Намагання підвищення справедливості через перерозподіл призводить до зменшення ефективності економіки, що скорочує суспільний добробут як джерело для перерозподілу.

Аналітичне обґрунтування добробуту здійснюється за допо­могою функції суспільного добробуту (ФСД), або розподілу суспільних благ. Функція суспільного добробуту має загальний вигляд: , (3.1)

де – рівень суспільного добробуту;

– функції корисності окремих індивідів.

Є численні різновиди функції суспільного добробуту, най­більш відомі з яких наступні:

- функція суспільного добробуту Бентама (класична утилі­таристська функція) – представляє рівень суспільного добробу­ту як суму індивідуальних функцій корисності членів суспіль­ства: (3.2);

- функція добробуту як сума зважених корисностей (різно­вид функції Бентама), за допомогою яких суспільство зважує ко­рисності окремих індивідів з огляду на їх важливість для су­спільного добробуту: , (3.3)

де є вагами, за допомогою яких суспільство зважує корисності окремих індивідів з огляду на їх важливість для суспільного добробуту;

- функція добробуту Роулза (мінімаксна) — показує, що зростання суспільного добробуту залежить від зростання добро­буту індивіда з найнижчим його рівнем: (3.4);

- функція суспільного добробуту Бергсона – Семюелсона (індивідуалістична), яка ґрунтується на індивідуалістичній фі­лософії, відповідно до якої суспільний добробут визначається до­бробутом окремо взятих членів суспільства. До цієї функції вису­ваються дві загальних вимоги. По-перше, вона має відповідати критерію Парето, тобто якщо корисність одних членів суспіль­ства зростає, а інших не зменшується, то функція має зростати. По-друге, - вимога симетрії, що означає рівну значущість всіх членів суспільства.

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві розуміння справедливості.

 

2. Концептуальні підходи до проблеми справедливості

З погляду економіки критерії рівності та справедливості по­в’язані з відповідністю економічних відносин джерелам і цілям економічного зростання в конкретно-історичних умовах націо­нальних моделей економіки.

В економічній теорії сформувалися такі концептуальні підхо­ди до дослідження питання справедливості: егалітарний, елітар­ний, утилітарний, роулзівський, ліберальний.

Егалітарний підхід в економічній теорії добробуту – це під­хід до розподілу благ у суспільстві, згідно з яким найбільш спра­ведливим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усі­ма індивідами.Такий вид розподіл, як правило, не є Парето – ефективним. Одержані споживачами однакові набори благ за відмінностей їхніх уподобань будуть задовольняти не всіх, що стане мотивом прагнення до обміну, внаслідок якого рівномірність розподілу порушується, але може забезпечуватися Парето – оптимальність.

Елітарний підхід базується на теорії еліт, відповідно до якої кожне суспільство не схоже на інше внаслідок розбіжностей у походженні його еліт. Це насамперед зумовлено нерівномірним поділом престижу, вла­ди або почестей, пов’язаних із політичним суперництвом. В системі розподілу максимізуються інтере­си передусім елітних класів.

Утилітарний підхід трактує суспільний добробут як суму функцій індивідуальних корисностей всіх членів суспільства. Соціальна справедливість, на думку утилітаристів, існує тоді, коли вдається максимізувати сукупну корисність усіх членів суспільства.

Принцип перерозподілу доходів в цій концепції ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність. Додаткова одиниця доходу принесе бідному більше корисності, ніж багатому, тому що зі зростанням багатства гранична корисність приросту доходу спадає. Якщо за допомогою податкової системи вилучити частку доходу багатого і передати бідному, то для багатого корисність скорочується в меншій мірі, ніж приростає для бідного, і таким чином сукупна корисність в суспільстві максимізується. Досягається Парето – ефективність за реалізації більш рівноправного розподілу. Держава, яка керується принципами утилітаризму, при перерозподілі доходів повинна слідкувати за тим, щоб стимули не послаблювались, інакше суспільна корисність буде зменшуватись.

В основі роулзівського підходу лежить теорія легалізму, який базується на тому, що соціальної рівності можна досягнути в ши­роких межах. Всі члени суспільства не тільки повинні мати рівні можливості, а й отримувати більш-менш рівні результати від ді­яльності. Цим досягаються єдність і згуртованість нації, що від­повідають ідеалам колективізму.

Концепція Дж. Ролза допускає існування нерівності, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, водночас найменш забезпечені члени суспільства також не повинні програвати. Висока винагорода більш продуктивних економічних суб’єктів спонукає їх працювати краще, що призводить до зростання виробництва товарів і послуг, частина яких може бути перерозподілена на користь найбідніших членів суспільства. Таким чином досягається більш справедливий розподіл.За Роулзом, держава має максимізувати корисність найменш забезпечених членів суспільства. Від цього виграє су­спільство в цілому.

Ліберальний (ринковий) підхід вважає найбільш справедливим той розподіл, який досягнуто на конкурентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахуванням індивідуальних стартових можливостей і здібностей. Винагороджуються ті, хто здібніший і працьовитіший, навіть якщо при цьому має місце крайня нерівність.

Згідно з цією теорією кож­на людина, готова до активної автономної діяльності, здатна сама найефективніше реалізувати свої таланти. Суспільство за такого підходу характеризується як проста сукупність індивідів. Тому воно не має і не повинне мати власних, відмінних від інди­відів, цілей і намірів. Хороше суспільство – це суспільство, яке не заважає індивідам вільно реалізовувати приватні інтереси. Оскільки немає об’єктивних методів визначення того, що для індивідів краще і що гірше, індивіди самі в змозі зрозуміти, що правильно і що помилково, спираючись на особис­ті смаки.

 

3. Теоретичні основи розбудови соціально-ринкової економіки

Суспільний добробут є невід’ємною складовою соціально-ринкової економіки. Саме поняття «соціальна ринкова економіка» з’явилося в Німеччині, де і було розроблено основні концепції со­ціальної ринкової економіки.

X. Ламберт, характеризуючи сут­ність соціальної ринкової економіки, представив її як синтез га­рантованої державою свободи, економічної свободи та ідеалів со­ціальної держави, пов’язаних із соціальною захищеністю та соціальною справедливістю.

Однією із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки є учення про «державу добробуту» (velfare state). «Держава до­бробуту» розглядається як один із компонентів «змішаної державно-приватної економіки». Поняття «Держава добробуту» пов’язане, перш за все, з поняттям «видатки добробуту» (velfare expenses). «Урядові видатки на добробут» - це такі видатки, «які пере­носять купівельну силу до нужденного або гідного безвідносно до надання ним зустрічної послуги» (Поль Самуельсон, Елвін Хансен)

Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопо­моги отримали у теорії «соціального ринкового господарства».

Концепцію соціального ринкового господарства було розроб­лено вперше в Німеччині, а в економіку запроваджено завдяки політиці уряду Л. Ерхарда. Соціальне ринкове господарство по­стало у формі організації економіки, що спирається на соціалізо­ване товарне виробництво, забезпечує взаємодію між виробни­цтвом і споживанням за допомогою ринку, державного регулю­вання економіки, суспільних інститутів та гарантує соціально-економічну стабільність суспільства.

Першим поняття «соціальне ринкове господарство» ввів професор Альфред Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За його словами,мета соціального ринкового господарства полягає в тому, щоб «на базі конкурентного господарства пов’язати свобідну ініціативу із соціальним прогресом, забезпеченим саме через ринково-господарські досягнення». Згідно з його концепцією, державна економічна та соціальна політика покликана вирішувати два головних завдання:

- по-перше, інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монополіями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів;

- по-друге, забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає надмірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому.

Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль в ринковому саморегулюванні, відводячи державі функцію засновника та контролера певних правил економічної діяльності.

Практичні основи формування соціального ринкового гос­подарства заклали у своїх працях Вільгельм Репке, Людвиг Ерхард, Вальтер Ойкен та ін.

Згідно з концепцією В. Репке, «соціальне ринкове госпо­дарство» - це шлях до економічного гуманізму. Л. Ерхард у 1965 р. повідомив про перетворення ФРН на «сформоване суспільство». Його полі­тика була спрямована на:

- усунення суперечностей,

- підтримку підприємництва,

- створення умов для зростання життєвого рівня середніх верств^[6].

Доктрина «сформованого суспільства» ґрунтується на положенні В. Ойкена про те, що людському суспільству при­таманні тільки два типи економіки – «централізовано керована» (тоталітаризм) і «мінова економіка» (вільне, відкрите господар­ство).

Вальтер Ойкен у книзі «Основи національної економії» (1947 р.) виокремив такі основні елементи структури соціально­го ринкового господарства:

- конкуренція, яка, сприяючи еконо­мічному зростанню, підвищенню продуктивності, технічному прогресу, одночасно може виконувати і соціальну функцію;

- ри­нок, що виступає як координуючий механізм і регулятор госпо­дарської діяльності;

- господарюючі суб’єкти: домашні господарства, промислові, сіль­ськогосподарські, банківські, торговельні та інші підприємства;

- держава, яка за до­помогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному вирівнюванню.

Для реалізації концепції соціального ринкового господарства в Німеччині було проведено: валютну реформу конфіскаційного характеру; господарську реформу на основі лібералізації цін; впроваджено план Маршалла.

Ці заходи дозволили вже в 1948 році досягнути довоєнного рівня виробництва, а результати впровадження соціально-економічних реформ отримали назву «німецького економічного дива».

Основними складовими «німецького економічного дива» стали:

- особливість менталітету німецького суспільства;

- сприятливе поєднання соціально-економічних та політичних умов відбудови ринкового господарства;

- вибір правильної стратегії со­ціально-економічних перетворень.

Практичне втілення ідеології соціального ринкового господарства належить Л. Ерхарду, який довів, що соціальний розвиток неможливий без економічного прогресу, ефективної зайнятості, збалансування державного бюджету, соціального спрямування податкової політики та посилення державного регулювання всіх сфер суспільства.

Соці­альна ринкова економіка внаслідок національної специфіки сформувалася в різних країнах за неоднаковими моделями. Се­ред них доцільно виокремити європейську, англосаксонську, східноазіатську моделі соціальної ринкової економіки.

У рамках європейської моделі поєдналися маргінальні, інституційно-дистрибутивні, мотиваційні, консервативно-корпора­тивні, ліберально-демократичні схеми організації соціальної по­літики, практичне застосування яких дає можливість виокреми­ти:

- континентальну німецьку модель, яка ґрунтується на розга­лужених схемах соціального страхування, спрямованих на зрос­тання рівня зайнятості;

- скандинавську модель, яка характеризу­ється розширеною системою надання державою соціальних по­слуг, наявністю різноманітних соціальних програм;

- британську модель, яка тяжіє до ринкових принципів вирішення соціальних питань і розвитком приватного соціального страхування;

- зміша­ну французьку модель, яка поєднує приватну та державну систе­ми соціального захисту. Найменш дієві системи соціальної полі­тики на сьогодні склалися в Італії, Іспанії, Португалії, Греції.

На особливу увагу серед скандинавського типу соціальних моделей заслуговує соціалізована модель ринкової економіки Швеції. Специфікою шведської моделі є максимальний ступінь державного регулювання основних макроекономічних показників економіки, який зберігається впродовж останніх 50 років, коли при владі майже незмінно перебували соціал-де­мократи. Більше по­ловини ВВП країни перерозподіляється через державний бю­джет, а понад дві третини цієї частини ВВП витрачається на на­дання безоплатних суспільних послуг. Майже 65 % громадян Швеції отримують доходи із суспільних фондів як наймані пра­цівники урядових і муніципальних установ або як одержувачі соціальних допомог і пенсій з державних пенсійних фондів. Со­ціальна політика держави доповнюється тим, що роботодавці відраховують у фонди пенсійного страхування 43 % фонду заро­бітної плати.

Англосаксонська модель сформувалася в США, Великій Бри­танії, Ірландії, Новій Зеландії, вона має неоліберальний харак­тер. Їй властиві повне панування в економіці приватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній та мінімізація ролі державного втручання в економіку. Тому пи­тання соціальної безпеки вирішують шляхом самоорганізації учасників ринку.

Східноазіатська модель притаманна Японії, Республіці Ко­рея, Сінгапуру, Тайваню і характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впли­ву держави на економічні процеси та на вирішення соціальних питань.

 

ТЕМА 5