Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами

Розмежування видів видатків за делегованими державними

повноваженнями між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача.

Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі

групи:

перша група — видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів;

друга група — видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гаранто­ваних державою для всіх громадян України;

третя група — видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування специфічних про­грам, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів міст, селищ, сіл у межах виділених державою бюджетних ресурсів. Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського та обласного значення, а також районних бюджетів. Видатки тре­тьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та Севасто­поля здійснюються видатки всіх трьох груп.

Для розуміння ефективності розподілу бюджетних коштів слід зосередити увагу на особливостях фінансування власних та деле­гованих державою повноважень.

 

38. Необхідність фінансового планування на різних рівнях місцевих органів влади та управління, методи фінансового планування.

. Фінансове планування є складовою народногосподарського планування, в основі якого лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування спрямовано на координацію діяльності всіх ланок фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розроблення системи фінансових планів.

Система фінансових планів відображає:

— особливості форм і методів утворення і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів;

— галузевий і територіальний перерозподіл фінансових ре­сурсів;

— розподіл фінансових ресурсів за сферами фінансових від­носин;

— розподіл фінансових ресурсів на рівні підприємства.

Головним об'єктом фінансового планування є фінансові від­носини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відобра­ження в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду вира­жається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджет­ному плану, в якому відображається рух бюджетних коштів, фор­ми та методи їх утворення і використання, структура доходів і видатків.

Класифікація планування залежно від періоду передбачає іс­нування таких планів:

1) стратегічні (кілька років) плани;

2) тактичні (квартал—рік) плани;

3) оперативні (до одного місяця) плани.

Одним із сучасних методів фінансового планування є фінан­сове програмування, яке використовує програмно-цільовий під­хід. За основу цього методу береться чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення.

Планування місцевих бюджетів здійснюється за допомогою таких методів:

Нормативний.

Розрахунково-ана літичний.

Балансовий.

Оптимізації планових рішень.

Економіко-математичного моделювання.

Зміст нормативного метода полягає в тому, що на базі заздалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб’єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах.

Норма (лат. norma) — міра, якась середня величина. Норматив (лат. normatio — упорядкування) визначає технічний, економічний та т. п. показники норми відповідності, з якими виконується якась програма.

Зміст розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потім розраховується планова величина його показника.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоув’язка наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них.

За допомогою методу оптимізації планових рішень розробляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найоптимальніший варіант.

Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.

Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієн-тів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків(як і доходів) і правильно спланувати їх на майбутнє.

39. 39. Особливості складання фінансових планів.

На сучасному етапі для планування місцевих та державного бюджетів застосовується програмно-цільовий метод. Сутність методу полягає в плануванні бюджету органу місцевого самовря­дування на основі розроблення, аналізу, впровадження програм розподілу фінансових ресурсів (бюджетних програм). Бюджетна програма — це систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної мети відповідно до поставлених завдань, никонання яких передбачає здійснення фінансування із місцевого чи державного бюджету.

Загалом, у сучасній науці існує багато методів планування місце­вих бюджетів, їх специфіка зумовлює виокремлення таких ме­тодів, як:

1) нормативний;

2) розрахунково-аналітичний;

3) балансовий;

4) оптимізації планових рішень;

5) економіко-математичного моделювання.

Ситність нормативного методу полягає в тому, що на базі за­здалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта господарювання у фінансових ресурсах та їх джерелах.

Норматив визначає технічний, економічний та подібні показ­ники норми відповідності, з якими виконується якась програма.

У разі застосування розрахунково-аналітичного методу пла­нування за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в планованому періоді, а потім розраховується планова величина

його показника.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає н тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємопогодження наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них. Використовуючи метод оптимізації планових рішень, розроб­ляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найоптимальніший варіант.

Що ж до застосування методу економіко-математичного моделювання, то цей метод дає змогу дослідити кількісне відобра­ження взаємозв'язків між фінансовими показниками та чинника­ми, які впливають на величину цього показника.

 

40. Роль місцевих фінансових органів у регіональ­ному фінансовому плануванні.

Фінансове планування є складовою народногосподарського планування, в основі якого лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування спрямовано на координацію діяльності всіх ланок фінансової системи. Відносна відокремленість ланок фінансової системи визначає необхідність розроблення системи фінансових планів.

Система фінансових планів відображає:

— особливості форм і методів утворення і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів;

— галузевий і територіальний перерозподіл фінансових ре­сурсів;

— розподіл фінансових ресурсів за сферами фінансових від­носин;

— розподіл фінансових ресурсів на рівні підприємства.

Головним об'єктом фінансового планування є фінансові від­носини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відобра­ження в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду вира­жається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Центральне місце в системі фінансових планів належить бюджет­ному плану, в якому відображається рух бюджетних коштів, фор­ми та методи їх утворення і використання, структура доходів і видатків.

Класифікація планування залежно від періоду передбачає іс­нування таких планів:

1) стратегічні (кілька років) плани;

2) тактичні (квартал—рік) плани;

3) оперативні (до одного місяця) плани.

Одним із сучасних методів фінансового планування є фінан­сове програмування, яке використовує програмно-цільовий під­хід. За основу цього методу береться чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення. На рівні держави фінансове програмування передбачає:

— встановлення пріоритетів державних видатків за напря­мами;

— підвищення ефективності використання державних коштів; -— припинення фінансування відповідно до вибору альтерна­тивного варіанта.

Вибір варіанта програми залежить передусім від ресурсних чинників. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, а й обсяг наявних ресурсів, очіку­ваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.

Планові показники першого майбутнього року є директивни­ми, а наступні чотири роки — орієнтовними. Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що являють со­бою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети зба­лансування по ресурсах та виконавцях. У сучасних умовах різно­манітні фінансові відносини перебувають під впливом досить складного механізму державних та ринкових регуляторів прямої та зворотної дії. У високорозвинутих країнах такий регулятивний механізм об'єднує ринкову кон'юнктуру і регулятивні функції держави через банківську, монетарну, кредитну, бюджетну, стра­хову, митну, податкову, антимонопольну політики тощо. Тобто держава взяла на себе найважливіші функції управління соціаль­но-економічними процесами за допомогою регулювання.