Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів.

Власні доходи – це доходи, які формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади згідно з його рішенням. До них належать:

· Місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади;

· Доходи комунальних підприємств;

· Доходи від майна, що належить місцевій владі, та інше.

Власними можна вважати лише такі доходи місцевих бюджетів, які є територіально локалізованими та є безпосередньо залежними від діяльності органів місцевої влади, які повністю їх контролюють і використовують на свій розсуд.

· До місцевих податків належать:

· податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

· єдиний податок;

· До місцевих зборів належать:

· збір за впровадження деяких видів підприємницької діяльності;

· збір за місця паркування транспортних засобів;

· туристичний збір.

 

32. Склад доходів місцевих бюджетів, що враховуються / не враховуються при визначенні обсягів міжбюд­жетних трансфертів.

Новацією Бюджетного кодексу України є запровадження такого поділу місцевих бюджетів (відповідно до чинного порядку розрахунку дотацій вирівнювання):

1) власні доходи – доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

2) закріплені доходи – доходи, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Надходження власних доходів не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє безпосередній заінтересованості органів місцевого самоврядування у нарощуванні дохідної бази.

Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на обсяги бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з державного бюджету України.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів:

1) фіксований податок, що зараховується до місцевих бюджетів; 2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності. 3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях,
не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення; збір за
спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в
порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцезнаходженням (місцем
розташування) відповідних природних ресурсів, а щодо водних
об'єктів - за місцем податкової реєстрації платника збору; 4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
7) місцеві податки і збори (крім єдиного податку), що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи
податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір
за провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору
в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і
пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах); 8) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що
зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку,
визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим,
відповідними місцевими радами; 10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово
вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг,
якщо таким закладам законом надано відповідне право); 11) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування; 12) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або
утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 13) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами
господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів; 14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності; 15) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого
значення; 16) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (крім платежів, визначених пунктом 5 частини другої цієї статті); 17) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не
підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель",
в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів; 18) кошти, отримані від учасника - переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення
виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок
коштів місцевих бюджетів; 19) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, за
здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів,
отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за
здане у вигляді брухту і відходів срібло; 20) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок,
спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за
законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними
спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а
також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких
невідомі; 21) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.
(+пит..29 ті що враховуються)

 

Облігації місцевої позики.

Для здійснення видатків бюджету розвитку та реалізації комерційних проектів органи місцевого самоврядування за рішенням відповідної ради можуть от­римувати середньострокові позички у фінансово-кредитних установах та здійснювати випуск цінних паперів місцевої позики. Рішення про випуск цінних паперів місцевої позики підлягає обов'яз­ковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Емітентом облігацій виступають відповідно Верховна рада Автономної Рес­публіки Крим та міські ради. Емісія цінних паперів місцевої позики може відбуватися окремими випусками. Проект Закону передбачає рефінансування (погашення старої заборгованості новою) шляхом випуску нових облігацій, які надалі іменуються «конвертованими облігаціями місцевої позики». При цьому термін конверсії облігацій не повинен бути більшим за термін викупу. Випуск конвертованих облігацій також підлягає обов'язковій реєстрації в Дер­жавній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Якщо випуск облігацій перевищує 5 млн, то обіг цінних паперів місцевої позики здійснюється фондовими біржами. Граничний обсяг боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування встановлюється на бюджетний період рішенням про місцевий бюджет. Погашення основної суми боргу здійснюється за рахунок витрат бюджету розвитку, а обслуговування за раху­нок загального фонду відповідного місцевого бюджету. При цьому видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків загального фонду.

Реєстрація інформації про випуск цінних паперів місцевої позики про­водиться протягом ЗО календарних днів з моменту подання документів до Державної комісії. Реєстрація випуску оформляється у вигляді свідоцтва. При здійсненні випуску облігацій місцевої позики орган місцевого самовря­дування обов'язково подає таку інформацію: найменування емітента; місце розташування; обсяг випуску; номінальна вартість; умови викупу; умови сплати відсотків; назва гаранта та вартість гарантії; вартість взятих зобов'язань та спроможність їх виконати; фінансові результати використання запозичених коштів; обґрунтування випуску облігацій та напрямки використання коштів; джерела погашення зобов'язань; звіт про виконання місцевого бюджету.

У разі застави нерухомого майна як гарантії здійснюється його експерт­на оцінка. Застава майна може бути однією з умов випуску цінних паперів (предметом застави не може бути майно, що не підлягає відчуженню).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міські ради затверджу­ють звіт про використання запозичених коштів та погашення взятих зо­бов'язань. Затверджені звіти про розміщення та погашення облігацій місце­вої позики подаються до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Щодо цінних паперів зовнішніх позик, то їх номінальна вартість може відображатися у конвертованій валюті. Зовнішні запозичення здійснюються виключно до бюджету розвитку. При цьому цінні папери зовнішніх позик можуть бути процентними, дисконтними.

З метою сприяння залученню коштів фізичних та юридичних осіб шляхом придбання облігацій місцевих позик діє пільгове оподаткування цінних паперів. Так звільняються від оподаткування доходи фізичних та юридичних осіб з цінних паперів, а також підприємств, що здійснюють опе­рації з розміщення облігацій.

Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування повинні передбачити джерела забезпечення місцевих запозичень шляхом надання відповідних гарантійних зобов'язань.

Забезпеченням погашення зобов'язань за облігаціями місцевих позик можуть бути:

• загальний фонд бюджету (обслуговування боргу);

• бюджет розвитку (погашення основної суми боргу);

• резервний фонд;

• заставний фонд нерухомого майна, частки статутних фондів підприємств, органів місцевого самоврядування, земельні ділянки.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює кон­троль за випуском та обігом цінних паперів місцевої позики.

Міністерство фінансів здійснює загальний нагляд за зобов'язаннями в процесі розміщення та погашення облігацій місцевої позики.
34. Переваги і недоліки боргового фінансування місцевих потреб

Сьогодні через нестачу фінансових ресурсів українські міста зіткнулися з комплексом соціально-економічних проблем, розв'я­зання яких неможливе без збалансованості функцій місцевої вла­ди та обсягів фінансових ресурсів, які є в її розпорядженні. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування, до якої приєдналась і Україна, органи місцевого самовряду­вання повинні мати право доступу на ринки позичкового капіта­лу. Це потрібно для того, щоб дістати можливість залучення до­даткових фінансових ресурсів для соціально-економічного розвит­ку відповідної території. Так, питання щодо можливості боргового фінансування місце­вих потреб завжди викликало багато суперечок та запитань. Річ у тім, що обслуговування боргу стає важким тягарем бюджетів майбутніх років.

На відміну від них, одержання кредитів на відкритому ринку з економічного погляду є не остаточним перенесенням ку­півельної спроможності з приватного сектору в муніципальний, а лише тимчасовим. Ця обставина особливо важлива з огляду на поведінку кредитора. Кредитор надає свої кошти в обмін на обі­цянки повернути борг і виплатити відсотки добровільно та з го­товністю, оскільки він, маючи різні можливості розміщення своїх коштів, вибирає пропозицію місцевої влади. З іншого боку, для місцевого органу влади це означає, що на даний момент часу ви­трати, що пов'язані з кредитним фінансуванням, виявляються нижчими від витрат додаткового податкового фінансування. Проте місто, будучи в ролі позичальника, повинно завжди аналізувати, а чи не стануть ці легко одержані гроші важким тя­гарем для майбутніх бюджетів. Адже кредити пов'язані з випла­тою відсотків та основної суми боргу, і для їх фінансування знову греба брати кредити (котрі необхідно також повертати з відсот­ками) або збільшувати податки (скорочувати витрати). Інакше кажучи, гроші, з такою легкістю одержані сьогодні, у майбут­ньому перетворюються на важкий тягар. Місцеві органи мають дуже вузьке коло можливостей упора­тися з майбутнім фінансовим тягарем, спричиненим одержанням кредитів сьогодні. Отже, усе викладене дає можливість дійти висновку, що міс­цеві органи влади повинні залучати позичковий капітал, причому під невеликі відсотки та на відносно тривалий строк. Тому сього­дні слід розпочати, подібно до багатьох міст розвинених країн, активно використовувати місцеві запозичення для забезпечення розвитку територій, активізації інвестиційної діяльності в Україні.

 

 

35.Проблемні питання формування та використання власних коштів у бюджетних установах.

Функція фінансування за рахунок закріплених доходів практично не діє, оскільки передбачені в Законі "Про бюджетну систему України" частки відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у повному обсязі не виконуються. Це стосується насамперед відрахувань 20% надходжень по подат­ку на додану вартість до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів. Фактично в Україні склалася практика щорічного регулювання нормативів відрахувань до місце­вих бюджетів Законом "Про державний бюджет України". Законодавці, користуючись юридичною нормою переваги документа, прийнятого останнім, постійно змінюють принципи фінансування місцевих бюджетів. Ключовим питанням у практиці формування і розподілу коштів само­врядування є самостіііність місцевих бюджетів. Згідно з законодавством, вони в Україні самостійні і не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим або до інших місцевих бюджетів. Фактично незалежність місцевих бюджетів забезпечується наявністю власних джерел доходів. Згідно з Конституцією України, власних доходів немає у бюджетів районів та областей, оскільки вони формуються за рахунок коштів Держав­ного бюджету. Це положення призводить до відчутної залежності регіональ­ного самоврядування від дій виконавчої і законодавчої влади, що створює передумови до нестабільності і невпевненості в проведенні економічної політики, оскільки обсяги фінансування не можуть бути прогнозовані на близьку і тривалу перспективу внаслідок щорічної зміни сум фінансування та порядку їх обчислення. Існуюча система наповнення обласних і районних бюджетів створює передумови до залежності фінансових потоків від особис­тості посадової особи місцевого самоврядування, його стосунків з розробни­ками відповідно Державного, обласного або районного бюджету. Процес формування доходної частини місцевих бюджетів здійснюється, виходячи з підходу покриття видатків. Місцеві органи розроб­люють проект витратної частини бюджету. Проектний показни бюджету роз­роблюють на підставі нормативних показників з урахуванням прогнозних даних змін індексу цін і тарифів, рівня заробітної плати і т.д. Верховна Рада затверджує нормативи бюджетного забезпечення. Далі місцеві органи влади визначають, скільки є власних та закріплених доходів. Потім зіставляється сума власних та закріплених доходів. Суму, якої не вистачає, компенсує ви­щестоящий рівень. Таким чином не витрати визначаються загальними над­ходженнями на даній території, а навпаки доходи визначаються за сумою ви­трат. Ефективність такої системи низька через практично повну залежність розвитку міста, села, селища від рішень інших органів управління, відсут­ності зацікавленості місцевих органів влади у збільшенні власних фінансо­вих надходжень. З прийняттям Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виникає ще одне протиріччя — обласні і районні бюджети (60% загального обсягу місцевих бюджетів) залишаються без влас­них доходиих джерел, оскільки вони мають формуватись із коштів держав­ного бюджету для їх подальшого перерозподілу між територіальними грома­дами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на до­говірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-еко­номічних та культурних програм. Механізм передачі таких коштів ще не виз­начений, та й можливість реалізації його в сучасних економічних умовах до­сить проблематична

Отже, в законодавстві виділяються три основні проблеми, які виника­ють у процесі формування місцевих бюджетів:

• удосконалення законодавчої бази формування місцевих бюджетів;

• законодавчий перегляд механізму закріплення за кожною гілкою влади довгострокових доходних джерел;

• встановлення гарантій судового захисту бюджетних прав територій.