Базисні відносини та інститути національної економіки

Національна суспільна система є життєздатною лише за умови, що вона розвивається на основі об'єктивних суспільних законів і навколо свого національного суспільство-утворювального ядра — людини національної. Спро­щена схема формування цієї системи така: сім'я — група людей — громада — суспільство. Отже, людина — її національна свідомість, духовні потреби, національно-громадянська належність, переко­нання, матеріальний добробут — є основою змісту процесів творення національного суспільства, а національно-ідеологічні, еко­номічні, державні, політичні структури — це форми, за допомо­гою яких люди задовольняють свої національні та життєві потреби.

Історія знає два види організації суспільних систем:

мононаціональна;

полінаціональна.

Стійкість і стабільність кожної з них залежить від того, наскільки повно в них задовольняються потреби кожної конкретної людини (національні, духовні, культурно-освітні, матеріяльні, політичні, релігійні тощо). Рівень задоволення цих потреб визначається фор­мами і механізмами відносин: національними і міжетнічними, еко­номічними, державними та ін. За умови, що форми і механізми за­безпечують розв'язання проблем людини, сім'ї, груп людей і сус­пільства загалом, не виникає гострих конфліктів, і воно належним чином функціонує і розвивається, в іншому разі таких конфліктів, напруженості не уникнути.

Життєві потреби людей задовольняються через декілька основ­них блоків (форм) відносин, об'єднаних відповідними організацій­ними інститутами.

До них належать:

= національно-громадські відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, гро­мадських об'єднань — політичних, національних);

= державно-політичні відносини (інститути всіх рівнів влади);

= соціяльно-економічні відносини (інститути господарського управління, ви­робництва, обігу, послуг).

Національно-громадянські відносини. Ці відносини визначають передусім внутрішній зміст самої людини, сім'ї та ін. Вони є осно­вою розвитку загальнолюдських і національних вартостей. Загаль­нолюдські вартості уможливлюють співіснування різних за націо­нальною належністю груп людей. За допомогою організаційних інститутів національно-громадських відносин формуються зміст духовної спільності людей, національна ідеологія, філософія, нау­ка, освіта, культура, мистецтво, мова.

Державно-політичні відносини. Передбачають створення дер­жави у формі відповідних інститутів влади і надання їм суспільно необхідних функцій законодавчої, виконавчої і судової. Кожна з гілок влади забезпечує через виконувані нею функції основи жит­тя індивіда і суспільства загалом, свободи і права на працю, роз­виток, власність, відпочинок, результати праці, освіту та ін. Люди створюють державу для реалізації особистих і спільних інтересів, потреб. Держава, своєю чергою, згідно з її функціями і повнова­женнями забезпечує задоволення соціяльних і матеріяльних потреб людини і суспільства через механізм формування і функціонування економічної системи. Вона законодавчо встановлює норми вироб­ництва, розподілу, -обміну;здійснює організацію планування і ре­гулювання економічного та соціяльного розвитку. Законодавчавлада ухвалює господарські закони — створюєправове поле діяль­ності окремих виробників і національногогосподарства як усере­дині нього, так і за його межами (зокрема,визначає норми діяль­ності для зарубіжних партнерів). Виконавча влада здійснює органі­заційну діяльність виробників, формує концепції, програми і пла­ни виробництва, інвестицій, організації праці та її оплати, реалі­зації продукції, соціяльного розвитку і добробуту. Судова влада вирішує.господарські конфлікти, що виникають через порушення договірних зобов'язань, майнових і ресурсних прав та ін.

Соціяльно-економічпівідносини. Є засобом, механізмом створен­ня матеріальної, і духовної основи життя суспільства, його добро­буту. Вониформують зміст і структуру національної економіки, її продуктивнісили, структуру й обсяги виробництва продукції, системи розподілу, обмінуі споживання, соціяльну інфраструкту­ру. Система економічнихвідносин охоплює усі верстви населен­ня, інтегруючи їхніматеріяльні та соціяльні інтереси, створюючи передумови задоволенняматеріяльних і духовних потреб. Інтеграційна роль цього блоку відносин виявляється у залученні праце­здатних членів суспільства до діяльності у сфері виробництва і в невиробничій сфері, де визначається мета виробництва, заходи її реалізації і можливості задоволення потреб людей різного віку і статі.

Отже, кожен блок суспільних відносин відіграє важливу інте­граційну роль завдяки специфіці свого впливу. їхнє функціону­вання є взаємообумовленим і взаємозалежним. Посилення впливу на формування суспільства якогось одного блоку відносин і по­слаблення іншого призводять до монополізму, який може негатив­но позначитися і на економіці, і на політиці, і на ідеології. Тому між ними завжди має існувати рівновага, яка забезпечує гармо­нійний розвиток економіки, держави і духовності відповідно до прав і свобод людини, нації, суспільства.

Інститути національної економіки. Стабільне і збалансоване функціонування національної економіки потребує інституційного забезпечення щодо управління та регулювання системи бази­сних відносин.

Прихильники теорії інституціоналізму справедливо вважають, що в процесі відтворення виникають такі відносини, які є немину­чими, постійними, тобто набувають статусу інститутів, котрі по­требують відповідного юридичного оформлення. Таких інститутів є чимало, і їх можна згрупувати за такими напрямами:

інститут сталого національного способу мислення: перед­бачає формування програм освітнього і наукового забезпечення підготовки фахівців і виховання національногопатріотизму для створення національно-громадського суспільства істабільного зростання виробництва й добробуту громадян;

інститути держави: практично це інститути влади - за­конодавчої, законогарантійної, господарської, правоохоронної, су­дової; їхніми завданнями є створити правові, фінансові, інве­стиційні умови функціонування усіх інститутів національної еко­номіки;

інститут правових норм: формування юридичних норм, нор­мативів, які захищали б природні права і свободи людей, забезпе­чували умови розвитку демократії, соціальної справедливості, зай­нятості,розподілу національного продукту тощо;

інститут конкуренції: тобто чесне змагання товаровироб­ників за зміцнення їхніх позицій на товарних ринках; цей інсти­тут потребує погодження спільних правил взаємодії на ринку;

інститут монополії: передбачає, з одного боку, право вироб­ника завойовувати міцні позиції на ринку, а з другого — недопу­щення абсолютної чи надмірної монополії і створення умов спри­ятливого розвитку конкуренції;

інститут податків: передбачає розподіл частини доходів і при­бутків власників капіталу і найманих працівників для формування цент­ралізованих і нецентралізованих коштів, маючи на меті фінансування утримання інститутів держави та їхніх соціяльних програм;

інститут профспілок: передбачає організацію працівників за професійною ознакою та відстоювання ними прав на працю, опла­ту праці перед працедавцями, захисту соціяльних прав, умов праці та ін.

Звісно, що сучасна економіка не обмежується лише названими інститутами. їхній діапазон значно ширший.

 

Господарська збалансованість і стабільність як завдання державних інститутів національної економіки

Національна економіка є складною (охоплює виробничі, соціяльні, духовні, політичні та ідеологічні підсистеми) динамічною системою. Існування будь-якої системи, у тому числі національ­но-економічної, передбачає мінімально необхідний рівень її збалан­сованості, визначення якого, а також умов його збереження за об­ставин, що змінюються, — важлива складова методів управління і регулювання. Особливого значення вона набуває у дослідженні економіки з різними рівнями пропорційності, динамічності, тобто нестійкості.

Збалансованість — стан економіки, за якого національно-господарські пропорції перебувають в оптимальному щодо потреб і технологій співвідношенні та рівновазі.

Розрізняютьтакі аспекти збалансованості економіки:

натурально-вартісний:Qц, де Q — натуральна кількість то­варів, робіт і послуг; ц —ціна одиниці товару, робіті послуг;

грошовий:v Гм де Гм — грошова масана рахунках і на руках у споживачів і покупців: v — коефіцієнт оборотності грошової маси.

Натурально-вартісний аспект збалансованості — це передусім забезпечення виробництва, національної сфери та споживчого рин­ку матеріальними ресурсами і товарами та послугами широкого вжитку.

Практичне вирішення цього завдання уможливлює система контрактівміж партнерами про здійснення гуртової торгівлі сировиною, напівфабрикатами, засобами виробництва, товарами, а в роздрібній торгівлі — товарами широкого вжитку, послугами тощо, тобто реалізація створеного продукту Q ц.

Грошовий аспект збалансованості передбачає відповідність пропозиції Q ц платоспроможному попиту v Г_ч. Пропозиція пов­ністю визначає виробництво, а попит значною мірою залежить від доходів і цін — інструментів ринкового регулювання збалансова­ності. Рівняння збалансованості національної економіки має та­кий вигляд:

Qц = vГм

Важливим елементом грошового аспекту збалансованості є співвідношення доходів Б і видатків Б* Державного бюджету (до­ходи повинні перевищувати видатки: (Б > Б*).

На збалансованість економіки помітно впливає і структура доходів Державного бюд­жету: чим вища питома вага коштів від реального обігу товарів і послуг, тим простіше забезпечується узгодженість натурально-вартісного і грошового аспектів збалансованості.

Режим збалансованого розвитку економіки є найефективнішим, позаяк норма споживання у національному доході протягом три­валого періоду зберігається на найвищому рівні, а отже, струк­турні зміни і темпи економічного зростання у найкращому випад­ку є помірні. Прискорення економічного розвитку супроводжується підвищенням норми нагромадження і зміною пропорцій, що скла­лися. Це призводить до посилення ролі таких факторів, як еко­номічні зв'язки, що можуть впливати на забезпечення пропорцій­ності й, відповідно, збалансованості.

Інструментом оцінювання збалансованості міжгалузевих зв'яз­ків є міжгалузевий баланс.

Міжгалузевий баланс — економіка-математична балан­сова модель у вигляді системи лінійних рівнянь, яка характе­ризує зв'язки між: випуском продукції в одній галузі (у варті­сному виразіі і витратами всіх галузей, необхідними для за­безпеченим цього випуску.

Зовнішньоекономічні зв'язки оцінюють за платіжним балансом

Платіжний баланс — баланс сум потоків валютних пла­тежів, які отримує з-за кордону і здійснює за кордон країна у процесі зовнішньоекономічної діяльності за певний період (рік, квартал, місяць).

Отже, платіжний баланс фіксує стан стабільності і збалансова­ності економіки через зовнішньоекономічну політику уряду, яка має головним за мету формування довіри учасників-ринку до того, що фінансування очікуваного дефіциту платіжного балансу за ра­хунком поточних операцій (імпорт > експорту) забезпечене при­пливом капіталів. Якщо така довіра існує, вітчизняні та іноземні суб'єкти господарської діяльності сподіваються, що українські підприємства та держава використають капітали, які надходять до них (у формі приватних та офіційних іноземних кредитів і пря­мих капіталовкладень), у такий спосіб, що це сприятиме поліпшен­ню основних фондів, підвищенню темпів економічного зростання та обсягу експорту настільки, що буде достатнім для забезпечен­ня обслуговування чужоземних кредитів та репатріації (повернен­ня у країну) доходів, отриманих на основі чужоземних капіталов­кладень. Тому політика уряду має бути спрямована на залучення іноземних капіталів в Україну, захист цих капіталів і отриманих доходів їхніми власниками.

Збалансованість національ­ної економічної системи досягається з оптимізацією національних ідеологічних, політичних, демократичних, економічних та соціаль­них пропорцій.

 

17)Суспільні потреби як соціальна база добробуту

Політична та економічна історія націй стверджує, що внутрішні (інколи й зовнішні) суперечності виникали на основі низького рівня добробуту більшої частинисуспільства. Тому уряди країн намагаються забезпечити економічне зростання та підвищення рівня добробуту своїх громадян.

Добробут як соціально-економічне явище є лише результатом рішень уряду і виробничої діяльності зайнятих в економічній сфері. Отже, як рішення уряду, так і результати праці та виробництва мають забезпечити матеріальну і духовну основу добробуту суспіль­ства.

Добробут — соціально-економічний стан суспільства, який виражає відповідність матеріального і духовного забезпе­чення всіх і кожного згідно з їх природними потребами.

Добробут є лише наслідком управлінських і виробничих дій у системі національної економіки. Своєю чергою, управлінські і виробничі дії повинні випливати із суспільних і інди­відуальних потреб. Отже, потреби людей відіграють домінантну роль у формуванні національної економіки та соціальної політи­ки.

Виробнича та соціальна складові господарської системи краї­ни є визначальними в розв'язанні питань, що характеризують стан і рівень добробуту суспільства. Структура виробництва орієн­тується на потреби, а створений продукт — на задоволення сусп­ільних потреб.

Соціальні потреби с складним і багатоаспектним явищем, яке виражає безпосереднє ставлення виробника і споживача до об'єкта виробництва і предмета споживання.

Потреби — види продукції, речей, послуг, які необхідні лю­дям і які вони бажають і прагнуть мати, споживати, вико­ристовувати.

Найзагальніше потреби виражають об'єктивно необхідні пе­редумови виробництва, взаємодії виробників і споживачів. Оста­точний результат виробництва є суспільно необхідним і суспіль­но важливим продуктом, який існує у двох формах: натуральній і грошовій Г.

На цій основі формуються основні категорії рин­ку: пропозиція Q і попит Г_м.

Пропозиція об'єднує реальних вироб­ників товарів і послуг, попит — споживачів товарів і послуг.

Ви­робники створюють предмети потреб, а споживачі через акти купівлі-продажу попит споживачів. Отже, потреби споживачів визначають зміст, структуру й обсяги виробництва, а винагорода грішми стає фактором організації виробництва і праці.

Структура потреб споживачів має визначати структуру галу­зей економіки, структуру національного продукту і структуру доходів грішми споживачів:

Qц = v Гм

Ліва частина рівняння відображає обсяг, структуру і вартість національного продукту, права — доходи грішми зайнятих і не­зайнятих в економіці, структуру доходів грішми і платоспро­можність споживачів.

Відмінності в характері діяльності та умовах життя, економічні, соціальні і психологічні відмінності між людьми зумовлюють відмінності в їхніх потребах.

Зміст категорії "потреби особисто­сті" полягає у тому, що для одних вони є стимулом до підприєм­ництва і праці, для інших — реалізацією життєвих потреб, тобто встановлюється певне співвідношення між пропозицією (виробниц­твом) і попитом (споживанням).

Потреби класифікують:

> за суб'єктом: національні, регіональні, колективні, індивіду­альні (приватні);

> за функціональною роллю: пріоритетні, стійкі, ситуаційні, другорядні:

> за об'єктом (предметом):матеріальні, духовні, етичні, есте­тичні;

> за сферами діяльності: політичні,ідеологічні, потреби у праці, пізнанні, спілкуванні, рекреаційні,релігійні та ін.

Потреби є соціально-економічним,національно-суспільним яви­щем. Вони перебувають у постійному розвитку, мають історич­ний характер. Відсутність усвідомленої потреби збуджує до неї інтерес, формує стимул до підприємництва і до праці для її задоволення. Отже, потреба, стимул, інтерес не існують поза люди­ною чи групою людей. Вони перебувають, у тісному діалектичному зв'язку, є тими ланками, через які виявляють свою дію еко­номічні закони у сферах виробництва і обміну.

 

23)Суть і значення природно-ресурсного потенціалу.

Природні ресурси — це ті елементи, властивості або результати фун­кціонування, природних систем,які використовуються або можуть бути використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. Крім того, на соціально-економічні системи впли­вають і природні умови, які хоча я не використовуються безпосередньо у виробництві, але можуть полегшувати або ускладнювати функціонування господарства.

У зв'язку з розвитком науки й техніки усе більше природ­них умов отримують економічну оцінку і переходять у розряд природних ресурсів.

За оцінками економістів, із загального обсягу природно-ресурсного потенціалу України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3% — на мінеральні, 13,1% — водні, 9,5% — рекреаційні, 4,2% — лісові, б,5%—- на біологічні.

На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада), Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте має значний природно-ресурсний потенціал (5% природних ресурсів світу) і щодо цього перебуває в більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинені країни (Японія» Італія), які не мають подібної власної ресурсно-мінеральної бази. На території нашої країни розмішується понад 7 тис. розвіданих родовищ із 94 видів корисних копалин. Деякі з них мають сві­тове значення: залізні та марганцеві руди (80% їхніх запасів у Європі), ку­хонна сіль; кам'яне вугілля. Також країна має значні запаси бокситів, мід­них руд, самородної сірки, калійної солі, ртуті, каолінів, графіту, флюсової сировини і вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сиро­вини.

Імпортну залежність Україна відчуває в поставках нафти, природного газу, більшості руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин, деревини тощо.

Одним із найбільш цінних ресурсів є земля. Наша країна займає надзвичайно вигідне географічне положення. Вона розташована на перехресті шляхів із Європи в Азію, з Північної Європи в Південну. Вона входить до шести країн світу з найбільшим обсягом оброблюваних земель (США — 190 млн. га, Індія — 160, Росія— 130, Канада - - 46, Казахстан — 38, Украї­на — 34 млн. га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один із найвищих показників (наприклад, у Великобританії він становить 0,12 га, в Європі — 0,26, у₍світі — 0,29, вУкраїні — 0,65 га)