Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Формування інституційного середовищаСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Державна діяльність із забезпечення економічної безпеки країни передбачає наступні заходи: • створення інформаційної бази для об'єктивного і всебічного моніторингу економіки й суспільства та його проведення з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів економічної безпеки; • розробка комплексу оперативних і довготривалих заходів щодо попередження і нейтралізації внутрішніх і зовнішніх загроз, оцінка результатів їх здійснення; • організація роботи із реалізації комплексу державних заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Здійснення цих функцій вимагає використання системи індикаторів економічної безпеки. Економічна безпека досягається здійсненням єдиної державної політики, узгодженої, збалансованої, скоординованої системою заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам. Без вироблення єдиної державної політики забезпечення економічної безпеки неможливо домогтися виходу з кризи, стабілізувати економічну ситуацію в Україні, створити ефективні механізми соціального захисту населення. Політика економічної безпеки буде ефективною за умов визначення стратегії і тактики економічної безпеки. Стратегія економічної безпеки є відносно постійною складовою політики економічної безпеки і передбачає визначення мети і завдань системи забезпечення національної економічної безпеки, напрямів їх вирішення, а також форм і способів застосування відповідних сил і засобів, можливість їх перегрупування, створення необхідних резервів для нейтралізації та локалізації можливих загроз. Тактика економічної безпеки - це найбільш рухлива частина політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від дії внутрішніх і зовнішніх загроз, зміни пріоритетності національних економічних інтересів тощо. Складність та мінливість економічної та соціальної ситуації вимагає застосування різноманітних тактичних заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Важливо чітко визначити стратегічні цілі і не плутати їх з тактичними заходами, інколи навіть вимушеними, але необхідними задля досягнення певних стратегічних цілей. З метою забезпечення ефективності стратегії економічної безпеки має бути сформовано повноцінну систему державного впливу на економіку, котра буде здатна взяти на себе функцію управління і підтримки економіки країни на безпечному рівні. При цьому слід чітко визначити кордони і критерії (умови) державного втручання в економіку: зокрема, кордони державного сектора, а також забезпечити розвиток ефективних методів державного управління. Ряд вказаних елементів діяльності держави із забезпечення економічної безпеки повинен реалізовуватися в державних прогнозах і програмах соціально-економічного розвитку України та при розробці державного бюджету на кожний наступний рік. Державна стратегія в галузі забезпечення економічної безпеки здійснюється через систему безпеки, яку утворюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади, громадські та інші організації і об'єднання, посадові особи, які беруть участь у забезпеченні безпеки згідно з чинним законодавством, що регламентує відносини в сфері безпеки. Система забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам: • функціонування в межах, визначених законом; • забезпечення надійного захисту національних інтересів; • прогнозування і своєчасне відвернення загроз економічній безпеці; • ефективне функціонування як у звичайних, так і в надзвичайних умовах; • наявність чіткої структури і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влад; • відкритість і гласність у необхідних межах щодо діяльності відповідних органів, що входять в зазначену систему. Забезпечення економічної безпеки особи, суспільства, держави здійснюється на основі розмежування повноважень між суб'єктами системи, в якій: Верховна Рада України: • створює правові заходи функціонування системи національної економічної безпеки; • визначає бюджетні асигнування на фінансування державних органів, загальнодержавних програм, заходів, спрямованих на забезпечення економічної безпеки; • заслуховує не рідше одного разу на рік доповідь Президента України про стан забезпечення економічної безпеки України в контексті щорічного Послання про внутрішнє та зовнішнє становище України; • визначає основи економічної безпеки України, зокрема приймає Концепцію економічної безпеки, законодавчі акти та загальнодержавні програми у цій сфері; • формує життєво важливі національні економічні інтереси і закріплює це законодавчими актами; • ратифікує міжнародні договори та угоди, що стосуються сфери національної та міжнародної економічної безпеки; • здійснює контроль за діяльністю органів державної влади у сфері економічної безпеки. Президент України: • виступає гарантом забезпечення економічної безпеки України; • визначає цілі економічної безпеки і стратегію на ближчу і далеку перспективи; • видає укази та розпорядження, спрямовані на захист національних економічних інтересів та здійснення системи заходів із забезпечення економічної безпеки особи, сім'ї, суспільства, держави; • утворює, реорганізує відповідно до чинного законодавства органи виконавчої влади, що утворюють систему забезпечення економічної безпеки; • звертається з доповіддю до Верховної Ради України про стан забезпечення економічної безпеки в контексті щорічного Послання про внутрішнє та зовнішнє становище України; • веде переговори та укладає міжнародні договори України у сфері економічної безпеки. Рада національної безпеки і оборони України: • забезпечує здійснення єдиної державної політики у сфері економічної безпеки; • координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері економічної безпеки; • розробляє стратегію економічної безпеки і організовує підготовку відповідних державних програм; • здійснює постійний моніторинг національних економічних інтересів, комплексну оцінку та прогноз потенційних і реальних загроз економічній безпеці; • аналізує стан і тенденції розвитку економічної ситуації в Україні та за її межами, а також визначає на цій основі пріоритетні напрямки забезпечення економічної безпеки; • планує, організовує і контролює здійснення заходів з метою локалізації та нейтралізації загроз економічній безпеці; • розробляє пропозиції Президенту України щодо вдосконалення системи національної економічної безпеки та забезпечення економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; • прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики в сфері економічної безпеки; • розробляє рекомендації щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у соціально-економічній сфері. Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства: • забезпечують економічну самостійність України та її економічну безпеку; • забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України у сфері національної та міжнародної економічної безпеки; • розробляють і виконують в межах своїх повноважень державні програми, спрямовані на забезпечення економічної безпеки та захист національних економічних інтересів; • забезпечують здійснення державної політики у сфері економічної безпеки; • здійснюють аналіз загроз економічній безпеці, розробляють та вживають заходи щодо локалізації та нейтралізації цих загроз. Конституційний суд України, суди загальної юрисдикції: • здійснюють правосуддя щодо забезпечення економічної безпеки особи, суспільства, держави; • забезпечують судовий захист суб'єктів економічної безпеки, чиї права були порушені у зв'язку з діяльністю із забезпечення економічної безпеки. Органи прокуратури: • здійснюють нагляд за дотриманням Конституції України та чинного законодавства органами, які забезпечують економічну безпеку. Органи місцевої державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, організації: • забезпечують виконання державних програм, спрямованих на забезпечення економічної безпеки; • розробляють і здійснюють у межах своїх повноважень заходи із забезпечення економічної безпеки. Громадяни та об'єднання громадян: • отримують у відповідності з чинним законодавством інформацію про діяльність державних органів із забезпечення економічної безпеки та беруть безпосередню участь у забезпеченні економічної безпеки; • привертають увагу суспільства та державних органів до небезпечних явищ і процесів у сфері економічної безпеки; • захищають власні права щодо реалізації особистих економічних інтересів засобами, які передбачені чинним законодавством. Особливу увагу нині слід звернути на таку вимогу до системи національної економічної безпеки, як законність її функціонування. Ця законність повинна грунтуватись на відповідній нормативно-правовій базі, що забезпечуватиме ефективне функціонування системи. Нормативно-правова база з забезпечення економічної безпеки національної економіки повинна виконувати такі основні функції: • встановлювати та регулювати взаємовідносини між суб'єктами національної економічної безпеки, визначати їхні права, обов'язки та відповідальність; • встановлювати порядок створення та застосування сил і засобів забезпечення національної економічної безпеки. Конституційне закріплення терміну «економічна безпека» стало важливим кроком до створення системи економічної безпеки та розробки відповідної законодавчої бази. Концепція економічної безпеки України - це документ, який виступає стратегічним орієнтиром на 10-20 років та закладає основи економічної безпеки на більш тривалий період. Концепція економічної безпеки визначає життєво важливі національні економічні інтереси, індикатори та загрози економічній безпеці, передбачає створення системи національної безпеки, вказує механізми забезпечення економічної безпеки. На базі Концепції економічної безпеки розроблено Закон України «Про економічну безпеку України». Таким чином, ці два документи виступають підґрунтям для розробки національного законодавства у сфері економічної безпеки. Зазначені концепція і закон покликані стати своєрідними орієнтирами, за якими звірятимуть свої дії всі, починаючи від вищих посадових осіб держави та вищих органів державної влади до державних службовців, органів місцевої державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Підлягатимуть коригуванню відповідно до цих основних документів всі раніше прийняті закони, укази, постанови, програми тощо. Надалі видається за доцільне розробити також Концепцію законодавства у сфері економічної безпеки та відповідну Програму підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних із забезпеченням економічної безпеки, що дасть можливість уникнути хаотичності та безсистемності в цій справі.
Економічна безпека Безпеку можна визначати як якісну характеристику об'єкта (системи), здатність об'єкта до існування і розвитку та його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз. Місце, роль та пріоритет кожного елементів безпеки визначаються обставинами, що реально складаються на певний період часу всередині й зовні об'єкта. Зі зміною ситуації життєво важливого значення об'єктивно можуть набувати різні її властивості. При визначенні економічної безпеки національної економіки слід розмежувати поняття національної безпеки, економічної безпеки та економічної безпеки держави. Національна безпека будь-якої держави - це системна категорія права, політичної економії та політології, тісно пов'язана з категоріями територіальної єдності й недоторканності, агресії та примусу, економічної незалежності та економічного суверенітету тощо. Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причинно-наслідковий зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національною безпекою. Цей зв'язок передбачає з боку держави свідоме підтримання певних пропорцій між нагромадженням валового внутрішнього продукту і військовим будівництвом для забезпечення кількісних та якісних параметрів обороноздатності. Таким чином, економічна безпека - це спроможність національної економіки забезпечити свій вільний і незалежний розвиток, стабільність громадянського суспільства та його інститутів, достатній оборонний потенціал країни за всіляких несприятливих умов і варіантів розвитку подій, а також здатність держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Економічна безпека держави - це стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічної політики. Державна безпека і національна безпека є однопорядковими поняттями з позиції горизонтальної структури, у вертикальній структурі державна безпека - один з рівнів національної безпеки. З точки зору національної економіки економічна безпека описує такий її стан, за якого забезпечується захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування і прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави. В основу науки про економічну безпеку національної економіки покладена теорія потенційних конфліктів (ТПК), що набула останнім часом загального поширення. Суттєвість ТПК грунтується на ствердженні, що все існуюче в світі - це, насамперед, різні форми існування енергії, що знаходяться одна з одною та з усіма іншими формами в постійних потенційних конфліктах. Отже, світобудова базується на перетворенні однієї форми енергії в іншу зі зміною рівнів їх потенціалів. Виходячи з положень ТПК, поява нової незалежної держави на арені світового співтовариства водночас породжує її конфліктність з іншими державами. Людство створило державність з метою свого збереження через відповідну організацію його діяльності. Наявність декількох держав згідно з ТПК неодмінно мало привести (і призвело) до виникнення конфліктів на цьому рівні існування форм енергії. З метою зменшення збитків для всіх співучасників створювалися міжнародні спілки, які діяли за відповідними угодами та умовами. Спочатку кількість держав в цих об'єднаннях була невеликою. Потім почали створювати світові угрупування та спілки, які зараз, головним чином, спрямовані на збереження людства. При аналізі економічної безпеки виділяються передусім три основні складові: 1. Економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі. 2. Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів. 3. Здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни. Належний рівень економічної безпеки досягається здійсненням єдиної державної політики, підкріпленої системою скоординованих заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім загрозам. Без такої політики неможливо домогтися виходу з кризи, примусити працювати механізм управління економічною ситуацією, створити ефективні механізми соціального захисту населення. До основних принципів забезпечення економічної безпеки України відносять: • дотримання законності на всіх етапах забезпечення економічної безпеки; • баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; • взаємну відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо забезпечення економічної безпеки; • своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і захистом національних економічних інтересів; • надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; • інтеграцію національної економічної безпеки з міжнародною економічною безпекою. До об'єктів економічної безпеки відносять не тільки державу, її економічну систему, а й суспільство та особистість. Суб'єктами економічної безпеки України є центральні державні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності. Забезпеченням економічної безпеки національної економіки має перейматися комплексна система, яка має досить велику кількість напрямів. Для національної економіки України, відповідно до методики розрахунку рівня економічної безпеки, що затверджений Наказом міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007, розрізняють наступні складові: макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека. Макроекономічна безпека - це стан економіки, за якого досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій. Фінансова безпека - це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Зовнішньоекономічна безпека - це такий стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов розвитку економіки завдяки її активній участі у світовому розподілі праці. Інвестиційна безпека - це такий рівень національних та іноземних інвестицій (за умови оптимального їх співвідношення), який здатен забезпечити довгострокову позитивну економічну динаміку при належному рівні фінансування науково-технічної сфери, створення інноваційної інфраструктури та адекватних інноваційних механізмів. Науково-технологічна безпека - це такий стан науково-технологічного та виробничого потенціалу національної економіки, який дає змогу забезпечити належне її функціонування, достатнє для досягнення та підтримки конкурентоздатності вітчизняної продукції, а також гарантування державної незалежності за рахунок власних інтелектуальних і технологічних ресурсів. Енергетична безпека - це такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно-енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану. Соціальна безпека - це такий стан розвитку національної економіки, за якого держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз. Демографічна безпека - це такий стан захищеності національної економіки, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України. Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність в суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави. Виробнича безпека - це такий рівень розвитку промислового комплексу країни, що здатний забезпечити зростання економіки та її розширене відтворення.
Власність в умовах ринку Продуктивність і ефективність національної економіки визначаються насамперед відношенням власності на землю, основний та обіговий капітали і результати праці. Ефективна ринкова економічна система побудована на домінуючій приватній власності і механізмові, який забезпечує нагромадження власності в різних формах її прояву: землі, основних засобах, оборотних засобах, нерухомості, цінних паперах тощо. Сама власність ще не визначає економічного змісту виробництва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що забезпечують відповідний господарський зміст. Власність — об'єктивна економічна категорія. Водночас вона органічно обумовлюється її суб'єктом. Специфічною властивістю власності є здатність приносити прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспрямованій праці. Об'єкт власності як фізична річ сам не може приносити прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб'єкта (власника і невласника) через механізм економічного інтересу, що забезпечує остаточний результат — отримання прибутку чи доходу. Саме завдяки прибутку чи доходу власник має змогу відтворити і розширити об'єкт власності, а невласник — збільшити свою заробітну платню. Найефективніше цей механізм функціонує за збігу інтересів власника і невласника. Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або надання послуг. Пріоритетна ланка в діалектичній єдності суб'єкта власності і його економічного інтересу — суб'єкт власності, який і формує свій інтерес, свої наміри. Практикадоводить: чим конкретнішим є власник засобів виробництва, тим виразніший його інтерес і тим раціональніше та ефективніше функціонують матеріяльні та грошові ресурси для реалізації цьогоінтересу. Центральними суб'єктами ринку є власники капіталу, підприємці, домашнігосподарства і держава. Обсяг і структура товаровиробництва визначаються потребами домашніх господарств і держави. Власне суспільні потреби є сигналом для виробників: для кого виробляти, що виробляти, як виробляти і скільки виробляти. На ринку ресурсів виробники купують потрібне устаткування, сировину, матеріали, працю, технології і виробляють товари, яких потребує суспільство. Конкуренція підказує, як здійснювати виробництво, які застосовувати технології, як знизити витрати й отримати прибуток, де реалізувати свої товари. Ринок товарів показує, скільки і яких товарів потребують домашні господарства і держава. Тобто на кожному ринку кожен його суб'єкт реалізовує власні інтереси. Важливо, щоб ринкові умови були сприятливі для того, інакше можливий спад виробництва і зниження доходів. Найменше відчуження суб'єкта власності від об'єкта власності пропорційно знижує його (суб'єкта) інтерес до високоефективної праці та виробництва. Мало того, відсутність можливості в суб'єкта праці задовольнити життєво необхідний інтерес неминуче спонукає його до "тіньових" форм задоволення своїх економічних чи соціальних потреб, до правопорушень. У приватної власності є конкретний суб'єкт, який не відчужений від об'єкта власності і має чітко визначений інтерес з матеріалізованими кількісними та якісними параметрами, з відповідною стратегією і тактикою їх досягнення. Інтерес суб'єкта приватної власності поширюється на весь процес відтворення: зниження витрат виробництва; оптимізація оплати праці й узалежнення її від затрат праці та її продуктивності; збільшення чистого прибутку чи доходу. Неприватна власність має неконкретизованого власника, суб'єкти праці відчужені від об'єкта власності, а їхні інтереси звужуються до розміру заробітної платні. Світова практика господарювання доводить, що з огляду на інтереси індивіда, колективу і суспільства адекватно повинні виявлятися види власності в різних формах. Це не означає, що форми їх вияву мають жорстко встановлені пропорції. Навпаки, їх співвідношення має бути таке, щоб чутливо реагувати на корективи, що їх вносять відповідні економічні та соціальні процеси, тобто ці співвідношення повинні бути структурно динамічними і соціальне та економічно згармонізованими. Важливою умовою гармонізації структури, сприятливого й ефективного функціонування пропорцій видів і форм власності є їх антимонопольний характер. Створення умов для їх конкуренції — запорука сприятливого впливу видів і форм власності на зростання обсягів виробництва і підвищення якості продукції. Особливістю двох видів власності незалежно від їх форм є різні підходи до управління, розподілу, обміну в межах кожного виду. Це зумовлено передусім тим, що різні види власності спонукають до неоднакової міри вираження економічного інтересу, можливостей його досягнення. Приватна і неприватна власність формують відмінні системи свідомості у виробників-власників і виробників-невласників, системи залучення кожного з них до процесу виробництва, їхнє ставлення до праці та її результатів, системи управління і регулювання тощо, які в підсумку позначаються на остаточних результатах праці, виробництва, обміну і розподілу. Для кожного типу економічної системи характерні свої організаційні форми власності, управління, розподілу, обміну і відповідні ознаки їх вияву через процеси виробництва, якість продукції, структури національних економік тощо. Ліберально-ринковий тип економіки зорієнтований на ефективність виробництва і пов'язані з нею механізми реалізації, а регламентовано-плановий — на форму її організації і створення відповідної інфраструктури та засобів для її обслуговування. У світовій практиці господарювання ці два типи господарських систем співіснували в економічному суперництві. Планова система неспроможна була конкурувати з високоефективною ринковою, і з початку 90-х років XX ст. країни, де вона існувала, почали трансформування своєї економіки в економіку ринкового типу.
Приватизація Одним з важливих заходів переходу до ринку є роздержавлення суспільної власності та її приватизація. Вона не повинна бути самоціллю, це лише інструмент для формування реальної людини економічної, стимулювання її підприємницької ініціативи і вивільнення дії ринкових сил. У формуванні ефективної моделі ринкової економіки приватизація має надзвичайно важливе значення. Від характеру її здійснення залежать продуктивність та ефективність приватизованого капіталу. Досвід перехідних економік свідчить: приватизація відбувається або задля привласнення капіталу й отримання надмірних прибутків, або задля залучення прямих іноземних капіталовкладень, диверсифікації виробництва і створення збалансованої економічної системи. Для української моделі ринкової економіки прийнятнішим є другий вид приватизації, позаяк він привабливіший для західних інвесторів, які володіють новітніми технологіями й ефективними системами організації виробництва. Однак в Україні переважає перший вид приватизації, що характеризується, зрештою, простим привласненням майна підприємств вітчизняними "інвесторами", які. приватизувавши підприємства, отримують прибутки, "тіньові доходи, а структурної і технологічної реорганізації майже не здійснюють. Відчутною є участь у приватизації українських підприємств російського капіталу, яка має більше політичну, ніж економічну сутність. Перевага такого типу приватизації свідчить про недосконалість законів, які регулюють цей процес, методів приватизації тощо. Позаяк приватизація в Україні призвела до відносного застою у ринкових реформах, поляризації суспільства з широким діапазоном доходів багатих і бідних, вона потребує належного впорядкування. Приватизація здійснюється для: формування реального власника майна, капіталу, створюваного прибутку і забезпечення умов лібералізації його дій; створення конкурентного середовища та стимулів продуктивного й ефективного використання праці і капіталу; наповнення ринків продукцією, на яку є попит, зниження цін на продукцію, зменшення виробничих витрат і зростання прибутків. Лібералізація і приватизація в Україні, як засвідчує практика, здебільшого здійснювалися без урахування таких цілей. Річ у тому, що робітничі колективи й адміністрація, отримавши право встановлювати розміри заробітної платні, одразу підвищили її вище за рівень, який обумовлювався продуктивністю праці, підприємства почали зазнавати відчутних збитків. Для їх відшкодування вони вимагали (і не без успіху) нових державних субсидій, що посилювало інфляцію. До таких негативних наслідків призвело порушення логіки ринкової трансформації загалом. Лібералізація передбачає скасування державного контролю за. цінами та рівнем заробітної платні і надання підприємствам більшої свободи дій для створення бази для ринкових економічних відносин. Водночас вона вимагає якнайскорішого запровадження приватної власності (приватизації) для того, щоб підприємства могли належно скористатися отриманою свободою. Значним аспектом приватизації є орієнтація на те, що отримання прибутків можливе не одразу, а в майбутньому. Однак в Україні адміністрація і працівники здебільшого вбачали у своєму підприємстві лише джерело негайного доходу, а не основу майбутнього добробуту, тому не виявляли зацікавленості в його довготривалому розвитку. Важливим питанням приватизації в Україні є продаж підприємств чужоземним покупцям — компаніям ринкових країн, які мають сучасні технології виробництва й управління, є платоспроможними, чи компаніям країн СНД, зокрема Росії, котрі, як і Україна, лише здійснюють перехід до ринку і є неплатоспроможними (зовнішній борг Росії — 150 млрд. дол., що дорівнює її річному ВВП). Виходячи з пріоритетів (мети) приватизації, українські підприємства доцільно продавати тим зарубіжним компаніям, які політичне та економічносприятимуть продуктивному й ефективному їх використаннюзадля інтересів України та їхніх кредиторів. У процесі приватизації в Україні здійснювалося акціонування (корпоратизація) підприємств. Акціонування — правова процедура перетворення державного підприємства на акціонерне товариство, яка передбачає поділ власності підприємства на велику кількість частин (акцій) відповідно до закону та їх розподіл між: працівниками чи продаж: населенню. За програмою української приватизації адміністрація і колектив підприємства мають змогу впливати на вибір її способу. Здебільшого у процесі акціонування контрольний пакет акцій отримують підприємства. Решта акцій виставляється на сертифікатні аукціони, в яких беруть участь окремі громадяни та інвестиційні фонди. Однак і досі для процесу масової приватизації в Україні характерним є продаж підприємств російським компаніям, які самі перебувають у стані стагнації. Досвід ринкових країн показує, що навіть після приватизації Україні належить вирішити складне питання — створення дієвої системи приватної власності, судово-правової системи, спроможної забезпечити дотримання прав приватної власності, фондової біржі, на якій можна було б купувати акції корпорацій на відкритому ринку 19) Національний продукт як виробнича база добробуту Добробут пов'язаний з потребами, а потреби визначають структуру виробництва і споживання продукту. Отже, створений національний продукт є кінцевим результатом управлінських рішень уряду та діяльності зайнятих у сферах виробництва товарів та надання послуг. Практично національний продукт як суспільне благо, багатство стає економічним інтересом для усього суспільства. Адже виявляється: можна споживати лише те, що вироблено. Скільки нація виробляє, стільки й споживає. Від рівня і структури виробництва національного продукту загалом і на душу населення залежатиме і відповідний рівень задоволення потреб, тобто рівень добробуту нації. Щоб підносити рівень добробуту, насамперед необхідно підносити обсяг виробництва національного продукту та приводити його структуру до обсягу і структури потреб людей. Національний продукт виступає не лише суспільним інтересом, а йстимулом. Теорія національного продукту В обґрунтовує його як результат відповідних суспільних витрат В*. Тобто, що виробили, те й спожили. Проте економічна теорія обґрунтовує витрати виробничі— О (оборотний капітал— сировина, матеріали, енергія і т. ін.) та споживчі — d В* (населення, держава і ін.). Тому уряд країни і виробники повинні бути зацікавленні у створенні такої вартісної структури національного продукту, щоби виробничі витрати зменшувалися— ↓ О, споживчі зростали— ↑d В*. В = ↓ О + ↑dB *. Валовий внутрішній продукт ЛВ є національним стимулом, оскільки виражає кінцевий продукт споживання у країні. Від його розподілу залежать і стан економіки, і рівень життя населення. Теорія макроекономіки розподіл валового внутрішнього продукту d В* обґрунтовує такими показниками: dВ* = С + Б + К + (Е-І), де С — споживання домашніх господарств; Б — споживання держави (бюджетні надходження і витрати держави); К — капітальні вкладення; Е — експорт; І — імпорт. Для кожного суб'єкта ринку стимулом є отримання якнайвищого доходу (і прибутку) від його діяльності: найманим працівником — у формі заробітної платні, власником капіталу — у формі прибутку, державою — у формі бюджету, зовнішньою торгівлею — у формі чистого експорту (ЧЕ = Е - І). Валовий внутрішній продукт здійснює рух у формі товарів, послуг, капіталів і грошей. Різні суб'єкти ринку неоднаковою мірою причетні до його створення, розподілу, обміну і привласнення: власники капіталу і наймані працівники створюють ВВП, держава на основі трудового і податкового законодавства розподіляє його, торговельні організації — реалізують ВВП. У практичній діяльності стимули у формі грошей і товарів можуть спонукати для їх отримання до використання таких методів: економічних (через формальне (зареєстроване) здійснення капітальних вкладень, створення виробництва, наймання працівників, виробництво продукту, його реалізацію, отримання заробітної платні і прибутку та сплати податків згідно із законодавством); ''тіньових" (через неформальну (незареєстровану) виробничу, торговельну чи іншу діяльність, що не контролюється податковими і державними інститутами, усі доходи і прибутки від якої привласнюються, податки не сплачуються); кримінальних (через вилучення і привласнення частини національного продукту причетними до його руху і контролю за цим рухом особами державного, правового чи господарського управління в обхід (ігнорування) статей Кримінального кодексу). Ринкова економічна система, заснована на підприємницькій ініціативі власників капіталу, лібералізації видів діяльності, високопродуктивному і високоефективному виробництві, передбачає лише економічні метод
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; просмотров: 489; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.178.159 (0.019 с.) |