Порядок «вертикального» та «горизонтального» бюджетного вирівнювання.

Бюдж. регулювання загалом не слід розглядати лише як діяльність у межах бюдж. системи, пов'язаної всього-на-всього з перерозподілом бюдж. ресурсів. Бюдж. регулювання відображає процеси політ. та народногосподар.о значення, за допомогою яких вирішуються заг.держ. завдання з забезпечення ек. зростання, розвитку продуктивних сил, піднесення рівня добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних територій, фін. забезпечення місц. самовряд-ня, вирішення нац. проблем тощо. Усе це надає бюдж. регулюванню виняткове значення та особливе місце у складі міжбюдж. відносин.

Фін. вирівнювання - процес перерозподілу фін. ресурсів на користь адм-територ. одиниць, які не мають достатньої власної доходної бази. Цей процес забезпечується централ. органами держ. влади. Синонім поняття "бюджетне регулювання". Фінансове вирівнювання є не абсолютним вирівнюванням доходів територіальних одиниць, а лише в цілому.

Пізніше воно трансформувалося у поняття "бюджетне вирівнювання" й було використано Законом "Про місц. самовряд-ня в У" від 20. 05. 1997 р. (ст. І). На практиці нерідко застосовується поняття "фін. вирівнювання".

Фінансове вирівнювання — система інструментів та заходів щодо усунення верт. і горизонт. фіскальних дис­балансів шляхом перерозподілу фін. ресурсів між органа­ми регіональної та місцевої влади.

Мета фінансового вирівнювання — зменшення верт. і горизонт. дисбалансів у фін. забезпеченні ор­ганів регіонал. та місц. влади.

Верт. фіскальні дисбаланси — це невідповідність між обся­гами фін. ресурсів, що перебувають у розпорядженні органів певних рівнів субнац. (регіонал. чи місц.) влади, та від­несеними до їх компетенції завданнями й обов'язками, виконання яких здійснюється за рах. цих коштів. Завдяки зменшенню верт. дисбалансів забезпечується спроможність кожного субнацнал. рівня виконувати свої повноваження та створюються умови для пов­ного та своєчасного фін-ня відповідних, закріплених за ним, су­спільних послуг. Однак внаслідок відмінностей у розвитку адм-територіал. одиниць, які тією чи ін. мірою характерні для переважної більшості зар. країн, наявності так званих "бідних" і "багатих" територій, усунення верт. фіскальних дисбалансів повністю не вирішує проблему забезпечення всіх субнац. орга­нів влади достатніми фін. ресурсами. Цим обґрунтована необ­хідність зменшення горизонт. фіскальних дисбалансів, які ви­никають у межах одного рівня управління та зумовлені неоднаковими фін. можливостями та потребами окремих регіонал. або міс­ц. урядів. Саме в усуненні верти. і горизонт. фіскаль­них диспропорцій у фін. забезпеченні окремих територій поля­гає головна мета фін. вирівнювання.

Загалом бюдж. регулювання - поняття глибшого змісту, а фін. вирівнювання входить до складу процедур бюдж.о регулювання. Отже, фінансове вирівнювання є складовою процесів бюдж. регулювання.

У складних процесах бюдж. регулювання треба виокремлювати верт. та горизонт. бюджетне регулювання.

Верт. бюдж. регулювання має на меті забезпечення необхідними дохідними джерелами всіх ланок бюдж. системи (держ. бю-ту У. та місц. бюджетів) відповідно до наявного порядку розмежування повноважень між органами держ. влади та місц. самовряд-ня. Вирішення цього завдання досягається шляхом розподілу видатків між ланками бюдж. системи та надання їм доходів, достатніх для фін-ня цих видатків.

Горизонт. бюдж. регулювання покликане усунути розбіжності між рівнями бюдж. забезпеченості в розрізі місц. бюджетів (міських, районних у містах, селищних та сільських). Ін. словами, основний зміст горизонт. бюдж. регулювання полягає у фін. вирівнюванні бюджетів у територіальному розрізі. Причому, горизонт. вирівнювання здійснюється лише всередині такої групи місц. бюджетів, як бюджети територіальних громад. Згідно з ЗУ "Про місц. самовряд-ня в У" районні та обласні бюджети не належать до бюджетів місц. самовряд-ня.

Доходи обласних і районних бюджетів формуються за рахунок:

1) коштів держ. бюджету для їхнього відповідного розподілу між територіал. громадами або для виконання спільних проектів;

2) коштів, залучених на договірних засадах із місц. бюджетів для реалізації спільних соц-ек.

Отже, районні та обласні бюджети не мають власних дохідних джерел, а утворюються за рахунок коштів держ. або місц. бю-ів для задоволення спільних потреб територіал. громад.

Щодо коштів держ. бю-ту У, які виділяються для збаланс-ня місц. бюджетів, то районні та обласні бю-ти є лише відповідними щаблями на шляху їхнього просування до місц.

Конституція України, а також закони та ін нормативні акти визначили засади розподілу повноважень між рівнями влади. На підставі цього було проведено розподіл видатків і доходів між бюджетами.

Напрямки бюджетного регулювання програм:

136. Світовий дос­від на­дання бюджетних трансфертів місцевим органам влади.

Важливим показником децентралізації бюдж. системи є частка трансфертів бюджету централ. рівня в бюджетах місц. самовряд-ня. За їх питомою вагою в доходах місц. бюджетів можна констатувати ступінь залежності від держ. бюджету. Питома вага бюджетних трансфертів у структурі надходжень місц. бюджетів в унітарних країнах є вищою, тоді як у федеративних – вона значно менша. Так, в Нідерландах, Італії, Ірландії, Канаді, Португалії трансферти складають від 62 до 80% поточ. доходів місц. бю-ів. Трансфертне фін-ня місц. бю-ів свідчить про інтенсивний перерозподіл нац. доходу з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. Головним питанням, що стоїть перед місц. органами у країнах, що викор-ть даний спосіб бюдж. регулювання, є підвищення ефективності перерозподілу коштів, а також зниження фін. залежності місц. самовряд-ня від центру й посилення його податкової автономії.

Світова практика виділяє наступні методи розподілу бюдж. трансфертів:

1) пропорційно фін. зусиллям (доходам) місц. колективу;

2) за допомогою багатофакторної формули;

3) у вигляді компенсації фактичних видатків місц. колективів;

4) як частина річн. бюджету місц. колективу.

Для розподілу бюдж. дотацій найчастіше застосовуються 2ий і 4ий методи; для зв’язаних бюдж. трансфертів – 1ий та 3ій. При розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формульному підходу, оскільки він дає змогу об’єктивніше оцінити потребу місц. бюджетів у централізованій підтримці. Однак, сама по собі формула не вирішує проблем, оскільки дуже важливим є набір критеріїв, що враховується у ній.

Серед бюдж. трансфертів у західноєвроп. країнах найбільш поширеними є наступні види: в Нім – додаткові дотації, цільові трансферти на інвест. цілі, дотації на виконання спільних завдань; у Фр. – заг. дотації на фін-ня бюдж. видатків, дотації на компенсацію податкових пільг, спец. субвенції; у Швеції – незв’язані субсидії, цільові дотації; в Польщі – заг. субвенції, цільові дотації; в Латвії – бюджетні субсидії, субсидії з фонду вирівнювання, цільові трансферти; в Литві – бюдж. дотації, спец. субсидії. При цьому, джерелами фондів бюдж. трансфертів є: окремі податки або їх частина (напр., в Нім. – 2% обсягу надходжень ПДВ; в Латвії – частина поступлень прибуткового податку; у Фр. – щорічно індексована частка ПДВ); бюдж. асигнування (Фр., Швеція, Польща, Латвія, Литва), а також ін. джерела, залежно від видів трансфертних платежів.

Ступінь свободи місц. органів у використанні трансфертів визнач-ся співвідношенням між зв’язаними бюдж. трансфертами, які повинні витрачатися виключно на конкретно визначені цілі (субвенції та субсидії), і незв’язаними (дотації). Чим істотнішою є частка бюдж. дотацій у заг. обсязі трансфертів, тим більшу свободу мають місц. колективи. У країнах із стабільною ек-ою й розвинутими традиціями самовряд-ня саме бюдж. дотації відіграють головну роль (Нім., Фр., Швеція). Натомість у постсоціаліст. країнах широко викор-ся зв’язані міжбюдж. трансферти (Польща, Латвія).

В багатьох зар. країнах бюдж. дотації застосся як основний інструмент фін. вирівнювання. Найбільшого поширення вони набули у Нім. та Швеції. Загалом же, ефективність функціонування системи бюдж. трансфертів в зар. країнах пов’язана із ступенем досконалості нормативно-правової бази. Серед країн зі сформованою нормативної базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити, насамперед, Фр. та Швецію. У країнах, що переживають період становлення нових засад місц. самовряд-ня, законод-во відрізняється більшою різноманітністю, яка не позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті ж самі законодавчі акти.

На місц. рівні субсидії складають істотну частину фін. системи, зокрема у фінансуванні капіталовкладень в інфраструктуру. Вони є особливою формою зв’язку (фін. та ек.) між окремими ланками бюдж. системи і визначають напрями фін. ді-ті місц. органів. Частка субсидій у доходах місц. бюджетів коливається від 23% (в США) до 40% (в Японії).

В окремих зар. країнах (Австрії, Бельгії, Данії, Фр., Нім., Ірландії, Італії та Нідерландах) субсидії поділяють на дві основні групи:

1) субсидії на підтримку бази оподаткування (мають заг. призначення і можуть викор-ся як доповнення до місц. надходжень);

2) спец. субсидії та дотації (спрям-ся у сферу дорожньої інфраструктури, житл. буд-тва та санітарних служб).

Характеризуючи зар. досвід субсидування необхідно звернути увагу ще на 2 особливості: 1)для здійснення деяких капітальних витрат (на лікарні, громадський транспорт, станції очищення стічних вод) створ-ся спец. фонди, що фін-ся за рах. внесків органів усіх рівнів влади, і через які здійснюється розподіл спеціальних субсидій; 2)регіонал. уряди, як правило, не лише виділяють субсидії, але й фін-ть проекти органів місц.о самовряд-ня.