Сутність та класифікація економічних систем

Економічна система та модель національної економіки співвідносяться як загаль­не і специфічне.

Економічна система - це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язку елементів економіки, що утворюють економічну структуру суспільства.

Економічні системи суспільства класифікуються за багатьма ознаками:

1. формаційний підхід (див. тема 1 питання 4);

2. цивілізаційний під­хід (див. тема 1 питання 4);

3. за ступенем індустріального розвитку суспільства (див. тема 1 питання 4);

4. за характером розвитку: розвинуті, перехідні економіки, економіки, що розвиваються;

5. за рівнем економічного розвитку(головний критерій - ВВП на одну особу):

a. з низьким рівнем доходів (ВВП на одну особу становить менше 900 дол. за паритетом купівельної спроможності);

b. з рівнем доходів нижче середнього (901-3125 дол.);

c. з рівнем доходів вище середнього (3126-9655 дол.);

d. з високим рівнем доходів (більше 9626 дол.).

6. за критерієм відкритості: відкриті (частка експорту у ВВП більше 35%), відносно відкриті (частка експорту у ВВП 10 - 35%), закриті (частка експорту у ВВП менше 10%);

7. за рівнем зовнішньої заборгованості:

a. з високим рівнем зовнішньої заборгованості (відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%; відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%);

b. із середньою величиною зовнішнього боргу;

c. з найменшою зовнішньою заборгованістю;

8. за рівнем конкурентоспроможності (за глобальним рейтингом конкурентоспроможності): конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні;

9. за рівнем економічної свободи (за даними американської неурядової організації «The Heritage Foundation»):

a. вільні (5 країн за даними 2012 року);

b. переважно вільні (23 країни, в т.ч. 12 – країни Євросоюзу);

c. помірно вільні (62 країни);

d. перважно невільні (50 країн);

e. невільні (деспотичні) (29 країн, в т.ч. Україна – 163 місце серед 179 країн);

10. за пріоритетами соціально-економічного розвитку: країни сталого розвитку (адаптивно-раціонального), країни не сталого розвитку (екстенсивно-деструктивного);

11. за способом організації господарської діяльності: традиційна, планова, ринко­ва та перехідна економічні системи.

Природа економічної системи та механізму її формування. У вітчизняній економічній науці існують два діаметрально протилежних підходи щодо визначення природи економічної системи та механізму її формування.

Одні економісти вважають, що економічна система є похідною від цінностей суспільства та типу політичного правління. Інші – цінності і політичне правління як елементи надбудови є похідними від економічної системи.

Прихильники першого підходу вважають, що існують кілька прототипів цінностей, форм політичного правління та економічних систем, кожен з яких має свої переваги та недоліки.

Цінності як система переконань відображають національну ментальність. За критерієм значущості розрізняють:

- індивідуалістсько-конкурентні – кожна особистість розглядається як унікум, яка шукає шляхи до самовираження та самореалізації;

- групово-кооперативні – особа розглядається як частина Всесвіту й частинка суспільного ладу. Своє призначення вона реалізовує через кооперативну взаємодію з іншими;

- егалітарно-колективістські – людина розглядається як частина колективної сутності (Платон, Томазо Кампанела, Карл Маркс).

Політичне правління – певна система політичних інституцій та процедур. Форма політичного правління відбиває те, хто насправді ухвалює рішення і керує суспільством:

- противага (боротьба за владу) – представницький уряд з однією партією при владі та з однією або кількома в опозиції (США, Канада);

- колегіальність (співпраця при владі) – рішення ухвалюють представники в уряді від різних груп виборців;

- унітарна влада – абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура. Причини концентрації влади різноманітні, але наслідок однаковий – насильницьке усунення своїх політичних опонентів.

Цінності та форми політичного правління визначають основні способи організації економіки (таблиця 5.1).

За цим підходом, економічний механізм є наслідком розвитку соціокультурних та політичних реалій і процесів.

Таблиця 5.1

Цінності		Форми політичного правління		Економічна система
індивідуалістсько-конкурентні	+	противага (боротьба за владу)	=	Капіталізм (вільне підприємництво)
групово-кооперативні	+	колегіальність (співпраця при владі)	=	Система узгодженого вільного підприємництва
егалітарно-колективістські	+	унітарна влада	=	Адміністративно-командна економіка

Прихильники другого підходу пояснюють характер економічної системи на підставі взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, серед яких визначальними є відносини власності на засоби виробництва. Найбільш розповсюдженою є класифікація економічних систем за способом організації господарської діяльності, серед яких виділяють зокрема:

- адміністративно-командну економічну систему з властивим їй планово-державний механізмом регулювання;

- ринкову економічну систему з відповідним ринковим механізмом регулювання.

Адміністративно-командна економічна система (АКЕС) ґрунтується на системі централізованого директивного планування, яка є антиподом економічної свободи. Економічні системи командного типу існували переважно в країнах, де при владі були ортодоксально ліві політичні сили. В політичному плані панування адміністративно-командної економічної системи передбачає відсутність громадянського суспільства та правової держави.

Характерні риси АКЕС:

- панування суспільної (державної) власності на економічні ресурси, приватна власність майже повністю виключається;

- регулятивна роль належить централізованому державному директивному плануванні (планово-державний механізм);

- товарно-грошові відносини не скасовані, проте ринок і ціна втрачають свої звичні функції;

- вирішальною умовою формування командної системи у товарній економіці є пригнічення економічної свободи виробника та запровадження над ним повного контролю з боку держави;

- відсутність конкуренції, гальмування зростання якості продукції, продуктивності праці і введення інновацій;

- основні економічні рішення приймаються централізовано у вигляді планів соціально-економічного розвитку.

Планово-державний механізм - це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.

Переваги механізму:

· концентрує ресурси, зусилля і можливості для швидкого вирішення певної проблеми;

· забезпечує швидкі структурні зрушення;

· надає можливість передбачити й усунути негативні екстерналії;

· надає можливість підтримувати й розвивати соціальну інфраструктуру;

· гарантує певний соціальний захист населення (зайнятість, освіту, визначений мінімальний рівень доходів тощо).

Недоліки механізму:

· пригнічує економічну свободу, виключає приватну ініціативу, конкуренцію;

· обумовлює монополізм держави, диктат виробника, який веде до затратності економіки, породжує хронічний дефіцит товарів тощо;

· не стимулює НТП та інновації в економіці;

· породжує бюрократизм, «філософію утриманства», корупцію, паразитизм, тіньову економіку;

· неефективне та нераціональне використання ресурсів;

· ресурсомістке виробництво;

· низький життєвий рівень населення.

Директивне планування ґрунтується на наступних принципах:

- єдність економіки та політики з домінуванням останньої.

- принцип демократичного централізму, основна ідея якого полягала в тому, що всі головні рішення розвитку економіки ухвалює невелика група людей.

Найуспішнішими для планово-державного механізму в СРСР були 50-ті роки, однак благотворний ефект повернення до елементарних принципів ціноутворення і матеріального стимулювання був нетривким і до початку 60-х років фактично знівельований. У 60-х роках утвердилися екстенсивні тенденції у розвитку економіки, які призвели до формування «економіки дефіциту». Були спроби проведення реформ, однак вони мали «косметичний характер». 70-ті роки ХХ ст. отримали назву «застійних» за те, що темпи економічного зростання не відповідали наявному виробничому потенціалу. Країна не нарощувала, а знижувала темпи руху, економіка вступила у період стагнації.

Ринкова економічна система є найгнучкішою економічною системою, яка під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників має властивість трансформуватися і видозмінюватися. В класичному вигляді вона сформувалася в XVIII ст. і історично першим етапом її розвитку був класичний капіталізм. Цей вид ринкової економіки існував у нині розвинених країнах з XVII ст. до перших десятиріч XX ст.

Класичний капіталізм характеризується такими ознаками:

- наявність приватної власності на економічні ресурси;

- вільна конкуренція, що забезпечує безперешкодний вхід на ринок і перетікання капіталу з однієї галузі економіки в іншу;

- свобода вибору у широкому розумінні;

- стихійний характер встановлення цін під впливом попиту і пропонування;

- еквівалентний обмін за вартістю;

- орієнтацією підприємців на максимізацію прибутку;

- не передбачав державне регулювання економіки.

При класичному капіталізмі збалансованість економіки досягається за допомогою ринкового механізму.

Ринковий механізм - форма організації суспільного виробництва, яка базується на принципах вільного ціноутворення, конкуренції, вільного і стихійного переливу капіталу між галузями, вільної взаємодії між попитом і пропонуванням. Це найоптимальніший спосіб регулювання економічних відноси між людьми, оскільки вони виступають у цих відносинах рівноправними, вільними від будь-якого тиску, вони не здатні впливати на об'єктивні закономірності розвитку ринку (принципи економічної свободи і демократії).

Переваги механізму:

· автоматичний регулятор економіки;

· забезпечує збалансованість попиту і пропозиції;

· оперативно реагує на кон’юнктуру ринку;

· стимулює підприємницьку активність, постійний пошук;

· сприяє ефективному розподілу ресурсів у галузях і сферах економіки;

· сприяє підвищенню ефективності господарювання.

Вади механізму:

· ринок не може попередити монопольні тенденції в економіці та швидко реагувати на їх зміни;

· ринок повільно реагує на потребу в докорінній структурній перебудові економіки, яка вимагає великих витрат і не дає швидких результатів;

· циклічні коливання за умов дії лише ринкового механізму носять довготривалий характер і економіка важко піддається вирівнюванню, що спричиняє такі явища як безробіття та інфляція;

· ринок досить часто призводить до нерівномірного розподілу доходів та жорсткої стратифікації суспільства;

· виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище (негативні екстерналії);

· не забезпечує задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Ці проблеми закладені в самій природі ринкового механізму, що діє в умовах відособлених між собою товаровиробників і споживачів. До того ж, їх плани досить часто не співпадають зі стратегією загальнонаціонального соціально-економічного розвитку.

На початку XX ст. господарський механізм класичного капіталізму вже не відповідав все новим потребам. Наявність вад ринкового саморегулювання обумовило посилення ролі держави в економіці, яка доповнює ринок, а не заміняє його. В більшості розвинених країн класичний капіталізм поступово трансформувався в змішану економіку. У такій ситуації об’єктивно закономірним є втручання держави, яке передбачає, по­м’якшує, усуває негативні вияви ринкової економіки через від­повідний інструментарій державного регулювання.

Змішана економіка – це економіка, що функціонує на базі ринкового механізму і державного регулювання господарства. Такі зміни в ролі держави обумовлені, перш за все, необхідністю розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, науково-технічним прогресом.

Змішана економіка функціонує на основі поєднання наступних механізмів:

- ринковий механізм;

- важелі державного регулювання економіки;

- корпоративне управління;

- інститут соціального партнерства (трипартизм), який виконує функцію узгодження загальнодержавних і групових інтересів у соціально-економічній сфері (доходів, зайнятості, умов праці тощо) шляхом переговорів, консультацій і досягнення домовленостей за участю представників держави (в особі її органів чи уповноважених), роботодавців (їхніх спілок, асоціацій, гільдій) і робітників (в особі профспілок).

Міра державного «втручання» в економіку в різних країнах неоднакова, вона залежить від інституційних чинників (якісний показник).

Кількісний показник, який характеризує ступінь державного втручання в економіку – це частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет. За останні півтора століття частка державних видатків у ВВП країни постійно зростала внаслідок зростання видатків на соціальні потреби.