Основні економічні показники національної економіки

Національна економіка - це сукупність всіх галузей, господарських комплексів і регіонів країни, об'єднаних в єдине ціле різноманітними економічними зв'язками; історично сформована в певних територіаль­них межах система суспільного відтворення.

Складовими частинами національного господарства виступають: галузі, народногосподарські комплекси, сектори, сфери, а суб'єктами національного господарського комплексу є домашні господарства, підприємства, держава, фірми, кор­порації та нерезиденти (у відкритій економіці).

Їх ефективне функціонування визначається шляхом визначення загальноекономічних пропорцій розвитку національного господарства.

Пропорції суспільного виробництва - співвідношення матеріально-речових елементів виробництва і робочої сили, а також галузей виробництва і частин суспільного продукту в процесі відтворення.

Пропорції загальноекономічні (національної економіки, макроекономічні) - між сукупним попитом та сукупною пропозицією, між сферою матеріального виробництва і сферою послуг, між І та II підрозділами суспільного виробництва тощо. Існують також пропорції галузеві, міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні тощо.

В країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють чотири ключові групи проблем, що визначають рівень розвитку національної еконо­мив, кількісну та якісну зміну загальноекономічних пропорцій:

рівень обсягу національного виробництва (структура та динаміка суспільного продукту);

рівень зайнятості і безробіття;

рівень цін;

розвиток міжнародної торгівлі.

Найважливішою проблемою в національній економіці є обчислення обсягу національного виробництва.

Суспільний продукт - це узагальнюючий результат діяльності суб'єктів національного господарства; вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Досить тривалий час одним з найбільш загальних показників національної економіки у нашій державі вважався сукупний суспільний продукт(ССП), валовий суспільний продукт (ВСП).

Сукупний суспільний продукт - це сума валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. До складу ССП враховували як кінцевий продукт сфери матеріального виробництва, так і проміжний продукт галузей і виробництв. В результаті цього відбувалось подвійне рахування результатів матеріального виробництва. Ще одним недоліком цього показника було те, що він не враховував внесок нематеріальної сфери у формування суспільного продукту національної економіки.

Існують різні способи аналізу результатів суспільного виробництва. Най більш відомі такі способи обліку результатів суспільного виробництва.

Валовий суспільний продукт (ВСП) - це вартість всієї маси товарів і послуг, створених у суспільстві протягом року або сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. ВСП містить у собі, аналогічно до ССП, подвійний розрахунок - ре­зультати проміжного виробництва (вугілля, чавун, сталь, прокат тощо), а незавершене виробництво.

ВСП = ССП – нематеріальне виробництво.

Кінцевий суспільний продукт (КСП) - вартість всієї маси товарів і послуг, створених суспільством протягом року для кінцевого використання.

КСП = ВСП - подвійнийрахунок і незавершене виробництво.

У той же час у розвинених країнах світу була поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН.

Система національнихрахунків - це система основних макроекономічних показників держави з урахуванням внеску у формування суспіль­ного продукту усіх сфер суспільного виробництва.

Порівнюючи показники, що входять до СНР за певний період часу, можнаробити висновки про ефективність функціонування економіки, будувати прогнозина майбутнє. Тобто це своєрідна система бухгалтер­ського обліку на рівні держави.

СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допо­могою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

 

7)Особливості формування та розвитку національної економіки України

Національна господарська система України пройшла у своєму роз­витку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутво­рення (формування власних засад відтворення) та розвитку. На останній сходинці українська економіка перебуває й до цього часу. Проте вказані стадії були різними за тривалістю і темпами переходу з одного стану сис­теми в інший.

Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття. Руські князі значну увагу приділяли формуванню єдиної національної господарської системи держави. Наприклад, за часів князювання Ольги було встановлено чіткі терміни і форми збирання да­нини, визначено основні види державних податків, території їх збирання та призначено спеціальні адміністрації для означених цілей.

За часів князя Святослава Київська Русь прославилась на всю Європу як могутня військова та економічна держава. У цей період іде активний розподіл і територіальне визначення кордонів держави, розширюються масштаби зовнішньої торгівлі, визначаються пріоритетні напрямки геополітичної стратегії тощо.

Займалися русичі в основному землеробством, скотарством та вели­чезним розмаїттям промислів та ремесел, серед яких бортництво, кожум'яцтво, ювелірна справа, ливарство та ін. Руські ремісничі вироби дорого цінилися у світі, торгові шляхи з Русі розходилися по всьому сві­ту, тут проходив величезний торгівельний шлях „із варяг у греки". До князювання Володимира Великого Русь не мала власної монети, викорис­товувались візантійські, німецькі, польські гроші. Однак з князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету - грив­ню, що визначає появу власної грошової системи.

За правління Ярослава Мудрого активізувались зовнішні зв'язки з наймогутнішими країнами Європи, що було викликано політичними та економічними вигодами для Русі. Князь велику увагу приділяє освіті, ви­користанні знань для розбудови держави, розробляє принципи мудрого управління та регулювання соціально-економічних процесів у державі („Руська правда").

Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду на­ціональної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі. Між­усобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували у колоніальній залеж­ності від інших держав.

Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпо­чалась у 1918 році. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного кому­нізму. Його основними принципами та цілями були:

• Повна націоналізація виробництва;

• Зрівняння усього населення країни у доходах та загальне нівелювання народу;

• Формування системи свідомого регулювання економічних процесів з метою забезпечення сталого економічного зростання;

• Усунення ринку та конкуренції, повернення до бартерних відносин;

• Тотальне одержавлення власності;

• Перехід до продрозкладки у сільському господарстві;

• Централізована координація ресурсів, що мало сприяти їх більш раціо­нальному використанню і розподілу та ін.

Проте вже на початку 20-х рр. XX ст. стало зрозумілим, що політика воєнного комунізму ще більше прискорює назрівання економічної кризи та веде до активізації процесів соціальної напруженості у суспільстві.

Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП). її суть полягала в тому, щоб підвищити стимули селян та найма­них робітників до більш ефективної діяльності та зменшення соціальної напруги у суспільстві шляхом плюралізації відносин власності та мате­ріального стимулювання, сфер діяльності, організаційно-правових форм господарювання, формування великих підприємницьких структур у фор­мі трестів та на їх основі синдикатів, заміну продрозкладки продподатком, активізацію товарно-грошових відносин та стабілізаційну монетар­ну політику тощо. Тобто період НЕПу - це спроба переходу до форму­вання відкритої економічної системи Радянської Росії та демократизації економічних відносин (спроба повернутись до зачатків ринкової економі­ки). Політика НЕПу у своєму первісному вигляді проіснувала приблизно шість років і спромоглась вивести країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки.

За часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну само­стійність, що визначалась законодавчо конституцією СРСР. Проте де-факто, її економічні права і можливості були вплетеними у загальносо­юзну стратегію економічного розвитку. Господарський комплекс СРСР представляв собою складну, багаторівневу, ієрархічну і жорстко контро­льовану закриту систему. При чому вона була побудована таким чином, щоб окремі її підсистеми (економіки співдружності радянських респуб­лік) не могли існувати самостійно без керівного центра.

Економічні реформи було розпочато фактично одразу після здобуття незалежності України, вони тривають і досі. Економічні рефор­ми ознаменували період переходу (трансформації) національної еконо­міки України до нового типу господарювання - змішаної економіки або, якщо говорити більш конкретно, до моделі соціально орієнтованої рин­кової економіки.

Розглянемо деякі аспекти економічних реформ в Україні.

1. Реформування відносин власності та формування умов для під­приємницької діяльності. Позитивним моментом реформування відносин власності слід вва­жати те, що за роки незалежності було сформовано критичну масу не­державної власності та розпочато впровадження обслуговуючої ринкової інфраструктури з метою оптимізації її функціонування, розпочалось ви­рівнювання диспропорцій у галузевій структурі національної економіки, нарощення темпів промислового виробництва у недержавному секторі економіки.

2. Грошово-кредитна та фінансова політика в перехідний період в економіці України.

В результаті покращення фінансового стану вітчизняної економіки, стабілізації національної валюти та фіскальної системи Україна спро­моглась укласти досить вигідні міжнародні та регіональні проекти, що дають можливість збільшувати інвестиційну активність закордонних та національних інвесторів, активізувати становлення та діяльність наці­онального фінансового сектора економіки, підтримки малого та серед­нього бізнесу.

3. Становлення ринку капіталів в Україні. Це процес формування однієї з головних конструкцій ринкової економіки. Він характеризується нагромадженням, насамперед, грошових активів, матеріальних ціннос­тей і, у подальшому, зростанням ролі людського та інформаційного ре­сурсів для забезпечення процесів інтенсивного суспільного відтворення. Основними механізмами нагромадження первісного капіталу в Україні стали приватизація та корпоратизація.

4. Зміна ролі держави в господарській системі України.

5. Боротьба з тіньовою економікою та корупцією.

6. Міжнародна економічна парадигма розвитку України.