Система фінансового вирівнювання:її необхідність та об’єктивні критерії побудови.

Термін "вирівнювання" в українському законодавстві вперше з'явив­ся у 1995 р. у Законі України "Про бюджетну систему України" (ст. 16). Пізніше він трансформувався в "бюджетне вирівнювання" в Законі Украї­ни "Про місцеве самоврядування в Україні" від 20 травня 1997 р. (ст. 1). На практиці часто застосовується поняття "фінансове вирівнювання".

Фінансове вирівнювання — приведення у відповідність ви­трат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною кла­сифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня со­ціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспро­порцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями.

У зв’язку з тим, що дохідний потенціал держави переважно розподілений нерівномірно у її регіонах, виникає необхідність у фінансовій підтримці місцевих бюджетів із відносно слабшою доходною базою. На сьогоднішній день місцеві органи влади не можуть мати повної фінансової незалежності, що і спричиняє потребу у їх додатковому фінансуванні, яке здійснюється за рахунок системи трансфертів.

Як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають досить значні відмінності. Місцеві бюджети 16 з 25 областей більш ніж на 50% сформовані за рахунок трансфертів із державного бюджету. Найбільшу частку трансфертів в доходах мають Тернопільська, Волинська, Закарпатська області. Найменша частка трансфертів у бюджетах Дніпропетровської, Одеської та Донецької областей.

Тому виникає потре­ба у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на нівелю­вання (у певних межах) таких відхилень, тому що їх наявність створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, со­ціальних, адміністративних та інших послуг. В Конституції України закріплені рівні можливості для всіх громадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Спла­чуючи однакові податки, громадяни в праві розраховувати на однако­вий рівень надання суспільних послуг, фінансування яких забезпечу­ється переважно за рахунок бюджетних коштів.

Головним інструментом проведення фінансового вирівнювання адмі­ністративно-територіальних одиниць країни нині є бюджетні трансфер­ти (дотації переважно).

Виняткове значення фінансового вирівнювання для досягнення по­зитивної економічної динаміки в країні, реалізації завдань регіональ­ної політики, забезпечення соціальної справедливості і політичної ста­більності в суспільстві зумовлює доцільність дотримання таких під­ходів (критерії побудови) під час його здійснення:

— насамперед потрібно враховувати об'єктивно наявні розбіжності в економічному та соціальному розвитку регіонів, окремих населених пунктів, особливості їх місцезнаходження, природно-кліматичні, еко­логічні, демографічні та інші умови, які спричинюють диференціацію бюджетних видатків;

— механізм фінансового вирівнювання має бути узгоджений із ви­значеними у чинному законодавстві цілями та пріоритетами регіональ­ної політики, враховувати встановлені критерії та перелік депресивних територій країни, які потребують додаткових фінансових ресурсів;

— вирівнюванню видатків місцевих бюджетів повинно передувати вирівнювання їх дохідної бази, як необхідна передумова для створення рівних можливостей функціонування всіх територіальних громад, тоб­то для здійснення ними однакових видатків;

— важливим елементом механізму фінансового вирівнювання є сту­пінь вирівнювання доходів місцевих бюджетів, який доцільно встано­вити для забезпечення зацікавленості органів місцевого самоврядуван­ня у збільшенні дохідних джерел;

— кінцевою метою вирівнювання видатків бюджетів органів місце­вого самоврядування має бути забезпечення надання суспільних послуг населенню кожної територіальної громади на єдиному рівні, який га­рантується законами країни.

 

119.Державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Законодавче закріплення статусу депресивного регіону.

Загальні засади даного питання закріплені в ЗУ «Про стимулювання розвитку регіонів» від 20.12.2005 та зі змінами, внесеними 25.06.2009.

Депресивна територія — це регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного зна­чення), рівень розвитку яких за показниками, визначеними в за­конодавстві, є найнижчим серед територій відповідного типу.

Депресивним може бути визнано: 1) регіон, в якому протягом останніх п'яти років середній
показник обсягу валового регіонального продукту (до 2004 року - обсягу валової доданої вартості) на одну особу є найнижчим; 2) промисловий район, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого безробіття та частка зайнятих у промисловості є значно вищими, а обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу та рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчими за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи; 3) сільський район, в якому протягом останніх трьох років
щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
4) місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого, зокрема довготривалого, безробіття є значно вищим, а рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчим за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи. З метою стимулювання розвитку депресивних територій у їхмежах можуть здійснюватись такі заходи: -цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури; - надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню об'єктів інфраструктури розвитку підприємництва, таких як бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди тощо; - спрямування міжнародної технічної допомоги на розв'язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем, а також здійснення інших найважливіших заходів;
-сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового
фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового удівництва, охорони здоров'я та охорони довкілля;
-надання іншої державної підтримки розвитку таких територій.
120.Спрямованість державної підтримки депресивної території. Головні напрями державного сприяння економічному та соціальному розвитку регіонів. Загальні засади даного питання закріплені в ЗУ «Про стимулювання розвитку регіонів» від 20.12.2005 та зі змінами, внесеними 25.06.2009.

Депресивна територія — це регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного зна­чення), рівень розвитку яких за показниками, визначеними в за­конодавстві, є найнижчим серед територій відповідного типу.

З метою стимулювання розвитку депресивних територій у їхмежах можуть здійснюватись такі заходи (спрямованість): -цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури; - надання державної підтримки, у тому числі фінансової, малим підприємствам, сприяння формуванню об'єктів інфраструктури розвитку підприємництва, таких як бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди тощо; - спрямування міжнародної технічної допомоги на розв'язання актуальних соціально-економічних та екологічних проблем, а також здійснення інших найважливіших заходів;
-сприяння зайнятості населення, забезпечення цільового
фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, удосконалення соціальної сфери, зокрема житлового удівництва, охорони здоров'я та охорони довкілля;
-надання іншої державної підтримки розвитку таких територій.

В Україні найвищий рівень репресивності мають Чернівецька і Тернопільська області. Найнижчий рівень мають Київська, Донецька, Дніпропетровська області.

Значна диференціація розвитку регіонів України породжує необхідність втручання держави з метою згладжування соціально-економічних дисбалансів розвитку територій.

Основним інструментом фінансової підтримки депресивних територій з боку держави є міжбюджетні трансферти.

Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено порядок, що визначає механізм надання та використання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам для стимулювання розвитку регіонів, у т. ч. депресивних територій, що у 2010 році становила 488329,3 тис.грн. Субвенція для розвитку територій, що мають статус депресивних, надається місцевим бюджетам відповідно до програм подолання стану депресивності території. Субвенція спрямовується на фінансування окремих заходів, передбачених програмами подоланнястану депресивності території за пріоритетними напрямами, серед яких:

– реструктуризація економічної бази окремих регіонів і створення умов для її диверсифікації на новій технологічній основі;

– розбудова і модернізація виробничої та соціальної інфраструктури для сприяння підвищенню інвестиційної привабливості регіонів;

– упровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій;

– забезпечення повної зайнятості працездатного населення;

– соціальна та економічна реабілітація передусім малих шахтарських міст і селищ, де закрито вугільні шахти, а також гірських населених пунктів та інших територій, що потребують державної підтримки для вирішення проблем розвитку;

– розвиток соціально-культурної сфери, охорони здоров’я та охорони навколишнього природного середовища;

– покращання екологічної ситуації.

Окрім того На Україні існують вільні (ВЕЗ) чи спеціальні (СЕЗ) економічні зони та території пріоритетного розвитку (ТПР) і являють собою частину території України, на якій встановлюються i діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування i дії законодавства України.

З метою залучення інвестицій практично по кожній СЕЗ чи ТПП законодавчо передбачено цілий ряд податкових та інших пільг. Типовими для більшості СЕЗ i ТПР є податкові та митні пільги щодо: ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток, збору до фонду зайнятості плати за землю та акцизного збору.

 

 

121.Програма економічного та соціального розвитку регіону. Програма економічного і соціального розвитку регіону- документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери. Програми окремих регіонів затверджуються на основі положень економічного та соціального розвитку регіонів закріплені в ЗУ «Про затвердження Державної стратегії
регіонального розвитку на період до 2015 року» від 16.05.2007 та стратегій соціально-економічного розвитку області, що затверджується відповідною обласною радою, указів Президента України та Постанов Кабміну. Відповідно до Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвиткутерміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік. Програми соціально-економічного розвитку регіону обов´язково взаємоузгоджуються з проектом державного плану (програми) економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У цих програмах відображаються:— аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблеми розвитку регіону;— основні показники економічного розвитку;— зведений план доходів соціального розвитку;— показники розвитку промисловості;— показники розвитку аграрного сектора;— капітальне будівництво;— регіональна інфраструктура;— трудові ресурси;— охорона природи і раціональне використання природних ресурсів;— рівень розвитку та економічна ефективність виробництва. Державні регіональні програми розробляються з метою активізації господарської діяльності та розвитку ринкових відносин у регіонах; забезпечення структурної перебудови народногосподарських комплексів; вирішення проблем соціального характеру, пов´язаних із зайнятістю населення, розвитком соціальної інфраструктури; ліквідації локальних соціально-економічних криз; створення умов для екологічної безпеки в регіоні тощо.
122.Показники, які розробляються в процесі складання програми економічного і соціального розвитку в регіоні.

Державні регіональні програми розробляються з метою активізації господарської діяльності та розвитку ринкових відносин у регіонах; забезпечення структурної перебудови народногосподарських комплексів; вирішення проблем соціального характеру, пов´язаних із зайнятістю населення, розвитком соціальної інфраструктури; ліквідації локальних соціально-економічних криз; створення умов для екологічної безпеки в регіоні тощо.

Основні показники економічного розвитку характеризують господарський комплекс регіону в цілому: чисельність населення, кількість зайнятих у народному господарстві, випуск продукції, темпи випуску продукції, продуктивність праці та темпи зростання продуктивності праці, обсяг будівельно-монтажних робіт, розвиток основних сфер народного господарства та галузей невиробничої сфери.

До показників, які характеризують соціальний розвиток регіонів (областей) та заходи в цій галузі, належать: чисельність населення та його соціально-демографічна структура; показники забезпеченості населення житлом, культурно-побутовими об´єктами, установами освіти, охорони здоров´я, торгівлі; показники середньої заробітної плати, доходів населення різних верств тощо.

У плані розвитку промислового виробництва віддзеркалюються такі показники: частка внутрішнього валового продукту, який створюється галузями промисловості; обсяги випуску найважливіших видів промислової продукції в натуральному вираженні; випуск товарів народного споживання.

Розвиток агропромислового комплексу характеризується рівнем забезпечення сільського господарства мінеральними добривами, технікою, кормами; сховищами сільськогосподарської сиро вини і продукції, переробною промисловістю, холодильними установками; забезпечення населення регіону (області) основними продуктами харчування.

Планування капітального будівництва передбачає розрахунок таких показників: введення в дію виробничих потужностей та об´єктів виробничого і невиробничого призначення, обсяг капітальних вкладень у будівельно-монтажні роботи.

План розвитку інфраструктури передбачає зведені показники капіталовкладень, введення в дію об´єктів житлово-комунального і культурно-побутового будівництва; показники частки (паю) участі підприємств різних міністерств і відомств у будівництві об´єктів соціальної інфраструктури (наприклад, телефонізація, перевезення пасажирів та ін.).

При плануванні використання трудових ресурсів визначають додаткові потреби (надлишок) у трудових ресурсах, розподіл трудових ресурсів за галузями і сферами народного господарства, рівень забезпеченості галузей і сфер народного господарства кваліфікованими кадрами.

У плані з охорони природи і раціонального використання природних ресурсів встановлюються обсяги споживання природних ресурсів (води, землі, лісу, мінеральних родовищ), показники збереження навколишнього середовища.

Показники рівня розвитку економічної ефективності господарювання визначаються за найважливішими галузями регіону (області) – промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв´язку – як відношення обсягів виробництва відповідної продукції до затрат окремих видів ресурсів. Для оцінки ефективності використання праці обчислюються показники продуктивності праці, середньої заробітної платні.

123.Структура програми економічного і соціального розвитку в регіоні, послідовність її розробки.

Програма економічного і соціального розвитку регіону- документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери. Програми соціально-економічного розвитку регіону обов´язково взаємоузгоджуються з проектом державного плану (програми) економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У цих програмах відображаються:— аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблеми розвитку регіону;— основні показники економічного розвитку;— зведений план доходів соціального розвитку;— показники розвитку промисловості;— показники розвитку аграрного сектора;— капітальне будівництво;— регіональна інфраструктура;— трудові ресурси;— охорона природи і раціональне використання природних ресурсів;— рівень розвитку та економічна ефективність виробництва.

Розляд програми на місцевому рівні (послідовність):

1. Відпрацювання та доведення до структурних підрозділів облдержадміністрації, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади форм з основними показниками розвитку області та вимог, що висуваються під час розробки програми на прогнозний рік (виконавець - Головне управління економіки облдержадміністрації, квітень)

2. Відпрацювання структурними підрозділами облдержадміністрації, територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади форм з основними показниками розвитку області та розроблення ними відповідних розділів проекту Програми соціально-економічного розвитку на прогнозний рік (Структурні підрозділи облдержадміністрації, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, райдержадміністрації, міськвиконкоми, травень)

3. Узагальнення отриманих від структурних підрозділів облдержадміністрації, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади матеріалів, розробка основних показників Програми згідно із закріпленими формами (Головне управління економіки облдержадміністрації,червень)

4. Надання структурними підрозділами облдержадміністрації, територіальними підрозділами центральних органів виконавчої влади обгрунтованих пропозицій Головному управлінню економіки облдержадміністрації щодо обсягів капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету та перелік державних цільових програм, що реалізуються на території області (Структурні підрозділи облдержадміністрації, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, червень)

5. Формування проекту Програми соціально-економічного розвитку області на прогнозний рік (Головне управління економіки облдержадміністрації, вересень)

6. Узгодження з Головним фінансовим управлінням облдержадміністрації обсягів фінансування капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових программ (Головне управління економіки облдержадміністрації, жовтень)

7. Розгляд проекту Програми соціально-економічного розвитку області на прогнозний рік на колегії облдержадміністрації (Головне управління економіки облдержадміністрації, листопад)

8. Доопрацювання розділів проекту Програми, уточнення основних показників економічного та соціального розвитку області та винесення проекту Програми на розгляд сесії обласної ради (Головне управління економіки облдержадміністрації – грудень)