Суть та показники цільових комплексні програм

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми.

Цільова комплексна прог­рами - це директивний, адресний документ, в якому визначено за ресур­сами, виконавцями й термінами здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організацій­но-господарських заходів.

В ній беруть участь міністерства, господарські органи та регіони, що дає змогу спільними зусиллями розв'язувати на­родногосподарські проблеми.

Цільові комплексні програми (науково-технічні, соціальні, економіч­ні) розробляють для забезпечення соціально-економічних цілей на основі підвищення ефективності суспільного виробництва, фінансування з бю­джету України.

Терміни реалізації цільових комплексних програм, як правило, не збі­гаються з плановими періодами,

мета програми - виявити стан об'єкта, якого необхідно досягти в результаті її реалізації.

Цільові комплексні програми передбачають, як правило, вирішення складних проблем, що базуються на взаємодії багатьох організаційно розрізнених виконавців. В одних випадках програми служать основою розробки планів економічного й соціального розвитку країни, в інших - засобами реалізації завдань, передбачених планами. При цьому програма - завжди невід'ємна частина планів.

Для реалізації цільових комплексних програм можуть бути залучені кошти державного бюджету, власні кошти підприємств та ін.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на:

• соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удо­сконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рів­ня життя населення, поліпшення соціальних умов праці та відпочинку;

• виробничі, спрямовані на збільшення обсягу виробництва певних ви­дів продукції (послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищен­ня якісних характеристик продукції, зростання ефективності викорис­тання ресурсів;

• науково-технічні, спрямовані на розвиток наукових досліджень, ви­рішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технологій;

• екологічні, спрямовані на виконання природоохоронних і природо-перетворювальних проектів;

• інституційні, спрямовані на удосконалення організації управління господарськими системами;

• регіональні, спрямовані на господарське освоєння нових районів, ре­структуризацію економіки розвинутих районів України, формування територіально-виробничих комплексів.

За структурою цільова комплексна програма має такі головні елемен­ти (блоки):

• цільовий, де з'ясовані головна ціль і підцілі програми, бажана послі­довність їхньої реалізації;

• структурний, формування якого дає змогу визначити набір та контури цілереалізаційних систем, тобто об'єктів національної економіки та їхніх елементів, які об'єднані за ознакою цільового призначення;

• блок техніко-економічного обгрунтування;

• ресурсний, який характеризує обсяг і структуру розподілу ресурсів, потрібних для виконання програми;

• організаційний, в якому за всіма елементами програми передбачені відповідальні виконавці, джерела і строки виділення ресурсів, а також терміни вжиття заходів.

За періодами реалізації цільові комплексні програми поділяються на довгострокові, середньострокові й короткострокові.

Показники цільових комплексних програм відображаються в інди­кативних планах (Державній програмі економічного і соціального роз­витку). До таких показників належать:

• виробництво найважливіших видів продукції для потреб програми;

• ліміти капітальних вкладень і обсяги будівельно-монтажних робіт на її реалізацію;

• державні замовлення на виробництво (поставку) продукції, робіт, по­слуг, потрібних для виконання програми;

• державні замовлення на введення в дію виробничих потужностей і основних фондів;

• перелік найважливіших забудов;

• витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм;

• затрати валютних ресурсів і найважливіші заходи у сфері зовнішньо­економічних зв'язків.

Організаційними передумовами формування цільових комплексних програм виступають:

• своєчасне визначення переліку проблем, для вирішення яких необхід­но створювати такі програми;

• формування колективу розробників з виділенням головної організації;

• попередня орієнтація на визначення потреби в ресурсах;

• визначення головних методичних принципів формування програм. Порядок складання і розробка цільових комплексних програм такий:

• аналіз тенденцій економічного розвитку в сфері програмної діяльності;

• прогнозування і визначення потреб коректування цих тенденцій;

• дослідження і розробка альтернативних варіантів програм;

• оцінка і вибір найефективніших варіантів програм;

• формування розгорнутого проекту програм;

• формування єдиної стратегії вирішення проблем.

Для розробки й обгрунтування різних варіантів цільових комплекс­них програм доцільно використовувати такі методи, як: економічний та структурний аналіз, балансові методи, обґрунтування рівня розвитку ви­робництва й основних показників за факторами впливу.

Однією з визначальних умов досягнення програмних цілей є створення ефективного організаційно-економічного механізму управління формуван­ням та реалізацією програми. Органи управління програми створюють на стадії, яка передує її розробці. Вони виконують повний управлінський цикл. Економічний механізм включає методи визначення та використання еконо­мічних важелів, виділення фінансових та матеріально-технічних ресурсів і розпорядження ними, оцінку й стимулювання діяльності виконавців.

Однією з основних функцій управління програмою є контроль за хо­дом її формування і реалізації. Джерелом інформації для цілей контролю є комплект затвердженої документації, форми державної статистичної звітності, звіти організацій та підприємств-виконавців, форми бухгал­терської звітності, спеціальна звітність за програмами.

 

Способи прогнозування

Необхідність прогнозування викликана тим, що майбутнє невизначене й ефект багатьох рішень, які приймаються зараз у національній еко­номіці, протягом певного часу не відчувається. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття рішень.

Прогнози національної економіки можуть розроблятися державними та недержавними організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей можуть проводитися відповідні консультації з організаціями та під­приємствами.

Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якіс­них характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очі­куваного характеру змін, а в найпростішому випадку - твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність ви­хідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирі­шальним чином впливає на його результати та можливість його практич­ного використання.

Прогноз (грецьке - передбачення) - науково обгрунтоване су­дження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об'єкта у май­бутньому.

 

Способи прогнозування:

• експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта про­гнозування;

• екстраполяції- збирання інформації про розвиток об'єкта у минуло­му і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

• моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей від­повідно до очікуваних змін у його стані.

Роль прогнозування національної економіки виявляється через його функції. При цьому реалізуються такі завдання як:

• теоретико-пізнавальне - вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому;

• практичне (управлінське) - можливість прийняття на основі інформації про розвиток об'єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.

Можна визначити наступні основні функції процесу прогнозування: Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів торів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розви­ток.