Методологічні аспекти визначення рівня економічної безпеки та механізми її забезпечення

За сучасною методологією, рівень економічної безпеки ви­значається шляхом розрахунку кількісних та якісних оцінок за­гроз національним економічним інтересам із застосуванням кри­теріїв та індикаторів економічної безпеки, їхніх оптимальних, порогових та граничних значень.

Зокрема, основним критерієм економічної безпеки країни є здатність її економіки зберігати або, принаймні, швидко віднов­лювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах при­пинення зовнішніх надходжень товарів і послуг чи загострення кризових ситуацій внутрішнього характеру.

Індикаторами економічної безпеки країни є найважливіші економічні показники, визначені на основі критеріїв економіч­ної безпеки, які відображають стан та динаміку розвитку еконо­міки країни, а відхилення від оптимальних значень чи переви­щення граничних розмірів їх призводить до порушення нормаль­ного перебігу відтворювальних процесів, виникнення або поси­лення негативних явищ і тенденцій суспільного розвитку.

Опти­мальні значення таких індикаторів — це інтервали значень, у межах яких створюються найбільш сприятливі умови для від­творювальних процесів в економіці.

Порогові значення індика­торів є кількісними величинами, порушення яких спричиняє несприятливі тенденції в економіці. (Додаток 1)

Граничні значення індика­торів відображають значення показників, порушення яких зу­мовлює загрозливі процеси в економіці.

Встановлення, зокрема, порогових значень індикаторів еко­номічної безпеки України ґрунтується на врахуванні світового досвіду щодо нормалізації показників економічної безпеки та напрацювань українських вчених. Перелік окремих індикаторів економічної безпеки України та їхні порогові значення, визначе­ні Міністерством економіки України.

Рівень економічної безпеки в Україні визначається на основі інтегрального індикатора економічної безпеки, який розрахову­ється щоквартально як у цілому по економіці, так і за окремими сферами економічної діяльності.

Узагальнений інтегральний індикатор економічної безпеки держави розраховується за формулою: ( 14. 1 ),

де - інтегральний індикатор економічної безпеки України;

- вагові коефіцієнти j-ї складової системи економічної безпе­ки;

- часткові індикатори безпеки j-ї складової економічної безпеки.

Такі оцінки є основою для прийняття управлінських рішень щодо аналізу, попередження та нейтралізації реальних і потен­ційних загроз національним інтересам у відповідній сфері діяль­ності.

З метою забезпечення економічної безпеки держава реалізує низку системних заходів, спрямованих на внутрішню і зовнішню стабілізацію.

Основними напрямами державної політики гаран­тування національної безпеки України в економічній сфері є:

- за­безпечення умов для сталого економічного зростання та підви­щення конкурентоспроможності національної економіки;

- при­скорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

- стимулювання випере­джального розвитку наукомістких високотехнологічних вироб­ництв;

- удосконалення антимонопольної політики та створення ефективного механізму державного регулювання природних мо­нополій;

- скорочення рівня «тінізації» економіки через реформу­вання податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

- створення гарантій соці­альної стабільності у суспільстві.

З метою попередження та ліквідації негативних наслідків економічних криз і природних катаклізмів уряди держав ство­рюють так звані компенсаційні ресурси, які включають: золотий та валютний запаси; резерви енергетичних потужностей; техніч­ні засоби для проведення відновлювальних робіт; резерви матері­альних запасів.

^[1] Маркс К. Капітал / К. Маркс. — Кн. 1 // Маркс К.Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. — Т. 23.

^[2] Кейнс Дж.М.Общая теория занятости, процента и денег / Дж.М. Кейнс // Избр. произведения. — М.: Экономика, 1991.

[3] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

^[4] Інституційні засади формування економічної системи України: теорія і практика / за ред. 3. Ватаманюка. — Л., 2005. — 648 с. — С. 24.

[5] Олейник А. Н. Институциональная экономика: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С. 141.

^[6] Соціальна економіка: навч. посіб. / кол. авт. О.О. Бєляєв, М.І. Ди­ба, В.І. Кириленко та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 196 с.

[7] Равікович Є.І., Присенко Г.В. Макроекономічне прогнозування: На-вч.посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - С. 18.

^[8] Моделі і методи соціально-економічного прогнозування: підручник / [В.М. Геєць, Т.С. Клебанова, О.І. Черняк та ін.]; Харк. нац. екон. ун-т. X.: ІНЖЕК, 2008. — 396 с.

^[9] Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та дер­жави: нац. доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. — 687 с.

^[10] Мельник А.Ф. Макроекономіка та макроекономічна політика / А.Ф. Мельник, Т.Л. Желюк, О.В. Длугопольський, О.В. Панухник: за ред. А.Ф. Мельник. — Тернопіль: Економ, думка, 2008. — С. 433.