних для виплати відшкодування власникам акцій (паїв). Іншою важливою умовою такого методу санації є те, що для акціонерного товариства, наприклад, викуп акцій є доцільним лише за курсом, нижчим від номінальної вартості. В іншому разі санаційний прибуток, який може бути спрямований на покриття балансових збитків, не створюється, а отже, зменшувати статутний фонд немає сенсу.
Приклад 2.
Споруду, яка входить до складу основних фондів невиробничого призначення акціонерного товариства балансовою вартістю 20 000 грн., реалізовано за ЗО 000 грн. Виручку від реалізації цього об'єкта товариство використало для придбання власних акцій номінальною вартістю 37 000 грн. (курс 40,62 грн. за одну акцію номінальною вартістю 50 грн.). Власні акції підприємства відображаються в активі балансу за ціною їх придбання (податкові аспекти у розрахунках не враховуються). В результаті такої операції здійснюється перенесення суми з однієї активної статті балансу на іншу. Безпосередньо після цього придбані акції анулюються (вартість активів зменшується на 20 000 грн.) з одночасним зменшенням статутного капіталу на номінальну вартість анульованих акцій (37 000 грн.). Виникає санаційний прибуток у розмірі різниці між номінальною вартістю анульованих акцій і курсом їх придбання. Окрім цього, підприємство отримає прибуток від реалізації основних фондів у сумі 10 000 грн. Цей прибуток спрямовується безпосередньо на покриття балансових збитків. Баланс підприємства в процесі проведення санації буде змінюватися так:

За використання такого методу санації підприємство може покрити показані в балансі збитки, однак його платоспроможність та ліквідність дещо погіршуються, оскільки для придбання власних корпоративних прав витрачаються ліквідні засоби.

11.3.4. САНАЦІЯ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ КОШТІВ ВЛАСНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА
Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:
а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;
б) наданням позик;
в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.
У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву "двоступінчастої санації".
Санація збільшенням статутного фонду. Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:
* мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
* збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;
* поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;
* акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.
Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду. Структурно-логічну схему збільшення статутного капіталу підприємства зображено на рис. 11.8.
Слід мати на увазі, що акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачено за вартістю, не нижчою від номінальної. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правоможних зборах. Збільшення статутного фонду товариства не більш як на 1/3 може бути здійснене з рішення правління за умови, що таке передбачено статутом. Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами:
1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;
2) збільшенням номінальної вартості акцій.
3) обміном облігацій на акції.
За збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:
* додаткових внесків учасників та засновників;
* дивідендів (реінвестиції прибутку);
* індексації основних фондів.
У санаційних цілях статутний фонд, як правило, збільшується з метою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю підприємства, забороняється. За збільшення статутного фонду підприємство, яке перебуває в кризі, може натрапити на проблему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідаційної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід узгоджувати з чинними нормами законодавства.

Окрім зазначених пільг, для залучення нових власників необхідно створити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції; можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладених у проведення санації; готовність до (часткової) відмови від компетенції прийняття рішень.
Якщо ж готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні акціонери, тобто розміщення акцій нової емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами, то це свідчитиме про високий рівень довіри до підприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль під час обговорення фінансових проблем з кредиторами.
Законодавством передбачено, що у разі збільшення статутного фонду акціонери (AT) та учасники (ТОВ) користуються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій (паїв). Оголошення про розмір додаткової емісії та строки використання переважних прав розміщується в друкованих засобах масової інформації.
Переважне право на придбання акцій (паїв) дає можливість колишнім власникам:
1. Зберегти свою частку (у відсотковому співвідношенні) в статутному капіталі, а отже, у всьому майні підприємства.
2. Запобігти "розмиванню" вартості своєї частки у статутному капіталі внаслідок емісії акцій за низьким курсом.
3. Зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників.
4. Компенсувати збитки від "розмивання" частки в статутному фонді тим власникам, які не скористались переважним правом на покупку додаткових корпоративних прав, а продали його.
Кількість прав на купівлю залежить від кількості наявних "старих" акцій. Право на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном. Права продають та купують на біржі протягом двох тижнів після початку передплати на акції нової емісії, але перед проведенням самої емісії. Старі акції та переважні права на купівлю нових продаються окремо. Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій автоматично зменшується на вартість переважного права.
Приклад 3.
Статутний капітал акціонерного товариства становить І 000 000 у.о. (20 000 акцій номінальною вартістю 50 у.о.). На загальних зборах акціонерів прийнято рішення про збільшення статутного капіталу на 50%, тобто співвідношення старих акцій до нових становить 2:1. Біржовий курс акцій (Кб) до збільшення статутного фонду становить 100 у.о. Курс емісії (Ке) нових акцій - 70 у.о. за акцію:

Після збільшення капіталу загальний біржовий курс акцій становив 2700000 у.о. Йому відповідає статутний капітал у розмірі 1500000 у.о. (30000 акцій номінальною вартістю 50 у.о.). Завдяки збільшенню статутного капіталу формується новий біржовий курс акцій.
Кб(новий) = (Кб + Ке) / загальна кількість акцій = (2000000 + 700000)/(20000 + 10000) = 90 у.о. за одну акцію
Курсовий прибуток на кожну нову акцію становить 20 у.о., курсовий збиток на кожну стару акцію - 10 у.о. З допомогою купівлі-продажу переважних прав компенсуються курсові збитки старих акціонерів за рахунок курсового прибутку держателів нових акцій:

У разі, якщо нові інвестори бажають придбати акції нової емісії (або колишні власники купити акцій більше, ніж становить їхня квота в статутному капіталі), їм слід придбати переважні права в тих акціонерів, які не мають бажання ними скористатися. Якщо акціонер поступається своїми правами на придбання нових акцій, то виручені ним від продажу цих прав кошти повинні компенсувати зміни курсу акцій. Грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій відповідає різниці між біржовим курсом старих акцій і середнім курсом, який сформувався після збільшення капіталу. За збільшення капіталу у співвідношенні 2 до 1 покупець нових акцій повинен придбати два переважні права для купівлі однієї акції за курсом емісії. У нашому прикладі для придбання однієї нової акції інвестор має сплатити 90 у.о. (70 + 2x10), що відповідає середньому курсу після емісії. Фінансово-майновий стан давніх акціонерів в результаті операції збільшення статутного капіталу залишається незмінним.

Надходження у вигляді виручки від реалізації переважних прав є для акціонерів "виручкою від реалізації частини основного капіталу", яка їм належала, а не (як думають деякі акціонери) "подарунком" товариства. Таке (фальшиве) враження виникає досить часто, оскільки на практиці середній курс може наближатися до старого курсу, або навіть перевищувати його.
Вартість переважного права визначається співвідношенням, з яким робиться емісія, курсом емісії та біржовим курсом старих акцій. Розрахункова ціна переважного права (П) визначається за такою формулою:
П = (Кб-Ке)/(С+1);
де Kб - біржовий курс акцій;
Kе - курс емісії нових акцій;
С - співвідношення, з яким робиться емісія.
С = Ф1 / (Ф2-Ф1),
де Ф1, Ф2 - розмір статутного фонду підприємства до і після його збільшення.
Підставивши цифрові дані з нашого прикладу, отримаємо:
П = (100-70)/((2/1)+1) = 10.
Фактична біржова ціна переважних прав визначається попитом та пропозицією на них і тому може відрізнятися від розрахункової. Головним фактором, який визначає попит на переважні права, є прогноз майбутнього ринкового курсу акцій та розмір очікуваних дивідендів.
З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових акцій є їхня номінальна вартість. З економічного - номінальна вартість плюс витрати на проведення емісії. З метою стимулювання попиту на акції нової емісії їхня максимальна вартість має бути меншою за ринковий курс старих акцій. Отже, верхня межа курсу емісії проходить на рівні біржового курсу старих акцій. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним фактором успіху її розміщення. Що вищий курс додаткової емісії, тобто що більше він наближається до біржового курсу старих акцій, то більший обсяг ліквідних засобів залучається на підприємство за заданого обсягу збільшення статутного капіталу, то більшим буде емісійний дохід'
Емісійний дохід - сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний дохід - це різниця між курсом емісії і номінальним курсом акцій. Емісійний дохід є одним із джерел формування додаткового капіталу підприємства.
Високий курс емісії може спричинити проблеми з розповсюдженням додаткової емісії. Може скластися ситуація, коли біржовий курс старих акцій упаде нижче за рівень емісії нових. У такому разі ліквідність акцій та підтримка курсу можуть бути забезпечені через масову їх скупку великими акціонерами (держателями контрольного пакета) або самим підприємством-емітентом. Однак що менший курс емісії (що більше він наближається до номінальної вартості) за заданого обсягу потреби в капіталі, то більший потрібний номінальний капітал, а отже, то більшим буде рівень "розмивання основного капіталу" і знецінення старих акцій, яке потрібно буде покривати за рахунок переважних прав.
Для малих акціонерів низький курс емісії (а отже, висока ціна переважного права) є вигіднішим. Якщо придбання нових акцій їх не інтересує, то в результаті продажу переважних прав вони можуть отримати додаткові дивіденди. У разі, коли вони вирішать придбати нові акції, за заданого обсягу капіталовкладень можна отримати більшу їхню кількість.
Великі акціонери, які мають фінансові можливості для збільшення свого пакета акцій та розширення впливу на діяльність підприємства, схилятимуться до високого курсу емісії. Високий курс ускладнює використання малими акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх продати ці права. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій нової емісії. Водночас, як уже згадувалось, надто високий курс емісії може ускладнити розміщення всієї емісії.
Коли рішенням загальних зборів акціонерів не передбачено переважних прав на купівлю нових акцій, то старі акціонери можуть уникнути збитків лише в тому разі, коли курс емісії нових акцій буде встановлено на рівні біржового курсу старих.
У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:
* додаткові внески власників корпоративних прав підприємства";
* індексація основних фондів.
За збільшення статутного фонду таким способом кожен з акціонерів мусить доплатити до нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився від доплати, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.
У разі, коли акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозиції емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та здійснення обміну акцій, які належать акціонерові, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.
За збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента статутний фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. У даному разі номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій.
Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передовсім, з облігаціями конверсійного займу. У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо придатний санаційний інструмент. Це є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства.
Такий метод залучення капіталу пов'язаний із випуском підприємством іменних облігацій, які згодом можна обміняти на звичайні акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість заінтересувати інвестора в наданні фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції. Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку - відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з іншого - можливості збільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвестори дають згоду на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями, заради можливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.
Конверсійні облігації, як правило, випускаються великими підприємствами на строк від 5 до 10-ти років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їхньою інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії. У повідомленні про емісію конверсійних облігацій слід указати:
* переважні права на придбання облігацій;
* пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);
* строки конверсії;
* необхідність, порядок та розмір доплат.
Коефіцієнт конверсії - співвідношення, покладене в основу планової конверсії. Він показує, скільки облігацій треба обміняти на одну акцію. Коефіцієнт визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу на обсяг збільшення статутного фонду. Якщо, наприклад, коефіцієнт конверсії становить 4 до 1 і номінальна вартість облігацій відповідає номіналу акцій, то це означає, що чотири облігації можна обміняти тільки на одну звичайну акцію.
Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій та стимулюють проведення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно виправдана тоді, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижча за біржовий курс акцій. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства.

АЛЬТЕРНАТИВНА САНАЦІЯ

Форма фінансової санації з допомогою власників підприємства, коли акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією - з одного боку, та здійсненням безповоротної фінансової допомоги - з іншого, називається альтернативною санацією.
Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників. За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових збитків підприємства1 і зберігають належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних доплат, фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб'єкта господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліпшується платоспроможність підприємства.
Приклад 4.
Визначимо, яким має бути розмір альтернативних цільових внесків для покриття балансових збитків за заданої номінальної вартості акцій (НВ) в 50 у.о. (кількість акцій становить 40 шт.) та запланованому розмірі валового санаційного прибутку в 1500 у.о. Баланс підприємства до проведення санації має такий вигляд:

Балансовий (розрахунковий) курс акцій (БК) становить:
БК = (Власний капітал / Статутний капітал)*100 = (2000-1080)/2000*100=46%, або 23 у.о. (50 * 46%)
У разі чистої санації для одержання запланованого санаційного прибутку статутний капітал слід зменшити на 1500 у.о. (до 500 у.о.). Співвідношення, за яким зменшуватиметься статутний фонд, становитиме 4: 1 (2000/500). Це означає, що кожен акціонер із кожних чотирьох належних йому акцій три віддає для анулювання. Ураховуючи існуючий балансовий курс акцій, збиток акціонера за повернення ним трьох акцій становитиме 69 у.о. (23 х 3). Акціонер, який робить додаткові внески, буде в такій самій ситуації: для одержання однієї повноцінної акції після санації він має зробити доплату в розмірі 69 у.о.
Розрахункова вартість однієї акції після санації дорівнює сумі номінальної вартості акції та чистого санаційного прибутку (ЧСП), який припадає на 1 акцію.
ЧСП(1 акція) = (Валовий санаційний прибуток - покритий збиток) / кількість акцій після санації
Валовий санаційний прибуток - це різниця між розміром статутного фонду до і після санації. Балансовий курс акції після санації (БКС) становитиме:
БКС = НВ + ЧСП = 50 + ((2000-500-1080)/10) = 92 у.о.
Баланс підприємства після проведення санації матиме такий вигляд:

Балансовий курс однієї акції після санацій становитиме 184 % (((500+420)/500)*100). Це означає, що держатель однієї акції після санації одержав приріст вартості в розмірі 69 у.о. Отже, збиток, який мав акціонер на кожні чотири старі акції, компенсується приростом вартості однієї акції. Фінансовий стан акціонера, який віддав свої акції для анулювання до і після санації, не змінився. Такий самий результат і для акціонера, який робить доплати.
Цільові внески акціонерів на покриття збитків можуть здійснюватися тільки на добровільній основі. Навіть рішення зборів акціонерів не може зобов'язати окремого співвласника надати безповоротну фінансову допомогу підприємству. Рішення акціонера на користь доплати чи анулювання акцій залежить від того, як він оцінює перспективи розвитку даного підприємства, зокрема майбутню динаміку біржового курсу його акцій.
Крім названих форм фінансової участі власників у санації підприємства, слід згадати також надання фінансових ресурсів на умовах позики. Ідеться як про безпосереднє кредитування власниками свого підприємства, так і про надання ними гарантій та поручительств (інших видів кредитного забезпечення). Надання позик власниками, коли існує загроза можливого банкрутства підприємства, пов'язане з надзвичайним ризиком.

11.3.6. УЧАСТЬ КРЕДИТОРІВ У ФІНАНСОВОМУ ОЗДОРОВЛЕННІ БОРЖНИКА
Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися:
а) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;
б) повною або частковою відмовою від своїх вимог;
в) наданням додаткових кредитних ресурсів;
г) наданням кредитного забезпечення (поручительства, гарантії);
д) трансформацією боргу у власність.
Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони отримають повніше задоволення своїх вимог, ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) тощо.
У даному контексті в науковій літературі з питань санації обґрунтовується така форма реструктуризації пасивів підприємства, як "конверсія боргу у власність". Суть її полягає в тім. що підприємст-ва-боржники стимулюють великих кредиторів, зокрема обслуговуючий банк, придбати корпоративні права в обмін на боргові вимоги. У результаті даної операції боржник досягає подвійної мети:
1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;
2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позикових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.
Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, в результаті викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою дальшого обміну на боргові вимоги або з допомогою емісії (обміну) конверсійних облігацій.
Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами, які переконалися в санаційній спроможності боржника й очікують отримання прибутків у майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний фонд боржника.
Однією із форм участі кредиторів у санації боржника є пролонгація чи списання заборгованості. Списання заборгованості - це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику.
Проте в Україні законодавство не дозволяє кредиторам списувати борги своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до збільшення різного роду об'єктів оподаткування. Так, згідно зі статтею 12 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" платники податків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів затримує без погодження з платником податку оплату їхньої вартості. Проте це зменшення здійснюється тільки тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання кредитора нотаріус учинив виконавчий запис про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна.
Інакше кажучи, кредитори, у разі виникнення простроченої заборгованості мусять негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і тільки тоді вони можуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. В іншому разі кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. А проте, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фінансовому оздоровленні боржника. Отже, податкову політику держави треба скоординувати з політикою у сфері банкрутства та санації підприємств.
Надаючи фінансову підтримку способом відмови від своїх вимог, кредитори повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що за банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом сформованого згідно із законодавством комітету кредиторів. Погашення боргів цьому кредиторові буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог усіх інших кредиторів та членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості, яка залишилася непогашеною після закінчення строку позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога, яка здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Одним із методів санації з допомогою кредиторів є погашення боргу та мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого кредиту пов'язане з високим рівнем ризику, ставка відсотка на нього досягає максимального рівня. При цьому якщо банк надає кредит підприємству, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, а інформацію про порушення такої справи було оприлюднено (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.
У деяких випадках, з метою акумуляції кредитних ресурсів, як в національній так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування санаційних програм зі значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позича