Стратегічні орієнтири інвестиційної політики

1. Реформування діючої амортизаційної системи, створення економічних, правових та організаційних засад амортизаційної системи, орієнтованої на прискорення технічного прогресу, інвестиційний розвиток та фінансове зміцнення економіки України.

2. Удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності і забезпечення на цій основі надійного інституційного захисту прав інвесторів, створення рівних умов господарювання для вітчизняних та іноземних інвесторів.

3. Стимулювання нарощування обсягів заощаджень громадян та збільшення їхньої інвестиційної складової, посилення ролі в цьому інституційних інвесторів - страхових та пенсійних фондів.

4. Прискорення утвердження і розширення фондового ринку, підвищення його ролі в залученні інвестицій та перерозподілі капіталу в національній економіці, забезпечення випереджального розвитку вторинного ринку й ринку корпоративних цінних паперів, освоєння емісії середньо- і довгострокових цінних паперів цільового інвестиційного призначення.

5. Сприяння розвитку ринку страхових послуг.

6. Відновлення інвестиційної діяльності держави.

7. Запровадження економічних стимулів пріоритетного залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

8. Надання всебічної підтримки створенню промислово-фінансових груп з наступним спрямуванням їхніх ресурсів на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів та проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій за рахунок корпоративного фінансування цих проектів вітчизняними та зарубіжними суб'єктами.

9. Забезпечення ефективного функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності та депресивних територій, запровадження для цього відповідних економічних стимулів.

10. Істотне збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій.

ТЕМА 13

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

 

1. Вплив глобалізації на розвиток національної економіки

2. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство

3. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

4. Державне регулювання валютних операцій та кредитно-розрахункових відносин

5. Боргова криза і стратегія управління зовнішньою заборгованістю

 

Вплив глобалізації на розвиток національної економіки

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових еконо­мічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв'я­заних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці. Для того, щоб національна економіка стала часткою світового госпо­дарства, вона повинна бути відкритою. Антиподом відкритої економіки є закрита економіка – автаркія.

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового госпо­дарства є розгортання процесів глобалізації, які суттєво вплива­ють на систему міжнародних економічних відносин, трансфор­мують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Економічне значення терміна «глобалізація» висвітлив Р. Робертсон у 1983 р.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризуєть­ся ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому.

Глобалізація в рамках світового господарства тракту­ється як:

- інтеграція національних економік світу з метою розв’я­зання глобальних проблем людства;

- явище взаємозалежності на­ціональних економік, що виникає в результаті міжнародного пе­реливання товарів, послуг, капіталу;

- сукупність викликів, які пов’язані з функціонуванням світового ринку товарів і послуг, фінансів, зі становленням глобального інформаційного простору, з транснаціоналізацією бізнесу та формуванням транснаціональ­них корпорацій (ТНК).

Наслідки глобалізації як об’єктивного процесу планетарного масштабу мають і позитивну, і негативну форми впливу на на­ціональну економіку.

До позитивних наслідків глобалізації належать:

- поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг;

- перехід на ресурсозберігаючі технології;

- посилення уваги до важливих проблем людства та спільне вирішення їх у рамках міждержавних угод;

- тяжіння світової економіки до єди­них стандартів, цінностей, принципів функціонування;

- форму­вання нового середовища макросоціальних та макроекономічних відносин, яке породжує нові моделі національної модернізації;

- можливість глобального регулювання екологічної ситуації в дер­жавах, порятунок суспільства від глобальних загроз різного ха­рактеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), вирівнювання в економічному плані країн до рівня високорозвинутих, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом.

До негативних наслідків глобалізації належать:

- розвиток корпорократії, утворення наднаціональних інститутів і перехід у їх компетенцію низки політичних, економічних, соціальних функцій, які раніше виконувалися на національному рівні;

- ви­никнення проблем економічної, екологічної, культурної безпе­ки, що вимагає погодження дій суб’єктів міжнародних відносин, зокрема і національних держав;

- виникнення політичних, еконо­мічних, соціальних шоків;

- посилення взаємозалежності націо­нальних економік та їх взаємопроникнення, формування міжна­родних виробничих мереж поза національними кордонами, що сприяє розвитку транснаціональних корпорацій.

Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємо­залежними, а й більш вразливими до негативного впливу світогосподарських зв’язків.

Світова практика доводить, що ви­граш від глобалізації розподіляється між країнами та суб’єк­тами економічної діяльності далеко нерівномірно. Глобалізація, з одного боку, уніфікує соціальний простір, а з іншого – зумов­лює чіткішу стратифікацію світової спільноти. Формується сис­тема, що складається з країн «ядра» глобалізації, або так званих цивілізаційних центрів, і країн «периферії» глобалізації, до яких відноситься і Україна.

Основними формами адаптації національних економік до ви­кликів глобалізації є:

1) регіоналізація;

2) трансфор­мація національних систем державного регулювання через адап­тацію та гармонізацію національних норм і стандартів у галузі державного управління до світових;

3) синхронізація та адапта­ція національного законодавства з законодавством розвинутих країн віту.

Першочерговими заходами у розв’язанні проблеми адаптації системи державного регулювання України до викликів глобалі­зації є:

- зниження залежності країни від зовнішньої торгівлі та прискорений розвиток внутрішнього ринку;

- послідовне набли­ження структури експорту та імпорту до співвідношень, харак­терних для загальносвітової структури;

- зменшення ім­портної залежності щодо стратегічної сировини та палива;

- розви­ток ефективного вітчизняного імпортозамінного високотехнологічного виробництва;

- визначення стратегічних напрямів держав­ної підтримки високотехнологічних галузей з метою підвищення частки наукомісткої продукції в експорті і зменшення імпортної залеж­ності з високотехнологічних товарів;

- розвиток патентно-ліцен­зійної торгівлі, торгівлі ноу-хау і послугами на зразок інжині­рингу, всебічний розвиток транзитного сектору;

- розробка еконо­мічного механізму стимулювання імпорту передових технологій та продукції, які сприятимуть модернізації національної еконо­міки, створенню замкнутих технологічних циклів;

- диверсифіка­ція експорту, державна підтримка підприємств, що виходять на нові міжнародні ринки;

- стандартизація і сертифікація націо­нальних товарів та послуг відповідно до міжнародних стандартів якості.